Основи технології виготовлення дерев’яних будинків

конструкційних частин будинку.
3. Види дерев'яних будинків.
4. Класифікація фундаментів, що застосовуються

в дерев’яному домобудуванні. Характеристика фундаментів.
5. Класифікація перекриттів та підлогових покриттів.
5.1. Типи та облаштування міжповерхових перекриттів;
5.2. Типи та облаштування підлогових покриттів.
6. Поняття та класифікація теплоізоляційних матеріалів

будівлі.
Умовно будинки можна поділити на три категорії:
- дачні будинки розраховані

на сезонний період мешкання. Тому до теплового захисту захищаючих конструкцій даної будови пред'являють занижені вимоги. Найчастіше такі будинки експлуатують при температурах не нижче -5°С (рання весна і період перших заморозків). Стіни таких будинків зазвичай виконують з колод малих (до 180 мм) діаметрів, а інженерне забезпечення зводиться до споруди печі і каміна. Площа таких будинків рідко перевищує 50 м2;
- котеджі розраховані на сезонне мешкання, але з можливістю експлуатації в зимовий період. Стіни таких будинків виконують з колод діаметром до 240 мм, враховуючи зовнішню температуру до -25°С. Опалюють котеджі найчастіше печами і камінами, але за потреби цілорічної експлуатації раціональніше водяне опалювання з установкою автоматичних систем контролю за температурою. Котеджі зазвичай забезпечують водою з шахтних колодязів, закачуючи насосами, а скидання стічних вод здійснюють до вигрібних ям. Загальна площа котеджу може досягати 100 м2 і більше;

межах санітарних норм. Найчастіше сучасний будинок обладнують всіма зручностями з

централізованим або місцевим гарячим водо- і газопостачанням. За відсутності постійного газопостачання будинок опалюють твердим або рідким паливом. Захищаючі конструкції розраховують на температуру до -40°С, але залежно від регіону цей розрахунок може змінюватися. Стіни рубають з колод діаметром 300…350 мм з утеплювачем або без нього. Сучасні будинки для постійного мешкання будують в два поверхи або з мансардою, а їх загальна площа рідко буває нижчою 150 м2, а в деяких випадках і того більш.
Незалежно від вибраного вигляду, будинки розрізняють за кількістю поверхів. У приватному житловому будівництві переважно застосовують одно- і двоповерхові будинки.

ДЕРЕВИНА,
КЛЕЄНИЙ БРУС)

розкрій оциліндрованих колод на напівфабрикати кратної довжини з вирізкою дефектних

місць;
формування чашок для забезпечення надійного з’єднання в кутах та стиках;
створення базової поверхні під вікна та двері для кращої герметичності з’єднань столярних виробів зі стіновими елементами;
свердління отворів під нагелі;
вибірка пазів на торцях заготовок (оциліндрованої колоди/профільованого брусу) під вікна та двері;
контроль якості;
кодування колод по торцях наклеюванням відповідних міток;
попереднє складання деталей у виріб;
комплектування конструкційних елементів ДБ;
пакування комплекту будинку;
транспортування на будмайданчик разом з іншими необхідними складовими.

бруса й пиломатеріалів;
формування компенсаційного пропилу - «пікіровка» - тонкий

пропил по всій довжині колоди для зняття внутрішніх напружень при сушінні;
сушіння брусу до 15…20 % вологості;
формування основного профілю колод (брусів);
поперечний розкрій оциліндрованих колод (профільованих брусів) на напівфабрикати кратної довжини з вирізкою дефектних місць;
формування чашок;
створення базової поверхні під вікна та двері;
свердління отворів під нагелі;
вибірка пазів на торцях заготовки (колода/брус) під вікна та двері;
контроль якості;
кодування колод/брусів по торцях;
попереднє складання деталей у виріб;
комплектування конструкційних елементів ДБ;
пакування комплекту будинку;
транспортування на будмайданчик разом з іншими необхідними складовими;
використання відходів деревини. Для забезпечення безвідхідного виробництва вжити заходи по переробці відходів: зрощування короткомірних відрізків колод/брусів - торцювання відрізків, фрезерування зубчастих шипів, нанесення клею на шипи, склеювання, технологічна витримка, чистове торцювання; перероблення горбилів на необрізні дошки.

(сушильна камера);
калібрування (рейсмус);
розкрій по ширині для розкриття дефектів

(багатопилковий верстат);
вирізання дефектів (торцювальний верстат);
склеювання ламелі по довжині (лінія торцевого зрощування);
калібрування ламелі (чотирибічний фрезерно-калевочний верстат);
склейка ламелей на гладку фугу (гідравлічний прес);
профілювання бруса (чотирибічний фрезерно-калевочний верстат);
торцювання бруса в розмір (торцювальний верстат);
зарізання чашок (чашкорізний верстат);
свердління отворів під нагелі (свердлильний верстат).

- нижня (підземна) частина будівлі, призначена для прийняття навантажень від

надземних конструктивних елементів (у тому числі і власної ваги) і передачі цих навантажень на основу.
Міцність і надійність фундаменту є запорукою експлуатаційної надійності каркаса будівлі.
Дерев'яні будинки мають досить легку конструкцію, тому потрібно підібрати відповідний тип фундаменту. Важливо враховувати характер ґрунтів і на якій глибині знаходяться ґрунтові води.
До основних видів фундаментів, які застосовуються для будівництва дерев'яних будинків можна віднести наступні: 1. Стовпчасті
2. Свайні
3. Стрічкові.
4. Плитні (плаваючі)

на вибір типу фундаменту та глибини закладання:
1. Тип ґрунту;

2. Глибина промерзання.
3. Рівень ґрунтових вод. 4. Навантаження, які діють на фундамент.
( Залежно від навантажень вибирають площу основи фундаменту та глибину його закладання. Глибина закладання фундаменту повинна бути не меншою 0,5 – 0,7 м.)
Навантаження, що діють на фундамент поділяються на:
- постійні:
1. вага будівельних конструкцій (самого фундаменту, даху, стін, перекриттів);
2. експлуатаційні (вага меблів, обладнання, людей).
- тимчасові: снігове та вітрове навантаження.
Вихідними даними для розрахунку фундаментів є:
1. розрахунковий опір ґрунтів (кг/см2) (залежить від типу ґрунту),
2. питома вага 1 м3 фундаменту, стін, перекриття, даху (залежить від матеріалу конструкції),
3. навантаження від снігового покрову (залежить від кліматичної зони).

суміжні приміщення по висоті, тобто створює поверховість і розділяє житлові

приміщення від дахових та підвальних.
Види перекриттів дерев'яного будинку:
1. Міжповерхові (розділяють житлові поверхи);
2. Підвальні (відділяють підвал від житлового поверху);
3. Цокольні (відділяють підпідлоговий простір від житлового поверху);
4. Горищні (відділяють житлові поверхи від неопалюваного горища).
Конструктивно перекриття поділяються на :
1. Балочні (складаються з несучої частини – балок та наповнення)
2. Плитні (виготовляються з однорідних елементів – плит-настилів або панелей-настилів).
Вимоги до перекриттів:
1. Міцність ( витримувати власне та корисне навантаження – вага людей, меблів тощо..). Для горищних перекриттів корисне навантаження не більше 105 кг/м2, для цокольних і міжповерхових – 210 кг/м2. Розрахункове навантаження на балки – 400 кг/м2.
2. Жорсткість (не прогинатись під навантаженням). 1/200 та 1/250 ширини прольоту відповідно для горищних та міжповерхових перекриттів.
3. Звукоізоляція.
4. Теплоізоляція (для приміщень з різницею температур від 10 С.
5. Вогнестійкість (30-90 хвилин).

дерев'яних балок існують обмеження по ширині прольоту:
- для міжповерхових перекриттів

– до 5м;
- для горищних (не експлуатованих) – до 6 м.
2. Доцільно перекривати прольот за напрямком вздовж короткої стіни.
3. Переріз балок вибирається залежно від навантаження (за таблицями).
4. На крок балок впливає товщина підлогових дощок (при товщині 28 мм відстань між балками не повинна перевищувати 50 см).
5. Довжина частини балки, якою вона опирається на стіну повинна бути 12-15 см.
6. Перед встановленням балки обробляються антисептиком.
7. Торець балки спилюють під кутом 60 град.
Міжповерхове перекриття:
1 – балка; 2 - черепні бруски;
3 – накат; 4, 6 – пароізоляція
(пергамін, толь); 5 – утеплювач
(мінвата, пінопласт, шлак,
керамзіт тощо);
7 – дошки підлоги

перекриття;
2. на лаги;
- на опорних стовпцях (плаваюча) (для будинків з

постійним проживанням за відсутності підвалу);
- на балках перекриття (якщо балки закріплені у стіни і між ними велика відстань).
Послідовність облаштування балок на опорних стовпцях:
1. Вибирається грунт з підпілля на 40-50 см та створюється піщано-гравієва подушка ( рівень на 15-20 см вищий від рівня грунту навколо будинку);
2. Ущільнення грунту.
3. Встановлення стовпців з кроком 70…100 см.
4. Покриття стовпців руберойдом в декілька шарів.
5. Настилання антисептованих деревяних підкладок (для виставляння рівня лаг).
6. Укладання балок на стовпці по рівню. (Якщо балки не масивні - стики розміщувати лише на стовпцях).

а) утеплена підлога; б) без утеплення.
Одинарна дощата підлога настеляється на

балки або на лаги перетином 60 Х 60 або 50 Х 50 мм. Вологість лаг 10-12 %. Відстань між лагами – 30-70 см. Укладання лаг здійснюється на гідроізоляційні (руберойд, поліетилен) та звукоізоляційні (пробка, поліуретан) прокладки. Відстань від крайньої лаги до стіни – мінімум 30 мм.

укладається з антисептованих дощок 15 – 50 мм зниженої сортності

на черепні бруски.






Функції чорнової підлоги: 1. створення каркасу жорсткості; 2. основа укладання утеплювача та чистової підлоги; 3. формування повітряної подушки для додаткової теплоізоляції.
Основні правила укладання підлогового покриття:
1. Вологість в приміщенні при настиланні підлоги не повинна перевищувати 60 %, а температура повинна бути не нижче +8 С.
2. Під площиною підлоги необхідно передбачити вентильований простір.
3. Між підлогою та зовнішніми стінами залишають зазор 20 мм, а внутрішніми – 10 мм.
4. Дошки підлоги вкладаються річними шарами в різні сторони.

невеликою теплопровідністю. Використовуються для теплової ізоляції загороджувальних конструкцій будівель та

інших споруд, промислового устаткування і трубопроводів.
Основні характеристики теплоізоляційних матеріалів:
а) висока пористість;
б) мала середня густина;
в) низька теплопровідність.
Переваги застосування теплоізоляційних матеріалів в будівництві:
а) Зниження товщини і маси конструкцій;
б) зменшення споживання конструкційних будівельних матеріалів;
в) скорочення витрат праці та транспортних витрат;
г) зниження вартості будівництва;
д) скорочення втрат тепла і витрати палива на опалювання будівель.

марки 15, 23, 35, 50, 75, 100, 125, 150, 175,

200, 225, 250, 300, 350, 400, 450, 500, 600 і 700;
на вигляд за формою:
- формовані (листи, плити, мати, рулони, сегменти, цегла, блоки);
- безформні (засипки, набивання, штукатурки і т. д.);
за характером будови:
- жорсткі (плити, камені, цегла, сегменти);
- гнучкі (мати, напівжорсткі плити, шнури, джгути, листи, рулони);
- сипкі (волокнисті, зернисті, порошкоподібні).
за галуззю застосування:
 - ізоляційно-будівельні (використовуються для утеплення конструкцій будівель та інших захисних споруд);
- ізоляційно-монтажні (для теплової ізоляції промислового устаткування і трубопроводів).
за групою горючості:
- незаймисті матеріали (під впливом вогню або високої температури не горять, не тліють і не обвуглюються;
- важкозаймисті, які під впливом вогню та високої температури важко займаються, тліють або обвуглюються і продовжують горіти чи тліти лише за наявності теплового джерела (після його видалення горіння або тління припиняється);
- займисті і такі, що продовжують горіти і після видалення теплового джерела під впливом вогню або високої температури займання.

на ґрунті (по лагам і по стяжці);
утеплення міжповерхових підлог;
утеплення зовнішніх

стін (вентильований фасад);
утеплення зовнішніх стін з нанесенням декоративного личкування;
утеплення зовнішніх стін зсередини;
утеплення скатного даху.

приміщення в підвальній частині вашого будинку, бажано утеплювати стіни фундаменту

і цокольну частину. Причина в тому, що через неутеплені стіни фундаменту відбуваються значні тепловтрати, так як грунт промерзає на певну глибину.
У даній конструкції, утеплювач, розташований зовні, безпосередньо контактує з вологою і грунтом зворотної засипки. Рекомендується застосовувати екструдований пінополістирол, так як він практично не набирає вологу і відрізняється хорошими характеристиками міцності (витримує близько 20 т \ м2).
Стіну фундаменту можна утеплити до глибини промерзання грунту (глибина промерзання визначається за кліматичними картами проектувальником).
Утеплювач кріпиться до стіни
фундаменту (або цоколя) клеючою
мастикою. ЕППС можна нічим не
захищати при зворотній
засипці грунтом. Зовні (в цокольній
частині) утеплювач можна закрити
штукатурним шаром по сітці, або
виконати будь-яке декоративне
личкування.

обов'язкове. При виборі утеплювача важливо розуміти, як будуть влаштовуватися підлоги:

по лагах або по плиті. У разі підлог на лагах утеплювач не несе навантаження і можна застосовувати м'які варіанти ватних утеплювачів (з щільністю до 50кг \ м3). Якщо підлоги влаштовуються по плиті, то утеплювач несе навантаження від покриття підлоги та експлуатації. В цьому випадку краще застосовувати жорсткі мінераловатні плити (з щільністю більше 160кг \ м3), або екструдований пінополістирол. Утеплювач не кріпиться, укладається вільно.

Якщо температурні умови однакові, то мова йде не про утеплення,

а про звукоізоляцію. У міжповерхових підлогах по лагам краще застосовувати м'які ватні утеплювачі (з щільністю до 50кг \ м3). Якщо підлоги влаштовуються по плиті, то підійдуть жорсткі мінераловатні плити (з щільністю більше 160кг \ м3), або екструдований пінополістирол (з додатковим звукоізоляційним шаром). Утеплювач не кріпиться, укладається вільно.

і облицьовані будь-якими фасадними матеріалами.
Утеплювач в даному випадку кріпиться

до несучої стіни дюбелями, або вставляється в каркас (який кріпиться до стіни). Для такого фасаду краще застосовувати ватні утеплювачі (в плитах), з щільністю від 30 до 60 кг \ м3.
Утеплювач обов'язково захищати зовні вітрозахисною супердифузійною мембраною. Між мембраною і облицюванням обов'язково виконується зазор (від 2 до 4 см).

фіксуюча рейка, що кріпиться самонарізами до стінових колод; 3. теплоізоляція

в матах; 4. брус вертикального риштування;
5. гідровітрозахисна супердифузійна мембрана; 6. кріпильний кутник для монтажу брусу риштування; 7. контр-рейка 20х40 мм

1.Рейка вертикального риштування; 2. пароізоляція; 3 – дошка вертикального риштування; 4 – утеплювач; 5 – самонарізи з пластмасовими дашками; 6 – горизонтальна дошка риштування; 7 – нагелі.

якщо зовнішнє утеплення виконати неможливо. Для того, щоб вибрати утеплювач,

необхідно розуміти, яка буде обробка у приміщенні. Якщо це гіпсокартон, - то краще застосувати м'які ватні утеплювачі (можна як плитні, так і рулонні, з щільністю до 50кг \ м3), обов'язково захистивши з боку приміщення пароізоляційною плівкою.
Якщо планується штукатурити стіни, то застосовується ЕППС (група горючості не вище Г1). При виборі необхідно врахувати, що конструкція з ЕППС займає на 20-30% менше місця по товщині, а значить, залишає більше корисного простору.

теплоізоляції слід розгортати починаючи з верхнього вінця зрубу, при цьому

необхідно пам'ятати, що конфігурація дерев'яної стіни досить складна. Тому необхідно забезпечити щільне прилягання теплоізоляційного матеріалу до стіни не допускаючи утворення повітряних кишень. В іншому випадку теплоізоляційний шар буде працювати не ефективно. Щільного прилягання матеріалу потрібно добиватися за допомогою горизонтальної фіксуючої рейки).
3. Монтаж гідро-вітрозахисною мембрани.
(Мембрана укладається на шар теплоізоляції і фіксується за допомогою контр-бруса, який кріпиться на горизонтальну рейку за допомогою самонарізів. Укладання проводиться аналогічно укладанню теплоізоляції).
4. Установка бруса обрешітки.
5. Монтаж навісного фасаду.

так і рулонними, з щільністю до 50кг \ м3). Теплоізоляційні

матеріали укладаються на решетування в проміжки між кроквами. У даній конструкції утеплювач обов'язково захищати пароізоляційною плівкою знизу і гідроізоляційної мембраною зверху. Стики і примикання плівок і мембран необхідно оклеювати герметизуючими стрічками.

і перпендикулярно осі кроквяних ніг (перпендикулярний спосіб кріплення зручніший).
2. Укладання

гідроізоляції, як правило, здійснюється написом вгору в деяких випадках ця умова не обов'язково.
3. Обов'язково дотримуватися правила перекривання! Верхній шар завжди накладається на нижній.
4.Кріплення гідроізоляційної плівки здійснюється за допомогою контр-рейки, яка забезпечує вентиляційний проміжок для покрівельної вентиляції. Ширина вентиляційного проміжку над гідроізоляцією повинна бути не менше 50 мм.
5.Кріплення контр-рейки проводитися шиферними цвяхами з широким капелюшком
6.Не допускається застосовувати скоби або цвяхи без встановленої дерев'яної рейки поверх мембрани в місцях кріплень.
7. Рекомендується укладати супердифузійну мембрану безпосередньо на утеплювач, проте при такому монтажі обов'язкова повна пароізоляція мансарди. У випадки не установки пароізоляції або наявності в ній щілин або отворів можливе намокання або намерзання льоду в утеплювачі або на внутрішній поверхні супердифузійної мембрани в зимовий період.
8. Обов'язкове дотримання горизонтальних і вертикальних накладань плівки.

основі. У місцях примикання гідроізоляції до елементів будівельної конструкції проклейка

стрічкою на бутилкаучуковій основі обов'язкова. У разі розриву полотна можлива проклейка аналогічними клейкими стрічками.
10.При кутах нахилу покрівлі менш 12.5 застосування паропроникних матеріалів утруднено у зв'язку з можливістю накопичення шару води на поверхні мембрани. В таких випадках не рекомендується застосовувати мембрани без додаткової підтримуючої конструкції знизу.
11.Перекривання на конику даху (див. вузол коник) складає 200 мм.
12.У ендовах для забезпечення додаткової надійності рекомендується укладати матеріал з перекриванням 300 мм і забезпечити накладку над основним шаром з супердифузійної мембрани шириною 300 - 500 мм по всій довжині ендови.

встановлена ​​в проектне положення, проводиться монтаж пароізоляції. Плівка натягується поверх

утеплювача і прибивається степлером до крокв. 2. Пароізоляцію допускається укладати як паралельно, так і перпендикулярно осі кроквяних ніг. 3. Пароізоляцію допускається кріпити безпосередньо до крокви скобами з кроком 300 - 500 мм. 4. Укладання пароізоляції виробляється гладкою поверхнею всередину, але ця умова не обов'язково. 5. Обов'язково дотримуватися правила перекривання! Нижній шар встановлюється під верхній при монтажі зсередини для запобігання попадання вологи в утеплювач. 6.Полотна пароізоляції встановлюють з перекриванням 10 см і склеюють спеціальним скотчем. Ефективним є використання фольгованих пароізоляційних плівок, які не тільки є бар'єром для дифундуючої з внутрішніх приміщень вологи, але і матеріалом, що відображає потік променевого тепла назад в приміщення. 7.Після того, як змонтована пароізоляційна плівка, до лаг прибиваються горизонтальні бруски з кроком 50 см, які додатково фіксують теплоізоляційний шар і служать для формування повітряного прошарку між пароізоляцією і внутрішньою обшивкою, яка необхідна для видалення вологи з поверхні плівки. До брусків самонарізами прикручується внутрішня обшивка.