Лекція № 6 Тема 4. Міжнародні інвестиції. Питання : 1. Причини і суть

4. Міжнародні інвестиції.

Питання:
1. Причини і суть міжнародного руху

капіталу.
2. Форми іноземних інвестицій.
3. Транснаціональні корпорації та їх роль в сучасному розвитку міжнародних економічних відносин.

виробництва – ресурсом, який необхідно затратити для виготовлення будь-якої продукції.

Капітал представляє собою нагромаджений запас засобів в продуктивній, грошовій чи товарній формах, необхідний для створення матеріальних і нематеріальних благ та послуг.

Міжнародний рух капіталу – однобічне переміщення за кордон певної вартості в товарній чи грошовій формі з метою отримання прибутку чи підприємницької вигоди.

за кордоном з метою отримання прибутку.
Розрізняють дві основних форми іноземних

інвестицій:
прямі іноземні інвестиції;
портфельні іноземні інвестиції.

Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) – капіталовкладення в іноземні підприємства, які забезпечують контроль над об’єктом розміщення капіталу і відповідний доход. За міжнародними нормами частка іноземної участі в акціонерному капіталі фірми, що дає право такого контролю – 25%, за американськими – 10%, австралійськими і канадськими – 50%.

які приносять інвесторові відповідний доход, але не дають право контролю

над підприємством. Такими цінними паперами можуть бути акціонерні або боргові цінні папери (прості векселі; боргові зобов’язання; інструменти грошового ринку та інші).

придбання підприємств;
створення власних філій, дочірніх компаній, спільних підприємств.

найпростіша форма проникнення на міжнародні ринки.
Ліцензування – купівля-продаж права на

нематеріальну власність (патенти, авторські права, програми, торгові марки, ноу-хау) на певний період. Плата за ліцензію може бути у формі: роялті – періодичних платежів у вигляді фіксованих ставок (3-5%) від доходу, пов’язаного з комерційним використанням ліцензії, або паушальних платежів – одноразових платежів за ліцензію.
Франчайзинг – це передача продавцем (франшизером) права на використання своєї торгової марки покупцю (франшизі).
Контракти на управління – є засобом, за допомогою якого фірми можуть надіслати частину свого управлінського персоналу для надання підтримки фірмі в іншій країні або надання спеціалізованих управлінських функцій на певний період за встановлену плату. Талановиті менеджери – найважливіший актив фірми.
Підрядне виробництво – зв’язки на основі внутрішньогалузевої спеціалізації. В його основі лежить поглиблення міжнародного поділу праці та внутрішньогалузевої спеціалізації (не за кінцевою продукцією, а деталями, вузлами, комплектуючими виробами, технологічними процесами).
“Проекти під ключ” – це укладання контрактів на будівництво підприємств, які передаються власникові для експлуатації у стані їх повної готовності.

захистити активи фірм. Проте, вони можуть породжувати проблеми:
а) втрату контролю;
б)

можливе неадекватне використання ліцензій;
в) можуть породжувати майбутніх конкурентів.

Тому, набуваючи досвіду, фірми збільшують свою безпосередню участь в міжнародних операціях через поширення інвестиційної діяльності, головним чином через створення власних зарубіжних фірм та у формі спільного підприємництва.

– реєструється як самостійна компанія і має статус юридичної особи

з власним балансом. Контролює її батьківська компанія, яка володіє частиною акцій або всім капіталом;
Асоційованої (змішаної) компанії (associate) – відрізняється від дочірньої меншим впливом батьківської фірми, якій належить суттєва, але не основна частина акцій. Змішані компанії, в яких іноземному інвестору належить більше від половини акцій, називають компаніями переважного володіння, а якщо 50% - іноземному інвестору і 50% - місцевому – компаніями однакового володіння, якщо іноземний інвестор має менше ніж 50% акцій – змішаним підприємством з участю іноземного капіталу.
Відділення (branch) – не є самостійними компаніями та юридичними особами і на всі 100% належать батьківській фірмі. Відділення можуть мати форму представництва головної компанії за кордоном, партнерства, у тому числі і з місцевими підприємцями, рухомого майна (кораблі, літаки, нафтові платформи), що належить головній компанії і функціонує за кордоном не менше 1 року.

країн з метою здійснення спільної підприємницької діяльності.

Переваги спільного підприємництва:
1)

- це реальний спосіб функціонування на ринках країн, в яких заборонена або обмежена діяльність іноземних фірм без участі місцевого партнера;
2) – можливості об’єднання капіталів;
3) – можливості отримати певні пільги, переваги місцевого партнера;
4) – можливості швидкого пристосування, розуміння місцевого середовища за допомогою місцевого партнера;
5) – можливості мінімізувати ризик за умов мінливої політичної та економічної ситуації в різних країнах;
6) – загострення конкуренції на світових ринках.

Недоліки:
1) – зіткнення інтересів партнерів;
2) – поєднання двох і більше корпоративних культур не завжди дає можливість подолати суперечності.

поширення в сучасних умовах.

Основними причинами злиттів і придбань компаній

виступають:
Глобалізація економіки і лібералізація світової торгівлі. Вступаючи в боротьбу за перерозподіл ринків, компанії прагнуть посилити свої позиції.
Переніс центру ваги міжнародної конкуренції в сектор високотехнологічних товарів і послуг, що зумовлює необхідність зростання витрат на НДДКР.
Проблема надвиробництва і пошуки ринків збуту.

в світовій практиці застосовуються різні засоби, одним з основним з

яких виступає створення вільних економічних зон.


Вільні економічні зони (ВЕЗ) – це територія однієї країни, на якій товари не підлягають звичайному митному контролю та відповідному оподаткуванню. В літературі існує багато визначень ВЕЗ, що пояснюється різноманітністю їх різновидів, кожен з яких має свої особливості функціонування та відіграє свою роль в економіці країни.

склади, транзитні зогни, митні зони на підприємствах;
– експортно-промислові зони, туристсько-рекреаційні

– орієнтовані на зовнішню торгівлю;
імпортно-промислові зони або імпортозамінні – їх мета – забезпечити споживачів імпортною продукцією або стимулювати виробництво по заміщенню імпорту;
парки технологічного розвитку – створюються на основі існуючого науково-технічного потенціалу для залучення іноземного капіталу з використанням устаткування, ноу-хау, іноземного управлінського, комерційного чи маркетингового досвіду;
банківські і страхові безмитні зони – створений пільговий режим здійснення банківських і страхових операцій;
комплексні зони – великі за територією, мають ознаки різних ВЕЗ.
За розмірами ВЕЗ бувають:
великотериторіальні – співпадають з адміністративно-територіальною одиницею;
точкові – створюються на невеликій території і мають чітко виражений функціональний характер: місто, невеликий район, підприємство, склад, порт тощо.

метою створення сприятливого підприємницького клімату надають компаніям ряд пільг. Офшорні

компанії практично мають необмежену свободу в розпорядженні заробленими коштами, можуть здійснювати будь-які торговельні та фінансові операції по всьому світу без обмежень, до них застосовується спрощений митний режим та зведений до мінімуму режим реєстрації. Пільги, що надаються урядом компаніям в офшорних зонах:
низький рівень податкових ставок та спрощена схема їх нарахування і сплати;
прості процедури укладення торговельних контрактів на пільгових умовах;
прості процедури трансферту вимог при здійсненні торговельних операцій;
спрощений порядок списання витрат, повязаних з укладанням угод;
анонімність власників, що значно спрощує видачу різних дозволів та ліцензій;
надання ексклюзивних прав, що передбачають пільговий порядок продажу продукції як у країні, де функціонує офшорна компанія, так і в інших країнах;
право ведення спрощеного бухгалтерського обліку та звітності.

економічних відносин
 
Міжнародна корпорація – форма структурної організації великої корпорації, що

здійснює прямі іноземні інвестиції в різні країни світу.

Міжнародні корпорації бувають двох основних видів:
Транснаціональні корпорації – корпорація, в якій головна компанія належить капіталу однієї країни, а філії знаходяться в багатьох країнах.
Багатонаціональні корпорації – їх головна компанія належить капіталу двох і більше країн, а філії також знаходяться в різних країнах.

міжнародної концентрації та централізації капіталу, який дає змогу їм брати

участь в економічному розділі світового ринку позикових капіталів та кредитно-фінансових установ. Їхня діяльність стала важливою рисою інтернаціоналізації господарського життя, про що свідчать такі дані: зовнішні активи банків США становлять 430 млрд дол., Японії – 101 млрд.дол., Німеччини – 62 млрд.дол. Найбільші банки має Японія, а з банків США лише один входить у двадцятку найбільших банків світу.

16 - Японії,
14 - Великобританії,
13 - Франції,
10

- Німеччини.