Хронический гепатит

захворювання, зумовлене первинним ураженням клітин печінки, що триває без поліпшення

понад 6 місяців, з наявністю фіброзу різного ступеня вираженості і переважно збереженою часточковою структурою печінки.

захворювання:
на нього страждає 4-6% всього населення планети.

За даними

ВООЗ у світі нараховано понад 2 млрд. людей, які мають ознаки поточного або завершеного інфікування вірусом гепатиту В, в тому числі близько 400 млн. хронічних носіїв вірусу та понад 170млн. хворих на хронічний гепатит
.
Вірусний гепатит С становить до 90% усіх посттранфузійних гепатитів і найчастіше (у 50 -70% випадків) переходить у хронічну форму.

Суперінфекція дельта-вірусом зумовлює перехід в хронічну активну форму принаймні у 80% випадків.

вірусного хронічного гепатиту мають значення вірусна реплікація (відтворення вірусу) та

імунна відповідь хворого. Вірус гепатиту не має безпосередньої цитопатичної дії. На початковій стадії хронічного гепатиту вірус проникає в гепатоцит, після чого в ньому синтезуються вірусні субкомпоненти з подальшим збиранням повного віріона і появою достатньої кількості вірусних антигенів, на які спрямовується агресія дія Т- лімфоцитів.
Це призводить до деструкції гепатоцита.
Патогенез алкогольного гепатиту пов’язаний з прямою токсичною дією алкоголю на мітохондрії та ендоплазматичний ретикулум печінкових клітин і виникненням гепатоцелюлярного некрозу.
При автоімунному гепатиті в наслідок дефекту імунорегуляції в організмі продукуються антитіла до антигенів мембрани печінки, антиядерні антитіла, антитіла до печінково-специфічного ліпопротеїну,
що призводить до цитолізу гепатоцитів власними лімфоцитами.

та наказу МОЗ України №271 від 13.06.2005р.

виділяють:

Етіологічні форми:

хронічний вірусний гепатит В,
хронічний вірусний гепатит С,
хронічний вірусний гепатит Д,
неуточнений вірусний гепатит,
аутоімунний гепатит,
токсичний гепатит,
алкогольний гепатит,
медикаментозний гепатит,
токсичне ураження печінки за типом хронічного активного гепатиту, хронічного персистуючого гепатиту,
криптогенний гепатит (невідомої етіології).

гіпертензії,
з проявами ознак печінкової недостатності.

щільна, поверхня її гладенька, чутлива при пальпації),
больовий,
холестатичний (шкірне свербіння, ксантоми,

ксантелазми),
жовтяничний,
спленомегалічний,
геморагічний (шкірні петехії),
артральгічний (множинні артральгії, переважне ураження крупних суглобів).

печінкових ферментів, білірубіну, тимолової проби, диспротеїнемія, гіпергаммаглобулінемія).

4. Гістологічне

підтвердження запалення у біоптатах печінки: ступінчаті й містоподібні некрози, лімфоїдногістіоцітарна інфільтрація долек та портальних трактів.

5. Серологічні маркери вірусів гепатитів В, С, Д (НВs Аq, анти-HBs, НВе Аq, анти-НВе Ag, НВс Ag, анти-НВc, анти-HBc LgG; анти-HBc LgM; вірусна РНК та анти-HCV LgM; вірусна РНК HD та анти-HDV).

Наявність антинуклеарних. антигладеньком'язевих, антимітохондріальних та мікросомальних антитіл
(при аутоімунному гепатиті).

кала.
Загальний білок та білкові фракції.
Білірубін та його фракції, глюкоза крові.
Тимолова

проба.
АСТ, АЛТ, ГГТ, ЛФ.
Сироваткові маркери вірусних гепатитів (імуноферментним методом).
УЗД печінки, жовчного міхура, підшлункової залози та селезінки.

аутоантитіл.
С-реактивний протеїн.
LЕ-клітини.
Креатинін та сечовина крові.
ЕГДС.
ЕРХПГ.
Пункційна біопсія печінки, та морфологічне дослідження.
Сироватковий

холестерин та ліпідний профіль, коагулограма.
Вміст калію, натрію.

тканини

проводять у фазу реплікації вірусу. Противірусні засоби
3 групи:
Інтерферони.
Індуктори інтерферону.
Хіміопрепарати.

γ). А-інтерферон пригнічує репродукцію вірусів гепатиту В і С. В-інтерферон

ефективніший за наявності дельта-вірусу.

Індуктори інтерферонів (сприяють утворенню власного інтерферону) – інтерлейкін, інтерлейкін-2 (ронколейкін), циклоферон - дає імуно-корегувальний ефект.

Для підсилення дії противірусних препаратів застосовуються імуномодулятори - препарати тимусу, левамізол, продигіозан, нуклеїнат натрію.

Хіміопрепарати - аденін арабінозит (відабарин) - противірусний препарат, рибавірин (має широкий спектр активності проти РНК і ДНК-вірусів).

Лікувальні вакцини - рекомбінантні, Т-клітинні, ДНК-вакцини.

Імуномодулятори

цитостатиками.
Препарати вибору - преднізолон і азатіоприн. (монотерапія преднізолоном або в

поєднанні з азатіоприном.) Курс лікування від 6 міс. до 2-4 років.
Коли консервативна терапія не дає результату або розвиваються ускладнення цирозу рекомендується трансплантація печінки.

та ін.)
Антиоксиданти.
Анаболічні речовини.
При синдромі холестазу - препарати урсодезоксихолевої кислоти (урсофальк,

урсосан), комплекс жиророзчинних вітамінів.
Кортикостероїди.
Дезінтоксикаційна терапія.
Препарати есенціальних фосфоліпідів.

терапія: розчин глюкози, ліпотропні препарати (ліпоєвая кислота та інш.).
Нормалізація процесів

травлення (креон, панкреатин, мезим-форте).

самопочуття та загального стану хворого.
Нормалізація показників печінкових проб та зникнення

маркерів реплікації вірусу
(негативна полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР) -НВV РНК, негативна ПЛР - НСV РНК).
Нормалізація біохімічних показників функціонального стану печінки.
Ураховують відповідь на лікування та віддалені результати або стійку відповідь (через 6 місяців).

(часте дробне харчування з виключенням або обмеженням індивідуально неприйнятних продуктів,

жирної, смаженої їжі);
тривала дієта №5;
режим праці та відпочинку;
заняття фізкультурою;
виключення алкоголю та прийому гепатоксичних ліків;
обмеження фізичних навантажень.

нагляду з періодичним обстеженням
1 раз у 6

місяців з метою визначення доцільності призначення противірусного лікування.

Хворі на алкогольну хворобу печінки підлягають активному диспансерному нагляду з періодичним обстеженням 1 раз у 6-12 місяців. УЗД печінки, біохімічні проби печінки 1 раз на рік.

Хворі на аутоімунний гепатит підлягають постійному диспансерному нагляду з моніторингом загального аналізу крові, біохімічних проб печінки, УЗД.