Лекція на тему: Склеювання та личкування.

личкування.
2. Загальні відомості про клеї та склеювання.
3. Види склеювання

та основі теорії склеювання.
4. Клеї які використовуються для склеювання.
5. Режимні параметри при склеюванні.
6. Інтенсифікація склеювання.
7. Підготовка матеріалів до склеювання.
8. Склеювання брускових деталей.
9. Личкування пластей.
10. Личкування крайок.
11. Личкування криволінійних заготовок.
12. Дефекти при склеюванні.

Львів: ТзОВ «Країна ангелят», 2010. – 305 с. [С.

122-205 ].
2. Войтович І.Г. Основи технології виробів з деревини. Навчальний посібник. Львів, Інтелект-Захід, 2004, -272 с. [С. 125-162].
3. Заяць І.М. Технологія виробів з деревини: Навчальний посібник. К.: ІІСДО, 1993.- 296 с. [С. 100-138].
4. Гончаров Н.А, Башинський В.Ю., Буглай Б.М. Технология изделий из древесины. М. Лесная промышленность, 1990.-386 с. [С. 310-364].
5. Барташевич А.А. Технология производства мебели. – Мн.: Выш. шк., 2001. – 287 с. [С.216-357].
6. Буглай Б.М. Технология изделий из древесины. – М.: Лесн. пром-сть, 1990. – 528 с. [С.].
7. Журнали і газети: “Світ меблів і деревини”, „Меблеві технології”, „Оборудование и инструмент”, “Деревообрабатывающая промышленность”, “Механическая обработка древесины”, ”“Зарубежный опыт”, „Wood buziness”, „Woodworking”, „Деревообробник”, „Новости деревообработки”, “Woodworking News”, „Holz-Zentralblatt”, “Gazeta Przemyslu Drzewnego”, Деревообрабатывающее производство Восточной Европы”.

Охорона навколишнього середовища являє собою дуже багатогранну проблему, рішенням якої

займаються, зокрема, інженерно-технічні працівники практично всіх спеціальностей, які пов'язані з господарською діяльністю в населених пунктах і на промислових підприємствах, які можуть бути джерелом забруднення в основному повітряного і водного середовища.
У Порядку денному на XXI століття роз'яснюється, що рушійними силами змін у навколишньому середовищі є населення, споживання і технологія. У ній пропонуються заходи в області політики і програми для досягнення стійкої рівноваги між споживанням, населенням та здатністю Землі підтримувати життя, описуються деякі методи і технології, які потрібно розробити для задоволення потреб людей при раціональному використанні природних ресурсів.

часом у всьому світі чітко простежується тенденція здорового способу життя

і підвищений інтерес до екології. Повним ходом йде боротьба за екологічність у виробництві меблевих виробів.

Формальдегід - натуральна безбарвна хімічна речовина, яка використовується в найрізноманітніших продуктах, від губної помади до зубної пасти. Також ця речовина міститься на пресованій деревині, яку використовують для виробництва меблів і різних будівельних матеріалів.
Формальдегід є канцерогеном для людини і у великих кількостях викликає короткочасні проблеми зі здоров’ям

речовин органічної або неорганічної природи, що внаслідок властивих їм специфічних

властивостей за певних умов здатні утворювати міцні з’єднання різноманітних матеріалів.
СКЛЕЮВАННЯ — метод створення нероз'ємного з'єднання елементів конструкцій за допомогою клеїв. Процес склеювання ґрунтується на явищі адгезії — зчеплення в результаті фізичних і хімічних сил взаємодії клею з різними матеріалами за певних умов.

Загальні відомості про клеї та склеювання.

використовувало більше 3000 років назад. У давнину клеї виготовляли із

бітуму і дьогтю. Вавилонську вежу будували на вапняному розчині. Єгиптяни використовували клеї з деревної смоли та яєчного білку. Початком промислового виготовлення клеїв вважають 1870 рік, коли почали виготовляти напівсинтетичний полімер типу целлулоід.
Використання цих клеїв деревообробною промисловістю дозволило склеювати як деревину, так і деревинні матеріали. Розвиток хімії високополімерних матеріалів привів до подальшого розширення асортименту клеїв. Було винайдено карбамідо-формальдегідні, карбінольні, поліуретанові, поліефірні, полівінілацетатні, каучукові тощо.
Промислове виготовлення клеїв високими темпами розпочалось на початку 50-х років минулого століття. Відтоді розпочався бурхливий розвиток виробництва синтетичних клеїв, які набули широкого застосування у деревообробній, меблевій та інших галузях виробництва.

країн, які широко використовують клеєну деревину є США, Німеччині, Франції,

Швейцарії, Канада, Фінляндія, Австрія Росії, Україні та ін. За останні роки світові темпи випуск клеєної деревини зросли і становлять більше як 3400 тис. м3 в рік. Таких високих темпів розвитку клеєна деревина набула завдяки перевагам, які дають можливість її конкурувати з іншими видами з'єднань. Для, прикладу, 1 м3 клеєної деревини може замінити 0,5-1,0 т. сталі.

розмірів;
Отримання гнутоклеєних заготовок;
Пресування подрібненої деревини;
Личкування пластей та крайок;
Отримання елементів рамної

конструкції;
Складання виробів;
Приклеювання декоративних елементів.

операції:
підготовлення клею ;
підготовлення поверхонь, що склеюють;
нанесення клею;
формування пакета;
запресування пакета;
технологічна витримка

після запресу­вання.

склеюванні це взаємодія між матеріалом, який склеюють, та самим клеєм;

Когезією – зчеплення (притягування) молекул (атомів, іонів) в рідинах і твердих тілах. При склеюванні це взаємодія між частинками самого клею.
Аутогезією - самозлипання двох наведених у контакт поверхонь тієї самої речовини, що перешкоджає їх розділенню по місцю контакту. Аутогезія являє собою окремий випадок адгезії. Всі встановлені для адгезії закономірності властиві аутогезії.

Види склеювання та основі теорії склеювання

давнім поясненням процесу склеювання. Прихильники цієї теорії вважають, що під

час склеювання клей проникає в нерівності на поверхні матеріалу, який хочуть склеїти, і, після затвердіння, утримує його.

Види склеювання та основі теорії склеювання

під впливом хаотичних сил, зумовлених тепловим рухом і взаємодією з

іншими частками.






Дифузійна теорія склеювання запропонована С.С. Воюцьким і базується на здатності високомолекулярних речовин здійснювати мікроброунівський рух. Прихильники цієї теорії, вважають, що склеювання відбувається за рахунок того, що частинки матеріалу, який хочуть склеїти, і клею взаємно проникають один в інший і після затвердіння клею утримуються разом.

Види склеювання та основі теорії склеювання

склеювання залежить від хімічної природи матеріалу, що склеюють, та клею.

Таким способом вдалось пояснити природу склеювання матеріалу з повністю закритими порами.

Види склеювання та основі теорії склеювання

при і лат. sorbeo — поглинаю) — вибіркове поглинання речовини з

газового чи рідкого середовища поверхневим шаром твердого тіла (адсорбенту) чи рідини Компонент, що поглинається, який вміщується в суцільному середовищі (газі, рідині), називають адсорбентом, а той що вміщується в адсорбенті — адсорбатом. Наприклад, активоване вугілля адсорбує гази. Це явище треба відрізняти від абсорбції.
Адсорбційна теорія розроблена Н. де Бройном та Мак-Лареном. Пояснює утворення міцного клейового з’єднання виявленням специфічної міжмолекулярної взаємодії. Зв’язок між молекулами матеріалу, що склеюють, і клею пояснюють дією сил Ван-дер-Ваальса. Утворення клейового з’єднання при цьому розглядається як багатостадійний процес.
Абсорбція  (рос. абсорбция, англ. absorption) — вибіркове поглинання речовини з газового чи рідкого середовища усім об'ємом твердого тіла чи рідини. Наприклад рідини — твердою речовиною (чорнила — промокальним папером.)

Види склеювання та основі теорії склеювання

Б.В. Дерягіним, Н.А. Кротовою та ін., які в 1949 -

1950 рр. помітили, що значення роботи, яку витрачають на відрив матеріалів, що склеюють, залежить від швидкості відриву: чим більша ця швидкість, тим більше слід затратити роботи.
Б.В. Дерягін, Н.А. Кротова дійшли висновку, що адгезія пояснюється електростатичним притяган­ням зарядів подвійного електричного шару (мікроелектроконденсатори), що утворюєть­ся на поверхні поділу фаз клей – матеріал, що склеюють. Відокремлення склеєних по­верхонь, при великих швидкос­тях відриву, нагадує собою процес роз'єд­нання обкладок мікроконденсатора до нас­тання газового електричного розряду.

Види склеювання та основі теорії склеювання

в 1950 - 1951 рр. Н.І. Москвітіним, який на основі

сучасних досліджень показав, що адгезія є функцією багатьох факторів.
Робота адгезії як показник якості склеювання в динамічних умовах виз­начається більш точно та повно. Робо­та відриву дорівнює сумі робіт адгезії, електростатичних сил та сил деформації, причому ці складові є змінними і залежать від умов відриву та деформацій. Для когезійного типу розриву робота деформації здійснює основний вплив на значення роботи відриву.

Види склеювання та основі теорії склеювання

КЛЕЇ  речовини або суміші речовин органічної або неорганічної природи,

що внаслідок властивих їм специфічних властивостей за певних умов здатні утворювати міцні з’єднання різноманітних матеріалів.

клею, який би склеював різні поверхні не існує. На сьогодні

налічується близько 3000 марок клеїв. Але жодна з клейових композицій не здатна повною мірою задовольнити всіх вище перерахованих вимог.
Найбільшими, майже 75% від загального обсягу, споживачами клейових матеріалів є деревообробно-паперова промисловість та будівництво. У США для деревообробного виробництва використовують 31 %, для виробництва тари та паперу – 19 % і для будівництва  15 % клеїв від загальної кількості їх випуску. У Німеччині відсоткове співвідношення, відповідно, становить 25; 25 і 15% [105]. У Японії із загальної кількості клеїв для фанери та деревинностружкових плит припадає 60 % клеїв, у деревообробній галузі – 14%, у будівництві  11%, для паперової тари – 5%, для інших цілей – 10%. В Україні цей показник, відповідно, становить приблизно 25; 25 і 15%.
Залежно від температури синтетичні клеї поділяють на термореактивні та термопластичні. За такою термінологією їх і розрізняють.

клеїв було незначним, в основному використовувались клеї, які були виготовлені

з компонентів природного походження - міздряні, кісткові, альбумінові, казеїнові. Значна частина цих клеїв має низьку атмосферо-, водо-, волого-, і теплостійкість, піддається загниванню, у результаті чого з‘єднання швидко втрачають міцність.
Міздряний клей — клей природнього походження, який створюється шляхом тривалого кип'ятіння сполученої тканини відходів тваринництва (в тому числі кроликів і риби.

Клеї які використовуються для склеювання.

до удосконалення техніки склеювання і пошуку нових видів клеїв стала

фанерна промисловість, яка спричинила винахід синтетичних клейових матеріалів. Першими промисловими синтетичними клеями були феноло-формальдегідні, запатентовані у 1907 році англійським хіміком Бакелендом, а у 1912 році російський хімік Г.С. Петров вперше здійснив реакцію затвердіння такого клею при кімнатній температурі.

розробок:
1905 рік – фенол-формальдегідні;
1915 рік – полівінілацетатні;
1930 рік

– карбамідні;
1936 рік – ненасичені поліефіри;
1938 рік – епоксидні;
1944 рік – фенол ацетатні;
1950 рік – фенол каучукові;
1953 рік - епоксифенольні;
1960 рік – епоксиадлідні;
1963 рік – епоксифенолкремнійоорганічні;
1966 рік – поліамідні, епоксидні.

– це хімічні органічні речовини, які під дією хімічної реакції

можна перетворити у твердий, неплавкий і нерозчинний продукт. Ці клеї є високомолекулярними сполуками, які внаслідок реакцій зшивання утворюють жорсткі і високоміцні тверді шви, що мають високий модуль пружності, не піддаються загорянню і стійкі до хімічних дій, не плавляться під час нагрівання, але руйнуються внаслідок перегріву.
До термореактивних клеїв відносять феноло-формальдегідні, карбамідо-формальдегідні, меламіно-формальдегідні, резоцино-формальдегідні, поліуретанові, епоксидні тощо.
Термореактивні клеї призначенні для деревних конструкціях, які експлуатуються в атмосферних умовах та несуть фізичні навантаження.
Клеї на термореактивній основі широко використовувались до дев'яностих років XX століття. На сьогодні масовість їх використання у деревообробному виробництві зменшується з таких причин:
високе водопоглинання клейових з'єднань, яке досягає 15 %, що веде до набрякання виробу;
виникнення внутрішніх напружень і утворення крихкого клейового шва;
утворення значного обсягу неутилізованих відходів;
токсичність.

матеріалу, що склеюється та визначається такими вимогами:
експлуатаційними (створення міцного клейового

з'єднання, забезпечен­ня водо-, тепло-, атмосферо -, біостійкості, довговічності клейового з'єднання та ін.);
технологічними (клеї повинні бути простими як у приготуванні, так і під час нанесення на поверхню, що склеюється, мати стабільні властивості, достатню життєздатність, містити мінімальну кількість токсичних хімічних речовин);
економічними (доступність сировини для виготовлення клею, мінімальні витрати для виготовлення клею і, як наслідок, низька вартість композиції та ін.);
екологічними (мінімальний вміст токсичних речовин, низьке виділення в навколишнє середовище токсичних речовин як у процесі склеювання, так і в процесі експлуатації та ін.).

 це розчини, суспензії або розплави. До них відносять поліаміди,

полістирол, полівінілацетат, поліетилен, поліізобутилен, поліметилакрилати, поліметилметакрилати тощо. Ці полімери мають велику молекулярну масу  більше 10 000 а.о.м. Такі клеї після твердіння утворюють лінійну або рідкосітчасту структуру клейового шва, не є токсичними, мають добру адгезію до деревини та деревних матеріалів, утворюють еластичний клейовий шов

склеювання розуміють сукупність умов, які необхідно дотримуватися при виконанні всіх

операцій. Основними умовами, що визначають режим склеювання, є: температура і вологість повітря в приміщенні; вологість і стан поверхонь, що склеюються деревини; кількість клею, що наноситься на одиницю склеюваної поверхні; тиск при склеюванні і тривалість витримки під тиском; температура склеювання; час витримки деталей після склеювання.
Стан поверхонь, що склею­ють, – характеризується шорсткістю Rm, вологістю W, температурою t оС;
Стан клею характеризують в’язкістю, концентрацією, температурою.
Параметри навколишнього середовища характеризуються температурою та відносною вологістю повітря.
Питома витрата клею. Цей показник впливає на: витрати клею, собівартість процесу склеювання, міцність та якість з’єднання.
Витримка перед запресу­ванням. Розрізняють: відкритий період витримки основи, коли на неї нанесли клей, але не накрили личківкою чи іншою заготовкою; закритий період витримки - витримка основи з нанесеним на неї клеєм, накритої личківкою або іншою заготовкою до прикладання зусилля.

запресо­вування. Приклеювання заготовок відбу­деться лише в тому випадку, коли після

нанесення клею їх щільно притулити. Тому в процесі склеювання тиск відіграє дві функції :
щільно наближає поверхні, що склеюють ;
розподіляє клейовий прошарок для рівномірного змочування всієї по­верхні.
Температура плит преса. Роль температури в процесі склеювання залежить від природи (типу) клею та способу склеювання.
Тривалість пресування Три­валість витримки в пресі взаємозв’язана з температурою склеювання та видом клею, значною мірою впливає на продуктивність і становить при :
холодному склеюванні - 3...7 год;
гарячому склеюванні:
при температурі плит 90...110 °С - 5...7 хв;
при температурі плит 130...160 °С - 45...90 с;
при нагріванні струмами високої часто­ти - 10...20 с.
Витримка після склеювання. Для нормалізації внутрішніх напружень, що виникають у клейовому з’єднанні після склеювання, заготовки необхідно витримати перед подальшим обробленням.

intensification; нім. Intensivierung f, Stimulation f) — посилення, збільшення напруженості,

продуктивності, дієвості.
Інтенсифікáція виробн́ицтва (лат. intensio — напруження, посилення і лат. facio — роблю) – такий розвиток (процес) суспільного виробництва, що ґрунтується на найбільш повному та раціональному використанні технічних, матеріальних, природних, фінансових і трудових ресурсів на базі науково-технічного прогресу.
Інтенсифікація склеювання (прискорення твердіння) для клеїв, які широко застосовують при склеюванні та личку­ванні деревини та деревинних матеріалів, можна зменшити від кількох місяців до кількох десятків секунд. Інтенсифікацію можна здійснити:
нагріванням клею;
за допомогою хімічних прискорю­вачів реакції;
одночасно хімічною і тепловою дією;
впливом іонізованого опромінення , , ,  променями.

плити; б – електроконтактний; в - конвективний в нагрітій камері;

г - терморадіаційний за допомогою інфрачервоних променів

Інтенсифікація склеювання.

нагрівання клейового шару за рахунок тепла попередньо накопиченого (акумульованого) в

заготовках до склеювання;
нагрівання клейового шару через деревину в процесу склеювання;
безпосереднє підведення теплоти до клейового шару.

паралельне; 6 - перпендикулярне; в - її розсіяному полі
Інтенсифікація склеювання.

заготовка; 2 – клейовий шар; 3 – еластичні прокладки; 4

– обкладки конденсатора СВЧ

можуть бути:
заготовки з масивної деревини, шпилькових
та м’яколистяних по­рід;
заготовки з

ДСП, фанери, ДВП, МDF.

Технологічний процес підго­товлення заготовок з масивної деревини включає:
вирівнювання поверхні;
видалення гнилей та випадаючих сучків і забивання на їх місце вставок - чопів;
видалення із смоляних кишень смоли, клейових та оливних плям;
шпаклювання місцевих нерівнос­тей;
сушіння шпакльованих місць;
зачищення поверхні.

до личкування деревостружкових плит включає:
калібрування плити;
шпаклювання дефектних місць;
сушіння шпакльованих місць;
зачищення

поверхні.

або листовий матеріал;
паперово-шаруватий пластик.
Підготовка матеріалів до склеювання.

та розмірів основи і для шпону струганого складається з таких

операцій:
зберігання;
досушування (кондиціонування);
підбір кнолей за кольором та кіль­кістю;
розмітка кнолей;
розкрій (поперечний та поздовжній);
вирівнювання крайок;
підбір ділянок за кольором та текс­турою;
склеювання ділянок в личківки не­обхідних розмірів;
закріплення торців.
При зберіганні шпону не реко­мендується:
торкався металевих елементів;
оберігати від сонячного;
вологість шпону перед личку­ванням має бути на 1...2 % меншою, ніж вологість основи і ні в якому разі не перевищувати 12 %.

стругають шпон приблизно із десяти порід дерев (зокрема дуба, ясеня,

клена, бука, явора, вільхи, сосни, черешні). Але не всі породи годяться для надтонкого стругання. Найкраще придатний для цього наш добре відомий клен. Із ним головно й експериментують технологи. Експерименти здебільшого полягають в тому, аби визначити оптимальний кут «атаки» на колоду, встановити, яка товщина ножа буде найбільш придатною для стругання надтонкого шпону, які температурні режими потрібні для цього тощо.

текстурою має суттєвий вплив на зовнішній вигляд виробу.

Схеми підбору шпону

за текстурою: А - перевертанням довкола поздовжньої вісі; Б - паралельним зсувом сусідніх ділянок

Деякі види наборів шпону:
А - простий; Б - складний; В - фігурний

допомогою різних матеріалів
Cпособи склеювання ділянок шпону: А - клейовим швом;

Б - гумованою стрічкою; В - клейовою ниткою; Г - клейовим перервним швом

а - ребросклеювання; б - закріплення торців
Продуктивність визначають за форму­лами:
для

ребросклеювання;

для закріплення торців;

з’єднання деревних деталей у виробництві меблів, столярно-будівельних виробів, несучих конструкцій,

спортивного інвентар’я та ін.
Склеювання – технологічно найбільш складний вид поглибленої обробки пиломатеріалом, що отримує все більше використання при виготовленні виробів з деревини.
Ще в 20-тих роках ХХ століття вперше було науково обґрунтовано три напрямки використання торцевих клейових з’єднань:
Для збільшення розмірів пиломатеріалів за довжиною;
Для збільшення пиломатеріалів високої якості;
Для отримання пиломатеріалів певних розмірів.
Промислово склеювання почали використовувати в 50 рози ХХ століття в США та Канаді.

на торцеві, бічні та пластові.
Торцеві

клейові з'єднання можуть бути:
впритул плоскими торцевими поверхнями;
шипові профільованими поверхнями;
на вус;
з однаковим ухилом до поздовжньої осі;
на ступінчастий вус;
зубчасте клейове з'єднання;
ступеневу клейове з'єднання.
Бічні клейові з'єднання деревини:
крайкові;
з'єднання на гладку фугу;
на вставних шипах;
в паз і гребінь;
на рейку.
Пластове клейове з’єднання:
цільними;
складеними з кількох ділянок;
перехресні

Склеювання брускових деталей.

Види клейових з’єднань:
а – торцевий; б – боковий; в – пластове.

Товщина шарів ділянок при цьому може бути однаковою (а) або різною (б), складеними з кількох ділянок (в, г).

– міні-шип з асиметричними заплечиками (одним потемком); 2 – міді-шип

з симетричними півзаплечиками; 3–міні-шип з симетричними заплечиками (двома потемками); 4 – міні-шип гострий; 5 – міні-шип тупий.

забезпечувати максимально досяжну міцність. Торцеві клейові сполуки можуть бути отримані

міцністю приблизно 80% міцності цільної деревини. Бічні клейові з'єднання на гладку фугу повинні мати міцність, рівну міцності склеюваної деревини. Склеювання подрібненої деревини являє собою поєднання торцевого і бічного склеювання часток. Переважання того чи іншого виду склеювання залеж...

Склеювання брускових деталей.

матеріалів) розуміють приклеювання до поверхні деталі листового або рулонного матеріалу

з метою їх зміцнення, поліпшення зовнішнього вигляду та еконо­мії деревини (особливо цінних порід).
Личкуванню піддають:
брускові заготовки малоцінних порід деревини;
щитові елементи;
рами та коробки;
гнутоклеєні елементи.
Личкування буває:
одношаровим;
двошаровим.
При одношаровому личкуванні брускових заготовок шпоном напрями волокон основи та личківки повинні збігатися.
Для двошарового личкування волокна ниж­нього шару повинні бути перпендикуляр­ними до напрямку волокон основи, а верх­нього - паралельними. Коли личкують син­тетичними матеріалами, напрям волокон основи не має значення, так само як при личкуванні деревностружкових плит.

Личкування пластей.

личкування можливе тільки для масивної деревини, коли ширина основи менша

подвійної товщини, або коли заготовка не є самостійною, а кріпиться за допомогою клею чи металевого кріплення до якоїсь іншої.
Щитові заготовки через жолоблення, а також для захисту їх від дії вологи з повітря личкують, як правило, з обох сторін.
В технологічному процесі операція личкування здійснюється для :
прямолінійних брусків - після надання їм кінцевих розмірів за перерізом;
криволінійних та профільних заготовок - після формування профіля;
щитових заготовок - після калібрування та шпаклювання;
гнутоклеєних блоків та щитів з струж­ковим заповненням - одночасно з виго­товленням блоків чи щитів;
рам та коробок - після їх складання і зняття провисів.

клею.
При одношаровому личкуванні клей наносять

на основу, а при двошаровому - на внутрішню личківку (підшар), яка роз­ташована між основою та зовнішньою личківкою.

Схеми пристроїв для нанесення клею:
а - одновальцьовий; б двовальцьовий з живленням від нижнього вальця; в - пристрій з підйомною перфорованою плитою; г - двовальцьовий з дозуючими валками; д - з донною щілиною

порядок укладання матеріалів, які беруть участь у личкуванні, перед заван­таженням

їх у прес.
На тривалість виконання операції формування пакета впливають:
спосіб склеювання - холодний чи гарячий;
вид личкування – одно - чи двобічне;
кількість шарів личківок – одно - чи двошарове;
матеріал личківок - натуральний шпон чи синтетичні плівки;
розмір заготовок;
розмір плит преса;
вид пресів – одно - чи багатопо­верхові

Варіанти формування пакета, коли личківка склеєна гумованою стрічкою: 1-личківка; 2 - основа з нанесеним клеєм;
3 - гумована стрічка над личківкою; 4 – гумована стрічка між основою та личківкою

холодного склеюван­ня;
б – однобічне одношарове;
в – двобічне одношарове;

г – двобічне двошарове;
д – двобічне при склеюванні клейовою плівкою з металевими піддонами;
е – двобічне одношаро­ве без піддонів:
1 – основа з нанесе­ним клеєм; 2 – основа без клею;
3 – лицева личківка;
4 – нелицева личківка;
5 – перший шар (підшар) при двошаровому личкуванні;
6 – клейова плівка;
7 – металеві піддони;
8 – паперові (плівкові) еластичні прокладки;
9 – компен­саційні прокладки;
10 – транспортна стрічка; 11 – траверсні плити.

- зсув личківки;1 - основа;
2 - личківка
Личкування холодним способом

здійснюють у:
однопроміжкових пресах;
лініях на основі однопроміжкових багатосекційних пресів.
Личкування гарячим способом здійснюють у:
багатопроміжкових пресах із ручним завантаженням;
багатопроміжкових пресах із заванта­жувальною та розвантажувальною платформами;
лініях на основі багатопроміжкових пресів з автоматизованим заванта­женням та розвантаженням;
лініях прохідного типу на базі одно­проміжкових пресів;
лініях прохідного типу на базі бага­топроміжкових пресів;
мембранних пресах;
лініях на базі вальцьових верстатів;
лініях з передачею тиску за допо­могою металевих стрічок.

наклеюванні паперово-шарового пластика та інших личківок завтовшки 3 мм і

більше, щоб зберегти декоративні властивості пластика. Для економії дорогої лицевої личківки з па­перово-шаруватого пластика, щоб запобігти жолобленню заготовок щитів, на протилежну сторону пакета можна нак­леювати компенсаційний шар з іншого матеріалу.

заг/час,

Личкування пластей.

де Т – проміжок часу, для якого визначають продуктивність, хв;
n - кількість одночасно оброблюваних заготовок, шт;
m – кількість проміжків пресу;
tц – тривалість циклу, хв.;
i - кількість проходів;
Км; Кр- коефіцієнти використання робочого та машинного часу, відповідно.

свого роду склеювання запечатаного листа (лайнер окремий шар, який потім

приклеюється) з підкладкою (основою). Процес каширування полягає в приклеюванні або припресовкою паперу або тонкого картону з нанесеним на них зображенням до більш щільної основі. Цей процес дозволяє зробити з міцного гофрованого картону, який є ідеальним пакувальним матеріалом, ще й матеріал, що використовується для виготовлення подарункової упаковки, що володіє витонченістю і презентабельним зовнішнім виглядом.

КАШИРУВАННЯ – личкування поверхонь щитових деталей у вальцевих пресах із наступним затвердінням клейового шару різними методами.

основі полівініл­хлориду (ПВХ);
паперові плівки, просочені термо­реактивним смолами;
штучні шкіри та ін.

Щоб підвищити декоративні влас­тивості, застосовують плівки з рисунком, що імітує текстуру цінних порід деревини, а інколи і з імітацією пор деревини та з опорядженою поверхнею.
Клеї, що використовують при ка­шируванні, повинні забезпечувати достат­ню міцність приклеювання при короткочас­ному контакті поверхонь, що склеюють. Такими властивостями характеризуються клеї, виготовлені на основі карбамідних смол, полівінілацетату та еластомірів. Крім того, клеї повинні мати якнайменшу кіль­кість розчинників, або бути зовсім без них.
При кашируванні процес склею­вання здійснюється прохідним способом за допомогою валків, які розташовані з обох пластей щита, а кількість їх може змінюва­тись.

- валки для нанесення клею; 3 - плівка для личкування;

4 - валки для прикочування плівок; 5 - пристрій для відрізання заготовок; 6 – заготовка плити.

на поверхні заготовок можна помі­тити хвилі, що отримало назву "валковий

ефект". Для усунення цієї вади замість валкових пресів застосовують преси із ста­левою пресуючою стрічкою

Схема личкування у пресах зі сталевою стрічкою:
1 - пакет плити;
2 - сталева стрічка;
3 - валки для притискання стрічки

Личкування пластей.

три види каши­рування: холодне, тепле та гаряче.
Процес холодного каширування включає

такі операції:
очищення основи від пороху;
нанесення клею;
притискання личківки до основи;
поперечний розкрій плівки (плівки та основи);
витримування заготовок в стосі, для повної полімеризації клею.
Процес теплого каширування, крім названих вище операцій, має ще одну опе­рацію: нагрівання поверхні щита до темпе­ратури 40...60 оС перед нанесенням клею.
Процес гарячого каширування (термокаширування), крім операцій, необ­хідних для теплого каширування, перед­бачає прикочування личківки гарячими вал­ками, нагрітими до температури 200 оС .

Личкування пластей.

— процес нанесення на поліграфічну продукцію прозорої плівки–ламінату. Основною задачею

та ціллю ламінування є захист готової друкованої продукції від впливу зовнішніх факторів та значне продовження терміну експлуатації поліграфії. Ламінування захищає як від вологи та пилу, так і механічного впливу. Ламінування дозволяє легко очищати поліграфію від забруднень при вологому прибиранні.

ЛАМІНУВАННЯ – напресування на листові та плитні матеріали плівкових матеріалів на основі паперу.

личківки;
формування пакета;
пресування пакета.
Схема пакета при симетричному ламінуванні щита:
1 -

основа щит;
2 - папір основа;
3 - декоративний папір;
4 – опоряджувальний шар;
5 - металеві прокладки;
6 - компенсуючі прокладки;
7 - плити преса

тиск пресування до 2,5 МПа.

прохідного типу.
Найбільше поширення набуло лич­кування

крайок у прямолінійних заготов­ках. Для цього як матеріал личківки засто­совують струганий шпон та синтетичний крайковий матеріал, які поставляють у виг­ляді нарізаних до необхідних розмірів сму­жок або бобін необхідної ширини і значної довжини. Склеювання здійснюється із зас­тосуванням карбамідних клеїв або клеїв-розплавів. Клей може наноситись або на основу, або на личківку.

матеріалом;
к – декоративним паперово-шаруватим пластиком;
б – розкладкою на гладку фугу;
в

– розкладка в паз і гребень;
г – розкладка на вставну рейку;
д, з – розкладкою на гладку фугу з подальшим фрезеруванням;
е, з – розкладкою з фрезеруванням;
л – вклеювання рейки;
н, о – профіль ПВХ.

Личкування крайок.

для холодного, так і для гарячого методів, але він є

малопродуктивним, трудомістким і тому може здійснюватись лише при неве­ликій кількості заготовок.

Електроконтактні вайми бувають:
за розташуванням щита при личкуванні:
горизонтальні;
вертикальні (нахилені).
за кількістю одночасно личкованих сто­рін:
однобічні;
двобічні;
трибічні.
Витрата клею:
при личкуванні деревини листяних порід -140 г/м2
при личкуванні деревини шпиль­кових порід - 260 г/м2
при личкуванні крайок - 260 г/м2.

однобічної; б - двобічної
де Т – проміжок часу, для

якого визначають продуктивність, хв;
n - кількість одночасно оброблюваних заготовок, шт;
tц – тривалість циклу, хв.;
i - кількість проходів;
Км; Кр- коефіцієнти використання робочого та машинного часу, відповідно.

Інноваційна технологія лазерного личкування дозволяє кріпити крайки до плит надійно,

без швів та без використання клею, що також дозволяє оптимізувати виробничі процеси.
В технології лазерного личкування для приварювання крайок до плити клейовий вузол замінюється високоефективним лазером, або плазменим пристроєм. Він розплавляє нижній полімерний шар крайки, яка виготовлена методом ко-екструзії, і надійно з’єднує плиту та крайку між собою. В результаті Ви отримуєте відмінні оптичні характеристики готової продукції – матеріали зливаються в єдине ціле.

крайках плитних деталей

тобто личкування крайок меблевих деталей, а передусім стільниць, в яких

обрамлення бічних поверхонь здійснюється по всьому периметру, що, на відміну від звичного личкування, можна обійтися без стрічкової крайки, клею та крайколичкувального верстата. А ще немає потреби після личкування прибирати звиси, шліфувати крайку чи вифрезеровувати на ній.
Схематично суть литого поліуретанового личкування можна описати так. Придумують дизайн крайки – її форму, товщину, колір. Виготовляють мастер-модель (із будь-якого матеріалу – MDF, ДСП, пластик, гіпс, пластилін), котра повинна бути точною копією деталі, що личкуватиметься. Краї моделі повинні точно повторювати профіль і рельєф майбутньої литої крайки. Далі виготовляють спеціальну опалубку (зазвичай, із MDF чи ДСП) під готову мастер-модель. У порожнину між мастер-моделлю й опалубкою заливають поліуретановий еластомір – «Формоласт». Краї моделі попередньо обробляють роздільною рідиною. Через добу поліуретан застигне – і матимемо еластичну форму, яку можна вважати робочим інструментом в технології отримання литої крайки. Внутрішня поверхня форми буде повністю повторювати профіль та рельєф країв мастер-моделі, аби формувати литу крайку такої ж конфігурації.

розроблені в лабораторії німецької компанії KLEIBERIT на замовлення і за

рекомендаціями компанії «ОСВ Технологія». «Кромколаст-1» і «Кромколаст-2М» є продуктами нової лінійки KLEIBERIT. «Кромколаст-1» – це двокомпонентна система на основі поліолу із твердістю 80o за Шором D. «Кромколаст-2М» – двокомпонентна система на основі поліолу із твердістю 70o за Шором А.

методом каширування
Різновидності профілів крайок, сформованих методом postforming.
Величина припуску ∆l на

формування крайки “folding” методом для різних форм профілю

шиною;
обкочуванням притискними роликами.

фірми Stillemans

міцності клейового шару, то в процесі личкування можливі такі дефекти:
місцеве

або повне неприклеювання шпону;
тріщини в шпоні личківки;
пробиття клею;
жолоблення щитів;
виступи та западини;
зміна кольору личківки;
перекіс личківок;
розходження з’єднань ділянок шпо­на (фуг) та ін.

Дефекти при склеюванні.