Лекція 1 Тема : Макроекономіка як наука

Тема: Макроекономіка як наука
1.Національна економіка та економічна система.
2.Предмет та функції

макроекономіки.
3.Методологія макроекономіки.
4.Моделі кругопотоку.
Література:
2. – с.5-14.
11. – с.4-11.
17. – с.16-20.
16. – с.10-28.

упродовж своєї історії використовує різні системи господарювання. Деякі з них

передбачають використання грошей, а в інших гроші не потрібні. Одні системи господарювання забезпечують добробут людей, а в інших більшість населення перебуває на межі фізіологічного виживання. Економічні ресурси використовують у рамках національної економіки. Основне її завдання — виробництво і розподіл споживчих і капітальних благ, потрібних для підтримання життєдіяльності суспільства. Національна економіка, або господарство країни — це сукупність підприємств, домогосподарств і установ, які функціонують у межах певної держави.

задоволення поточних потреб суспільства, нагромадження національного багатства і стан довкілля

— вирішальною мірою залежить від типу економічної системи. Економічна система — це спосіб організації національної
економіки.



Господарське життя будь-якого суспільства передбачає узгодження і розв'язання безлічі проблем. Серед них є три, які називають основними, або фундаментальними, проблемами організації економіки: що виробляти ? як виробляти ? для кого виробляти ? Що виробляти? Які блага та в якій кількості виробляти? Скільки кожного з товарів має виробити економіка і скільки кожної з послуг варто запропонувати? І коли це зробити? Що сьогодні слід виробляти — одяг чи взуття, небагато високоякісних дорогих сорочок чи багато дешевих? Чи виробляти багато предметів споживання й небагато товарів виробничого призначення, чи навпаки? Як слід виробляти блага? Які фірми мають це робити? Які технології та ресурси слід використовувати для виробництва продуктів? Із чого краще виробляти електроенергію — з нафти чи з вугілля? Хто має обробляти землю, а хто навчати учнів та студентів? Як доцільніше виробляти блага — за допомогою машин і механізмів чи ручної праці? На приватних чи державних підприємствах? Для кого виробляти блага? Кому пожинати плоди економічних зусиль, тобто як розподіляти виготовлені блага між різними індивідами та домогосподарствами? Яке ми хочемо мати суспільство — де мало багатих і багато бідних, чи в якому переважає середній клас, а багатих і бідних обмаль?

проблем організації економіки. Економічні системи розрізняються не лише за цими

способами, а й за тим, хто володіє економічними ресурсами. Хто є власником землі та заводів, вугільних шахт і лісів? Хто володіє будинками й готелями? В економіці, яка грунтується на приватній власності, економічними ресурсами та виробленими продуктами володіють здебільшого приватні особи та фірми, які їм належать. Проте в усіх країнах з приватною власністю держава володіє значними активами, що включають землю, ліси, транспортну мережу, житлові об'єкти тощо. В економіці з державною власністю економічні ресурси належать державі. Прикладом такої економіки був СРСР. Кожній національній економіці притаманні свої особливі риси, проте загалом розрізняють два типи економічних систем. Це — традиційне, або натуральне, господарство й товарне господарство. Товарне господарство, у свою чергу, може бути ринковим або адміністративно-командним. Економіки багатьох країн є перехідними, тобто одну економічну систему змінює інша. Так, українська економіка нині переходить від командних до ринкових відносин.

характеризується галузевою і територіальною структурою, системою управління та певними соціально-економічними

відносинами. В узагальнюючому вигляді національна економіка може бути вираженою через економічний потенціал, який означає сукупну спроможність галузей народного господарства і виробляти продукцію та здійснювати послуги. Економічний потенціал залежить від кількості трудових ресурсів і рівня їх кваліфікації, наявності сприятливих природних ресурсів (особливо корисних копалин і ґрунтово-кліматичних умов), обсягу виробничих потужностей, рівня розвитку виробничої інфраструктури (транспорт, зв'язок, електромережі тощо), ступеня розвитку науки й техніки.
Трудові ресурси, природні ресурси й засоби праці складають продуктивні сили країни.
Потужність економіки країни значною мірою залежить від обсягу та якості факторів (або чинників) виробництва - ресурсів, які необхідні для виробництва товару. Основні фактори:
§ капітал - накопичені кошти у виробничій, грошовій і товарній формах;
§ праця (фізична та розумова діяльність людини, спрямована на виробництво товарів чи послуг);
§ технологія - наукові методи організації виробництва із застосуванням новітніх процесів виробництва;
§ природні ресурси, придатні і необхідні для виробничої діяльності 

виокремлюються країни, в яких один з факторів є провідним, і

тоді їх економіка орієнтується на ефективне використання цього фактора. Так, природний фактор відіграє чималу роль в економіці Росії, Канади, Австралії, Казахстану, нафтодобуваючих країн Перської затоки. Трудовий фактор є провідним для багатьох країн, що розвиваються, особливо регіону Південної та Південно-Східної Азії; в цих країнах дешева і чисельна робоча сила багато де в чому сприяла досягненню конкурентоспроможності своїх товарів на світових ринках. Фактор технології і фактор капіталу зумовлюють спрямованість економічного розвитку розвинутих країн, насамперед, країн Західної Європи і Японії. Китай спирається на фактори природних ресурсів і трудовий; США практично забезпечені всіма факторами повною мірою, хоча все ж таки визначальними є капітал і технології.
В Україні провідним фактором є трудовий; ми ще маємо кваліфіковані кадри робітників, інженерів, науковців, незважаючи на їх зменшення за рахунок еміграції, природного вибуття і недостатнього відтворення в останнє десятиліття. Фактор природних ресурсів обмежується родючою землею її значними покладами руд чорних металів; країна відчуває гострий дефіцит енергоносіїв, руд кольорових металів, деревини. Проте на зовнішні ринки Україна виходить, спираючись саме на фактор природних ресурсів: в її експорті переважну частку займають руди, метали й продукція сільського господарства. Трудовий фактор задіяно мало за певних причин.

є вирішальним стимулом розвитку країни.
Важливою ознакою економічного потенціалу країни є

галузева структура економіки. Основними галузями народного господарства є:
§ промисловість;
§ сільське господарство;
§ будівництво;
§ транспорт і зв'язок;
§ торгівля і громадське харчування;
§ житлово-комунальне господарство;
§ охорона здоров'я;
§ освіта, наука, культура;
§ фінансування, кредит, страхування;
§ апарат управління.

на три блоки: сільське, лісове господарство й рибальство; промисловість; послуги.

До останньої групи належать, зокрема, кредит, інформатика, торгівля, туризм, освіта тощо. Залежно від рівня розвитку країни провідним є один з цих блоків. Ще на початку XX ст. в багатьох країнах світу переважна частина працездатного населення була зайнята в сільському господарстві. Зараз тільки в незначній кількості країн найменш розвинутих, частка зайнятих у сільському господарстві перевищує 50%. Проте вона досить значна в країнах, шо розвиваються. Навіть у таких країнах з динамічною економікою, як Туреччина, Філіппіни, Таїланд ця частка становить близько 40%. У розвинутих країнах Європи вона як правило, не перевищує, 5%, а в США вона трохи більша ніж 1%.
Частка промисловості посідала провідне місце в економіці розвинутих країн наприкінці XIX і в першій половині XX ст., коди вона сягала понад 50%. Згодом вона зменшилася, але й тепер у цій групі країн вона становить 25-35%. У Китаї, а також у деяких постсоціалісі ичиих країнах вона ще вища. В країнах, що розвиваються (за винятком нових індустріальних країн), зайнятість в цьому блоці галузей звичайно не перевищує 10-15%.
З другої половини XX ст. швидкими темпами розвиваються галузі, що групуються в блоці послуг. У розвинутих країнах зайнятість у сфері послуг перевищує 60%, а в деяких з них - навіть 70% (США, Канада, Австралія, Швеція, Нідерланди та ін.).

промисловості —43, сфера послуг—40%.
Останнім часом поширюється така схема галузевої

структури: первинні, вторинні й третинні галузі. До первинного блоку (або сектору) належить сільське і лісове господарство, рибальство, видобувна промисловість. До вторинного - обробна промисловість й будівництво. Третинний блок охоплює сферу послуг. Іноді визначають ще й четвертинний - інформаційний сектор, виокремлюючи інформаційні послуги з третинного блоку.
Галузі первинного сектора домінували в економіці країн світу тривалий час. Після завершення промислової революції (кінець XVIII - середина XIX ст.) в більшості країн Європи, в США та деяких інших країнах основою економіки вже були галузі вторинного сектора. В XX ст. вторинний сектор опанував економіку всіх розвинутих країн, соціалістичних і значної кількості країн, шо розвиваються. З другої половини минулого сторіччя, в економічно розвинутих країнах на перше місце в галузевій структурі виходить сфера послуг. Цей шлях повторюють країни, що розвиваються, але з певним запізненням порівняно з розвинутими країнами.
Відповідно до переважання кожного із секторів виокремлюються такі стадії економічного розвитку країни (групи країн): аграрний, індустріальний і постіндустріальний.
На стадії аграрного розвитку перебувають найменш розвинуті країни, переважно африканські. В сільському господарстві тут зайнято до 70-80% працездатного населення. Серед цих країн - Ангола, Ботсвана, Ефіопія, Афганістан, Бенін, Буркіна Фасо (90% зайнятих), Бурунді (понад 90%), Гаїті, Демократична республіка Конго, Ємен, Камбоджа (85), Кенія, Лаос, Мадагаскар, Малі, М'янма, Непал (90%), Папуа-Нова Гвінея, Руанда (93), Свазіленд, Сенегал, Сомалі, Судан (80), Танзанія (80), Того, Уганда, Центральноафриканська республіка. Чад, Еритрея.

на рівні народного господарства. Наука макроекономіка досліджує умови, чинники та

результати функціонування національної економіки як єдиного цілого.
Об'єктом макроекономічного аналізу виступає економічна система в цілому та її агреговані параметри.
Економічна система - це певним чином упорядкована система зв'язків між виробниками і споживачами матеріальних та нематеріальних благ та послуг.
Основні елементи економічної системи:
- Соціально-економічні відносини, які базуються на відповідних формах власності на економічні ресурси та результатах господарської діяльності.
- Організаційні форми господарської діяльності: поділ праці, спеціалізація та кооперування виробництва.
- Господарський механізм, тобто спосіб регулювання економічної діяльності на макрорівні.
- Конкретні економічні зв 'язки між господарськими суб'єктами.

чином: ES=f(A1,A2,…,An)
де ES - економічна система,

яка визначається властивостями Ai . Ці властивості виступають критеріями при визначенні типу економічної системи.
Типи економічних систем:
Ринкові економічні системи
=> Ринкова економіка вільної конкуренції - чистий капіталізм (XIX ст.- перші десятиліття XX ст.).
Основні ознаки:
- приватна власність на інвестиційні ресурси;
- вільна конкуренція;
- свобода учасників економічної діяльності;
- ринкове ціноутворення;
- стихійне ринкове регулювання.
=> Сучасна ринкова економіка - сучасний капіталізм (друга половина XX ст.).
Основні ознаки:
- колективна прива тна та державна власність;
- державне регулювання економіки з метою
стимулювання сукупного попиту та пропозиції;
- маркетингова система управління виробництвом.

Неринкові економічні системи
Традиційна економічна

система (притаманна слаборозвинутим країнам).
Основні ознаки:
-приватна власність на засоби виробництва;
-відстала технологія;
-ручна праця;
-багатоукладність;
-натуральне виробництво;
-переважання дрібнотоварного виробництва;
-активна роль держави.
Адміністративно-командна система
Основні ознаки:
-державна власність на засоби виробництва;
-монополізація та бюрократизація економіки;
-централізоване планування та управління виробництвом;
-централізований розподіл матеріальних, трудових та фінансових ресурсів.

2. Предмет та функції макроекономіки
 

МАКРОЕКОНОМІКА досліджує сутність, результати та наслідки спільної економічної діяльності всіх учасників народного господарства.
Розрізняють позитивну і нормативну макроекономіку.
Позитивна макроекономіка має за мету пояснення сутності економічних процесів і явищ, які відбуваються в суспільстві, та розробку рекомендацій для здійснення економічної політики на основі аналізу реальних економічних параметрів. Вона відповідає на питання: як воно є.
Нормативна макроекономіка висвітлює світоглядні, ідеологічні принципи, постулати економічної поведінки макроекономічних суб'єктів, які є «еталоном» для оцінки бажаності тих чи інших результатів економічної діяльності. Тобто, нормативна макроскономіка - це сукупність суб'єктивних суджень про те, як повинна функціонувати економіка. Вона відповідає на питання: як має бути.
Специфічним завданням макроекономіки є пізнання, систематизація, узагальнення та пояснення процесів, які обумовлюються механізмом функціонування народного господарства у цілому.
Макроекономічний аналіз має два рівні:
ех роst аналіз - національне рахівництво;
ех апte аналіз - прогностичне моделювання.

з метою отримання інформації про те, як національна економіка функціонувала

і які результати досягла. На основі результатів ех роst аналізу робиться корегування макроекономічних концепцій та розробка нових.
Аналіз ех аntе - це прогнозне моделювання економічних явищ та процесів на основі певних теоретичних концепцій. Мета ех апtе аналізу визначити, які фактори і яким чином будуть впливати на значення макроекономічних показників у майбутньому.
 Зміст та структура макроекономіки

цілому. Оскільки поведінка людей проявляється через причини та наслідки, то

під поведінкою економіки ми повинні розуміти причинно-наслідковий механізм її функціонування. Це означає, що при поглибленому розгляді предметом макроекономіки є причинно-наслідковий механізм функціонування економіки
Причинно-наслідковий механізм функціонування економіки являє собою сукупність зв’язків між макроекономічними явищами та процесами, які викликають відповідні зміни в економіці. Цей механізм складається з великої кількості відносно автономних причинно-наслідкових зв’язків. До найпростіших серед них можна віднести такі: сукупний попит, ціна, сукупна пропозиція, валовий внутрішній продукт; сукупна пропозиція, ціна, сукупний попит, валовий внутрішній продукт; грошова пропозиція, процентна ставка, інвестиції, валовий внутрішній продукт. Розкриваючи причинно-наслідковий механізм функціонування економіки, макроекономіка одночасно визначає можливості людей впливати на причини з метою корегування тих наслідків, які вони здатні викликати в економіці. Отже макроекономіка виконує не лише пізнавальну, а й прикладну функцію.

Позитивна макроекономіка має справу з фактами і уникає суб’єктивних оцінок.

Її роль полягає в тому, щоб сформулювати наукові уявлення про фактичну поведінку економіки, тобто про те як функціонує економіка. Водночас макроекономіка має справу із суб’єктивними думками людей стосовно того, якою повинна бути економіка або який захід слід застосовувати державі для підвищення їх ефективності. Макроекономіку, що виконує прикладну функцію, називають нормативною.
Позитивна макроекономіка вивчає те, що в дійсності існує, тоді як нормативна макроекономіка виражає суб’єктивні уявлення про те, що повинно бути і як цього досягти. Наприклад, позитивна макроекономіка стверджує, що безробіття в країні складає 10%. Нормативна макроекономіка визначає, що безробіття слід зменшити за допомогою збільшення видатків державного бюджету.

її практичної функції. Якщо практичною функцією макроекономіки є забезпечення суспільства

сумою знань про шляхи підвищення ефективності економіки, то її об’єктом мають бути не окремі економічні об’єкти, а економіка в цілому. Незважаючи на те, що економічне життя країни складається з індивідуальних дій великої кількості домогосподарств, підприємств, державних установ і громадських організацій, макроекономіка зосереджує свою увагу лише на сукупних наслідках їх діяльності.
Об’єктом макроекономіки є економічна система, що являє собою сукупність економічних суб’єктів країни, діяльність яких відбувається в умовах конкретних конкретно-історичних виробничих відносин та адекватних їм регулятивних (координаційних) механізмів.

змішана економіка.
Ринкова економіка. В її основі лежить

приватна власність на засоби виробництва та ринковий механізм регулювання економіки. Ринкову економіку , як правило, ототожнюють з чистим капіталізмом, оскільки на базі капіталістичного способу виробництва всі атрибути ринку досягають свого найвищого розвитку. У такій економічній системі поведінка кожного індивідуума мотивується особистими інтересами, бажанням максимізувати свій дохід на основі індивідуальних рішень. Але індивідуальний інтерес може бути реалізований лише за умов, якщо він одночасно є носієм суспільного інтересу. Узгодженням індивідуальних інтересів із суспільним здійснюється через ринок.







Ринок виконує роль координатора економічної діяльності. На властивість ринку підводити під загальний знаменник відносно відокремлену діяльність всіх економічних суб’єктів вказував А.Сміт, який проголосив принцип “невидимої руки” ринку. Згідно з цим принципом кожний індивід, який реалізує свій приватний інтерес через ринок, неусвідомлюючи цього, одночасно працює на задоволення суспільного інтересу.

якій панує споживач. Основним регулятором економіки в таких умовах є

ціна, яка вільно формується на конкурентних ринках під впливом попиту і пропозиції. Вільні ціни урівноважують попит і пропозицію і завдяки цьому узгоджують виробництво товарів і послуг із платоспроможними потребами суспільства та розподіляють ресурси відповідно до цих потреб. Згідно з деякими теоретичними доктринами така економічна система сприяє найефективнішому використанню ресурсів, економічній стабільності та високим темпам економічного зростання.

В її основі лежить державна власність практично на всі матеріальні

ресурси та управління економікою за допомогою централізованого державного панування. Таке планування має директивний (обов’язковий) характер по відношенню до всіх суб’єктів економічної діяльності. Державний план встановлює для кожного підприємства обсяги виробництва продукції, розподіл і використання ресурсів, ціни і витрати на виробництво, розподіл доходів на споживання і нагромадження тощо.
Отже, командно-адміністративна економіка – це планова економіка, в якій регулятором економічної діяльності є державний план. У такій економічній системі ринок сам стає об’єктом державного планування. Держава заздалегідь планує ціни, заробітну плату, банківські проценти тощо. Тому ринок в такій системі є допоміжним засобом державного плану.
Змішана економіка. В сучасному світі панує змішана економіка, яка поєднує в собі різні форми власності на матеріальні ресурси (приватну, колективну, державну) і два механізми регулювання економічної діяльності (ринковий і державний). Суб’єктами змішаної економіки є домашні господарства, підприємства й держава. В процесі економічних відносин кожний з них виконує відповідні функції.

тому, що вони є власниками економічних ресурсів (робочої сили, матеріальних

ресурсів, грошового капіталу). Проте самі вони не використовують економічні ресурси, а продають їх підприємствам, щоб отримати грошовий дохід за ринковими цінами для купівлі споживчих товарів та послуг. Функція підприємств полягає в тому, що вони використовують економічні ресурси для виробництва товарів і послуг та реалізують їх на ринку з метою одержання прибутку. До основних економічних функцій держави відносяться: затвердження правових засад функціонування ринкової економіки; створення умов для стабільного економічного розвитку; захист конкуренції як головного “двигуна” ринкового механізму; перерозподіл національного доходу з метою дотримання в країні бажаних параметрів соціального розвитку; фінансування виробництва суспільних (колективних) благ.

суспільного розвитку перехідною є економіка постсоціалістичних країн, яка знаходиться в

процесі зміни командно-адміністративної економіки на змішану. Основними рисами перехідної економіки є такі: трансформація відносин власності, і створення завдяки цьому підприємницького сектору; формування конкурентного середовища на основі демонополізації та сприяння конкуренції; перехід на вільне ціноутворення; лібералізація зовнішньої торгівлі і міжнародних фінансових відносин; переорієнтація держави з прямих методів регулювання економіки на непрямі; запровадження ефективної системи соціального захисту населення.
Оскільки макроекономіка має справу з економікою країни в цілому, то вона спирається не на окремі економічні одиниці чи явища, а на їх сукупності, тобто агрегати. Під агрегатами розуміють сукупність економічно однорідних одиниць або явищ, які розглядаються як єдине ціле. Розглянемо основні агреговані величини, які застосовуються в макроекономіці.
Макроекономічний погляд на економіку країни передбачає необхідність розрізняти в першу чергу чотири агрегати:
- домашні господарства
- підприємства
- держава
- решта світу (закордон).



Об’єднання перших двох агрегатів формує приватну закриту економіку, а об’єднання приватної економіки і державних установ породжує більш широкий агрегат – змішана закрита економіка. Якщо до змішаної закритої економіки додати решту світу, то отримаємо відкриту економіку.

товари і послуги продаються і купуються на великій кількості різних

ринків. В макроекономіці всі вони об’єднуються в один агрегат – товарний ринок. Крім товарного ринку об’єктом макроекономіки є такі ринкові агрегати як ринок праці, грошовий ринок, ринок капіталів тощо.
У зв’язку з агрегуванням ринків відповідним чином агрегуються їх параметри. Вивчаючи економіку на мікрорівні, економісти розрізняють індивідуальний попит (попит на даний товар з боку окремого покупця) і ринковий попит (попит всіх покупців на ринку даного товару). В макроекономіці ринковий попит на всіх товарних ринках об’єднується в один агрегат – сукупний попит. Іншими словами, сукупний попит – це сума попиту на всі товари і послуги з боку всіх економічних суб’єктів. Аналогічно формується агрегована величина товарної пропозиції. В макроекономіці вона має назву – сукупна пропозиція, величина якої є сумою всіх товарів і послуг, які пропонуються для продажі на всіх товарних ринках країни.
На макрорівні економічні результати виробничої діяльності визначаються як сума валової доданої вартості, виробленої на всіх підприємствах країни. Така агрегована величина має назву валовий внутрішній продукт, обсяг якого обчислюється за допомогою цін.

моделей цих процесів.
ПРАКТИЧНА - розробка практичних рекомендацій на основі економічного

аналізу. Практична функція макроекономіки реалізується у розробці економічної політики держави. Економічна політика - сукупність економічних ідей, цілей та завдань, а також цілеспрямованих дій держави на господарські процеси на макро- і мікрорівнях з метою створення й удосконалення рамкових умов економічного розвитку в межах обраного суспільного ладу.
Рамкові умови
Реальний економічний лад завжди існує на визначеній території в межах державних кордонів за наявності центральних і місцевих органів влади, які:
забезпечують територіальну цілісність країни;
підтримують внутрішній порядок;

розвитку суспільно-господарського ладу;
сприяють дотриманню цих правил (законів) усіма суб'єктами.

ПРОГНОСТИЧНА - виявлення і оцінка перспектив економічного розвитку та економічної кон'юнктури.
ВИХОВНА - макроекономіка покликана сприяти виробленню нового типу економічного мислення, формуванню сучасного світогляду людини.

найбільш загальних принципів, методів та способів пізнання економічних систем. У

найзагальнішому плані методологія макроекономіки ґрунтується на двох основних складових: загальнонаукових методах пізнання, які включають діалектику та логіку , та специфічних , що включають агрегування, принцип рівноважності, економіко-математичне моделювання, прогнозування тощо.
Логічний принцип макроекономічного дослідження пов'язаний з тим, що логіка понять, категорій принципів і законів макроекономіки як науки є теоретичним відображенням логіки об’єктивних макроекономічних явищ і процесів.
Діалектика як метод пізнання передбачає розгляд усіх явищ і процесів з моменту їх виникнення у певних формах до моменту їх переходу в іншу форму. Діаалектичний метод, у свою чергу, має складну структуру: єдність конкретного і абстрактного, аналізу та синтезу (структури і функцій), індукції й дедукції логічного й історичного, кількісного й якісного аналізу.
Пізнання економічної системи як єдиного цілого вимагає, щоб суб’єкт який пізнає, відштовхувався від конкретної економічної системи конкретної системи конкретної держави в конкретний історичний період її розвитку.

розкладається на складові частини, кожна з яких вивчається окремо.
Синтез -

це метод дослідження, який базується на поєднанні різних елементів, сторін об'єкта в єдине ціле з урахуванням взаємозв'язків між ними.
Аналіз і синтез, як методи дослідження, застосовуються в єдності.
Індукція - рух думки від конкретного до всезагального, від знання нижчого ступеня до знання вищого ступеня.
Дедукція - рух думки від всезагального до одиничного.
Поєднання методів індукції - дедукції забезпечує зв'язок одиничного, особливого і всезагального.
Метод наукової абстракції - це метод поглибленого пізнання реальних економічних процесів шляхом виділення основних, найсуттєвіших сторін певного явища і очищення його від усього неістотного, випадкового.
Основним методом макроскономічного дослідження є економіко- математичне моделювання.

практичної й теоретичної мак-роекономічної діяльності в контексті суспільної життєдіяльності в

цілому. Окремі аспекти методологічної проблематики розглядаються у відповідних главах підручника.
Метод (у перекладі з грецької – шлях дослідження або пізнання, теорія, вчення) у загальному сенсі – це спосіб побудови та обґрунтування наукового знання, сукупність прийомів, операцій та інструментів, які забезпечують відображення об’єкта, що вивчається. Сучасна система наукових методів є складним утворенням, що швидко прогресує. За різними критеріальними ознаками методи поділяються на експериментальні та теоретичні, евристичні та алгоритмічні, детерміністські та вірогіднісні, вербальні та математичні тощо. Суттєво значущим є поділ методів за ознакою сфери застосування на загальнонаукові та специфічні.
Застосування загальнонаукових методів притаманне будь-якій науковій діяльності, незалежно від її виду і спрямованості, а отже – проводить чітку межу між наукою і ненаукою. Загальнонаукові методи відіграють вирішальну роль у визначенні долі дослідження, оскільки окреслюють його загальний напрям, принципові підходи до об’єкта, алгоритм, послідовність дій науковця, головні передумови світоглядної оцінки отриманих результатів.

та використовуються для вирішення більш конкретних до-слідницьких проблем і завдань.

Методи однієї науки можуть бути застосовані іншими науками, але з певними застереженнями щодо розбіжностей їх об’єктів і предметів. Історія науки свідчить про реальну можливість набуття окремими специфічними методами статусу загальнонаукових (наприклад, системний метод). Не можна виключати і зворотний процес – трансформацію загальнонаукових методів у специфічні.


Загальнонаукові методи в макроекономіці
Найбільш значущими загальнонауковими методами є діалектичний і ме-тафізичний, діалектики загального, особливого та одиничного, абстрагування, єдності історичного і логічного, аналіз і синтез, індукція та дедукція, генетичний, причинно-наслідковий і функціональний, системний і структурний.
Діалектичний метод вимагає розгляду макроекономічних явищ і процесів у їхньому безперервному русі, взаємозв’язках і взаємозалежності, коли накопичення кількісних змін призводить до змін якісних, а джерелом висхідно-го розвитку є єдність і боротьба протилежностей.

більш конкретним підходам. Зокрема, генетичний підхід передбачає дослідження виникнення та

становлення макроекономічного процесу або явища, а також виведення кожного його наступного стану з попереднього. Відповідно до причинно-наслідкового підходу обов’язковим є визначення причин і наслідків макроекономічних процесів і явищ. Наприклад, за наявних умов взаємодії інфляції та безробіття важливо з’ясувати їх спільні причини і наслідки, а також чітко відповісти на питання: "Безробіття є причиною інфляції чи навпаки?". Зрозуміло, в різних умовах причини і наслідки можуть мінятися місцями. Без урахування цієї обставини неможливо ефективно регулювати зайнятість та ціни. Принципове значення для макроекономічної науки має використання потенціалу діалектики загального, особливого та одиничного.

Національна економіка України є безумовно унікальним утворенням, оскільки іншої такої самої не існує. Але такою вона є в тому числі і тому, що їй притаманні, з одного боку, особливі риси, що характерні для постсоціалістичних перехідних економік, а з іншого, – загальні, носієм яких є економіка будь-якої країни, як невід’ємна складова єдиної міжнародної економіки, що глобалізується. Отже, національна економіка України повинна досліджуватись як об’єктивна суперечлива єдність загального, особливого та одиничного. Макроекономічна наука покликана адекватно відобразити цей об’єктивний стан та його можливі зміни і на цій основі запропонувати відповідні заходи економічної політики держави. Це сприятиме уникненню некритичного копіювання унікальних характеристик інших національних економік, використання зарубіжного досвіду з огляду на українські реалії.

уваги на статичному стані того чи іншого об’єкта макроекономічних дослі-джень,

поза його зв’язками з іншими об’єктами; на його функціонуванні, а не розвитку. Цим вимогам більш адекватним є функціональний підхід, за яким макроекономічний об’єкт, що безпосередньо вивчається, постає функцією, а об’єкти, що впливають на нього, – змінними аргументами. Залучення математичного інструментарію дає можливість установити функціональні зв’язки між ними, зокрема, ступінь зміни функції у відповідь на зміни аргументів.
На думку багатьох науковців, діалектичний і метафізичний методи є загальними методами пізнання, що не виключають, а доповнюють один одного. Зрозуміло, що кожний з них є більш адекватним вирішенню визначених наукових завдань (наприклад, діалектичний метод більш адекватний дослідженню проблем макроекономічного розвитку, а не функціонування, а метафізичний – навпаки), кожному більше відповідають ті чи інші загальнонаукові та специфічні підходи (наприклад, діалектичному методу – такі як динамічні, прогностичні; метафізичному – статики, рівноважного аналізу), але для більшої повноти пізнання об’єкта необхідна їх взаємодоповнювальна взаємодія.
Саме в цьому контексті необхідно використовувати методи абстрагування, єдності історичного і логічного, аналіз і синтез, індукцію та дедукцію. Хоча історично вони виникли в межах метафізичної за своїм характером формальної логіки, з розвитком науки набули діалектичного "забарвлення" і в сучасних умовах є невід’ємними складовими будь-якого наукового дослідження.

образів і моделей макроекономічної реальності завдяки пізнавальним процедурам очищення (відволікання)

та поповнення. У процесі сходження від чуттєво-конкретного до абстрактного макроекономічні процеси і явища, що вивчаються, очищуються від випадкового, несуттєвого, миттєвого (з точки зору цілей і завдань дослідження), у них виділяється головне і суттєве. Таким чином, формуються первинні абстракції, наприклад, рівень цін, ставка відсотка, рівень безробіття тощо.
У процесі сходження від абстрактного до загально-конкретного, перш за все, встановлюються зв’язки сутностей і формується відповідний абстрактний образ (модель) реальності. Далі, шляхом поетапного поповнення цього образу конкретнішими даними (від яких на попередньому етапі макроекономічні процеси і явища було очищено) досягається дедалі повніше, багатобічне та цілісне відображення макроекономічних реалій у всій їх складності. Отримане таким чином загально-конкретне відрізняється від первинного чуттєво-конкретного тим, що представляє ті cамі макроекономічні реалії, процеси і явища, але як цілісний, органічний образ, збагачений науковим баченням їх сутності, форм прояву, зв’язків між ними, функціонування та розвитку. Будь-яка макроекономічна модель є тим більш практично значущою, чим більш повно враховує багатоманітність макроекономічних реалій, не втрачаючи їх сутнісного бачення.

об’єктивною реальністю, що історично розвивається, та її відображенням у теоретичному

пізнанні. Що це за відносини? Розглянемо їх докладніше. Національна економіка в цілому на будь-якому етапі розвитку є цілісним організмом, у котрому всі складові елементи перебувають у такому взаємозв’язку, який у стислому вигляді відтворює історичний процес її становлення, вже звільнений від випадковостей, зиґзаґів, забігань наперед тощо. Вивчення історії національної економіки допомагає глибше зрозуміти взаємозв’язки її мікро-, мезо- та макрорівнів і складових, а дослідження її сучасної структури, процесів функціонування надає наукового характеру історичному дослідженню. За Ф. Енгельсом, логічний метод дослідження (за допомогою якого вивчається внутрішня будова національної економіки як системи) є тим самим історичним методом (за допомогою якого вивчається історія національної економіки), але звільненим від історичної форми та випадковостей, що заважають. У той же час, певна невідповідність історичного і логічного зумовлена тим, що не всі економічні процеси та явища, що є факторами і чинниками становлення національної економіки, виконують роль необхідних умов її відтворення та розвитку. Отже, важливою передумовою розробки ефективної економічної політики держави є, зокрема, чітке визначення тих історичних процесів і явищ, які є системоутворюючими для національної економіки.
Метод макроекономічного аналізу передбачає мислене розчленування національної економіки та її макрорівня на складові частини (за різними ознаками залежно від цілей і завдань дослідження), виявлення їх внутрішньої будови, властивостей, ознак, функцій тощо.

зв’язків між отриманими в процесі аналізу складовими частинами та зазначеними

характеристиками, їх сполученні та з’єднанні в єдине ціле. Наприклад, аналіз сукупного попиту і сукупної пропозиції, виявлення їх передумов, характеру, цінових та нецінових чинників, аналітичне і графічне моделювання передують їх синтезу – вивченню макроекономічної рівноваги та порушень в ній.
Макроекономічний синтез може виступати і у формі взаємозв’язку та симбіозу різних, у тому числі, конкуруючих теорій або їх окремих базових по-стулатів. Одним з прикладів є концепція кейнсіансько-неокласичного синтезу.
Аналіз і синтез тісно взаємопов’язані. Аналіз є необхідною передумовою синтезу, останній неможливий без першого. У свою чергу, синтез стимулює подальший аналіз, визначає його характер і напрями. Тому не випадково іноді пишуть про метод єдності аналізу і синтезу.
Макроекономічна індукція – це рух пізнання від безпосередньо конкрет-них, одиничних процесів і явищ до того загального (законів, закономірностей, принципів і т. д.), що їх об’єднує у той чи той клас процесів і явищ. Роль індукції у пізнанні визначається необхідністю узагальнень експериментальних дослідницьких даних, і на цій основі – можливістю з певною вірогідністю передбачати подальший хід подій.

регулярність, яка є підставою для відповідного загального висновку. Так, з

безлічі випадків зростання (зниження) обсягу попиту на той чи той товар у відповідь на зниження (зростання) ціни на його одиницю цілком слушно робиться висновок про обернено пропорційну залежність обсягу сукупного попиту від рівня цін в економіці. Але подібні узагальнення є емпіричними. Тому наукова індукція передбачає встановлення причин і передумов зазначеної регулярності. Прикладом може слугувати пояснення зазначеної
залежності обсягу сукупного попиту від рівня цін ефектами ставки відсотка, багатства та імпортних закупівель.




У методології науки дедукція має два головних визначення. За першим, вона є процесом логічного виводу, переходу від певних посилок (зокрема, причин) до умовиводів (наслідків) на основі використання правил логіки. В економічній науці цей метод отримав назву логічного, а власне дедукцією визнається її друге загальнонаукове визначення: перехід у пізнанні від загальних положень (принципів, закономірностей, законів) до конкретних і одиничних. Завдяки дедукції в макроекономіці будь-яке загальне положення (наприклад, залежність між інфляцією і безробіттям) застосовується до вивчення конкретних випадків (наприклад, співвідношення між інфляцією і безробіттям в Україні в роки економічної кризи), а також при обґрунтуванні гіпотез, що висуваються.

аналогії (дає підстави для перенесення певної інформації, отриманої в дослідженні

одного об’єкта, у процес вивчення іншого об’єкта з відповідними їх відмінностям застереженнями); порівняння (полягає у співставленні різних об’єктів з метою виявлення їх можливих взаємовідносин, загальних і особливих рис); єдності кількісного і якісного аналізу (вивчення кількісних та якісних характеристик об’єкту, їх взаємозв’язків у різних умовах, зокрема, взаємопереходів) тощо.
Результатом пошуку комплексних взаємозв’язків зазначених методів стала розробка та активне використання системного, структурного, синергетичного та похідних від них методів: структурно-функціонального, генетично-структурного тощо. Системний метод передбачає пошук і визначення такої сукупності макроекономічних процесів і явищ, які тісно взаємопов’язані та утворюють щодо навколишнього економічного середовища певну цілісність, єдність. При цьому вивчаються залежність кожного елемента системи від його місця і функцій в межах цілого, принципи її будови, зв’язки з навколишнім середовищем тощо. Саме з таких позицій розглядаються, наприклад, макроеко-номічний кругооборот ресурсів, продуктів і доходів; система національних рахунків (СНР).

у характеристиці сукупності стійких зв’язків елементів системи, яка (сукупність) визначає

її (системи) якісну специфіку та сталість за різних зовнішніх змін. У разі застосування структурно-функціонального методу наголос робиться на функціональних, перш за все, корелятивних зв’язках елементів системи, а генетично-структурного – на генетичних. Типовим прикладом використання структурно-функціонального методу в макроекономіці є аналітика моделі "IS – LM" як моделі одночасної рівноваги на товарному і грошовому ринках.
Синергетичний метод є результатом удосконалення системного методу з огляду на необхідність вивчення надскладних систем, їх самоорганізації та саморозвитку, процесуальності та нелінійності, нерівноважності та дисипативності. Опанування його багатого інструментарію є важливою передумовою подальшого прогресу фундаментальної економічної науки в цілому та макро-економіки зокрема.
Специфічні методи макроекономічних досліджень
Макроекономісти мають справу не з одиничними об’єктами, процесами, явищами, а з агрегатами. Макроекономічне агрегування – це послідовне укрупнення (узагальнення) економічних суб’єктів і об’єктів (процесів і явищ) та їх об’єднання в єдину групу (наприклад, домашні господарства) або єдиний показник (наприклад, валовий внутрішній продукт). Агрегування здійснюється за допомогою додавання, групування та інших процедур (способів) зведення окремих суб’єктів і об’єктів до узагальнених.

закони розвитку окремих об’єктів і діяльності (поведінки) окремих суб’єктів шляхом

послідовних узагальнень, отримати загальну макроекономічну картину. Застосування методу агрегування є важливою передумовою вивчення взаємозв’язків макроекономічних суб’єктів і об’єктів, у тому числі завдяки їх моделюванню.
Макроекономічне моделювання – це розробка і використання макроекономічних моделей в наукових дослідженнях і практиці господарю-вання, перш за все, в регулюванні економіки. Макроекономічна модель є абстрактним спрощеним відображенням національної економіки в цілому або її великих складових, відповідних їм суб’єктів і об’єктів, процесів і явищ з метою визначення їх причинно-наслідкових та/або функціональних зв’язків.
Будь-яка модель будується з огляду на певні передумови, які визначають ступінь абстрагування від тих чи інших реальних процесів і явищ. Якщо зазначений ступінь незначний, модель може бути достатньо реалістичною, але складною, і тому не здатною чітко виокремити необхідні, з огляду на мету її побудови, економічні залежності. Однак і надмірне спрощення моделі може призвести до виключення з аналізу суттєвих факторів і неадекватного відображення реалій. В обох випадках висновки моделі будуть неправильними. Тому найбільш складним етапом побудови будь-якої моделі є визначення передумов і змінних, суттєвих для дослідження відповідної макроекономічної проблеми.

покладено найпростішу модель кругових потоків (або модель кругообігу продуктів і

доходів).
Проста модель кругових потоків базується на аналізі взаємодії лише двох макроекономічних суб'єктів - сектору домашніх господарств і підприємницького сектору , і виключає вплив державного сектору та сектору закордон на економіку.

замкнутою системою, де доходи одних економічних агентів є витратами інших.

Витрати підприємницького сектору на ресурси одночасно є потоками доходів домашніх господарств (заробітна плата, рента, інші доходи).
Потік споживчих витрат домогосподарств утворює доходи фірм від реалізації готової продукції.
Потоки «доходи - витрати» (грошовий потік) та «ресурси - продукція» (реальний потік) відбуваються одночасно у протилежних напрямках і нескінченно повторюються.







Висновок:
Сумарна величина продажів фірм дорівнює сумарній величині доходів домашніх господарств. Тобто, для закритої моделі економіки, в якій не враховується вплив держави на економічні процеси, величина загального обсягу виробництва у грошовому вимірюванні дорівнює сумарній величині грошових доходів домашніх господарств.
 

сектору закордон модель кругових потоків дещо ускладнюється (див. мал. 1.3).

вплив державного сектору і сектору закордон призводить до порушення рівноваги

двосекторної моделі (домашні господарства - фірми), бо з потоку «доходи - витрати» здійснюються «вилучення» у вигляді заощаджень, податкових платежів та імпорту.
«Вилучення» - будь-яке використання доходу домашніх господарств не на купівлю виготовленої в країні продукції.
Одночасно до потоку «доходи - витрати» залучаються додаткові кошти у вигляді «ін'єкцій», а саме: інвестиції, державні витрати та експорт.
«Ін'єкції» - будь-яке доповнення до споживчих витрат на продукцію, виготовлену в країні.
Висновок для чотирисекторної моделі кругових потоків:
Реальний і грошовий потоки здійснюються без перешкод за умови, що сукупні витрати сектору домашніх господарств (C), підприємницького сектору (I), державного сектору (G) та сектору закордон (NЕ) дорівнюють сукупному обсягу виробництва (У)
С + І + G + NЕ = Y.