Лекція 5

відходів на довкілля.
Особливості утилізації різних груп непродовольчих товарів.
Новітні технології

накопичення і переробки відходів.

ґрунтів, поверхневих і підземних вод.
ДЖЕРЕЛА УТВОРЕННЯ ЗАБРУДНЕНЬ

в ньому нових, зазвичай не характерних хімічних і біологічних речовин

або внесення в надлишковій кількості будь-яких уже відомих речовин, які чинять шкідливий вплив на людину та природні екосистеми і яких природа не здатна позбутися самоочищенням.
Забруднення бувають:
природними, тобто спричиненими природними, зазвичай катастрофічними чинниками (повені, виверження вулканів)
антропогенними (зумовленими діяльністю людини).

Речовини, які спричинюють забруднення, називають забрудниками, або полютантами.

(є характерними для міст, значних промислових підприємств, районів видобутку тих

або інших корисних копалин, великих тваринницьких комплексів);
регіональні забруднення охоплюють значні території й акваторії, що підлягають впливу промислових районів;
глобальні забруднення найчастіше зумовлені викидами шкідливих речо­вин в атмосферу; вони поширюються на великі відстані від місця виникнення і чинять несприятливий вплив на цілі регіони, а іноді й на всю планету.

Класифікація забруднень

бувають:

фонові;
імпактні (від англ. impact - удар; синонім —

залпові);
постійні (перманентні);
катастрофічні.

виникнення забруднення поділяють на:
промислові (наприклад, зумовлені оксидом сульфуру S02). Одним

із головних джерел забруднення повітря є спалювання палива на ТЕС і ТЕЦ. Під час спалювання однієї тонни вугілля утворюється до 23 кг попелу, 15 кг оксиду сульфуру (IV). У багатьох містах України концентрації забрудню­вальних речовин у кілька разів перевищують ГДК;

транспортні. Вихлопні гази автомобільного транспорту містять у середньому 4-5 % оксиду карбону (II), сульфуровмісні сполуки, ненасичені вуглеводні й альдегіди, сполуки свинцю - в разі застосування етильованого бензину, та канцерогенні сполуки;

сільськогосподарські. У сільському господарстві для підвищення врожаїв і продуктивності земель застосовують пестициди, які змиваються з полів у ріки, озера та інші водойми;

побутові (наприклад, синтетичні мийні засоби).

За типом походження розрізняють:
фізичне забруднення - забруднення, спричинене впливом теплових,

електричних, радіаційних та світлових полів у природному середовищі, а також шумом та вібраціями. Фізичне забруднення води полягає у зміні її фізичних властивостей: прозорості, вмісту зависей та інших нерозчинних домі­шок, температури і радіоактивності. Тверді завислі часточки зменшують прозорість води, пригнічуючи в такий спосіб процеси фотосинтезу водяних рослин, забивають зябра риб тощо. Особливу небезпеку для біосфери становлять радіоактивні домішки, що потрапляють у водойми з викидами АЕС та ТЕС;
механічне забруднення - забруднення твердими частинками та предме­тами (викинутими як непридатні, спрацьовані, вилучені з ужитку);
хімічне забруднення - забруднення твердими, газоподібними та рідкими хімічними речовинами, які надходять у біосферу, порушуючи встановлені природою процеси кругообігу речовин і енергії. Залежно від виробництва відходи підприємств містять різні шкідливі сполуки неорганічної (луги, кислоти, мінеральні солі) та органічної (органічні сполуки, поверхнево- активні речовини, мийні засоби, пестициди, нафтопродукти тощо) природи. Численні органічні сполуки, не властиві природі (ксенобіотики), містять стічні води хімічних підприємств органічного синтезу, виробництва пластмас і мийних засобів (детергентів). Ці сполуки поглинаються фітопланктоном і передаються ланцюгами живлення більш високоорганізованим організмам. У результаті вміст шкідливих речовин у м'ясі хижої риби (щука, судак, окунь) може у десятки і сотні разів перевищувати їх вміст у воді.
біологічне (бактеріологічне) забруднення - забруднення, спричинене патогенними мікроорганізмами (вірусами, бактеріями, грибками), деякі з яких з’явилися завдяки діяльності людини (бактеріологічна зброя, нові віруси, а також катастрофічне розмноження рослин чи тварин, переселених з одного середовища в інше людиною чи випадково. Найбільшими джерелами біоло­гічного забруднення є підприємства шкірообробної промисловості, м'ясоком­бінати та цукрові заводи, комунальне господарство.

за токсичністю забрудників:
надзвичайно небезпечні (І клас небезпеки),
високо небезпечні (II

клас небезпеки),
помірно небезпечні (III клас небезпеки),
мало небезпечні (IV клас небезпеки).

Класифікація забруднень

утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція),

що повністю або частково втратили свої споживні властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення їх.

або матеріали твердого агрегатного стану – тверді відходи

Також, наприклад,

осад, який утворюється шляхом відстоювання стічних вод під час їх очищення відноситься до твердих відходів.

Відходи

40 %
Теплоенергетика – 30 %

заходи;
Застосування маловідходних технологій;
Застосування технологій очищення газодимових викидів

відводяться від санітарних приладів житлових будинків, шкіл, лікарень, готелів тощо.

Виробничі

утворюються на промислових підприємствах. Залежать від виду виробництва, сировини і технологій.

Атмосферні утворюються на території при випаданні дощу, таненні снігу і при мийці вулиць.

тощо. В міських СВ – 42-55%.
органічні:

безазотисті - вуглеводи (глюкоза, лактоза, сахароза, целюлоза, крохмаль), жири, кислоти, с пирти, альдегіди, кетони;
азотовмісні – сечовина, білки, продукти їх гідролізу – пептиди і амінокислоти.
В міських СВ органічних забруднень 45-58%.
біологічні: найпростіші, водорості, личинки комах, дріжджі, плісняві гриби, яйця гельмінтів.
бактеріальні: бактерії і віруси. В 1 мл СВ міститься близько мільярду клітин бактерій.

Л. Кульським, забруднювальні речовини за їх фазово-дисперсним станом і відношенням

до дисперсійного середовища поділяють на 4 групи:
До першої групи належать нерозчинні у воді зависі, бактерії і планктон. У завислому стані вони підтримуються динамічними силами водяного потоку, а в стані спокою - осідають. Розмір– 10-3-10-7м
Друга група домішок поєднує мінеральні та органо-мінеральні колоїдні часточки грунтів, недисоційовані і нерозчинні форми високомолекулярних гумусових речовин. До цієї групи належать також віруси і мікроорганізми. Розмір частинок – 10-7-10-9м.
До третьої групи домішок належать молекулярно-розчинні сполуки роз­міром менше ніж 10-9м. Це - розчинені гази, органічні речовини біологічного походження та інші домішки, що можуть міститися у складі промислових і господарсько-побутових стоків.
До четвертої групи домішок належать електроліти - речовини з іонним або сильно полярним зв’язком, які під впливом полярних молекул води дисоціюють на іони.

6,5-8,0;
ХСК 300-400 мг/л;
БСКповн 250-300 мг/л;
Сухий залишок 800 мг/л;
Завислі речовини 200-250 мг/л;
Амонійний азот 20-30 мг/л;
Фосфати 20-25 мг/л;
ПАР до 10 мг/л;
Нафта і нафтопродукти;
Хлориди;
Сульфати тощо.

2- Хмельницька обл., 3- Івано-Франківська обл. , 4- рН-безрозмірний показник,

5-допустимий приріст до фону.

3

Наслідки
евтрофікації

за фізико-хімічні та фізико-механічними властивостями.

Небезпечні відходи - відходи, що мають

такі фізичні, хімічні, біологічні властивості, які створюють або можуть створити значну небезпеку (наприклад, внаслідок взаємодії речовин під час зберігання) для навколишнього природного середовища і здоров’я людини та які потребують спеціальних методів і засобів поводження з ними.

які містять хімічні речовини І і П класу токсичності. Це

відходи, до складу яких входять радіоактивні (РА) ізотопи, діоксини, пестициди, бенз(а)пірен, фурани, миш'як. До особливо небезпечних відходів належать, зокрема:
пестициди (інсектициди, фунгіциди, гербіциди);
РА-відходи, які утворюються на підприємствах ядерного паливного циклу та підприємствах, які використовують радіонукліди;
ртуть та її сполуки;
миш’як та його сполуки, які містяться у відходах металургійного виробництва і теплових електростанцій;
сполуки свинцю у відходах нафтопереробної та лакофарбної про­мисловості;
невикористані медикаменти, отрутохімікати, фарби, лаки, клеї, залиш­ки побутової хімії.

відходи споживання,
сільськогосподарські відходи,
радіоактивні відходи.

циклів, це:




що утворилися під час виробництва і частково або

повністю втратили свої початкові споживчі якості.
Основними джерелами промислових відходів в Україні є: сталеплавильне, титано-магнієве. коксохімічне, залізо- і марганцеворудне виробництва, теп­лова енергетика, виробництво мінеральних добрив.
До промислових відходів належать шлами, недогарки, шлаки, відходи текстилю, відпрацьовані мастила і нафтопродукти, зола, пил, дими, аерозолі, смоли тощо.

поділяються на комунальні стоки і тверді побутові відходи (харчові залишки,

використана упаковка, відпрацьовані матеріали).
До складу твердих комунальних відходів (ТКВ) належать:
папір, картон (41 %);
харчові відходи (21 %);
скло (12 %);
залізо та його сплави (10 %),
штучні органічні матеріали, головним чином,
поліетилен (5 %);
дерево (5 %);
шкіра і гума (3 %);
текстиль (2 %); алюміній та інші метали (1 %).

5000 складів, де накопичено до 22 тис. тонн пестицидів.
Тривале

їх зберігання викликає виникнення нових хімічних сумішей з непрогнозован нми характеристиками.
Підвищену небезпеку для навколишнього середовища становлять відходи великих тваринницьких комплексів. До 70 % цих відходів використовуються як органічне добриво, а інша частина надходить у поверхневі і підземні води, забруднюючі їх, роблячи непридатними для водопостачання без застосування складних енергоємних технологій очищення води.

є проблема утилізації радіоактивних відходів.
За питомою активністю радіоактивні відходи

поділяють на низькоактивні (<0,1 Кі/м3), середньоактивні (0,1-100 Кі/м3) і високоактивні (>1000 Кі/м3).
Деякі з радіоактивних радіонуклідів можуть зберігати смертоносну активність протягом сотень мільйонів років.

поводження з радіоактивними відходами».
За оцінками фахівців, до 2025 року лише

на АЕС України буде накопичено до 3300 м3 високоактивних радіоактивних відходів.
Сьогодні на об'єкті «Укриття» зберігається щонайменше 44 000 м3 високоактивних відходів. Близько 12 500 м3 відходів знаходяться у пунктах захоронення Чорнобильсь­кої зони відчуження. На майданчику ЧАЕС зберігається близько 2400 т відпрацьованого ядерного палива. Таким чином, до 2025 року в Україні буде накопичено загалом до 62 000 м3 радіоактивних відходів, для ізоляції яких необхідно створити геологічне сховище об'ємом до 160 000 м3.
Сьогодні ці відходи зберігаються без дотримання вимог радіаційного захисту населення і навколишнього середовища.

від економічних і соціально-політичних факторів.
В Україні використовується така форма

поводження з радіоактивними відхо­дами, як зберігання.
Захоронення відходів у геологічних сховищах є більш економічно і екологічно доцільним.
Найперспективнішим районом для розміщення геологічного сховища для радіоактивних відходів є Чорнобильська зона відчуження.

(до прийняття Конвенції про заборону захоронення відходів в океанах і

морях) 11 країн світу практикували скидання твердих радіоак­тивних відходів у відкрите море.
Сумарний обсяг захоронених твердих радіоактивних відходів у колиш­ньому СРСР (далекосхідні та північні моря) становить понад 53 000 м3.
На початку 90-х років XX ст. була завершена реєстрація місць збере­ження і захоронєння радіоактивних відходів.
Між країнами відбувається інтенсивний обмін небезпечними і радіоактив­ними відходами

відходів, їх збиранням, перевезенням, зберіганням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням

та захороненням,
а також з відверненням негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини на території України, регулюються Законом України
«Про відходи».

збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізацію, видалення, знешкодження і захоронення, включаючи

контроль за цими операціями та нагляд за місцями видалення.
Збирання відходів – діяльність, пов’язана з вилученням, накопиченням і розміщенням відходів у спеціально відведених місцях чи об’єктах, включаючи сортування відходів з метою подальшої утилізації чи видалення.
Зберігання відходів – тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об’єктах (до їх утилізації чи видалення).

відходів – здійснення операцій з відходами, що не призводять до їх

утилізації.
Знешкодження відходів – зменшення чи усунення небезпечності відходів шляхом механічного, фізико-хімічного чи біологічного оброблення.
Розміщення відходів – зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах. Розміщення відходів потребує вилучення значних площ землі, а транспортування і зберігання є важким тягарем для народного господарства. Найбільш токсичні відходи потребують спеціальних заходів щодо їх знешкодження і повної ізоляції.
Спеціально відведені місця чи об’єкти – місця чи об’єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.
Об’єкти поводження з відходами – місця чи об’єкти, що використовуються для збирання, зберігання, оброблення, утилізації, видалення, знешкодження та захоронення відходів.

твердих відходів є:
- створення полігонів та звалищ;
- термічне оброблення;
- рециклінг;
-

компостування;
- анаеробне ферментування.

урбанізації, добробуту суспільства, чисельності населення, з кількісним збільшенням і розширенням

асортименту товарів.
Загальне виробництво ТПВ збільшується в міру розростання міст, у міру того, як жителі, заробляючи більше грошей, збільшують споживання продовольства, напоїв й, так званих, предметів тривалого користування, і в міру того, як посилення попиту на комфорт стимулює виробництво й продаж виробів однократного застосування, і до того ж більш ретельно впакованих.
Так чи інакше, після споживання залишки ТНС або продукти їхньої трансформації утворюють побутові відходи, які в містах видаляються каналізацією або вивозяться як ТПВ комунальними службами міст.

у країні витрачається на виробництво готової продукції менше 7%. На

такому ж рівні використовуються розкривні породи, близько 10% - відходи збагачення.
При видобутку залізної руди в кар'єрах щорічно складується у відвали біля мільярда тонн розкривних порід і більше 200 млн. т відходів збагачення. Вони займають тисячі гектарів землі й отруюють навколишнє середовище. Установлено, що, як мінімум, дві третини розкривних порід і більше 60% відходів збагачення придатні для виробництва будівельних матеріалів - цегли, керамзитового гравію, мінеральної вати, цементу, вапна, а на практиці переробляється на будматеріали менше 2% розкривних порід й 1% відходів збагачення. Замість того щоб використовувати зазначені вище відходи промисловість будматеріалів займається добуванням чи завезенням (часом за сотні кілометрів) піску, щебеню, вапна.
Однак при очевидній вигоді використання вторинних ресурсів у переробку їх надходить усього 10%. Інше відправляється у відвали, відстійники, на смітники або просто викидається в яри й водойми.

тонн різних гірських порід, мільярди тонн золи і шлаків електростанцій.

Ці золовідвали займають десятки тисяч гектарів землі, на їхню облаштованість щорічно витрачаються сотні мільйонів гривень. Відвали деяких енергетичних, металургійних і гірничорудних підприємств стали багатшими інших рудників. Агломераційні фабрики чорної металургії, наприклад, дають відходи (залізовмісні шлами), у яких заліза більше, ніж у руді, що добувається.
Крім того з промислових підприємств щороку на смітники направляються десятки тисяч тонн нафтовідходів, шламів гальванічних виробництв, відпрацьованих розчинників, відходів, що містять фенольні сполуки, відходи, у складі яких є особливо небезпечні для здоров'я населення миш'як, нікель, свинець, хром.
На думку фахівців 2/3 відходів, що утворюються, можуть бути відновлено, перероблене й використано повторно.

країни до регіону, культурного рівня населення і його звичаїв, пори

року й інших причин.
На території України нагромадилося більше 20 млрд. т побутових відходів, і щороку ця кількість зростає на 700 млн. тонн. Більше третини ТПВ становлять пакувальні матеріали, кількість яких безупинно збільшується. Під стихійні смітники й полігони твердих побутових відходів господарського використання вилучено більш, ніж 160000 га земель [87].
Щорічно в містах і селах міського типу утворюється близько 40 млн. м3 (10 млн. тонн) таких відходів, які розміщуються на 770 полігонах твердих побутових відходів. На 80% з них не виконуються норми екологічної безпеки. На переважній більшості (95%) об'єктів розміщуються як побутові, так і промислові відходи, що заборонено законодавством.
Недостатня кількість полігонів для розміщення відходів і погана робота комунальних служб сприяє організації несанкціонованих смітників, яких щорічно утвориться більше 10 тис. [87]. Неконтрольоване збільшення територій, зайнятих полігонами для складування побутових відходів, призводить до зменшення земельних площ, придатних для господарського використання, створює можливість техногенних катастроф, забруднює ґрунтові води і повітря тощо.
На 16 тис. га землі, у тому числі родючої, відданої в нашій країні під полігони ТБО, щорічно пропадають 1 млн. т стали, 200 тис. т алюмінію, 4 тис. т дефіцитні олова.
На полігони ТБО попадають пестициди, фарби, розчинники, кислоти, отрутохімікати. Хоча в загальному обсязі відходів на міських смітниках частка токсичних речовин не перевищує 1%, необхідно контролювати їхній рівень.
Смітники побутових відходів не тільки забруднюють ґрунт, воду й повітря, там у величезних кількостях розводяться пацюки, миші й комахи, що загрожує спалахами інфекційних захворювань.

методами знешкодження твердих побутових відходів є вивіз на санітарні смітники

(якщо тільки наші смітники можна назвати такими), спалювання й компостування (принаймні органічної їхньої частини). Жоден із застосовуваних у цей час способів збору й видалення відходів не є повністю задовільним ні по санітарно-гігієнічним, ні за техніко-економічними показниками.
Вивіз на смітники (полігони). Звалища і полігони для сміття розташовані, як правило, у вироблених кар'єрах і складаються з насипних ґрунтів з домішками різних відходів. Під впливом атмосферного повітря, води і біоти в цих ґрунтах відбуваються різноманітні біохімічні та хімічні реакції з виділенням тепла, утворенням біогазу і фільтрату, що постачають токсичні речовини у підземні води і приземну атмосферу.
У розвинених країнах на смітники вивозиться 50-85% ТПВ, у нашій країні - близько 96% і часто на неконтрольовані смітники. Достоїнствами цього методу є простота й відносна дешевина в порівнянні з іншими методами, недолік - витрата більших площ, вторинне забруднення навколишнього середовища й втрата цінних компонентів ТПВ.
Щоб виключити можливість впливу токсичних речовин на людей, рекомендується спалювати міське сміття при температурі 980-1150°С. В Україні сьогодні є 4 сміттєспалювальних заводи. Спалювання знижує обсяг ТПВ на 70-90%.
Метод спалювання (або в загальному виді термічні методи знешкодження твердих побутових відходів) має як безсумнівні достоїнства (знижується безпосереднє навантаження на ґрунти й ґрунтові й поверхневі води, можна використати теплоту згоряння ТБО для одержання електроенергії й опалення будинків, надійне знешкодження відходів), так й істотні недоліки - погіршується якість повітря. Необхідна надійна система очищення топкових газів, тому що при спалюванні ТПВ в атмосферу виділяються хлористий і фтористий водень, сірчистий газ, оксиди азоту, а також метали і їхні сполуки (цинк, кадмій, свинець, ртуть і т.д. в основному у вигляді аерозолів) і, що особливо важливо, у процесі горіння відходів утворюються діоксини, дифеніли й дифурани, присутність яких у газах, що відходять, значно ускладнює їхнє очищення через малу концентрацію цих високотоксичних сполук.

їхніх попередників, як поліхлорфеноли й поліхлорбензоли, інші сплуки хлору й

металів змінної валентності. Через хлор небезпечні в першу чергу пластмаси й крейдований папір. При спалюванні 1 кг відходів виділяється 40 мкг діоксинів. Діоксин представник поліхлорованих поліциклічних сполук, одна із найпідступніших отрут, відомих людині. Він вражає організм завдяки здатності сильно підвищувати активність ряду окисних залізовмісних ферментів, що призводить до порушення обміну багатьох життєво важливих речовин і придушенню ряду функцій. Діоксин чинить мутагенну, канцерогенну й тератогенну дію.
Однак проведений аналіз викидів показав, що із загальної кількості діоксинів в атмосфері лише 0,7 % становить діоксин, що утворюється при спалюванні сміття.
У процесі спалювання ТБО утворюються й інші токсичні речовини: хлоровані ароматичні сполуки. Так, якщо вихідна суміш містить 5 речовин, то при спалюванні утвориться більше 200 сполук.

результаті саморозігріву до 60-70 0С відбувається знищення збудників хвороб) і

переробка в добриво - компост за рахунок біохімічного розкладання органічної частини ТПВ мікроорганізмами. Більшість із побудованих ще за СРСР заводів по компостуванню ТПВ уже не функціонує. Основна причина - наявність у відходах важких металів.

цьому випадку відходи є вторинною сировиною.
Тверді побутові відходи розглядають

як цінну комплексну сировину, вартість якої постійно зростає.

первинною утилізацією розуміють використання відходів у різних галузях народного господарства

без попередньої глибокої фізико-хімічної переробки;
під вторинною — використання продуктів спеціальної переробки відходів. У результаті процесів вторинної утилізації утворюються продукти іншого складу, ніж вихідні відходи.
Утилізація змішаного типу включає як первинну, так і вторинну утилізацію.

Різновиди утилізації

будівельних матеріалів.
Так, при отриманні цементу як вихідного матеріалу використовують

доменні шлаки та бокситові шлами, колчеданні огарки, колошниковий пил, піритні огарки та ін. Як мінералізатор у процесах випалювання клінкеру застосовують фосфогіпс, електротермофосфорні шлаки та інші продукти. Використання фосфогіпсу в суміші з піритними огарками інтенсифікує процес випалювання портландцементного клінкеру, знижує температуру процесу, підвищує якість сировини.
У первинну утилізацію можуть залучати відходи пластмас. їх можна після сортування переплавляти у вироби або використовувати як наповнювач легких бетонів.
Не підлягають первинній утилізації небезпечні відходи, що містять ртуть, кадмій, свинець і цінні метали. У цьому випадку відходи перед утилізацією розділяють на фракції, що фактично і є вторинною утилізацією.

Первинна утилізація відходів

Це в першу чергу стосується органічних лакофарбових матеріалів і деревних

відходів, смол, клеїв і концентрованих стічних вод, які можна переробити в товарні розчинники, мурашину або оцтову кислоти та ін.
Техніко-економічні розрахунки підтверджують, що собівартість оцтової кислоти, отриманої у результаті окислення повітрям, органічних відходів, приблизно в 4 рази нижча, ніж собівартість кислоти, отриманої в промисловості через ацетальдегід, і в 1,5 раза менша, ніж при її синтезі карбонілюванням метанолу.
Процеси вторинної утилізації можуть бути ефективними для відходів нафтопереробки та нафтохімії (наприклад, кислих гудронів), відходів гуми та гумотехнічних виробів, шин, пластмасових відходів.

Вторинна утилізація відходів

з виробництвом з деревини) викиди в атмосферу знижуються на 85

%, а стічних вод - на 40 %. Утилізація 1 т макулатури заощаджує 4 м3 деревини, при нинішніх масштабах переробки вторинної сировини це зберігає більше 75 тис. га лісових масивів щорічно.
Використання макулатури для виробництва нового паперу й паперових виробів залежить не тільки від ефективності системи збору, але й від здатності комбінатів споживати цю вторинну сировину. Потрібні установки для приведення макулатури в потрібний стан. Технологічно розвинені країни миру роблять із макулатури 25-30 % паперу. У країнах СНД із макулатури в основному роблять картон. Газетний папір з неї не роблять, тому що для цього потрібна попередньо "облагороджена" макулатура: спочатку необхідно видалити фарбу, очистити масу, потім відбілити її. Устаткування ж для видалення фарби, так називані флотатори - у нас не випускається. Крім того, робити газетний папір безпосередньо з деревної маси набагато дешевше, ніж з макулатурної.
Найголовнішим у справі використання макулатури є її збір, тому що якщо вона змішується з іншими видами ТБО (у першу чергу з харчовою органікою), вона швидко губить свою цінність.
Проблема збору макулатури у світі вирішується по-різному. Так, по всій Британії встановлені ящики, у які англійці кидають прочитані газети. Зібрана в такий спосіб папір відправляється в переробку на фабрики для виготовлення нового газетного паперу.
У Європі вже давно навчилися використати перероблену макулатуру для утеплення стін і віконних прорізів. Основна перевага ековати перед традиційними ізоляційними матеріалами в тому, що вона складається з органічних матеріалів.
Американська фірма "Chesapeake" розробила новий метод переробки паперового утилю (старих газет і журналів), заснований на використанні пари. У результаті обробки пором частки фарби зменшуються до часток діаметром менш 75 мкм, які око не здатне розрізнити.
У туалетний папір і картонні коробки переробляють квитки залізничні компанії й власники метрополітену в Японії.

вимагає в 4 рази менше капіталовкладень, чим виробництво первинної сировини.

Витрати на збір і переробку вторинного металу в 25 разів менше, ніж на виробництво металу з руд. Витрата електроенергії при виробництві первинного алюмінію в 75 разів вище, ніж при переплавленні його із вторинної сировини. Переплавлення 1 т вторинного алюмінію заощаджує 4 т бокситів й 700 кг нафтового або пекового коксу. Переробляти боксити в новий алюміній в 10 разів дорожче, ніж витягати його з використаних консервних банок.
Більше 800 тис. відпрацьованих свинцево-кислотних акумуляторів щорічно вивозяться на смітники, що веде до забруднення величезних територій свинцем.
У будь-якому супермаркеті є приймальні пункти старих батарейок.
Акумулятори, які містять кадмій, автомобільні свинцеві акумулятори, а також ртутні лампи, відновлюються на спеціальних заводах.

заборонено викидати на смітники й проблема їхньої утилізації досить актуальна.
Унікальне

виробництво з демеркуризації відпрацьованих ртутних ламп створюється в Омському моторобудівному об'єднанні. Розроблена технологія дозволяє витягти дорогу й надзвичайно небезпечну для здоров'я ртуть без участі людини.
Інший шлях – розробка люмінесцентних ламп зі значно зменшеною кількістю ртуті або без неї.

багаторазового застосування вимагають лише ретельного промивання перед повторним застосуванням. Ці

пляшки на 50 % важче своїх одноразових "родичів" і призначені в середньому на 30-кратний оборот. Однак використання скляного бою також ефективно. Кожна тонна скляного бою заощаджує близько 1,2 т первинної сировини, кожні 10 % бою, що йде в переплав, знижують витрати на 2-5 %.
Прийняття більш жорстких стандартів щодо забруднення атмосфери в Японії, Швеції, США й Німеччини призвело до росту попиту на скляний бій, тому що його використання скорочує викиди забруднювачів. До початку 90-х років у Німеччині зі скляних відходів було зроблено 80% всіх пляшок. Темпи збору скляних відходів також високі у Швейцарії, де в середньому рециркулюється 19,7 кг скла на душу населення, що відповідає приблизно половині його споживання.
У багатьох же інших країнах (Канада, США) включаються фінансові стимули. Коли споживачі купують напої, з них стягується заставна ціна пляшки. Якщо посуд повертається чистим і цілим, покупцеві повертається застава. Ця система закріплена законодавством. Причому заставна вартість стягується й із пляшок одноразового використання, у т.ч. і пластикових.

близько 100 млн. пар спортивного взуття, налагодила в США збір

зношених кросівок і дає за кожну пару знижку при покупці нової. Старі кросівки миють і розбирають на частини, після чого гумові підошви використовують для виробництва покриттів бігових доріжок і кортів, синтетика йде на ізоляцію проводів і набивання матраців. Найбільший конкурент "Nіke", Reebok відповів випуском кросівок, які на 60 % вироблені з переробленої сировини [94].

у природі не руйнується. Але, переробивши покришки до дисперсного стану

(гумова крупа діаметром 0,63-5 мм), можна робити гумові вироби, наприклад, термоізоляційні блоки [94].
Старі шини можуть служити вихідною сировиною для виробництва гумової крихти й регенерату - пластичного матеріалу, що частково заміняє каучук у різних гумових виробах, у тому числі й у нових шинах. Із крихти й бітуму одержують чимало корисних будівельних і технічних матеріалів. Тонна продукту переробки старих покришок дозволяє заощадити 400 кг синтетичного каучуку.
У Росії запатентований метод терморозчинення гумомістких речовин. Завдяки цьому методу з 1 т покришок можна одержати приблизно 600 кг нафти, 300 кг сажі, 100 кг супутнього газу.
Фірма "Эйр продактс энд кемикалз" з Пенсільванії (США) запропонувала підмішувати дрібний порошок зі старих покришок як наповнювач у пластмаси. У результаті обробки гумового порошку сумішшю високоактивних газів - фтору, кисню, хлору й двоокису сірки на поверхні гуми утворюються активні центри, що міцно зв'язуються із пластмасою.
Утилізувати старі автомобільні покришки можна шляхом подрібнення на дрібні шматочки - гранули, які використовуються при будівництві доріг і спортивних площадок.
Автопокришки варто здавати в авторемонтні майстерні, тому що тільки вони мають право вивозити гуму на переробку, причому доплачують за це власникові. Прийом шин - це як би навантаження до їхнього сервісу.
У Швеції успішно переробляють використані автопокришки як джерело енергії в цементній промисловості, їх планують застосовувати в будівельній промисловості, для покриття спортивних майданчиків і доріг, як дренажний шар у системах збору біогазу на полігонах.

й їхнього розбирання утворюється велика кількість відходів. Найчастіше такі відходи

вивозять на смітники, у тому числі й несанкціоновані. Тим часом, з таких відходів можна одержати вторинні щебені, піщано-гравійну суміш, металобрухт та ін. Щебені, наприклад, використовують у дорожньому будівництві для одержання низькоміцних бетонних і залізобетонних конструкцій, у виробництві монолітних виробів. Його ціна значно нижче ціни природних щебенів.

бурхливим розвитком новітніх технологій додалася відпрацьована електронна побутова техніка, що

безперервно оновлюється.
Гострота проблеми спонукала Європейський Союз до впровадження спеціальної директиви (European Direc-tive on Waste from Electrical and Electronic Equipment), у якій максимально розширено асортимент електропобутових відходів, що підлягають утилізації і повторному використанню. Іншою директивою (Directive on the Restriction of the use of certain hazardous substances) заборонено використання при виготовленні електротехнічного і електронного обладнання шкідливих для здоров'я речовин.
У Данії рівень утилізації відпрацьованої електронної техніки перевищує 75% відходів. Утилізацію здійснюють муніципалітети, а не фірми-виробники, які лише зараховують відпрацьовану техніку. Витрати на утилізацію зараховують у вартість обладнання при його виготовленні. З 1994 р. у Німеччині набуло чинності спеціальне законодавство про переробку твердих відходів, а з 2004 р. у ньому регламентовано збір і облік побутової техніки. У Китаї протягом останніх десятиріч обсяг використаної техніки щорічно зростає на 9%. Тому з 2005 р. у Китаї набули сили закони, що обмежують використання шкідливих для здоров'я сполук при випуску побутової електротехніки і електроніки, регулюють утилізацію продукції. Однак в Україні немає жодного законодавчого документа, що регламентує утилізацію відпрацьованої електронної побутової техніки.
Промислова рада по утилізації електронного встаткування (ІCER) і Іmpel об'єднуючі екологічні служби шести провідних країн ЄС, давно підрахували, скільки небезпечних і цінних компонентів містить у собі звичайний комп'ютер. Отже, з усією своєю периферією він важить у середньому ледве більше 27 кг. З них 6,8 кг - силікон, 6,3 кг - пластик, 5,6 кг - залізо, 3,8 кг -алюміній, 1,9 кг- бронза, 1,7 кг- кремній, 0,6 кг- цинк, приблизно по 0,2 кг - олово й нікель. Крім того в ньому є свинець (використається при паянні плат і контактів), невеликі кількості магнію, миш’яку, ртуті, іридію, ніобію, ітрію, титану, кобальту, хрому, кадмію, селен, берилію, танталу, ванадію, європію, а також срібла й золота. Відходи комп’ютерів та мобільних телефонів на сьогодні оцінюються мільйонами тонн. У тому числі приблизно 1 млн. тонн алюмінію й 0,5 млн. тонн бронзи, які представляють величезну економічну цінність. І тисячі тонн свинцю, ртуті й інших не дуже корисних речовин, які, будучи просто викинутими, неминуче потраплять в атмосферу, у ґрунт, у воду.
Екологічне відомство Великобританії оцінює британський експорт електронних відходів у сотні мільйонів фунтів стерлінгів у рік. Сюди входять десятки тисяч старих комп'ютерів, 500 тисяч телевізорів, 3 млн. холодильників, 160 тисяч тонн електроустаткування й мільйони мобільних телефонів. Найбільша кількість таких відходів експортується в Китай, Пакистан, Індію, де їх переробляють практично в ручну, тобто методами, шкідливими для здоров'я людей і навколишнє середовище.

т пластмасових відходів, а якщо враховувати телевізори, автомобілі й інші

довгострокові відходи, то кількість пластмас складе 15 млн. т. Тільки на впакування товару витрачається 1 млн. т. поліетилену.
У США в цей час повторно використовується тільки 1% пластмас, але промисловці шукають нові шляхи їхнього застосування, зокрема у виробництві підкладок для лижних курток, нових контейнерів, пластикових мішків і садових ослонів тощо.
У Японії розроблений спосіб переробки пластмасових відходів у бензин, гас і дизельне паливо. Як каталізатор використовується цеоліт, що помітно прискорює хід процесу зворотного одержанню пластмас із нафти. За новою технологією з 1 кг пластмас можна одержувати до 0,5 л бензину й 0,5 л гасу або дизельного палива.
Перешкодою до регенерації пластмас є неможливість ідентифікувати вид пластмаси. Без поділу за видами виробники навіть не намагаються рециркулювати такі відходи. Спроби розробити систему ідентифікації пластмас для споживачів відчутних результатів не принесли. Проте частка пластмас у відходах збільшується (у США вже перевищила 12 %) Широке використання відходів із пластмас, крім економічної вигоди, буде сприяти зниженню забруднення навколишнього середовища.

кольорових або чорних металів. Усі вони піддаються подальшій обробці. Наприклад,

із металевої стружки, переробленої на пил, роблять штамповані деталі; з нержавіючої сталі можна отримати порошкову сталь, яка широко використовується у народному господарстві.
Поліметали містять різні металеві складові, утворені електрохімічним процесом. Переважно основою є мідь або залізо, а для покриття застосовують золото, платину, срібло. Поліметали використовують у радіоелектронних виробах, контрольно-вимірювальних приладах тощо. Зібрані залежно від виду тверді промислові відходи проходять гальванічну обробку, в процесі якої пошарово знімають металеві оболонки. Наприклад, олово і його сплави знімають у розчині 50—100 г/л КОН за температури +60...+70 °С; срібне покриття видаляють сумішшю концентрованих азотної та сірчаної кислот; золото з поверхні поліметалу знімають хіміко-технологічним способом із застосуванням азотної кислоти. Для відокремлення золота від міді використовують технології мідеплавильного виробництва.

алюмінію, фосфору, сірки, кальцію, заліза. Шлаки використовують як заповнювачі у

будівельній індустрії для формування шлакоблоків, при будівництві доріг тощо.
До відходів природних полімерних матеріалів належать: деревина, картон, целюлозно-паперові пакувальні відходи, фібрин, кератин, казеїн і колаген. Їх використовують при виробництві мийних засобів, приготуванні біомаси. Відходи деревини використовуються для виготовлення ДСП, а за глибокого помолу — ДВП.
Відходи опалювальних систем утворюються при спалюванні всіх видів палива. Це попіл і шлак. Мінеральна складова після спалювання становить: буре вугілля — 10—15%; кам'яне вугілля — 3—40%; антрацит — 3— 30%; горючі сланці — 50—80%; паливний торф — 2— 30% , дрова — 0,5—1,5%. Практично всі відходи можна використовувати як сировину для будівельної індустрії і дорожнього будівництва, а також утилізувати.
Шлаки, що залишаються після спалювання сміття, можуть використовуватися для виробництва стінових блоків, дорожніх покриттів, шлаків теплової ізоляції, щебенів, гравію, бордюрного каменю й т.д.

тому числі шламів очисних споруд (органічна частина - як пальне,

мінеральна - компонентів сировини, оскільки часто містить значна кількість оксиду кальцію). При виробництві цементу можуть знешкоджуватися навіть токсичні відходи. Не можна використовувати тільки радіоактивні й інфіковані медичні відходи.
Добавки гідроксидів заліза зі стічних вод гальванічних виробництв в сировинну керамічну масу не тільки сприятливо впливають на зовнішній вигляд керамічних виробів (черепиці, цегли), підвищуючи інтенсивність червоного кольору, але й на 15-20% підвищують їх міцність і на 20-25% зменшують тривалість сушіння напівфабрикатів.
Відпрацьовану формувальну суміш ливарного виробництва використовують як опіснювальну добавку при одержанні цегли. Відпрацьована формувальна суміш повністю заміняє пісок, при її використанні досягається надійне знешкодження токсичних компонентів суміші.
Перевірено можливість використання гальванічного шламу у виробництві керамзиту. Важкі метали в керамзиті надійно зв'язані в хімічні сполуки (оксиди й силікати) і не є небезпечними для навколишнього середовища.
Перевірена також можливість застосування при одержанні керамічних матеріалів відпрацьованих лігніну, СОЖ, ПАР і деяких інших промислових відходів.
Технологія використання СОЖ і нерегенерованих нафтопродуктів при виробництві керамзиту забезпечує надійне знешкодження й ліквідацію як концентрованих, так і розведених відходів.
відходи розчинів, застосовуваних для знежирення поверхні металу перед електрохімічною обробкою, містять ПАР, фосфати й силікати натрію, а також нафтопродукти, що розчинилися в процесі знежирення. Позитивний вплив ПАР на властивості керамічних виробів відомо. Але й інші компоненти знежирювального розчину помітно впливають як на плинність шлікеру, так і на температуру спучування й плавлення формувальної суміші.
Промисловість будівельних матеріалів використовує відходи й попутні продукти інших галузей промисловості (чорної й кольорової металургії, теплових електростанцій, хімічної промисловості й ін.) як цінну вихідну сировину для виробництва високоякісних будівельних матеріалів, виробів і конструкцій. У цей час розроблені й впроваджуються технології використання відходів гіпсового виробництва легких бетонів. При цьому одержують поширення технології безавтоклавного виробництва великих блоків й інших стінових матеріалів, що істотно знижує енергоємність виробництва й теплове забруднення навколишнього середовища.
Є гарні перспективи переробки накопичених відходів алюмінієвого виробництва - наявні технології дозволяють виучити з цих відходів значні обсяги як металевого алюмінію, так і чистих оксидів алюмінію.
На Дніпродзержинськом коксохімічному заводі на основі відходів нафтопродуктів і коксу налагоджене виробництво бензину. Виробничі потужності заводу розраховані на щомісячне виробництво 2 тис. т бензини.
З відходів шкіряного виробництва (міздри, обрізків спилкової голини тощо) виготовляють мийні засоби, желатин, ковбасні оболонки.

відходами:
запобігання утворення відходів має пріоритет перед повторним їхнім використанням;
повторне використання

або рецикл у тому ж процесі має перевагу перед зовнішнім використанням;
використання відходів має перевагу перед використанням їхньої енергії (одержуваної, наприклад, шляхом спалювання), однак у Німеччині, Кореї й Швейцарії обидва напрямки мають рівну пріоритетність;
у всіх країнах повторне використання або відновлення (вилучення) має безумовний пріоритет перед складуванням або захроненням;
у ряді країн спалювання відходів відноситься до категорії "мінімізація", тільки у випадку використання енергії.

є їхня мінімізація шляхом:
запобігання або зменшення утворення відходів;
поліпшення якості відходів,

що утворюються, включаючи зменшення кількості токсичних речовин у них;
повторного використання, рецикла й відновлення або вилучення корисних компонентів з них.

способами:
удосконаленням технологічних процесів у напрямку скорочення кількості відходів, що

утворяться;
рециклізацією відходів, переважно в процесі їхнього утворення;
переробкою відходів у корисні й навіть цінні побічні продукти;
зміною властивостей відходів, зниженням їхнього обсягу й токсичності для полегшення наступного видалення й переробки.

області використання смітників виникла тенденція до скорочення кількості відходів, що

утворюються, і їх рециклізації.
Зі зростанням екологічної свідомості населення практично всім підприємствам і фірмам доводиться виділяти більші кошти на охорону навколишнього середовища, зниження обсягу, токсичності промислових відходів, а також на впровадження екологічно безпечної технології їхньої обробки, вторинного застосування або інших форм усунення. При цьому виділяються три найбільш характерні ситуації, що визначають напрямки й характер дій виробників.
У випадку виходу промислових відходів у більших обсягах при постійному їхньому хімічному складі й фізичному агрегатному стані виробник зацікавлений у розробці методу швидкої переробки промислових відходів у вторинну сировину й у реалізації його. При цьому необхідно забезпечити екологічну безпеку як процесу переробки промислових відходів, так і транспортування вторинних продуктів.
Проблема ускладнюється тоді, коли переробка промислових відходів технічно здійсненна, однак їхнє складування виявляється дешевше, ніж переробка. У цих випадках виробник змушений шукати найбільш рентабельний спосіб видалення промислових відходів.

виділення вторинної сировини);
ліквідаційні (захоронення в землю, скидання в море, спалювання

без використання тепла).

на:
біотермічні (смітники, поля запахування, полігони складування, компостні поля й заводи

біотермічного компостування);
термічні (спалювання без використання відходів як палива, піроліз із одержанням горючого газу й нафтоподібних масел);
хімічні (гідроліз);
механічні (сепарація відходів з наступною утилізацією, пресування ТПВ в будівельні блоки) [61].
Найбільше поширення одержали біотермічний і термічний методи.

небезпечна. Цей метод морально й економічно застарілий, тому від нього

необхідно в подальшому відмовитися повністю або частково. Більш досконалими і перспективними є методи перероблення ТПВ шляхом сортування та рециклінгу. Застосування лише однієї технології утилізації сміття недоцільне та економічно невигідне. Саме тому способи використання вторинних ресурсів здебільшого компонують із термічними і механічними методами, а також із вивезенням залишкового сміття до звалищ.
Незважаючи на розвиток промислових методів перероблення ТПВ, у найближчому майбутньому основним методом утилізації залишатиметься захоронення. Це пояснюється високими капітальними й експлуатаційними витратами на спалювання чи повне перероблення як альтернативні заходи. Наприклад, вартість термічного знешкодження 1 т побутового сміття на підприємствах Західної Європи становить 50—60 дол. США, тариф на спалювання 1 т відходів на вітчизняних заводах — 40—50 грн, а середній по Україні тариф на захоронення 1 т сміття — 5—12 грн.

побутових відходів населенням (найбільш ефективний), але вводити його можна тільки

тоді й тільки там, де суспільна свідомість, культура населення сприймають його. Кількість контейнерів (або частин твердих побутових відходів при роздільному зборі) не повинна перевищувати трьох-чотирьох, п'ять уже багато навіть для високорозвинених країн і центрів культури. У практичному плані зараз розглядаються різні комбінації переробки твердих побутових відходів з різною часткою сепарації, у тому числі й населенням.

імовірно, буде виглядати в такий спосіб [13]:
площадка для прийому й

первинного огляду відходів;
платформа попереднього сортування (видалення великогабаритних відходів, таких, як меблі, побутова техніка й т.д.);
пристрій для розриву пакетів і відділення органічної частини відходів для наступної переробки (наприклад, компостуванням);
платформа вторинного сортування для ручного витягу коштовних компонентів для повторного використання (папір, картон, різні види пластмас, стекло й т.д. ) з наступним пресуванням;
секція магнітного виділення залізовмісних матеріалів (консервних банок, наприклад) і пресування;
секція для виділення виробів з кольорових металів (у першу чергу алюмінієвих банок ) за рахунок наведеного електричного поля;
устаткування для високощільного пресування невикористовуваних компонентів ТПВ для вивозу на полігон.

накопичених відходів. Наприклад, технологія дослідного центру «Георесурс» призначена для детоксикації

екологічно небезпечних твердих і рідких промислових відходів, ефективного очищення промислових стічних вод від усіх груп забруднюючих речовин, зокрема від важких металів та радіонуклідів. Вона дає змогу повернути у виробництво значну кількість чорних, кольорових і рідкісних металів.
У Нідерландах частка переробки побутових відходів на сміттєспалювальних заводах становить 41%, у Франції — 45%, Бельгії — 47%, Швеції — 56%, Японії — 74%, Швейцарії — 80%.
Роздільний збір та сміттєсортування дадуть змогу скоротити обсяги ТПВ, які потрапляють на полігони, на 20—30%. Тому немає альтернативи сміттєспалювальним заводам, які після сортування до 90% зменшують обсяг захоронення ТПВ. Лише 10—15% шлаку та золи після спалювання ТПВ іде на захоронення або використовується у дорожньому будівництві.
Сучасний сміттєспалювальний завод повинен мати обладнання для підготовки паливних брикетів із відходів з їх подальшим спалюванням та генерацією тепло-, електроенергії і 5—7 ступенів очищення газів після спалювання ТПВ.
Вартість будівництва сміттєспалювального заводу становить приблизно 500—600 дол. США на 1 т/рік. Відтак вартість заводу потужністю 100 тис. т/рік може становити 50—100 млн дол. США (40—50% вартості заводу припадає на очисне обладнання для запобігання забрудненню повітря).
На сьогодні тариф на утилізацію побутових відходів, наприклад, на заводі «Енергія» (м. Київ) становить 127 грн/т (32 грн за 1 м3).
За підрахунками, при будівництві сміттєспалювального заводу тариф на послуги з вивезення побутових відходів може збільшитися в 2—5 разів: з 32 грн за 1 м3 ТПВ до 75—150 грн за 1 м3 ТПВ (300—600 грн/т).
Завод також переробляє відходи будівельної галузі, промислові та деякі побутові. Відходи, придатні для спалювання, подрібнюють і продають підприємствам, які виробляють теплову енергію. Деякі металеві вироби утилізують і вилучають для повторного використання; забруднені ґрунти вилучають і тимчасово депонують; неутилізовані залишки розміщують на чеках, утрамбовують пошарово із сумішшю ґрунту, соломи, кінського гною і осадами стічних вод, щоб поліпшити процес біологічного розкладу цієї суміші.