Бернард Шоу. Творчість

були газетні статті, критичні праці з питань музики, які він

підписував псевдонімом Corno di Bassetto, а також театральні резенції, що виходили під ініціалами G. B. S. В літературі він дебютував п’ятьма романами, які не принесли йому успіху. Значною подією в історії театрального мистецтва всієї Європи було видання критичного нарису “Квінтесенція ібсенізму”. “Порушник спокою”, “Соціаліст” і “Марксист” Шоу включився в боротьбу за “нову драму”.

(1913—1917),
«Візочок з яблуками» та ін.

мислення героїв.
Дискусійність в п’єсах (герої сперечаються . висловлюють думки).
Непередбаченість ,

парадоксальність, іронія п’єс.
Висока моральна цінність, насиченість п’єс Шоу.
Персонажі у п’єсах англійського драматурга цілком залежні від авторської волі.

Шоу, полягає у тому, щоб викривати реалістичну та “ідеалістичну” мораль,

критикувати й знищувати фальшиві цінності.

ІДЕАЛІСТИ – ті, які живуть неперевіреними, фальшивими ідеалами, і













“РЕАЛІСТИ”, які скептично споглядають на навколишній світ, скоряються критичному розумові, добре розуміють хвороби і вади світу, але ці знання не вбивають їхнього прагнення до кращого облаштування світу.

розтлумаченням готових істин, а постановкою проблем. П’єса повинна мати “відкритий”

фінал, спонукати читача до відповіді на поставленні запитання. Саме такий фінал має “Ляльковий дім” Г.Ібсена.

дії – розв’язка. Він запропонував інший варіант: зав’язка – розвиток

дії - дискусія, тобто весь перебіг подій повинен готувати фінальну розмову-суперечку, упродовж якої головна проблема п’єси не розв’язується, а, навпаки, ще більше загострюється.

засобові постановки проблеми. Парадокси Шоу не тільки словесні. Парадокс в

основі ситуації, навколо якої розгортається дія п’єси. Шоу говорив, що його парадокси відбивають дійсність, що парадоксальні не його п’єси, а саме життя, а він лише розкриває людям на це очі.

проблеми , який Шоу теж проголосив відкриттям Ібсена, - повне

змішування комедії і трагедії. Сучасна п’єса може бути тільки трагікомедією, причому, як комедія, так і трагедія виконують зовсім інші завдання. Трагедія “більш не залякує”, не намагається підкорити емоції глядача жахливими чи катастрофічними подіями заради досягнення очищення. Комедія більше не повчає, розважаючи, не виправляє звичаї, сміючись, а обидві вони мають іншу мету – поставити глядача перед проблемою.

життя Західної Європи та світу у першій половині ХХ ст.

З 1900р. і до 30-х років він був найвпливовішим драматургом Великобританії. Унаслідок його діяльності англійський театр , як і за часів Шекспіра, став одним із вирішальних чинників розвитку світового театрального мистецтва. Шоу був патріот своєї землі.