ГЕМОЛОГІЯ

і декоративні матеріали

усі камені, які використовують в ювелірних цілях. Гемологія як наука сформувалась

в самостійну область знань з мінералогії після того, як Національна асоціація ювелірів Великобританії (NAG) створила гемологічний комітет у 1908 році. Потім він перетворився в Гемологічну асоціацію Великобританії, яка відома зараз як один з провідних гемологічних інститутів світу, який з 1929 року щорічно випускає експертів-гемологів.
Коштовність ювелірного каменя визначається сукупністю чотирьох параметрів: красою, рідкістю знаходження, довговічністю і масою.  Поняття краси каменя включає в собі кілька складових: забарвлення, наявність внутрішніх дефектів, форма і вид огранки, пропорції і якість обробки. Довговічність ювелірного каменя визначається його твердістю і міцністю. Чим вища твердість, тим, зазвичай, камінь краще полірується, менше зазнає стирання. Поняття рідкості ювелірного каменя визначається рідкістю знаходження в природі каменів гарної ювелірної якості, тобто прозорих, з яскравим насиченим забарвленням і відсутніми внутрішніми дефектами. Чим менше зустрічаються крупні виділення того чи іншого мінералу із зазначеними параметрами, тим більша маса отриманого з нього ограненого каменя, і тим вища його вартість. 
В ювелірній практиці використовують дві категорії матеріалів:
—  природні речовини;
—  штучні продукти.
Природні речовини, які утворилися без втручання людини, поділяють на дві групи: мінерали і гірські породи, і органічні речовини.
Мінерали – речовини, які утворилися в результаті природних фізико-хімічних процесів в земній корі, які володіють певним хімічним складом, кристалічною структурою і певними фізичними властивостями. При характеристиці природного ювелірного каменя необхідно вказувати його мінеральну групу (якщо вона є), мінеральний вид і різновид. 
Головною структурною одиницею класифікації мінералів є мінеральний вид. 

і певною кристалічною структурою. Наприклад, корунд Al2O3. Поліморфні модифікації однієї

й тієї ж хімічної речовини представляють собою різні мінеральні види. Наприклад, вуглець в різних фізико-хімічних умовах може кристалізуватися в різних структурних типах у вигляді графіту або діаманта.
Зазвичай кілька мінеральних видів об’єднують в мінеральну групу. 
Мінеральна група – це сукупність мінеральних видів з подібною кристалічною структурою і деякими особливостями хімічного складу. Наприклад, група гранату об’єднує шість мінеральних видів: піроп, альмандин, спесартин, уваровіт, гросуляр, андрадит. В групу калієвих польових шпатів входять санідин, ортоклаз, мікроклін. Поліморфні модифікації однієї хімічної речовини також утворюють мінеральну групу: група вуглецю (графіт, діамант, лонсдейліт).
Мінерали одного мінерального виду можуть відрізнятися один від другого деякими фізичними властивостями або іншими особливостями. У цьому випадку виділяють мінеральні різновиди. 
Мінеральні різновиди – це мінерали, які входять в один мінеральний вид і лише дещо відрізняються один від другого фізичними властивостями (забарвлення, прозорість, та ін.) або відхиленнями в хімічному складі. Наприклад, смарагд, аквамарин, вороб’євіт – різновиди берилу, які різняться забарвленням; цімофан – різновид хризоберилу, який має ефект «котячого ока».
Гірські породи – природні мінеральні агрегати певного складу і будови, які сформувалися в результаті геологічних процесів. В ювелірній практиці вони використовуються обмежено. Наприклад, лабрадорити, чароїтити.
Органічні речовини – це речовини, які утворюються в природі в результаті життєдіяльності живих організмів. Наприклад, перли, бурштин, корал, кість.

людиною. Серед них можна виділити синтетичні камені, складні камені, імітації,

реконструйовані камені.
Синтетичні камені – це штучно створені матеріали, які мають такий же хімічний склад, структуру і властивості, що і їхні природні аналоги.
Складні камені – це камені, які складаються з двох або більше частин будь-якого ювелірного матеріалу, штучно з’єднаних один з другим (дублети, триплети...)
Імітації – це штучно створені матеріали, які використовують з метою імітації зовнішнього вигляду природних каменів, і не повторюють властивостей, структури і хімічного складу природних каменів.
Реконструйовані камені – це штучні продукти, отримані шляхом плавлення або пресування природних матеріалів.
Діагностика ювелірного каміння здійснюється з метою визначення матеріалу із якого він зроблений, природи його походження і чи піддавався він процесам ошляхетнення.
Оцінку прийнято проводити тільки для каменів природного походження. Наявність ознак облагороджування необхідно обов’язково.
Діагностика включає кілька етапів: ідентифікація каміння (визначення найменування), встановлення його походження (природний чи синтетичний), крім того, необхідно встановити складний це камінь чи ні, ошляхетнений він якимось способом. Окрім виробництва різних синтетичних матеріалів, широко застосовуються різні види облагороджування природних каменів: покращення забарвлення шляхом опромінення, термічної або хімічної обробки; заповнення тріщин різними природними або синтетичними полімерами для покращення зовнішнього вигляду (чистоти) взірця. Це все ускладнює діагностику ювелірних каменів. 

він був знаряддям праці, потім використовувався як зброя на полюванні.
Спочатку

каміння підбирали з поверхні землі, а з неоліту почали його видобувати. Давні підземні розробки кременів знайдені у Франції, Англії, Польщі, Швеції, Мексиці та інших місцях.
В неоліті поряд із різновидами кварцу почали використовувати нефрит, жадеїт, обсидіан, тверді мінерали. У деяких народів нефрит слугував матеріалом для зброї майже до наших часів.
В епоху неоліту камінь відігравав ще одну важливу роль – він був предметом релігійного поклоніння. Із красивих блискучих камінців певної форми виготовляли амулети, вирізали фігурки богів. Окрім того, камені йшли на виготовлення прикрас.
Не загубив свого значення кольоровий камінь і в подальшому. Так, смарагди Індії стали відомі за 2 тис. років до н.е., сапфіри і рубіни Цейлону за 600 років до н.е., діаманти Індії за 1000-500 років до н.е. Видобуток коштовного каміння, мабуть, є одним із найдавніших промислів. Є дані, що бірюзу видобували на Сінайському півострові за 3400 років до н.е.

музей, Неаполь.

копальнях, які називали “копальнями Клеопатри” (2000 років до н.е). В

гробниці Тутанхамона знайдено безліч прикрас із бірюзи і лазуриту.
В древній Індії особливо цінували камені червоного кольору, на Середньому Сході – сині, в древньому Єгипті – зелені.
Один із найдавніших самоцвітів – бурштин (янтар). Пліній Старший писав, що в Скіфії зустрічаються “золотисті палаючі камені”, які видобували на території сучасної України і Білорусії, а також на узбережжі Балтійського моря. Давніми торговими шліхами бурштин попадав в Західну Європу, Індію, а також Китай. У VIII-X ст. в деяких країнах бурштинові пластинки слугували еквівалентом золотих та срібних монет.
У VII столітті до н.е. в древній Греції зародилося мистецтво гліптики – різьблення по каменю (гема). Матеріалом для виготовлення гем спочатку слугували різновиди кварцу – сердолік, яшма, гірський кришталь, празем та ін., у подальшому – смарагд, онікс та ін. Траурні геми робили з чорних каменів, весільні – із сердоліку із зображенням Амура. Зазвичай на гемах вирізали сцени із міфології, портрети правителів, переможців Олімпійських ігор.

шліфували, полірували. У подальшому обробка ускладнювалась: камені спочатку шліфували на

дрібнозернистому пісковику, потім полірували на свинцевій плиті з цегляним борошном або товченим дрібним гірським кришталем. Унаслідок цього отримували випуклі камені, подібні до кабошонів. Ці вироби йшли на прикраси ваз, кубків, зброї, збруї, ікон та ін. У XII-XIII ст. найчастіше використовували аметист, гірський кришталь, сердолік, смарагди, сапфіри, бірюзу.
В епоху Відродження відбувся підйом ювелірного мистецтва. В Італії створюються унікальні ювелірні вироби – перстені, браслети, застібки, паски, унікальні стільниці із різного роду каменів. Розвивається ювелірна справа і в Німеччині, Створюються перші кабінети мінералогії. Є припущення, що у 1600 році в Парижі була розроблена технологія огранювання природного діаманта.
В епоху Відродження різьблені вироби із кварцу і його різновидів стають об’єктом колекціонування.

зберігаються в Ермітажі (Санкт-Петербург).
Великі коштовності були зібрані у скарбницях правителів

Сходу. В Китаї був побудований літній палац Богдихана, в якому зберігалися коштовності, які накопичувалися століттями. Серед них – макет палацу із золота довжиною 5 м і шириною 3,6 м з деревами, листями і квітами із смарагдів, діамантів та рубінів.
Правитель Індії Великий Могол мав незліченні багатства, серед яких було кілька золотих тронів – діамантовий, смарагдовий, рубіновий, сапфіровий.
На теренах колишнього СРСР та України асортимент кам’яного матеріалу ріс доволі повільно: кварцит, халцедон, кремінь і яшми – ось, головно, ті мінерали, які використовувалися у нас. Тобто, культура каменя у нас розвивалася поволі і складними шляхами. Причини були різні.
У XV-XVI ст. на Русі було дозволено купцям торгувати коштовностями. Великі скарби зібрав цар Іван Грозний. Його скарбниця була наповнена, рубінами, сапфірами, смарагдами, виробами з бірюзи, коралів.

були відкриті родовища гірського кришталю, раухтопазу, аметистів, бірюзи.
У XVIII ст.

були засновані ордени, оздоблені діамантами та іншими коштовними мінералами.
Дуже полюбляла збирати коштовності та дарувати своїм фаворитам цариця Катерина II. Вона тримала кращих майстрів-ювелірів, які виконували замовлення для царського двору.
В кінці XVIII ст. починає розвиватися кустарний камнеоброблювальний промисел. На Уралі почали огранювати берили, топази, гірський кришталь, полірували яшми, малахіт. Почали виробляти різні вази, стільниці.

Карла Фаберже. Там працювали видатні майстри по каменю і художники.

У майстернях Фаберже виробляли надзвичайної краси настільні прикраси, пасхальні яйця, мініатюрні скульптури людей, тварин, а також кам’яні квіти. Цінувалися вони дуже високо. Багато виробів були зроблені на замовлення царської сім’ї.
У 1902 році французький хімік М.А.Вернель почав постачати на ринок синтетичні рубіни, пізніше - сапфіри і шпінель. Їх почали використовувати у ювелірній справі і техніці – оптичних приладах, радіоелектроніці. Створення синтетичних каменів не знизило, а у кілька разів підвищило роль і вартість природних ювелірних каменів.

золота, платини, діамантів і рубінів.
“Апельсинове дерево” (“Лаврове дерево”) (1911). Виготовлене

із діамантів з нефритом, рубінами, перлами і оніксом. Яйце подібне до дерева з фруктами і квітами.

золота, діамантів і рубінів.
“Яйце-годинник з синьою змією” (1895). Зроблене із

прозорої синьої і білої емалі з діамантами.

собі саме яйце, постійно привідкрите, а також мініатюрний мольберт і

курочку поруч з ним.

“Анютині очка” (1899). Нефрит, золото, зелена емаль. Всередині “мольберт” з медальончиами у вигляді ягід, що відкриваються.

Яйце прикрашене листями із золота і трояндами із червоними лініями.
“Яйце

з граткою і трояндами” або “Гратка із троянд” (1907). Зроблене із золотої емалі і діамантів.

скла і кості.
“Яхта Штандарт” (1909). Виготовлене із золота і срібла,

а також із діамантів, перлів і гірського кришталю.

частину покриває платинове мереживо з дрібними діамантами, на вінці –

великий діамант. Всередині яйця – золота копія пам’ятника Олександру III. Постамент виготовлений із синього лазуриту і прикрашений двома смужками діамантів.

“Мозаїчне” (1914). Яйце включає в собі практично усі коштовні камені і метали.

каміння?
Забарвлення - одна з найважливіших складових

цінності каменя. Вона складається з трьох показників: тону, відтінку і насиченості кольору. Тон забарвлення каменів коливається від безбарвного до майже чорного. Залежно від інтенсивності тону камені розділяють на світлі, середньо-світлі, середні, середньо-темні і темні. Зазвичай, чим темніший тон, тем вища вартість каменя. Найбільше цінуються камені чистих кольорів, в яких можна відмітити лише слабкий відтінок, який доповнює основній колір, наприклад, для синіх сапфірів допускається синьо-пурпуровий відтінок. Насиченість кольору - це показник відсутності в забарвленні каменя коричневих або сірих нот, які є природною окрасою більшості мінералів. Якщо камінь практично не має коричневого або сірого відтінку, то його насиченість рахують "живою" або "сильною".      Чистота каменя визначається кількістю, розміщенням, розміром і типом природних включень в камені. Зазвичай, чим менше включень і вища чистота, тим вартість каменя вища. Однак коштовні і напівкоштовні камені різноманітні за походженням, умовами формування і складом мінералів, з яких вони складаються, тому загалом для каменів чистота є відносною характеристикою, а вплив характеру і кількості включень на вартість кожного каменя визначається окремо в кожному конкретному випадку. Більшість каменів об’язково мають включення, а деякі навіть цінуються вище завдяки їм. Наприклад, дрібні включення, утворюючи химерну гру і відбивання світла, утворюють «зірки" в сапфірі і «ока" в кошачому оці, значно підвищуючи їхню вартість. Особливу роль відіграють включення для бурштину. Співвідношення забарвлення і чистоти зазвичай виражається дробом, причому чим більше числове значення її чисельника і знаменника, тим нижча якість каменя. Наприклад, діамант з характеристикою 3/3 вважається хорошим, а дріб 9/12 говорить про дуже низьку якість.     

вона сильно впливає на його естетичні властивості. Завдяки огранці в

камені виникає і підсилюється гра світла, з’являється іскристість і підвищується інтенсивність блиску. Тому, якщо в камені є зони, в які не попадає світло, то така огранка знижує вартість каменя. Згадування про коштовне каміння в літературних джерелах Єгипту, Ірану, Індії свідчить про те, що люди с глибокої давнини вміли цінувати природну красу і рідкісність ювелірних каменів. Однак уміння виявляти обробкою (поліровкою, огранкою) блиск каменя, гру його граней, його прозорість, повну безбарвність або яскраве забарвлення розвилося значно пізніше. На Сході мистецтво огранки каменів йде з Індії. Діаманти древньої огранки називають обробленими індійською гранню. В Європі в ранньому середньовіччі оволоділи шліфуванням коштовних каменів, чим знімали з каменя зовнішні забруднення і помутніння, звільняли кристал від породи, підкреслюючи його природні грані, або просто чистили природній «окатиш», від чого він ставав подібним на кабошон.      Розмір. При оцінці каменя розмір як такий не має значення, вартість каменя залежить від його ваги. Чим більша вага, тим дорожчий камінь. Маса каменів вимірюється в каратах (ct). Один карат дорівнює 1/5 частині грама або 0,2 грама. Наприклад, діамант масою до 0,3 карата вважається дрібним, до 1 карата - середнім, а понад 1 карата - великим. Зазвичай виражена в каратах маса каменя зазначається, включаючи другий знак після коми.
  

1900 р.

техніко-економичне
експериментальне
регіональне
і інколи оцінювальне

Перспективні напрями

гемологічних досліджень:
- накопичення діагностичних даних про ювелірні камені для підвищення надійності їхньої безпомилкової діагностики експертами-гемологами.
- дослідження властивостей синтетичних каменів і критеріїв їх відмінностей від природних аналогів (мінералів).
- вивчення сучасних методів ошляхетнення і пошук методів розпізнавання слідів ошляхетнення.
- дослідження оптичних властивостей діамантів і оптимізація огранки діамантів.
- дослідження забарвлення коштовного каменя з використанням комп’ютерного моделювання.