Слайд 1Тема 8. Світовий фінансовий ринок
Слайд 2Тема 8. Світовий фінансовий ринок
8.1. Причини і сутність міжнародного руху
капіталу.
8.2. Показники міжнародного руху капіталу.
8.3. Джерела зовнішнього фінансування
8.4. Поняття, функції
та структура світового фінансового ринку.
8.5. Світові фінансові кризи.
Слайд 38.1. Причини і сутність міжнародного руху капіталу
Міжнародний рух капіталу –
це:
1) переміщення капіталу між країнами світу в пошуку більш вигідної
сфери застосування.
2) однобічне переміщення за кордон певної вартості в товарній чи грошовій формі з метою отримання прибутку чи підприємницької вигоди;
3) складова міжнародного переміщення чинників виробництва.
4) одна з основних форм міжнародних економічних відносин (МЕВ);
5) фінансова операція: надання позики, купівля-продаж цінних паперів, інвестування;
6) переміщення капіталу закордон з метою одержання підприємницького прибутку чи відсотків на капітал.
Слайд 4Етапи виникнення і розвитку процесу міжнародного руху капіталу
I –
етап зародження вивозу капіталу (з кінця XVII – початку XVIII
ст. до кінця XIX ст.). Цей процес носив обмежений і випадковий характер, а також винятково однобічний (з метрополій у колонії).
II – етап вивозу капіталу (з кінця XIX – початку XX ст. до середини XX ст.). В міру твердження у світовому господарстві капіталістичних виробничих відносин процес вивозу капіталу став здійснюватися як між промислово розвитими країнами, так і між промислово розвитими і країнами, що розвиваються. Цей процес став типовим, повторюваним і характерним явищем.
Слайд 5Етапи виникнення і розвитку процесу міжнародного руху капіталу
III –
етап міжнародної міграції капіталу (із середини 50-60-х років XX ст.
по теперішній час). Вивіз капіталу здійснюють не тільки промислово розвиті країни, але і багато хто що розвиваються і були соціалістичні. Країни одночасно стають і експортерами й імпортерами капіталу. Експорт капіталів викликає значні по обсягах зворотні рухи капіталів у вигляді відсотків на кредити, підприємницького прибутку, дивідендів по акціях.
На сучасному етапі
Змінюються напрямки руху капіталу
Зазнають змін і форми руху капіталу
Слайд 6Причини міжнародного руху капіталу
інтернаціоналізація господарського життя;
поява можливості більш вигідного застосування
капіталу за кордоном;
відносний надлишок капіталу на внутрішньому ринку і відсутність
умов його ефективного використання;
прагнення власників капіталу застосувати його в країнах, де існують низькі ціни: на сировину; матеріали; енергію; транспорт; напівфабрикати тощо;
5) ресурсів від застосування більш низьких митних тарифів та пільгових тарифних мір у країнах, куди переміщується капітал;
6) можливість стабільного постачання національних підприємств іноземною сировиною (вкладається капітал у розвиток добувних галузей промисловості країн — експортерів сировини);
Слайд 7Причини міжнародного руху капіталу
7) прагнення забезпечити збереження та чистоту навколишнього
середовища у країнах — експортерах капіталу за умов:
використання корисних копалин;
забруднення
навколишнього середовища;
8) відмінності у витратах виробництва;
9) захистити свій капітал від інфляції, непередбачуваності економічної і політичної ситуації в країні;
10) прагнення на довгий період забезпечити задоволення своїх економічних, політичних та інших інтересів на території тієї чи іншої країни тощо;
11) існування різних шляхів і форм міжнародного руху капіталу і його більш ефективного застосування за кордоном
Слайд 8МОТИВАЦІЯ МІЖНАРОДНОГО РУХУ КАПІТАЛУ
Слайд 9Чинники міжнародного руху капіталу
До макроекономічних чинники міждержавного руху капіталу відносять:
1)
нерівномірністю економічного розвитку окремих країн та дією притаманної розвиненій економіці
тенденції недоспоживання;
2) дією тенденції до міжнародної рівноваги цін на фактори виробництва та співвідношення в забезпеченості факторами виробництва в різних країнах;
3) дією тенденції до монополізації економіки;
4) незбалансованістю зростання відносної працеємності та відносної капіталоємності виробництва в різних країнах;
5) ситуацією в сфері міжнародних валютно-фінансових відносин;
6) вольовими рішеннями владних структур, які за неекономічними міркуваннями стимулюють іноземне капіталовкладення.
Слайд 10Чинники міжнародного руху капіталу
До мікроекономічних чинники міждержавного руху капіталу, що
визначають схильність фірми до зарубіжного капіталовкладення відносять:
1) прагнення до максимізації
прибутків на капітал;
2) можливість розширення ринків збуту та відповідного збільшення обсягів продаж;
3) володіння монопольними перевагами на певному сегменті ринку;
4) прагнення зберегти монопольне становище в сфері інтелектуальних досягнень;
5) прагнення продовжити термін життєвого циклу продукту;
6) можливість використання переваг ціноутворення на внутрішньофірмовому ринку;
7) прагнення подолати митні обмеження.
Слайд 11Теорії руху капіталу
Теорія ринкової влади С.Хаймера – суб’єкт інвестиційної діяльності,
який вивозить капітал, керується прагненням домінувати на ринку та досягнути
ринкової влади. Закордонне інвестування здійснюється з метою придушення конкуренції і збереження контролю над ринком. Практикуються і так звані “захисні інвестиції”: створення за кордоном виробничих потужностей, що є мало не збитковими, зі свідомою метою підриву позицій конкурентів на цих ринках.
Концепція конкурентоспроможності галузі - пояснює міжнародний рух капіталу посиленням конкуренції технологічного характеру між суб’єктами ринку капіталів
Слайд 12Теорії руху капіталу
3. Теорія інтерналізації – кожна фірма переслідує мету
мінімізації трансакційних витрат (витрат на укладання угод). Зі зменшенням трансакційних
витрат операції фірм починають набирати “внутрішнього характеру”, тобто відбувається інтерналізація ринків. Мета мінімізації трансакцій залишається основним мотивом переведення діяльності за кордон.
4. Концепція технологічного нагромадження розглядає міжнародний рух капіталу як наслідок розвитку технології, інноваційного процесу. Фірма створює нові технології з метою закріплення контролю і власності на основі своїх специфічних технологічних переваг.
Слайд 13Теорії руху капіталу
5. Концепція оборони національного суверенітету ґрунтується на тому,
що зростання зарубіжних інвестицій у національній економіці може спричинити зменшення
частки внутрішнього виробництва. Саме тому уряди дотримуються політики протидії розширенню впливу країн-експортерів капіталу або регулюють експорт-імпорт капіталу.
6. Концепція валютного простору – головним стимулом переведення виробничих потужностей (капіталу в матеріальній формі) за кордон є наявність конкурентних переваг щодо країни-реципієнта. Такі переваги мають інвестори з країн із більш сильною валютою, ніж валюта країн-реципієнтів.
Слайд 148.2. Показники міжнародного руху капіталу (МРК)
Слайд 15Показники міжнародного руху капіталу
1. Імпорт капіталу - це одностороннє переміщення
вартості у товарній або грошовій формі з-за кордону з метою
одержання підприємницького прибутку, відсотка або з іншою метою.
Економічна доцільність імпорту капіталу складається в:
можливості розвитку визначених нових і старих виробництв;
залученні додаткових валютних ресурсів;
розширенні науково-технічного потенціалу;
створенні додаткових робочих місць.
Слайд 17Основні країни-імпортери
капіталу у 2005 р. (у %)
Джерело : International
Monetary Fund, September 2006 World Economic Outlook database.
Слайд 18Основні країни-імпортери капіталу, 2008 р.
Слайд 19Показники міжнародного руху капіталу
2. Експорт капіталу — це одностороннє переміщення
вартості у товарній або грошовій формі за кордон з метою
одержання підприємницького прибутку, відсотка або з іншою метою.
Причин, які спонукають власників капіталу до його експорту, є:
отримання значно більшого прибутку за кордоном на однакову величину вкладеного капіталу, ніж у власній країні;
вони мають незаконне джерело походження на території своєї країни;
проникнення на ринки інших країн, які недостатньо насичені певною продукцією, і закріплення на них.
Слайд 20Показники міжнародного руху капіталу
Економічна доцільність експорту капіталу:
одержанні додаткових прибутків;
установленні контролю над іншими об'єктами;
обході протекціоністських бар'єрів на шляху
руху товарних потоків;
наближенні виробництва до нових ринків збуту;
одержанні доступу до новітніх технологій;
збереженні виробничих секретів шляхом створення закордонних філій;
економії на податкових платежах (наприклад при створенні підприємства в СЭЗ);
зниженні витрат на охорону навколишнього середовища.
Слайд 21Показники міжнародного руху капіталу
В сучасних умовах експорт капіталу характеризується такими
особливостями:
у вивозі капіталу підвищується роль держави. Це проявляється у вивозі
державного капіталу та зростанні його обсягів (25 %);
посилення міграції приватного капіталу між промислове розвиненими країнами. В сучасних умовах на ці країни припадає 75 % усього експорту приватного капіталу;
3) збільшення частки прямих іноземних інвестицій. Так, до початку 90-х років XX ст. вони становили приблизно 33 % усіх приватних іноземних інвестицій.
Слайд 22Основні країни-експортери капіталу, 2005-2007 рр.
Слайд 23Основні країни-експортери капіталу, 2008 р.
Слайд 24Сучасні тенденції міжнародного руху капіталу:
зростання обсягів іноземних капіталовкладень;
випереджальне зростання
ПІІ порівняно з портфельними;
посилення монополізації в експорті капіталу;
превалююча
роль депозитно-кредитних операцій транснаціональних банків;
зростаюча концентрація ПІІ в розвинених країнах світу;
Загострення конкуренції між центрами “Світової тріади” – за світовий інвестиційний капітал.
переважання в потоках капіталу його недержавних форм.
Слайд 26Форми міжнародного руху капіталу
Форми міжнародного руху капіталу розрізняються за такими
ознаками:
за джерелами походження капіталу:
офіційний (державний) капітал — це кошти
державного бюджету або міжнародних організацій (МВФ, Світовий Банк та ін.), котрі переміщуються за кордон або приймаються з-за кордону за рішенням урядів або міжурядових організацій. Його джерелом є гроші платників податків;
приватний капітал — це переміщення за кордон матеріальних цінностей, грошових засобів, які належать приватним особам (кошти приватних фірм, банків та інших недержавних організацій, які надаються у вигляді інвестицій, торговельних кредитів, міжбанківського кредитування);
Слайд 27Обсяги потоків чистого приватного капіталу в крани, що розвиваються, у
млрд. дол. США та % від ВВП
Слайд 28The volatility of private capital lows, by type, 2003–2010
Слайд 29Net Capital Inflows (1990Q4–2011Q4, percent of GDP)
Слайд 30Net Capital Inflows (2011, percent of GDP)
Слайд 31Форми міжнародного руху капіталу
2) за характером використання капіталу:
2.1) підприємницький
капітал — це кошти, які прямо або опосередковано вкладаються у
виробництво з метою отримання прибутку в формі:
прямих інвестицій — вкладання капіталу з метою придбання контролю над об'єктом розміщення капіталу;
портфельних інвестицій – вкладання капіталу в іноземні цінні папери без права контролю над об'єктом інвестування. Це також в основному вивіз приватного підприємницького капіталу;
придбання національними резидентами банківських депозитів в зарубіжних банках.
Слайд 32Форми міжнародного руху капіталу
2.2) позичковий капітал — це така форма
вивозу капіталу, коли капітал віддається в позику під відсоток. Основними
формами позичкового капіталу є:
міжнародний кредит — це позика у грошовій або товарній формі, яка надається кредитором однієї країни позичальнику іншої країни на умовах терміновості, повернення, виплати відсотків;
пільговий кредит — це міжнародний кредит, який надається:
а) на пільгових умовах;
б) на довгостроковій основі;
в) за заниженими відсотковими ставками;
г) безвідсотковий кредит, тобто кредит, який надається без умови оплати за використання кредиту.
Слайд 33Форми міжнародного руху капіталу
дар — це субсидування міжнародного суб'єкта без
попередніх умов з метою забезпечення довгострокових економічних та політичних інтересів;
банківські
депозити та кошти на рахунках інших фінансових закладів;
2.3) міжнародна економічна допомога виступає у вигляді грантів, субсидій тощо для отримання безоплатних консультацій та інженерної допомоги, поставки обладнання, стажування і навчання за кордоном тощо і може мати форми:
фінансова допомога – це надання коштів у вигляді безоплатного кредиту чи безвідшкодного фінансування суб’єктами одних країн суб’єктам інших країн для здійснення певних соціально-економічних та технічних проектів;
матеріальна допомога – це безплатна передача суб’єктами одних країн суб’єктам інших товарів і послуг виробничого та побутового призначення.
Слайд 34ДИНАМІКА ВАРТІСНИХ ОБСЯГІВ ОФІЦІЙНОЇ ДОПОМОГИ РОЗВИТКУ ЗА КРАЇНАМИ
Слайд 35Географічна структура офіційної допомоги розвитку за країнами-донорами
Слайд 37Тенденції міжнародного руху капіталу у 2009 – на початок 2010
році
За оцінками експертів МВФ у 2009 р. чистий трансферт
капіталу з КЩР до розвинутих країн склав 568 млрд. дол. (у 2008р.-в 891 млрд.дол.)
В найбільшій мірі скоротився обсяг міжнародного банківського кредитування країн з перехідною економікою та КЩР;
Значний відтік відбувся з банківського сектору країн з перехідною економікою;
У 2009 році обсяг ПІІ скоротився на 30%, за прогнозами у 2010р. обсяг ПІІ зросте на 20%
Слайд 38Форми міжнародного руху капіталу
3) за строками вкладання капіталу:
короткостроковий капітал
— це вкладання капіталу строком менше року. Головним чином у
формі торговельних кредитів;
середньостроковий та довгостроковий капітал — вкладання капіталу строком понад рік. Усі вкладання підприємницького капіталу здійснюються переважно у формі прямих інвестицій, а також у вигляді державних кредитів;
довгостроковий капітал — вкладання капіталу строком понад 3-х років;
Слайд 39Форми міжнародного руху капіталу
4) за об’єктом руху:
вивіз капіталу у товарній
формі означає експорт машин, обладнання, напівфабрикатів матеріалів, технологій тощо;
вивіз капіталу
у грошовій формі — це вивіз валюти та валютних цінностей: валюти іноземних держав, грошових документів у іноземній валюті (чеків, векселів), цінних паперів (акцій, облігацій), дорогоцінних металів (золота, срібла, платини) та дорогоцінного каміння (діамантів, смарагдів, сапфірів, перлів), за виключенням ювелірних виробів, лому.
Слайд 40Глобальні фінансові потоки за типами інструментів
Слайд 418.3. Джерела зовнішнього фінансування країн
До джерел зовнішнього фінансування країна
належать:
міжнародний кредит між фірмами різних країн як різновид комерційного кредиту,
банківський кредит
кредити регіональних банків розвитку,
кредити міжнародних та валютно-фінансових організацій;
розміщення облігацій зовнішньої державної позики;
надання грантів, субсидій, стипендій, науково-технічної допомоги від міжнародних фінансових організацій та країн з розвинутою економікою;
Слайд 42Джерела зовнішнього фінансування країн
міждержавні (міжурядові) кредити, кредити держав —
постачальників енергоносіїв, європозики;
емісія цінних паперів, коли банк виступає посередником між
кредитором і позичальником, які вкладають свої кошти в цінні папери;
приватні кредити;
інвестування: пряме та портфельне
інвестиційне кредитування
капіталовкладення ТНК
позики;
трансферти мігрантів;
кредити міжнародних організацій
Слайд 43Джерела зовнішнього фінансування країн
Позики в грошовій та товарній формі надаються
кредиторами однієї країни позичальнику з іншої на умовах обумовленості терміну
повернення ресурсів, а також сплати процентів.
Іноземні позики класифікуються наступним чином:
1) за призначенням:
комерційні – пов'язані із зовнішньою торгівлею товарами та послугами;
фінансові – призначені для закупівлі цінних паперів;
проміжні – надані для обслуговування мішаних форм;
Слайд 44Класифікація позик
2) за видами:
товарні - надані експортерами покупцям;
валютні - кредити,
які видаються банками в грошовій формі;
3) за валютою позики:
у валюті позичальника;
у
валюті кредитора;
у валюті третьої країни;
у міжнародних розрахункових валютних одиницях;
4) за терміном надання :
надкороткострокові (до 3-ох місяців);
короткострокові (до 1 року);
середньострокові (до 5 років);
довгострокові (більше 5 років);
Слайд 45Класифікація позик
5) за забезпеченістю:
а) забезпечені - кредити під наявні товарно-супроводжувальні
документи, нерухомість:
тверда застава - товарна маса заставляється на користь банку;
під
заставу товару в обігу;
під заставу товару в переробці.
б) бланкові - кредити, які видаються під зобов'язання боржника з умовою повернути у встановлений термін
Слайд 46Структура зовнішнього фінансування країн, що розвиваються (млрд. дол.)
Слайд 488.4. Поняття, функції та структура світового фінансового ринку
Світовий фінансовий ринок
– це:
1) система відносин попиту і пропозиції щодо фінансового капіталу,
що функціонує у міжнародній сфері в якості покупних і платіжних засобів, кредитів, інвестиційних ресурсів;
2) сукупність економічних відносин між суб’єктами світового господарства з приводу надання фінансових послуг. В його основі лежить швидко зростаюча частина світового господарства – сфера послуг;
3) складна економічна система, що є:
а) сферою прояву економічних відносин при розподілі доданої вартості та її реалізації шляхом обміну грошей на фінансові активи
б) сферою прояву економічних відносин між продавцями та покупцями фінансових активів.
Слайд 49Поняття світового фінансового ринку
4) складна економічна система, що є:
сферою прояву
економічних відносин при розподілі доданої вартості та її реалізації шляхом
обміну грошей на фінансові активи (золото, монетарне золото (золото у формі монет, злитків або брусків не менше ніж 995 проби) і спеціальні права запозичення, готівкові гроші і депозити, цінні папери, цінні папери, позики, зобов’язання та борги, позичковий капітал, страхові технічні резерви, інші рахунки до запитання або до сплати, дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, об’єкти нерухомості )
сферою прояву економічних відносин між продавцями та покупцями фінансових активів.
Слайд 50Поняття світового фінансового ринку
Серед основних передумов створення світового фінансового ринку
є:
поглиблення міжнародного поділу праці,
високий рівень розвитку продуктивних сил,
зростання
життєвого рівня у багатьох країнах.
Слайд 51Функції світового фінансового ринку
1) забезпечення міжнародної ліквідності
2) мотивована мобілізація
заощаджень приватних осіб у позичковий та інвестиційний капітал;
3) реалізація вартості,
втіленої у фінансових активах
4) перерозподіл на взаємовигідних умовах грошових коштів підприємств із метою їх ефективнішого використання;
5) фінансове обслуговування учасників економічного кругообігу та фінансове забезпечення процесів інвестування у виробництво;
6) вплив на грошовий обіг та прискорення обороту капіталу
Слайд 52Функції світового фінансового ринку
7) формування ринкових цін на окремі види
фінансових активів;
8) страхова діяльність та формування умов для мінімізації фінансових
та комерційних ризиків;
9) операції, пов’язані з експортом-імпортом фінансових активів; інші фінансові операції, пов’язані із зовнішньоекономічною діяльністю;
10) кредитування уряду, місцевих органів самоврядування шляхом розміщення урядових та муніципальних цінних паперів;
11) розподіл державних кредитних ресурсів і розміщення їх серед учасників економічного кругообігу.
Слайд 54СТРУКТУРА
СВІТОВОГО ФІНАНСОВОГО РИНКУ
1. Функціональна структура включає грошовий ринок і
ринок капіталу – інститути, що забезпечують оборот коротко- і довгострокових
фінансових ресурсів відповідно.
2. Інституціональна структура – відображає рух фінансів між вкладниками, позичальниками та посередниками.
3. Валютна структура – відображає частку різних валют, в яких здійснюються фінансові операції.
4. Географічна структура – відображає рух фінансів між країнами та регіонами світу через міжнародні фінансові центри.
Слайд 55Класифікація світового фінансового ринку
Світовий ринок позичкових капіталів — це:
система
відносин щодо акумуляції і перерозподілу позичкового капіталу між країнами через
сукупність попиту і пропозиції на позичковий капітал позичальниками і кредиторами різних країн.
акумуляції та перерозподілу світових фінансових ресурсів, котрий діє під впливом попиту позичкового капіталу та його пропонування з боку позичальників і кредиторів з різних країн;
сукупність попиту та пропозиції на позичковий капітал позичальників та кредиторів різних країн
Слайд 56Класифікація світового фінансового ринку
Грошовий ринок – це система відносин
попиту і пропозиції фінансових ресурсів, що надаються на короткостроковий термін.
Грошовий ринок в свою чергу складається з:
1.1) облікового ринку, на якому основними інструментами є казначейські й комерційні векселі та інші види короткострокових зобов’язань (цінні папери);
1.2) міжбанківського ринку, на якому залучаються тимчасово вільні грошові ресурси кредитних закладів і розміщуються у формі міжбанківських депозитів на короткі строки (1,3,6 місяців, до 1-2 років). Найпоширеніші строки депозитів — 1, 3 і 6 місяців, а граничні — від 1 дня до 2 років (іноді 5 років);
Слайд 57Класифікація світового фінансового ринку
1.3) валютного ринку, який обслуговує міжнародний
платіжний обіг, пов’язаний з оплатою грошових зобов’язань юридичних і фізичних
осіб різних країн; формує валютна структуру світового ринку і складається з трьох елементів
1.3.1. Національні валютні ринки — використання позичальники ми і кредиторами національної валюти даної країни. Існують:
ринки нерезидентів – це ринок, на якому нерезиденти емітують фінансові активи відповідно до законодавства певної країни. Ринок нерезидентів в Японії називають “самурайським”, в Іспанії – «матадорським». Цінні папери, емітовані на ньому, називають іноземними цінними паперами.
Слайд 58Класифікація світового фінансового ринку
ринки резидентів є ринком фінансових активів,
емітованих резидентами на національному ринку;
1.3.2 Міжнародний ринок валюти — сукупність
національних ринків валюти, характеризується використанням національних валют (ВКВ) і міжнародних колективних валют (євро)
1.3.3. Євроринок — це:
частина світового ринку позичкових капіталів, на якому банки здійснюють депозитно-позичкові операції у євровалютах (валюта, яка функціонує як позичковий капітал поза країною її походження);
це сукупність грошових засобів в іноземних валютах, які функціонують як позиковий капітал за межами національних кордонів;
відносини між позичальниками і кредиторами щодо використання валют, які функціонують як позичковий капітал поза країною їхнього походження (євродолар, єврокрона, євройєна.
Слайд 59Класифікація світового фінансового ринку
Ринок капіталів – це:
частина фінансового ринку,
де формуються попит і пропозиція на середньостроковий та довгостроковий капітал
на принципах поверненості, терміновості, платності і гарантованості;
специфічна сфера відносин, об'єктом яких є наданий у позику грошовий капітал терміном понад рік (середньо- та довгостроковий) та на якому здійснюються операції з цінними паперами (акціями, облігаціями);
Слайд 60Класифікація світового фінансового ринку
система довгострокових позик на міжнародному рівні,
коли капітал використовується позичальниками для фінансування капіталовкладень
система ринкових відносин, що
забезпечує акумуляцію і перерозподіл грошових капіталів з метою забезпечення процесу відтворення; з інституційної точки зору цей сегмент фінансового ринку виступає як сукупність кредитно-фінансових установ, фондових бірж, через які рухається позиковий і акціонерний капітал;
ринок, що забезпечує платоспроможність фінансової системи, максимальне узгодження загальногосподарських процесів нагромадження та інвестування як за обсягом, так і структурно.
Слайд 61Класифікація світового фінансового ринку
З точки зору джерел залучення коштів
ринок капіталу включає:
боргові ринки, або ринки кредиту. За допомогою фінансових
інструментів (облігації, закладні та векселі термін обігу яких перевищує 1 рік);
ринки акціонерного капіталу (ринок ЦП, фондовий ринок) – ринок довгострокових боргових цінних паперів та цінних паперів, що є титулами прав власності, відображає всі риси притаманні ринковому середовищу. На цьому ринку відбувається купівля і продаж фінансових зобов’язань і таким чином здійснюється процес інвестування
Слайд 62Класифікація світового фінансового ринку
Вторинний ринок поділяється на:
біржовий ринок
представлений фондовою біржею як особливим інституційно-організованим ринком. На ньому обертаються
цінні папери найвищого ґатунку і виконуються операції професійними учасниками.
позабіржовий ринок, на якому здійснюються операції з цінними паперами позабіржової торгівлі. У цьому разі об'єктом купівлі-продажу стають цінні папери, які з будь-яких причин не включені до котирувальних листів на біржі
Слайд 63Інституціональна структура світового ринку капіталу
1. Вкладники — населення планети,
офіційні інститути, приватні фірми, банки, страхові компанії, пенсійні фонди, національні
та міжнародні організації.
2. Посередники (акумулятори і постачальники капіталу)—транснаціональні банки, фінансові компанії, фондові біржі, центральні та зовнішньоекономічні банки країн, міжнародні та національні фінансово-кредитні установи.
3. Споживачі (позичальники) — ТНК, державні органи, приватні фірми, міжнародні та регіональні організації;
Слайд 64Інституціональна структура світового ринку капіталу
4. Позичальниками і кредиторами виступають:
офіційні
інститути (центральні банки, державні установи, міністерства, міжнародні організації, тощо);
професійні учасники
ринку – фінансові інститути та інститути інфраструктури (фінансові компанії, фондові біржі, державні агентства, кредитно-фінансові інститути, фінансові посередники)
ТНК, ТНБ
Слайд 65Інституціональна структура світового ринку капіталу
Основні тенденції інституціональної структури світового
ринку капіталів
Зменшення ролі банків;
Підвищення ролі держави в експорті капіталів,
яке виявляється у:
2.1. Сприянні експорту капіталу;
2.2. Регулюванні експорту капіталу;
2.3. Безпосередній участі в експорті капіталу.
3. Підвищення ролі міжнародних економічних організацій (МВФ, МБРР, ЄБРР).
Слайд 66Ринок капіталів
IІI. Валютна структура світового ринку позичкового капіталу складається
з трьох елементів:
Національний ринок валюти;
Міжнародний ринок валюти (ВКВ, євро);
Євроринок валюти
(євродолар, єврокрона, євроєна).
Основні тенденції розвитку валютної системи світового ринку позичкового капіталу:
Підвищення ролі євровалют;
Зниження ролі долара США.
Слайд 67Ринок капіталів
IV. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу відображає
рух капіталів між країнами, групами країн, регіонами світу переважно через
світові фінансові центри.
Основні тенденції розвитку географічної структури світового ринку позичкового капіталу:
перевищення ввозу капіталу у розвинені країни над ввозом капіталу до країн, що розвиваються;
зниження на ринках капіталу частини країн, що розвиваються;
посилення руху приватного капіталу між економічно розвиненими країнами.
Слайд 68Світові фінансові центри – це місце зосередження банків і спеціалізованих
кредитно-фінансових інституцій, які здійснюють міжнародні валютні кредитні, фінансові операції, реалізують
угоди з цінними паперами та золотом.
Формування світових фінансових центрів обумовлено:
високим рівнем розвитку економіки країни;
високорозвиненим національним ринком капіталу;
активною участю країни в міжнародних економічних відносинах;
ліберальним (пільговим) валютним та податковим законодавством;
вигідним географічним розташуванням;
політичною стабільністю.
Слайд 69Світові фінансові центри
Щоб перетворитись у розвинутий міжнародний фінансовий центр,
центр повинен володіти елементами підтримки, які включають:
стійку національну фінансову систему
і стабільну валюту;
інститути, що забезпечують функціонування фінансових ринків;
гнучку систему фінансових інструментів;
відповідну структуру і достатні правові гарантії, які здатні викликати довіру у міжнародних позичальників та кредиторів;
людський капітал, що вільно володіє спеціальними фінансовими знаннями;
здатність спрямовувати іноземний капітал через активні, всеохоплюючі й мобільні ринки;
економічну свободу: діяльності, споживання, накопичення й інвестування.
Слайд 70 Основні умови міжнародного фінансового центру:
економічна свобода;
стабільна валюта
та стійка фінансова система;
ефективні фінансові інститути й інструменти;
активні та мобільні
ринки — комплексні ринки;
сучасна технологія та засоби зв’язку;
фінансові спеціальні знання та людський капітал;
підтримка відповідного правового та соціального клімату, створення сприятливих умов для міжнародних потоків капіталу.
Слайд 71Основні умови міжнародного фінансового центру
Існують певні стадії розвитку міжнародного
фінансового центру, а саме:
перша стадія — розвиток місцевого ринку;
друга стадія
— перетворення в регіональний фінансовий центр;
третя стадія — розвиток регіонального фінансового центру до стадії міжнародного фінансового ринку.
Існують певні види офшорних фінансових центрів:
паперові центри, що зберігають документацію, а банківські операції проводять у незначних розмірах або не проводять зовсім,
функціональні центри, що здійснюють депозитні операції і надають позики.
Слайд 72Класифікація міжнародних фінансових центрів
Існує три типи офшорних банківських (фінансових)
центрів:
I тип — нью-йоркська модель — передбачає спеціальні формально встановлені
домовленості з такими авторитетними фінансовими центрами, як Нью-Йорк, Токіо, Сінгапур. На цих ринках установлюються спеціальні рахунки окремо від внутрішніх, і ці рахунки вільні від обмежень, які відносяться до внутрішнього фінансового ринку (наприклад, резервні вимоги). Існує корпоративне оподаткування; місцевий гербовий збір (на ринку Токіо), може допускатися (Сінгапур), а може не допускатися оподаткування ділових цінних паперів (ринок Нью-Йорку, Токіо);
Слайд 73Класифікація міжнародних фінансових центрів
II тип — лондонська модель. У
Лондоні, Гонконзі фінансові угоди вільні від обмежень, незалежно від того,
резиденти чи нерезиденти є учасниками ринку. У цих містах офшорний ринок — це просто офшорні угоди між нерезидентами, тому що внутрішні і зовнішні угоди об’єднані. На офшорних ринках даної моделі існує корпоративне оподаткування і допускається оподаткування ділових цінних паперів;
III тип — «податкове сховище». До даного типу офшорних ринків відносять ринки Багамських та Кайманових островів. На цих ринках угоди укладаються нерезидентами і зовсім не оподатковуються, відсутні корпоративне оподаткування й оподаткування ділових цінних паперів, але існують реєстраційні внески і плата за ліцензії.
Слайд 74Класифікація міжнародних фінансових центрів
Світові фінансові центри можна розділити на
три групи:
країни, які опираються на власну економічну потужність;
країни, де зосереджені
філії найбільших світових банків і відносно міцні позиції національних кредитних підрозділів;
країни, на території яких розташована множина відділень, представництв банків, які належать переважно до першої групи.
Слайд 75Розташування офшорних банківських центрів
Слайд 76Світові фінансові центри
Основні міжнародні фінансові центри:
Нью-Йорк (США) –
головний міжнародний центр, де діє найбільша у світі фінансова біржа,
основною функцією якої є реалізація цінних паперів.
Лондон (Велика Британія) — основний європейський фінансовий центр. Він посідає перше місце у світі за обсягом валютних і кредитних операцій.
Цюріх (Швейцарія), Франкфурт-на-Майні (Німеччина), Люксембург - фінансові центри, що спеціалізуються на коротко- та середньострокових кредитних операціях.
Токіо, Сінгапур, Гонконг (Сянган), Бахрейн - спеціалізуються на кредитних операціях.
Латиноамериканські фінансові центри - Панама, Багами, Антіли та ін.
Слайд 77Глобальний індекс світових фінансових центрів (Z/Yen, березень 2009)
