МАСШТАБИ ТА СВІТОВІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ЗЕЛЕНОЇ ЕКОНОМІКИ

«зеленої» економіки в документах міжнародних організацій.
2. Стратегія розвитку «зеленої» економіки

Європейського Союзу.
3. Індекс «зеленої» економіки. Найбільш «зелені» країни та регіони.

і міжнародних озер;
зміна клімату; охорона озонового шару; охорона;
атмосферного повітря;
поводження з

відходами; оцінка впливу на довкілля.

навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де- Жанейро, 1992 р.):
Декларація з

навколишнього природного середовища і розвитку;
Порядок денний на XXI століття;
Заява про принципи відносно лісів;
Рамкова Конвенція про зміну клімату;
Конвенція про біологічне різноманіття.

енергетика (обмеження кліматичних змін та зменшення негативного впливу енергетики на

суспільство та навколишнє середовище);
2) транспорт (забезпечення відповідності транспортних систем потребам суспільства за умови мінімізації небажаних впливів на економіку та навколишнє середовище);
3) стале споживання та виробництво (забезпечення раціонального споживання та інновацій у виробництві);
4) збереження та управління природними ресурсами (покращення управління з метою уникнення надмірної експлуатації природних ресурсів, визнаючи цінність природних послуг екосистеми);
5) охорона здоров'я (сприяння підвищенню рівня системи охорони здоров'я та забезпечення рівного доступу до неї);
6) соціальне включення, демографія та міграція (створення соціально орієнтованого суспільства, зважаючи на солідарність між поколіннями та забезпечення покращення якості життя громадян як передумови для тривалого добробуту кожного);
7) глобальна бідність та виклики сталого розвитку (активне сприяння сталому розвитку у усьому світі та гарантування відповідності внутрішньої та зовнішньої політики ЄС принципам глобального сталого розвитку та міжнародним зобов'язанням).

економічного розвитку, дослідження та інновації);
стале зростання (екологізація (грінізація) економічного

розвитку, доцільне використання ресурсів);
інклюзивне зростання (соціалізація економічного розвитку, підвищення рівня зайнятості населення, досягнення соціальної та територіальної злагоди).

зміна клімату і енергетика;
освіта;
боротьба з бідністю.

і можливостей фінансування досліджень та інновацій, що сприятиме економічному зростанню

і створенню нових робочих місць);
2) "Молодь у русі" (посилення результативності освітніх систем та сприяння залученню молодих людей до ринку праці);
3) "Цифровий порядок денний для Європи" (прискорення розвитку високошвидкісного інтернету та забезпечення можливості кожному брати участь у загальному цифровому просторі);

вмістом вуглецю, збільшення використання джерел відновлюваної енергії, модернізація транспортного сектора

та забезпечення розумного використання джерел енергії);
5) "Індустріальна політика ери глобалізації" (поліпшення підприємницького середовища, особливо для середнього та малого бізнесу, підтримка розвитку потужної і стійкої промислової бази для глобалізації);
6) "Порядок денний нових компетенцій та робочих місць" (модернізація ринків праці, надання можливості населенню отримувати нові знання та навички з подальшим збільшенням можливості працевлаштування, поліпшення співвідношення попиту і пропозиції на ринках праці);
7) "Європейська платформа подолання бідності" (поширення соціальної та територіальної взаємодії на всій території союзу, скорочення масштабів бідності в країнах ЄС).

роки) — етап осмислення значущості сталого розвитку як пріоритетного напряму

національного розвитку (період затвердження "першої хвилі" національних стратегій, розроблених після Конференції Ріо та до Йоганнесбурзького саміту);
Другий етап (2002—2010 роки) — етап аналізу досвіду реалізації існуючих стратегій та вироблення рекомендацій та вимог до їх удосконалення (період розроблення стратегій країнами-кандидатами на вступ до ЄС та перегляду стратегій після затвердження Оновленої Стратегії сталого розвитку ЄС);
Третій етап (2010—2012 роки) — етап визнання глобальних викликів (період перегляду стратегій відповідно до вимог Стратегії "Європа 2020", урахування висновків Конференції Ріо+20 та пропозицій щодо розроблення глобальних цілей сталого розвитку після 2015 року).

соціального прогресу – це показник розвитку країн, який не враховує

економічні індикатори, а натомість фокусується на екологічних та соціальних аспектах розвитку.

що характеризують функції природного капіталу з надання екологічних послуг (зокрема

функції природного середовища з поглинання залишків, або забезпечення рекреаційних потреб людини), а також надання природних ресурсів, що складають важливу частину виробництва або безпосередньо впливають на добробут населення.
Виробництво: індикатори інтенсивності/продуктивності. Ця категорія включає в себе заходи щодо підвищення продуктивності.
Готова продукція: індикатори матеріального і нематеріального благополуччя, що відображають аспекти якості життя, пов’язані з навколишнім середовищем, тобто показники, що пов’язані з якістю та доступністю екологічних послуг.

окремих індикатори. Для прикладу, при розрахунку індексу враховують такі компоненти:

харчування та медицина, забезпечення водою та житлом, персональна безпека, доступ до знань та інформації, дотримання прав людини та стан розвитку екосистем.
Серед індикаторів, які пов’язані зі станом довкілля, враховують показник смертності від хвороб, викликаних забрудненням повітря, обсяги викидів парникових газів, частку обсягів споживання води від наявних водних ресурсів та стан біорізноманіття.

різних країн, і багатих, і бідних, ми бачимо приклади країн,

такі як Сенегал чи Нова Зеландія, які є більш успішними у трансформації свого економічного зростання у соціальний розвиток, ніж інші країни, наприклад, США чи Нігерія. Валовий внутрішній продукт є добрим індикатором розвитку економіки країни, однак часто позиціонується як індикатор успішності країни в цілому. Такий підхід не враховує ані негативних наслідків економічного зростання, ані інших важливих екологічних та соціальних факторів людського благополуччя”.