Іменник

предметності в граматичних категоріях роду, числа, відмінка і відповідає на

питання хто? що?

Граматичні категорії:
Рід
Число
Відмінок

визначальних морфологічних ознак іменника. Усі іменники, крім тих, що вживаються

лише у множині, належать до одного з трьох родів:

чоловічого (степ, мир, батько, хлопець, Петро);

жіночого (земля, веселка, ніжність, ніч, Галина, мати);

середнього (поле, зернятко, озеро, теля, відмінювання)

спільного (суддя, сирота).

іменниках рід здебільшого визначається морфологічно - закінченням називного відмінка однини

і характером основи.

До чоловічого роду належать:
більшість іменників, що у початковій формі мають нульове закінчення і чисту основу на приголосний (клен, народ, стіл, край, настрій, календар, день, жолудь);
частина іменників на -а- (-я) (назви осіб чоловічої статі) (староста, Микола);
поодинокі іменники із закінченням -о (батько, Павло, Дніпро).

До жіночого роду належать:
іменники, що в початковій формі мають закінчення -а (-я) (вода, рука, пісня, вулиця, професія);
іменники з нульовим закінченням, основи яких закінчуються твердим чи м'яким приголосним (велич, зустріч, подорож, суміш, печаль, блакить, вись, роль, паморозь) та іменник мати.

До середнього роду належать:
іменники, які в початковій формі мають закінчення -о,-е (вікно, суспільство, весло, коло, море, горе, сховище, озерце);
іменники із закінченнями -а (-я) (курча, дівча, ведмежа, пташеня, життя, буття, суцвіття).

треба враховувати всю систему закінчень непрямих відмінків. Закінченнями (тобто морфологічно)

визначається здебільшого рід назв неістот.

В іменниках - назвах істот граматичний рід може визначатися лексично (семантично) - родові відмінності осіб чоловічої і жіночої статі виражаються різними лексичними одиницями: батько-мати, дядько -тітка, хлопець - дівчина, вівця - баран. Іменники, що називають недорослих істот, належать до середнього роду - ведмежа - ведмежатко, цуценя - цуценятко, пташа- пташенятко, котеня.

Іменники - назви осіб за професією належать до чоловічого роду, їм не властиве розмежування чоловічого і жіночого роду за допомоги зовнішніх показників: геолог, педагог, фотограф, біолог, технік, агроном. Семантична диференціація за статтю таких іменників визначається синтаксично - формами залежних компонентів словосполучень або контекстуальних показників: біолог працювала, гід повернулася.

утворюються співвідносні іменники жіночого роду: арматурник - арматурниця, архітектор -

архітекторка, будівельник -будівельниця, депутат - депутатка, українець -українка. Особливо широко функціонують такі похідні в розмовному мовленні, вони нерідко не фіксовані словниками: учитель -учительша, учителька; директор-директорша. Отже, їх родова належність визначається словотвірним способом.

Іменники - назви осіб за їх характерними діями або рисами поведінки зараховують до іменників спільного роду: писака, зівака, жаднюга, приблуда, причепа, підлиза, ябеда, ненажера. Вони можуть належати до чоловічого або до жіночого роду залежно від статі особи, яку називають: старий волоцюга - стара волоцюга. Формальне розрізнення чоловічого та жіночого роду забезпечується тут синтаксично.

Подвійний рід (чоловічий - середній: вовчище, дубище, жіночий -середній: бабище, дівчище, річище) мають іменники - назви істот і неістот, утворені за допомоги суфікса -ищ(е). Формальним показником середнього роду є закінчення -е, а чоловічого і жіночого - граматичний рід твірного слова: лоб - чоловічий рід - лобище - середній рід; свекруха - жіночий рід - свекрушище - середній рід.

слова. Так, до чоловічого роду належать такі невідмінювані слова, як:

сироко, памперо, майстре, грего та інші назви вітру, сулугуні (сир), шимі (танець), кабукі (театр), кавасакі (бот), бефстроганов (від прізвища Строганов), багі (гоночний автомобіль), бенді (хокей з м'ячем), кантрі (стиль у музиці), жакоб (стиль меблів), карт-бланш (бланк), барбекю (різновид шашлику).
Словами жіночого роду є іменники: авеню (вплив синоніма "вулиця"), бере (груша), кольрабі (капуста), салямі (ковбаса), бері-бері (хвороба), страдиварі (скрипка), альма-матер (буквально "мати-годувальниця").

вияв того, що позначається іменником. Значення числа виражається у співвідносних

формах однини і множини: учень -учні, ріка - ріки, стіл - столи.

Усі іменники за здатністю утворювати форми однини/множини переділяються на три групи:

іменники, що вживаються в однині й множині (сестра - сестри, зошит - зошити, палець - пальці);

іменники, що вживаються тільки в однині (одиничні іменники) (розквіт, мужність, фосфор, гречка, сіль);

іменники, що вживаються лише у множині (ворота, вершки, гроші, жнива, мандри, радощі).

Категорія числа

до інших слів у реченні. Відмінок іменників є морфологічною, самостійною

категорією.

В українській мові є сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний. Кожний з відмінків, крім кличного, відповідає на певне питання: називний - хто? що?; родовий - кого? чого?, давальний -кому? чому?, знахідний - кого? що?, орудний - ким? чим?, місцевий - на кому? на чому?

Категорія відмінка

шиплячих (борона, кобза, порода, химера, пора, копа, сваха).
М’яка: іменники

з основою на м’який приголосний (скриня, зброя, дзвіниця, Марія, змія, шия, Ілля, суддя).
Мішана: іменники з основою на шиплячий (огорожа, пожежа, круча, онуча, свіча, тиша, миша, воша, груша, святоша, потороча).

твердим приголосним основи (крім шиплячих) із закінченням -о та іменники

середнього роду із закінченням -о (дуб, плац, темп, батько, коло, місто, село, вікно);
• іменники на -р (вир, вихор, відвар, двір);
• іменники звір, комар, снігур;
• всі іменники іншомовного походження на -ер, -ір, -ор, -ур(-юр) і з постійно наголошеними ‑ар (‑яр), -ир (інженер, майстер, касир, директор, абажур)

2. М’яка:
• іменники чоловічого роду з кінцевим м’яким приголосним основи (боєць, велетень, звичай, край, цистень);
• іменники із суфіксами -ар, -ир, які мають в однині наголос на корені (бондар, козир, лікар, буквар, вівчар; друкар, шахтар);
• при відмінюванні наголос переходить із суфікса на закінчення (горе, місце)
• іменники середнього роду із закінченням -е та -я, без суфіксів -ен-, -ет при відмінюванні: поле, завдання, збіжжя, здоров’я.

основи (вантаж, дощ, сторож, слухач, ткач, товариш);
• іменники на -яр

(назви людей за родом їхньої діяльності), у яких при відмінюванні наголос переходить із суфікса на закінчення (вугляр — вугляра, каменяр— каменяра, пісняр — пісняра, скляр — скляра, тесляр — тесляра);
• іменники середнього роду з закінченням на -е при основі на шиплячий (ложе, плече, прізвище, явище).

Іменники ІІІ та ІV відміни на групи не поділяються.