ІНСТИТУЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

парадигм з урахуванням принципу додатковості.

Друга аксіома: інституціональна система суспільства,

цілеформуючим чинником якої є відтворення та розвиток певного суспільства, складається з сукупностей фундаментальних і функціональних інститутів, які в сукупності забезпечують інтегрованість суспільства як єдиного цілого.

Третя аксіома: визнається теза триєдності суспільства, при якому воно є системним, цілісним і що містить в собі основні підсистеми – економічну, політичну, культурну.

і об’єкт управління.
По-друге, інституціональні зміни в сус-пільстві концентруватиме свою

увагу на виявленні та дослідженні закономірнос-тей функціонування та розвитку інсти-тутів суспільства.
Наступна, третя, особливість інституці-ональних змін в суспільстві полягає у виробленні власних і запозиченні у окремих гуманітарних наук з відповід-ним розвитком понятійно-категоріаль-ного апарату та методології.

дослідження виступає її вивчення як об’єкту управління (стану та змін

в суспільстві та їх причин, його взаємопов’язаних елементів, компонентів, відносин між ними та зовнішнім середовищем, що історично сформувалися, або суспільних інститутів.

Суспільство розглядається, перш за все, як соціально-групова, суб’єктно-поведінкова структура, і само його існування є не що інше, як взаємодія між цими соціальними групами.

Інтеграційний підхід базується на принципі додатковості, запропонований Нільсом Бором

роз-виток певного суспільства, являє собою сукуп-ність фундаментальних (що є глибинними,

історично стійкими формами суспільних зв’язків) і функціональних інститутів (що являє собою регуляторну сутність і соціально-конструктивістський характер суспільних явищ) суспільства, які в сукупності забезпечують інтегрованість суспільства як єдиного цілого.

по-перше, економічна: громадський сектор еко-номіки, виробництво суспільних благ (public goods),

система перерозподілу доходів для задоволення сус-пільних потреб, охорона здоров'я, освіта, система со-ціального захисту, суспільний транспорт і засоби ко-мунікації, захист від злочинності і корупції, комуналь-не обслуговування, підтримка соціальної стабільності;
по-друге, політична: державний устрій, система державного управління та місцевого самоврядування, партії та громадські об’єднання, суспільна мережа формування громадської думки недержавні самоді-яльні об'єднання і асоціації громадян;
по-третє, культурна: інститути зберігання і від-творення духовних цінностей суспільства.

суспільства та економіки, а саме:

визначення суспільних інтересів і цілей;

легітимізацію

публічної політики та її транс-формацію в державну;

забезпечення досягнення суспільних інтересів і цілей;

контроль, у тому числі й публічний, за станом справ у суспільству, економіці, соціальній сфері;

просвіта громадян у публічній сфері.

економіки (термін До. Поланьі). Сутністю редистрибутивних економік є обов’язкове управління

та регулювання Центром руху цінностей і послуг, а також право на організацію їх виробництва та їх розподіл;

у політичній сфері – інститути унітарного (унітар-но-централізованого) політичного устрою;

у культурній сфері – домінування ідеї колек-тивних, надособистісних цінностей, тобто ком-мунітарности культури.

ринкової економіки;

у політичній сфері – федеральні засади дер-жавного устрою, тобто

федеральний (феде-ративно-субсидіарний) політичний устрій;

у культурній сфері – домінуюча ідея індивіду-альних, особистих цінностей, або субсидіарна культура, що означає примат особи, її прав і свобод по від-ношенню до цінностей співтовариств більш високого рівня, які, відповідно, мають субсидіарний, підрядний по відношенню до особи, характер.

фундаментальними та різноманітними, постійно змінними функціональними інститутами, рухома і обумовлена

історичним, економічним, політичним і культурним контекстом.
Процес інституціональних змін - процес вдосконалення інститутів.

ускладнення реальності, в якій існують і розвиваються конкретні держави.
Нова

реальність характеризується також розширенням соціальних потреб і культурних запитів населення, що проживає на території держави, як унаслідок особистого зростання, так і в ході процесів соціального порівняння, коли населення знайомиться з іншими, досконалішими культурними зразками і прагне їх досягти.

змозі виконати необхідні функції, то параметри розвитку цього суспільства погіршуються.

Крім внутрішніх існують також зовнішні чинники інституціональних змін. Вони виявляються в тих випадках, коли яка-небудь держава потрапляє в сферу впливу розвиненішої країни та/або транснаціональної компанії.
Інституціональні зміни здійснюються людьми.

урахуванням позитивного та негативного досвіду минулого в нових умовах, що

змінюються.
Першим джерелом інституціональних змін є дії соціальних груп, обумовлені змінами їх потреб. Інституціональні зміни породжуються складними, різноспрямованими міжгруповими взаємодіями в соціальній структурі суспільства, формуються "усередині" держави.
Іншим важливим джерелом змін є інституціональний обмін між державами.

компенсувати бракуючі чинники суспільного розвитку.
Обмін інституціональними формами між країнами, що

мають спільну інституціональну систему, припускає пряме запозичення таких форм у тих країн.

обміни між державами, в основі яких лежать різні інституціональні системи.

В ході таких обмінів, тим більше у разі вільного, свідомого, а не вимушеного процесу, запозичуються окремі елементи, готові інститути, конкретні форми організації економічного або політичного життя, або культурні норми.
Відбувається своєрідна аккультурація запозичуваних інститутів, коли вони, вступаючи у взаємодію з даним інституційним середовищем, засвоюють її природу.
Критерієм успішності і завершеності інституціонального обміну виступає встановлення стійких зв'язків між запозиченими інститутами і власною інституціональною системою даного суспільства.

інститутів у держав з однотипною або альтернативною інституціональною системами, залежить

від фази суспільного розвитку конкретної держави. Так, в період криз переважають запозичення інституційних форм у держав з іншим типом інституціональної системи.
Коли ж суспільство переходить до фази стабілізації, воно частіше звертається до інститутів, які характеризуються тією ж інституціональною системою.

інституціональної системи.

Зміст процесу інституціональних змін складає створення власних модернізованих

інституціо-нальних форм і впровадження модифікованих інституціональних форм із альтернативної системи.

Критерієм успішності інституціональних запо-зичень є таке вбудовування нових інститутів в еко-номічну, політичну та культурну підсистеми, які не протирічать природі підсистеми фундаментальних інститутів суспільства.

При впровадженні нових інститутів необхідне "збереження основ", пріоритету інституціональних структур, що задають напрями еволюції країни.

“східних” і “західних” інституціональних систем, коли окремі елементи чужого історичного

досвіду західних країн успішно вбудовуються в “східну” інституціональну систему держав з інституціональною системою.
Можна орієнтовно припустити, що критичним рівнем для впровадження альтернативних інституціональних форм є рівень в 30-40%.
Якщо ж частка альтернативних інститутів стає дуже мала, то їх компенсуюча роль в подоланні стихії дії фундаментальних інститутів не проявляється в належній мірі, і це також веде до кризових станів суспільства.