ІНДЗ

орфоепії для читця



Виконала:
Студентка 2 курсу
Групи 21ДО
Соловар Карина

норм літературної вимови.
Предметом вивчення орфоепії є:
o звукові особливості мовлення (усне

мовлення розглядається не загалом, а тільки з погляду його відповідності сучасним літературним нормам);
o правильна вимова звуків мовлення (голосних і приголосних);
o правильна вимова звукосполучень;
o правильна вимова окремих слів та їхніх форм.

систем. Таке розуміння орфоепії дає можливість побудувати вивчення лексики і

граматики на орфоепічній основі, здійснюючи цим самим принцип випереджаючого навчання усного мовлення, і вивчати теоретичні відомості з орфоепії «не ізольовано, а як перший рівень цілісної структури рідної мови». Розкрити роль у мові звукової сторони, показати зв'язок орфоепії з лексичними і граматичними явищами — важливе теоретичне завдання вивчення орфоепії в школі, бо «без знайомства з орфоепічною системою мови неможливе її теоретичне чи практичне вивчення» .

вимову.
Українська і російська мови мають різні правила орфоепії. Російською

мовою можна недомовляти закінчення слів, пропускати склади, ненаголошені О вимовляти як А, і це не буде вважатись неграмотною орфоепією.
Українська мова вимагає вимовляти все точно і чітко, так, як написано. Виняток представляє одна літера Щ, яка є складовою, двозвучною в усіх словах і вимовляється як ШЧ.
В часи І. Франка українська мова не мала ще літери Щ. Вона запозичена з російського алфавіту в радянські часи, але орфоепія - вимова залишилась давня.
Отже, сучасна літературна орфоепія слів із літерою щ така: щчастя, шчука, шчогла, шчавель, шчур, нешчастя, якшчо, тому шчо, шчоби, шчоб, шчось, ну тай шчо, тільки   шчо,   шчодня, шчотижня, шчоночі, шчороку і т. д.
Це і є перше правило української орфоепії.  
Друге правило української орфоепії, стосується ненаголошеноі літери О.
В російській мові ненаголошена О вимовляється як А, і це є ментальністю, характерною властивістю російської орфоепії.
Коли мовці чи мовляни, тобто люди, що говорять, промовляють українські слова на російський лад, то ось який орфоепічний парадокс з того виходить: кампазітари,    афтапартрети, паети, транспарт, падарунак, паштова скринька, періад, прагрес...
Українська мова просить Вимовляти всі ненаголошені О як О: композитори, автопортрети, поети, кохана і т.далі.
Попробуйте вголос вимовляти правильною орфоепією написані слова і слухайте, щоби з ваших уст звучало кругле О.  
Третє правило стосується орфоепії української літери В.
В російській мові літера В в закритих складах вимовляється як Ф, така російська орфоепія. В українській мові підміна звуку В на Ф звучить надзвичайно неприємно, неграмотно, немилозвучно: кампазитаріф, паетіф, музикантіф, героіф, тюльпаніф, автаритетіф, текстіф, здабуткіф, слухачіф, прафесіаналіф, наукофціф і т.д.
Таку вимову можна почути не тільки на побутовому рівні. Вона неприємна для сприйняття. Але коли вголос правильно озвучувати написані слова, то зразу відчувається краса української орфоепії: композиторів, поетів, музикантів, героїв, тюльпанів, авторитетів, текстів, здобутків, слухачів, професіоналів і т.д.  
Четверте правило буде стосуватись вимови йотованої української літери Ї, якої немає в російській мові.

рідко послуговуються українською мовою, припускаються зросійщених звуків: письменний, варений, хлопчікі-гаропчікі,

марякі, виснафкі, кідати, трохі, трошкі, гіирогі, хітра.
Треба вимовляти так, як написано і слухати себе, щоби буквосполучення - ки, - хи, - чи звучали м'яко: письменники, вареники, хлопчики-горобчики, моряки, висновки, кидати, трохи, трошки, пироги, хитра...
Це саме стосується жіночих іменників у родовому відмінку. Треба вимовляти не класикі, рубрикі, Америкі, економікі, а м'яке й: класики, Америки, економіки.
Якось в одній із передач на Українському радіо на всю Україну прозвучало таке речення: "Пает Шефченка буф здібний да наукі". Таке звучання української мови "дуже неприємне для слуху, неграмотне,   психологічно несприйнятливе, образливе. Говорімо грамотно: "Поет Шевченко був здібний до науки". Це правило стосується часто вживаних прислівників: такім чінам, мофчкі, я такі буду. Це написано неграмотно, то і говорити так не треба.
Пишемо і говоримо: таким  чином, мовчки, я, таки буду.  
Правило шосте. Українське м'яке и після ч.
Часто вживане, неконтрольоване мовцями зросійщене звучання: їх вчінкі, великі чісла, чін, чімалий, чінність, вчітель, чітати, лічільнік, нафчі нас! - невластиве, непритаманне українській мові. Слід вимовляти так, як написано: їх вчинки, великі числа, чималий, вчитель, читати, лічильник, навчи нас!
Це правило стосується орфоепії дієприслівників, в яких закінчення - чи, не можна підміняти на - чі: не чітаючі, питаючі, навчаючі, а читаючи, питаючи, навчаючи.
Є множинні дієприкметники, що закінчуються на -чі: відпочиваючі люди, дрімаючі верби, ридаючі жінки, блимаючі зорі.  
Правило сьоме. Українське м'яке є після ч треба вимовляти як е, а не як є.
Приклади, почуті від людей: Шефчєнка, фчєна ступінь, чєргавий випуск, Чорнобиль, Чернігіф, червона калина, астаннім чясом, тяжкі чяси.
Треба переймати правильне звучання на слух від людей, що досконало озвучують українську мову.
Аналогічно: не чютка, а чутка, не чюжина, а чужина; не чюб, а чуб, не чюдо, а чудо.  
Правило восьме. В кінці слів поданих прикладів українська дикція вимагає вимовляти йотоване -я (йа), а не зросійщене - а. 
Не вірно: лініа, позициа, міліциа, прапазициа, конструкциа, Алімпіа. А вірно: лінія, позиція, міліція, конструкція, Олімпія.
Слухаймо, що звучить з наших уст!  

із заміною однієї фонеми іншою, наприклад:
вимова [с] замість [з]
ве[з]ти -

ве[с]ти ка[з]ка - ка[с]ка вимова [т] замість [д]
ро[д]овий - ро[т]овий га[д]ка - га[т]ка приві[д] - приві[т]
Такі помилки спотворюють зміст слова. Інколи фонематична помилка зумовлюється пропуском однієї з фонем, наприклад: Правильно Неправильно
плутати путати
плутаю путаю
плутають путають
Дуже часто у мовленні замість фонеми [ф] вживають поєднання фонем [хв], а замість [хв] - фонему [ф];
Правильно Неправильно
факт хвакт
фарба хварба
фахівець хвахівець
феномен хвеномен
форматний хворматний
функціонувати хвункцюнувати
хвала фала
хвороба фороба
Фонетичні помилки - це суто вимовні недогляди, що виявляються у вимові різних варіантів звуків, наприклад: вимова [л'] замість [л] лекція - лекція телеграма - телеграма
вимова [і] замість [ш] у словах іншомовного походження
д[и]ректор - д[і]ректор т[и]раж - т[і]раж с[и]мпозіум - с[і]мпозіум ц[и]ркулярний - ц[і]ркулярний

загальноприйнятих правил, що визначають єдино правильну літературну вимову” .Якщо дикція

— це правильна роздільна вимова окремих мовних звуків, то орфоепія — правильна вимова цих звуків.
Для того, щоб своєю мовою впливати на слухачів, недостатньо однієї якості і чистоти дикції, необхідна ще й правильність вимови окремих слів і звуків. Можна ясно і чітко вимовляти окремі звуки і слова, але якщо вимова їх не відповідає орфоепічним нормам, то мова в цілому не забезпечить легкості і швидкості розуміння змісту, який вона виражає.

мови, теорії і практики її культури пов'язані з укладенням перших

граматик, риторик і словників, тобто з описом з навчальною метою системи української мови, її норм. Це відбулося тоді, коли почався процес формування нової української літературної мови (XVII—XVIII ст.).
Елементарні відомості про українську мову з'являються з чисто практичних потреб — ознайомити з українською мовою людей, що її не знали. Тому ці відомості стосувалися того, як треба читати літери або їх сполучення в українських текстах. Такі зауваження знаходимо уже в першій українській граматиці (1643) І. Ужевича (розділи «Коментар до літер», «Про частини мови»), першій друкованій українській граматиці О.Павловського, потім у фольклорних збірниках М. Цертелєва, М. Максимовича, І. Срезневського, А. Метлинського

усного мовлення учнів, у тому числі робіт, що стосуються вироблення

й закріплення орфоепічних норм українського літературного мовлення. Це насамперед підручники з української мови та окремі методичні розробки.
Велику користь для вчителів мають посібники Н. Тоцької , Л. Симоненкової та М. Вашуленка . Систему методів і прийомів розвитку усного мовлення учнів на уроках української мови в 1—4 класах висвітлено у навчальних і методичних посібниках. Питанням методики вивчення орфоепії присвячені й численні статті в журналі „Початкова школа”, „Початкове навчання і виховання”, „Розкажіть онуку” та ін.
Сучасні норми української орфоепії — це єдині для всіх фонетичні закони літературної мови. Вони історично склалися на основі вимови полтавсько-київських говірок. На жаль, ще не в усіх учителів та учнів мова бездоганна. Багатьом властиве серйозне порушення орфоепічних норм, відхилення від них під впливом певних причин.

сукупність правил (норм) літературної вимови звуків і словосполучень. Орфоепічні норми

регулюють вибір акустичних варіантів фонеми або фонем. Серед орфоепічних норм виділяються акцентологічні норми (норми наголошування), що регулюють вибір варіантів розташування і переміщення наголошеного складу серед ненаголошених. Також орфоепічні норми регулюють правильну літературну вимову звуків і словосполучень, наголос у словах. Сучасні норми української орфоепії є єдиними для всіх фонетичними законами літературної мови. Своєрідність їх залежить від змісту мовлення, його призначення та умов. Правильне уживання звука як найменшої одиниці мовлення є важливим елементом у досягненні мелодійності мови.

пояснення з використанням підручника) і частково-пошуковий (бесіда, спостереження над мовою)

методи. Зістав-лення артикуляції різних звуків в українській мові, порівняння діалектної вимови з літературною допоможе усвідомити специфіку кожного звука. Належне місце в роботі над фонетикою й орфоепією мають зайняти наочні й технічні засоби. Різноманітною має бути система тренувальних вправ з фонетики й орфоепії: фонетичний розбір, списування з фонетичним і орфоепічним завданням, навчальні диктанти, робота з орфоепічним словником, виразне читання текстів, вивчення напам'ять спеціально підібраних текстів з метою удосконалення орфоепічних навичок.

мова і література в школі.— 1997.— № 9.— С. 59-63.
2.    

Бадер В. Класифікація помилок у мовленні молодших школярів // Рідна школа. – 1999. – №9. – С. 53-55.
3. http://www.bestreferat.ru/referat-137270.html