ЛЕКЦІЯ 6 СУЧАСНІ КОНЦЕПЦІЇ РОЗВИТКУ

План
1. Поняття розвитку та його атрибутів. Принципи і закони діалектики
2. Концепції розвитку: діалектика, метафізика, еклектика, софістика, синергетика.
Основні поняття: суб’єктивна і об’єктивна діалектика, догматизм, релятивізм, історичні типи діалектики, форми діалектики, протиріччя, розвиток, зв’язок.

зміна матеріальних та ідеальних об'єктів.

РОЗВИТОК має такі ознаки:

Якісні зміни

в предметі, явищі або процесі
Певна спрямованість розвитку
Спадкоємність та незворотність розвитку

(розум, свідомість, дух) (Гегель, Кант)
Діалектико-матеріалістична – розвиток матеріального обумовлює розвиток

ідеального(Маркс, Ленін)
Натуралістична - розвивається перш за все природа (Ч.Дарвін)
Творчого імпульсу - розвиток порівнюють з натхненням
Рівноважно-інтеграційна – розвиток розуміється по формулі «рівновага – нерівновага - рівновага»
Градаційна – розвиток йде поступово по сходам (step by step)

та перетворення світу

наука про загальні закони розвитку природи, суспільства

та мислення (людини).

мистецтво вести спір (таке розуміння діалектики було в античній філософії)

це закони пізнання та перетворення світу

Суб’єктивна діалектика повинна відображати об’єктивну

діалектику.

філософії (Греція, Рим) – мілетська філософська школа, Піфагор, Платон, Аристотель.
Ідеалістична

діалектика - розуміє розвиток як саморозвиток духовного начала (Кант, Гегель, Ф. Аквинський).
Матеріалістична діалектика матеріальне( природа) обумовлює розвиток ідеального (свідомості), яке потім впливає на розвиток матеріального ( К.Маркс, Ф.Енгельс, В.І.Ленін).

положення, первісне начало, найсуттєвішу основу певної концепції, теорії.
ПРИНЦИПИ ДІАЛЕКТИКИ -

Все в світі змінюється, рухається, розвивається
Все в світі взаємопов’язано, існує зв‘язок всього із усім.
Протиріччя – це джерело та причина саморуху світу.

цілеспрямована, непідкупна, непоступлива; "у нього немає ніяких принципів", тобто немає

стрижня, волі, переконань тощо. Поняття зв'язку відбиває взаємообумовленість речей і явищ, розділених у просторі і часі.

несуттєвими,
простими і складними,
необхідними і випадковими,
причинними і наслідковими,

сталими і несталими,
постійними і тимчасовими,
прямими і опосередкованими,
повторюваними і неповторюваними
одиничними, загальними і всезагальними.

національні,
родинні,
групові,
правові,
особистісні.

Дуже важливими для науки і практики є закономірні

зв'язки, їх пізнання.

2) необхідним; 3) загальним; 4) внутрішнім; 5) суттєвим;6) повторювальним.
Закон —

це, передусім, об'єктивність, те, що не залежить від волі і бажання людини, від її свідомості. Звичайно, мова не йде про юридичні закони, які сьогодні приймаються, а завтра — скасовуються. Якщо, наприклад, ми ведемо мову про закони збереження енергії та речовини чи про закон всесвітнього тяжіння, то було б безглуздям стверджувати, що ми зможемо їх скасувати чи свідомо загальмувати їхню дію. Це стосується також і об'єктивних законів розвитку суспільства. Отже, найсуттєвішою ознакою закону буде те, що він відображає об'єктивний стан речей, об'єктивні зв'язки між речами, предметами, явищами.

певним формам руху матерії (закони механіки, хімії, біології тощо);

2) ОСОБЛИВІ ЗАКОНИ - притаманні усім або багатьом формам руху матерії (закони математики, кібернетики, закони збереження);
3) ЗАГАЛЬНІ, УНІВЕРСАЛЬНІ ЗАКОНИ - ЗАКОНИ ДІАЛЕКТИКИ.

Другі виявляються через свідомі дії людей. І це накладає певний

відбиток на дію законів. Закони суспільства можуть ігноруватися, гальмуватися людьми тощо.

Є динамічні та статистичні закони. У динамічних законах передбачення мають однозначний характер — "так, а не інакше, піде процес розвитку". У статистичних законах передбачення носять імовірний характер" — "може бути, а може ні". Останнє зумовлене дією багатьох випадкових факторів. Статистичні закони виявляються в результаті взаємодії значної кількості елементів певної системи. Закони суспільства носять статистичний характер.

Це — не тотожні поняття. Вони є однопорядковими, бо у

них відображені необхідні, об'єктивні, загальні зв'язки, що існують в об'єктивній дійсності. Але закономірність є ширшим, ніж закон поняттям. Це сукупна дія багатьох законів, що конкретизують, наповнюють певним змістом закономірність розвитку природи і суспільства.

кількісних змін у якісні,
закон єдності та боротьби протилежностей

закон заперечення заперечення.

Вони називаються основними, універсальними законами діалектики, тому що, по-перше, притаманні усім сферам дійсності, тобто діють у природі, суспільстві та пізнанні; по-друге, розкривають глибинні основи руху та розвитку, а саме: його джерело, механізм переходу від старого до нового, зв'язки нового із старим, того, що заперечує, з тим, що заперечується.

– вказує на джерело розвитку: сутність речі, а також можливості

її змін визначаються внутрішніми протиріччями; джерелом розвитку є вирішення протиріч

Протиріччя – це :
такі відносини між протилежностями, що водночас і обумовлюють, і заперечують один одного;
єдність та боротьба протилежностей.

протиріччя шляхом:
знищення однієї з сторін;
поєднання, примирення сторін.

Наш світ суперечливий і

тому вирішення суспільних протиріч – підґрунтя соціального прогресу.

виокремлюють – економічні; політичні, соціальні, духовні ( ідеологічні) протиріччя.

Основна проблема

соціального управління сформулювати основні протиріччя суспільного розвитку і знайти шляхи їх оптимального вирішення.

на досягнення яки б скоріше якісних змін у суспільстві,


реформістсько-поступова ідеологія-

вважає, що реформи є єдиним засобом якісних змін у соціумі.

– цей закон вказує на механізм розвитку. Сутність цього закону

розкривається через наступні категорії:

А) якість - філософська категорія, що позначає суттєву характеристику предмета, яка не може змінюватися. Це те, завдяки чому одна річ відрізняється від іншої;
Б) кількість – філософська категорія, що позначає несуттєву характеристику предмета, яка може змінюватися – наприклад, об’єм, вага, інтенсивність тощо;
В) м і р а - інтервал, в рамках якого кількісні зміни не переходять в якісні ( наприклад, мірою води є температура з 0 до 100 градусів за Цельсієм);
Г) стрибок – форма розвитку, форма переходу от однієї якості до другої.

ПОВ’ЯЗАНІ КІЛЬКІСТЬ ТА ЯКІСТЬ
Якість та кількість завжди взаємопов’язані.
Тільки ті кількісні

зміни, що порушують міру предмета, приводять до нової якості.
Якість та кількість мають відносну самостійність.

і тим, що заперечує. Зміст закону – розвиток здійснюється через

нескінчену кількість діалектичних заперечень.Цей процес відбувається об'єктивно як діалектичне заперечення елементів старого і утвердження елементів нового, тобто і в новому є старе, але в перетвореній формі, в "знятому" вигляді.

В діалектиці заперечувати — не значить просто сказати "ні", або оголосити річ неіснуючою, або "знищити її будь-яким способом". Спосіб діалектичного заперечення має бути таким, щоб давав змогу далі розвиватися, щоб була спадкоємність старого з новим.

самокритика,
реформа,
соціальна революція тощо.

розвитку – це метафізика, еклектика, софістика і синергетика.
1. МЕТАФІЗИКА
Поняття "метафізика"

в історико-філософському аспекті має ряд значень:
1) метафізика — це синонім філософії;
2) метафізика — це концепція розвитку, метод пізнання, альтернативний діалектиці. В значенні "антидіалектика" термін "метафізика" запровадив у філософію Гегель.
3) метафізика в переносному розумінні (буденному) вживається для означення чогось абстрактного, малозрозумілого, умоспоглядального;
4) метафізика — спосіб з'ясування світоглядних питань, які не піддаються осягненню за допомогою експерименту та методів конкретних наук;
5) метафізика — це вчення про надчуттєві, недоступні досві­дові принципи і начала буття (існування світу);

старого і нового
. У розумінні джерела розвитку, руху, зміни.
У

розумінні "механізму" розвитку, способу переходу від старої до нової якості.
У розумінні спрямованості розвитку
У самому стилі мислення, усвідомлення дійсності.
У розумінні суті істинного знання.
У розумінні самої суті пізнання.
Метафізика дає однозначну, статичну і умоглядну картину світу.

позицій без виділення головного, визначального положення.
СОФІСТИКА - (з грецьк. —

міркування, засноване на навмисному порушенні законів логіки) ґрунтується на неправильному ви­борі вихідних положень, на абсолютизації того чи іншого визначення, на змішуванні суттєвого з несуттєвим, на хибних доведеннях (так званих софізмах), на свавільному вип'ячуванні другорядних властивостей предмету; на використанні різних значень одного і того ж слова.

Софістика як спосіб мислення має виключно суб'єктивістський характер. Властива їй свавільна інтер­претація фактів неминуче веде до агностицизму.

Хакен, професор Штудгартського університету (Німеччина), видав в 1978 році

книгу «Синергетика».

СИНЕРГЕТИКА – це:
Теорія самоорганізації
Нове бачення світу й логіки його розвитку
Наука, орієнтована на діалог людини із природою

«сценарії» розвитку майбутнього)
Постійно зростає складність всіх матеріальних систем
2). Основні

поняття с и н ер ге т и к и:
б і ф у р к а ц і я – критичний момент в розвитку будь-якої матеріальної системи, коли поводження матеріальної системи стає нестійким і непередбаченим
ф л у к т у а ц і я – вплив(навіть, незначний) на матеріальну систему, що веде до біфуркації
3). С и н е р г е т и к а розглядає будь-яку матеріальну систему в процесі переходу від хаосу до порядку й навпаки

ідеальних об'єктів.
2. … це теорія розвитку та загального зв’язку, метод

пізнання та перетворення
світу.
3. … - критичний момент в розвитку будь-якої матеріальної системи, коли поводження матеріальної системи стає нестійким і непередбаченим.

“ Декамерона”
3.. … - свідоме викривлення інформації.
4. Автор работи

“Нова Атлантида”.
5. Філософська категорія, що позначає суттєву характеристику предмета, яка не може змінюватися. Це те, завдяки чому одна річ відрізняється від іншої.