Клініка та лікування термічної травми

дією низької температури. Однак термічна травма включає в себе не

тільки термічні, але також і хімічні опіки, пошкодження електричним струмом, і місцеві пошкодження від радіаційного впливу (променеві опіки).

воєнного часу, яка частіше зустрічається в мирний час і становить

від 5 до 12% побутових травм. Покращенню результатів лікування пацієнтів з опіками сприяє правильне і своєчасне надання медичної допомоги.

радіаційні, комбіновані ураження та опіки бойовими запалювальними сумішами.

— діти) і пов'язана з порушенням правил безпеки під час

експлуатації газових та електричних плит, інших нагрівальних приладів, умов зберігання вогненебезпечних предметів та речовин, а також з недостатнім доглядом за дітьми.
Найчастіше опіки виникають унаслідок дії гарячих рідин та вогню (полум'я). Опіки гарячими рідинами особливо часто бувають у дітей та жінок. Опіки полум'ям спостерігаються переважно у чоловіків. Найчастіше уражаються ноги, руки, рідше — тулуб, обличчя і шия.

ступенів його. У нашій країні використовують чотириступінчасту шкалу оцінки глибини

опіків. Цифрове значення ступеня зростає зі збільшенням глибини опіку.

епідермісу (рогового, блискучого) і проявляється клінічно пекучим болем, почервонінням та

невеликим набряком шкіри.
II ступінь — це більш глибоке ураження епідермісу (до базального шару) з утворенням на поверхні шкіри пухирів, наповнених прозорою рідиною (combustis bullosa). Пухирі виникають унаслідок різкого підвищення проникності судин, накопичення рідкої частини крові в епідермісі і відшарування поверхневих шарів його. Поверхня пухирів бліда, сіра, нечутлива до подразнення, а дно їх (глибокий базальний шар епідермісу) — червоне і дуже чутливе та болюче.
При ІІІА ступені некроз поширюється на всю товщу епідермісу та поверхневий сосочковий шар дерми (переважно часткове ураження його).
ІІІБ ступінь характеризується некрозом усієї дерми, включно з розташованими у ній придатками епідермісу — сальними й потовими залозами та волосяними фолікулами. Опіки III ступеня спричинюються киплячою рідиною, полум'ям та металами високої температури. Ці термічні агенти можуть зумовити й змішані опіки — від І до IV ступеня.
При опіках IV ступеня внаслідок раптового випаровування тканинної води уражена шкіра, що має темно-сірий чи бурий колір, перетворюється на струп з тріщинами. Площа ураженої шкіри різко зменшується. Чутливість опікової поверхні відсутня. При IV ступені опіків некроз поширюється на всю товщу шкіри та підлеглі тканини, поверхня тіла обвуглюється. Ці опіки зумовлюються полум'ям, електричним струмом, розплавленим металом тощо.

догоспітальному етапі та лікування в хірургічних спеціалізованих закладах.
Від якості першої

допомоги часто залежить подальша доля хворого. Вона полягає в зупинці дії термічного агента, забезпеченні потерпілого свіжим повітрям та запобіганні забрудненню рани мікрофлорою.

плащем (пальто) або ж водою. При цьому його треба покласти,

щоб полум'я, піднімаючись угору, не перекинулось на голову та обличчя. Не можна бігти в палаючому одязі — це тільки роздмухує полум'я. Після загашення полум'я одяг негайно треба зняти, перед цим обливши холодною (але не крижаною) водою. Це ж саме робиться і тоді, коли опік стався під дією окропу чи гарячої рідини. Але в жодному разі не можна допускати переохолодження хворого, бо це сприяє розвиткові шоку. Обливання холодною водою є також лікувальним засобом — знеболює та запобігає поширенню опікової деструкції тканин углиб, зокрема переходу ІІІА ступеня в ІІІБ, а також набряку і нагноєнню. З цією метою особливо доцільно обливати водою під час надання першої допомоги (але не пізніше ніж через 30 хв. після опіку) у разі непоширених опіків (особливо опіків кінцівок). Охолодження водою опікової поверхні триває впродовж 2 год.
Останній акт першої допомоги — запобігання зараженню опікової поверхні — здійснюють шляхом загортання потерпілого в чисте простирадло, марлю чи поліетиленову плівку (великі опіки) або накладання бинтової асептичної пов'язки при обмежених опіках. Внутрішньовенно вводять аналгетики і негайно перевозять потерпілого до лікарні.

явище, що характеризується сукупністю електротравм.

на 5 ступенів.

І – судомне легке відчуття скорочення м’язів;
ІІ –

судомне скорочення м’язів, сильні болі, без втрати свідомості;
ІІІ - судомне скорочення м’язів, з втратою свідомості, але із збереженням дихання та роботи серця;
ІV – втрата свідомості і порушення сердечної діяльності або дихання (або того та іншого);
V – клінічна смерть

опіки лікують антибіотичною маззю.Для лікування більш серйозних опіківможе знадобитися хірургія.При

серйозних опіках рук і ніг, хірургічним шляхом видаляється пошкоджена м'яз або виробляється ампутація.Інші можливі травми повинні бути обстежені фахівцями.
Травми очей повинні бути обстежені офтальмологом.При переломах, знадобитися накладення гіпсу, вправлення кісткових структур або хірургічна стабілізація кісток.Внутрішні рани можуть зажадати спостереження або хірургії.

хлористоводнева, азотна, оцтова тощо), основами, ок­сидами фосфору, а також бензином,

керосином та деякими маслами у разі їх тривалого контакту зі шкірою. 

та в лабораторіях і пов'язані з порушенням робітниками тех­ніки безпеки

під час розливання, перенесення та транспортування хімічно активних речовин. Хімічні опіки в побуті виникають рідко. Вони бувають переважно внаслідок помилкового чи навмисного вживання хімічних речовин усередину.

і термічні, на 4 ступені.
Опіки стравоходу ділять на З ступені:

поверхневий, на всю товщу слизової оболонки та на всю товщу стінки. Найбільшою мірою уражуються ділянки фізіологічних звужень у стравоході.

іпритом і люізітом їх знешкоджують спеціальними нейтралізаторами, а при відсутності

останніх обмивають уражену ділянку водою з милом. Лікування таке ж, як і при термічних опіках. Особливе значення мають новокаїнові блокади, поліпшують трофіку тканин.

та при прямому контакті радіоактивних речовин з шкірою. У медичній

практиці вони частіше є результатом локального опромінення частини тіла при проведенні рентгено-або радіотерапії.

- проявляється гіперемією (первинна еритема), при важких ураженнях - петехіями,

що з'являються в термін від декількох годин до декількох діб з моменту опромінення. Еритема зникає безслідно через 1 - 2 доби з моменту появи.
2.Скритий період - позбавлений зовнішніх проявів; тривалість до 3 тижнів.
3. Гостре запалення - на ураженій ділянці виникає вторинна еритема, при важких ураженнях через 1 - 3 дні з'являються бульбашки, після розкриття яких залишаються хворобливі кровоточать ерозії. При наявності глибокого ураження утворюються виразки з некротичними стінками і дном.Тривалість періоду - від декількох тижнів до декількох місяців.
Період відновлення - характеризується зникненням еритеми, загоєнням виразок і ерозій. Виразки загоюються вкрай повільно, іноді протягом декількох років, нерідко рецидивують. При важких ураженнях спостерігаються атрофія оточуючих м'язів, контрактури і анкілози суглобів.

заходів: накладанні пов'язок з антисептичними речовинами після обробки опікової поверхні

(обмивання стерильними розчинами — ізотонічним натрію хлориду чи 0, 25 — 0, 5 % аміаку, зрізування пухирів та висушування поверхні).
При глибоких опіках застосовують оперативне лікування (некротомія, некректомія, пластика дефектів після очищення рани). Поряд із місцевими заходами призначають загальнозміцнювальну терапію, дезінтоксикаційні, імуностимулюючі засоби, симптоматичне лікування, спрямовані на ліквідацію променевої хвороби, а також можливих ускладнень

виготовлені з урахуванням металів: терміт, "електрон".
2. Білий і жовтий фосфор.
3.

В'язкі запальні суміші: напалм.
5. Запальні рідини.
 Широке поширення набули запальні речовини при першій Першої світової ( 1914 - 1918 рр ), соціальній та 1939 - 1945 рр. Ними споряджали авіабомби, артилерійські снаряди, міни, вогнемети.

інфікування опікової поверхні, і евакуацію постраждалого в лікувальний заклад.
   Після

припинення впливу високої температури ( винесення з вогню, видалення частин запальною суміші, запалених предметів та інших. ) з постраждалих ділянок тіла хворого знімають чи, що менше травматично, зрізають одяг і обпалене поверхні накладають асептическую пов'язку. При сильних болях під шкіру внутрішньовенно вводять 2 мл 1 % розчину морфіну чи омнопону.
Усі різноманітні методи місцевого лікування опіків можна розділити чотирма групи: 1) закриті, 2) відкриті, 3) змішані, 4) оперативні. Вибір методу лікування визначається вагою опіку, часом, які пройшли з травми, характером первинної обробітку грунту і обстановкою, у якій проводитися лікування.

Кінець.

Презентацію підготувала
Студентка 5 курсу, 2-ої групи
Совяк І. Р.
Дякую за увагу!