Особливості систематизації знань у курсі природознавства

система, модель),
загальноприродничими (природа, тіла, речовини, явища),
загальними поняттями окремих

природничих наук (наприклад, для географії — природний компонент, для біології — організм тощо),
частковими поняттями окремих природничих наук (для географії — вітер, погода, рельєф; для фізики — дифузія, звук).

Інтегрований курс «Природознавство» (5-6 класи) включає значний обсяг природничих знань, різнорідних за змістом та відмінних за рівнем загальності. Це загальнонаукові, загальноприродничі, фізичні, хімічні, біологічні, географічні та астрономічні знання. Формою їх «згортання» є закономірності та поняття.

до рівноважного стану, періодичності) різні елементи природничих знань об'єднуються у

цілісність, систему природничонаукових знань — природничо-наукову картину світу.

Проте для її формування у свідомості учнів недостатньо адекватного відображення її елементів у тексті підручника. Потрібна не тільки змістова, але й процесуально-діяльна складова формування системи природничонаукових знань.
Процесуальна складова полягає у використанні певних способів систематизації. Зазвичай використовуються часткові способи впорядкування знань, відмінні для різних частин навчальних дисциплін, систематизація стосується окремих фрагментів навчального матеріалу.

моделювання;

формування системи природничонаукових знань на основі загальних закономірностей природи (збереження,

спрямованості самочинних процесів до рівноважного стану, періодичності);

здійснення цілеспрямованої навчальної діяльності зі систематизації знань на всіх уроках теми, а не лише на узагальнюючих;

розробка алгоритмів активної самостійної роботи учнів зі створення в їхній свідомості індивідуальної системи знань про природу — образу природи.

Особливості методики систематизації природничих знань:

зручності розташовані в алфавітному порядку.
Класифікаційна частина тезауруса

представлена комплексом ієрархічно впорядкованих схем, які графічно фіксують формально-логічні та змістовно-логічні зв'язки між поняттями, поданими у словнику. Ієрархія реалізується у послідовності схем, що «згортають» зміст параграфа, теми, розділу. Найвищий рівень має схема, що узагальнює зміст усього курсу. Так, схема «Вода» і схема «Повітря» узагальнюють зміст відповідних параграфів, а схема «Фізичні явища» систематизує знання теми «Явища в довкіллі людини» курсу «Природознавство» у 5 класі.

Дидактичний тезаурус — це система понять певної галузі знань, пов'язаних закономірними відношеннями.

які певним чином з'єднують сукупність точок.


Поєднуючи риси

знаків і образів, графи можуть буті ефективно використані для моделювання відрізків навчального матеріалу, змістовно-наочного відображення цілісності цих відрізків. При цьому кожній точці (вершина графа) відповідає певний елемент навчального матеріалу, а кожна лінія (ребро графа) показує наявність зв'язку між елементами знань. Зазвичай, безпосередньо на граф-схемі майже немає вербалізованої інформації. Якщо графи, крім графічного зображення, дають ще й вербальний вираз елементів знань та зв'язків між ними, такі графи називають денотантними згідно інтерпретації змісту слова «денотувати» як визначати, іменувати, називати.

Систематизація природничонаукових знань інтегрованого курсу в цілому та його дидактичних відрізків включає використання різних видів схем (денотантні графи, ідеографічні описи понять, множинні репрезентації понять).

фіксують закономірні, змістовно-логічні та формально-логічні зв'язки між елементами знань, встановлені

шляхом групування понять навколо ключового поняття відрізку навчального матеріалу (параграфа, теми, розділу, курсу).
Ідеографічні описи понять дозволяють моделювати цілісність структурних частин інтегрованого курсу з природознавства з одним «ключовим» поняттям.
Множинна репрезентація поняття — це схема, що конкретизує родове поняття через перелік видових понять, які входять до його обсягу.

трьох рівнів складності.

До першого рівня належать

завдання, спрямовані на асоціації, в яких міститься інформація про відношення (параметри) характеристики понять. Наприклад, учитель пропонує назвати поняття, зв'язані з поняттям «повітря»: 1) склад; 2) властивості; 3) явища в повітрі; 4) процеси в повітрі. Цей опис вимагає відповідей на поставлені запитання і не викликає в учнів труднощів.

Другий рівень передбачає завдання на самостійне визначення відношення (параметрів), за якими потрібно описати поняття. Учні мають виділити вище названі характеристики повітря. З усього вивченого в темі матеріалу вони виділяють: склад повітря, його властивості, процеси в повітрі, стан нижнього шару повітря в атмосфері.

Третій рівень — найвищий — включає завдання, які вимагають виконання повного алгоритму дій по складанню ідеографічного опису поняття: 1) визначення відношень (параметрів) характеристики понять;
2) опис понять за цими відношеннями; 3) групування усіх вжитих понять навколо «ключового» поняття та графічне зображення його зв'язків.

Третій рівень включає повний алгоритм дій зі складання денотантних графів: 1) підбір понять; 2) встановлення зв'язків між ними; 3) графічний вираз встановлених зв'язків.

виконання завдань усіх трьох рівнів має бути представлений у вигляді

схеми:

цього розроблені орієнтовні основи дій складання схем різного виду та

система завдань.

Передбачає аналіз схем з метою обґрунтування та пояснення зв'язків між елементами знань. Можливе використання схем як опорного конспекту під час відповіді, особливо учнів з низькими навчальними можливостями.

і подає їх учням у готовому вигляді перед вивченням відповідної

частини навчальної дисципліни з метою формування попереднього уявлення учнів про її зміст та структуру.

На початку вивчення курсу учні ознайомлюються зі схемою, що відображає загальну систему знань про природу в усьому курсі. Такий спосіб застосування схем дає учням можливість наочно бачити елементи системи знань про природу та зв'язки між ними. При вивченні кожного наступного відрізку навчального матеріалу (параграфа, теми, розділу) чітко визначається його місце та взаємозв'язки в загальній системі природничонаукових знань.

Для виконання завдання пошуковим способом використовується логічна операція поділу понять, яка розкриває обсяг родового поняття через перелік його видів. Поділ завжди проводять за однією ознакою. У найпростішому випадку обсяг родового поняття визначають переліком усіх предметів, яким притаманні суттєві ознаки цього поняття.

у формуванні загальної системи знань про природу відповідно до структури

інтелектуальної діяльності школяра. Зазначена структура включає:

сприйняття і усвідомлення інформації;

її закріплення та осмислення в системі певного понятійного апарату;

накопичення та систематизацію інформації;

створення ідеальних моделей;

вихід на практичний рівень (апробація, експеримент тощо).

Послідовний перехід від одного компонента структури до іншого при інтелектуальній діяльності учнів у процесі вивчення природничонаукових знань забезпечує їх організацію в цілісну систему.

1

курсів на перших уроках вивчаються найбільш загальні знання (поняття «довкілля»,

«загальні закономірності природи», «природничонаукова картина світу»). Зазвичай ці уроки відносяться до типу засвоєння нових знань. На цих уроках вчитель знайомить учнів із готовими схемами, які в узагальненому систематизованому вигляді відображають зміст відповідного відрізка навчального матеріалу, містять попередньо виділені педагогом основні знання (поняття, закони) цього відрізку.

На уроках засвоєння нових знань та комбінованих учні вивчають елементи природничонаукових знань, тобто сприймають і усвідомлюють інформацію про природні об'єкти і явища.

тобто їх розширення і деталізація в процесі вивчення менш загальних

понять, підпорядкованих найбільш загальним поняттям теми. Це можуть бути як уроки засвоєння нових знань, так і комбіновані.

Зазначена послідовність вивчення навчального матеріалу на уроках інтегрованих курсів створює умови для того, щоб процес засвоєння кожного нового елемента природничонаукових знань був процесом розуміння. Розуміння розглядається як включення нових знань у цілісність — попередньо усвідомлену учнями систему загальних знань про об'єкт вивчення.

Наприкінці навчального року кожен учень на основі узагальнених схем до всіх тем та розділів будує свій образ природи.

«Природознавства» основною формою навчання є урок.

Система занять

включає, крім уроків, які проводяться за сталим розкладом, домашні спостереження та дослідження, позакласну роботу.

Уроки природознавства проводяться за темами курсу в певній послідовності, яка визначена програмою та підручником і забезпечує систематичність і послідовність вивчення матеріалу.

від авторитарної педагогіки, будує урок як особистісну взаємодію, де переважає

довіра, підтримка, допомога учневі в осмисленні поставлених цілей. Учні не просто слухають розповідь вчителя, а постійно співпрацюють з ним у діалозі, висловлюють свої думки, обговорюють те, що пропонують однокласники.

Підготовка вчителя до уроку починається з того, що він визначає освітню, розвиваючу і виховну мету уроку, вибирає методи навчання, визначає структуру уроку, готує наочні посібники та складає план або конспект уроку, моделює структуру уроку.

Мета уроку досягається через втілення
на уроці наступних цілей:
чітке визначення освітніх, виховних і розвивальних завдань уроку;
орієнтація навчального процесу на формування образу природи;
орієнтація на особистісні досягнення учнів;
створення позитивної мотивації навчання;
раціональна єдність методів навчання - словесних, наочних і практичних, які розвивають вміння дитини (інтелектуальні, практичні, художні, комунікативні);
зв'язок з раніше вивченим та досвідом, набутим учнем у практичній діяльності, у побуті;
формування умінь учнів самостійно здобувати знання і застосовувати їх на практиці.

формування уявлень і понять про об'єкти і явища довкілля;

б)

формування в учнів системи знань про середовище життя людини (образ природи) та природничонаукову картину світу;

в) формування вмінь використовувати засвоєні знання, вміння природодослідника.

Розвиваючі педагогічні цілі передбачають:
а) розвиток особистості учня, його образу природи;

б) розвиток психічної сфери дитини;

в) формування уявлення про способи раціональної навчальної діяльності і уміння виконувати їх, досягнення продуктивності навчання.

засвоєння знань.
Загальна структура уроку:

Організація уроку.

Будь-який урок починається з попередньої організації, яка виконує функції забезпечення позитивного та психологічного настрою учнів на занятті.

Перевірка домашнього завдання. Актуалізація опорних знань учнів, відновлення попередніх знань, які необхідні для засвоєння нових.

Повідомлення учням теми, мети і завдань уроку. На цьому етапі уроку вчитель повинен створити атмосферу зацікавленості, значимості навчального матеріалу. Способи повідомлення теми можуть бути різними: це може бути проблемна ситуація, пізнавальне завдання, попередній запис на дошці.

продумує питання підготовки учнів до засвоєння нового матеріалу (планування проведення

бесіди, оформлення дошки, підготовка наочності, практичної роботи та ін.).

Закріплення вивченого, засвоєного. Щоб забезпечити усвідомленість, міцність засвоєння, розвиток самостійності, необхідне постійне закріплення матеріалу, що вивчається.

Контроль і оцінювання навчальних досягнень учнів.

Домашнє завдання. Задаючи домашнє завдання, вчитель називає не тільки тему і об'єм завдання, він детально пояснює, як раціонально організувати роботу вдома.

Структура уроку засвоєння знань не є шаблонною, стандартною. Творчий підхід учителя, використання різних методів навчання дають можливість кожний урок зробити неповторним.

знань про природу, образу природи учнів.
Уроки будуються таким чином,

щоб одне і те ж поняття пройшло «через свідомість» учня не менше трьох разів. Наприклад:

Індивідуальна форма навчання має на меті взаємодію вчителя з

одним учнем, що дає істотні переваги над іншими формами організації навчання. Індивідуальне навчання більш цілеспрямоване, бо дає змогу привести зміст і темп діяльності у відповідність з можливостями учня, що стимулює його розвиток, допомагає заощаджувати час, швидко контролювати результати. Проте не завжди є можливість здійснювати індивідуальне навчання через брак часу.

Парні форми навчання передбачають взаємодію між двома учнями. Школярі в стабільних парах (наприклад, сусіди по парті) або в парах змінного складу обговорюють запитання, готують розповідь, виконують практичні роботи. В початкових класах така форма навчання є поширеною.

У групових формах навчання учні працюють у групах, що формуються на різних засадах. Це може бути робота по спільній темі, за інтересами. Основна ідея такої форми навчання — створення умов для активної спільної навчальної діяльності учнів. Якщо об'єднати учнів у невеликі групи (3-5 осіб) і дати їм спільне завдання, визначивши роль кожного учня у його виконанні, виникає ситуація, де кожен відповідає не лише за результати власної праці, а й за результати всієї групи.

утворення груп.

Групи створюються на основі вже існуючого розміщення учнів у

класі. Наприклад, групу утворюють з чотирьох учнів, що сидять за двома сусідніми партами, або з учнів, що сидять в одному ряду. Такий спосіб має формальну основу, вимагає найменших витрат часу.

Склад учнівських груп визначає вчитель. Спосіб ефективний для оперативного рішення задач учителя за умови його авторитету серед учнів.

Учні самостійно розбиваються на групи по 4-6 осіб ще до уроку або на його початку. Це найбільш природний спосіб самоорганізації учнів за умови наявності необхідного часу.

Клас (або вчитель) спочатку за визначеними критеріями обирає лідерів майбутніх груп, які потім набирають собі в групи інших учнів. Наприклад, кожний з лідерів називає учня, якого запрошує у свою групу; якщо той згодний, то він підходить до лідера. Потім право вибору переходить по черзі до іншого лідера.

1

2

3

4

у створених групах обираються нові груповоди. Цей спосіб допомагає розвиткові

комунікативних навичок дітей, дає їм шанс активної взаємодії.

Учитель або учні визначають і записують на дошці перелік головних питань (проблем) з досліджуваної теми. Кожен учень вибирає собі проблему і входить у відповідну групу. Якщо групи занадто великі, то вони розбиваються на підгрупи. У створених групах обираються лідери.

Спочатку обираються лідери груп, які визначають проблему для заняття в групі, потім інші учні йдуть до лідерів з відомих тем. Спосіб ефективний при наявності авторитетних учнів - «фахівців».

З однієї і тієї самої теми дається кілька аспектів її вивчення, використовуючи різні види діяльності (наприклад, моделювання, складання оповідання, виконання досліду, гра). Учням пропонується обрати групу з пріоритетними для них видами діяльності, при цьому відбувається вибір ними індивідуальної траєкторії вивчення теми.

6

5

7

8

для неї готуються у підручнику;

колективне обговорення і розвязання поставленої проблеми

методом «мозкової атаки»;

виступ учнів усередині групи за заздалегідь підготовленими питаннями, наприклад, з демонстрацією проведених дослідів. Група відбирає кращі повідомлення для виступу перед класом на узагальнюючому уроці;

підготовка учнів до взаємодії з іншими групами — придумування запитань для них, підготовка конкурсів і змагань, участь груп у розв'язанні загальної для всього класу задачі;

виконання тривалого творчого завдання — дослідження об'єкта, конструювання приладу або механізму, розробка проекту, екскурсія з підготовкою звіту, виконання художнього твору тощо;

підготовка групи учнів до узагальнюючого уроку або іншого виду заняття з усім класом (лабораторної роботи, екскурсії, вікторини).

Особливої уваги заслуговує технологія організації роботи в групах, тому що групи займаються, в основному, самостійно, їх необхідно учити цьому. Проводиться загальний інструктаж, видаються спеціальні пам'ятки, заздалегідь готуються завдання, попередньо проводяться консультації груповодів, учитель бере участь у роботі окремих груп.

учнів.

У роботі груп учні ставлять мету, планують

свою роботу, обговорюють проблеми, розподіляють роботу усередині групи, контролюють, аналізують і оцінюють свою діяльність, проводять рефлексію.

Вчитель може запропонувати учням виробити правила роботи в групах і дотримуватись їх як учням, так і вчителеві.

Способи обговорення в групі можуть бути різні. На першому етапі найефективніше викладати свої думки всім членам групи за годинниковою стрілкою, не перебиваючи один одного. Це дисциплінує учнів, привчає стежити за своєю мовою, дає можливість висловити свою думку кожному учневі.

Наприкінці кожного заняття в групах підводиться рефлексивний підсумок: що зроблено, як працювали, які задачі на майбутнє. Стежить за етапами роботи усередині групи ЇЇ лідер-груповод.

над спільною темою. Об'єднані в групи учні взаємодіють у них,

наприклад, читають і обговорюють текст, шукають відповіді на поставлені запитання, готують до захисту творчі роботи.
Практика свідчить, що учні ефективно сприймають інформацію, яка іде від їхніх однолітків.

Групи за інтересами, наприклад, юні орнітологи, екологи, метеорологи. Ці групи під керівництвом учителя ведуть цілеспрямовані домашні спостереження, дослідження, результати роботи яких використовуються на уроках.

(наприклад, учень викладає підготовлену ним інформацію). Група обирає найкращу роботу,

яка виноситься на обговорення всього класу;

підготовка до взаємодії з іншими групами: придумування запитань, підготовка до конкурсів, змагань;

підготовка повідомлення для класу на основі власних спостережень та досліджень, роботи з додатковою літературою;

виконання довготривалого творчого завдання: робота над проектом, конструювання приладу, збір матеріалу для гербарію.

При розглянутій організації уроку майже весь новий матеріал учні засвоюють у класі.

серед природи має бути логічно зв'язаним з попередніми або з

наступними уроками.

На уроках серед природи учні набувають суттєвих вражень від об'єктів і явищ реального світу, співставляють свої знання про різноманітні об'єкти, одержані під час вивчення їх у класному приміщенні (кабінеті довкілля), з об'єктами довкілля, встановлюють істинність, об'єктивність своїх знань.

Згідно основних положень філософії екологічного реалізму, що вважається методологічною основою сучасної освіти, істинність наших знань про дійсність встановлюється в безпосередньому спілкуванні з довкіллям. Систематичні уроки серед природи дають можливість формувати «довкільний» науковий підхід до пояснення дійсності, заснований на філософії екологічного реалізму.

природне прагнення дитини в пізнанні свого середовища життя, формування образу

світу, адекватного реальності, включення в нього елементів образу світу свого народу.

На уроках серед природи дитина самостійно обирає об'єкти вивчення; продуктом її діяльності є запитання, що стосуються об'єкта, мети і результату спостереження чи дослідження за об'єктом.

Уроки серед природи — одна з основних умов перетворення учнів з об'єктів навчального процесу, які повинні засвоїти основи наук, у суб'єктів навчання, на тих, які пізнають своє середовище життя і створюють свій образ світу. У психології суб'єкт — індивід або соціальна спільність, що цілеспрямовано діє з метою задоволення своїх потреб. Емоційно-світоглядною основою становлення індивіда як суб'єкта є формування небайдужості до світу, ціннісного ставлення до нього.

Ілюстративні та ілюстративно-пошукові уроки можуть застосовуватися на початку вивчення

курсу (вступні), підчас вивчення теми (поточні), узагальнюючі (перед узагальнюючим уроком).

Структура уроків серед природи в цілому відповідає структурі уроків у класному приміщенні (організація класу, повідомлення теми і мети уроку, вивчення нового матеріалу, використання та узагальнення знань, підсумок уроку, домашнє завдання). Відрізняються вони від уроків у класі технологією проведення етапів уроку.

підготовка учнів до уроку серед природи;
3) проведення уроку серед

природи;
4) підведення підсумків.

Підготовчий етап вчителя починається до початку уроку. Вчитель заздалегідь обирає місце для проведення уроку серед природи (це може бути шкільне подвір'я, екологічна стежка, ліс, парк), відвідує його, виділяє місця (ділянки) для проведення учнями спостережень, визначає об'єкти вивчення, підбирає необхідний матеріал про місце.
Учитель ознайомлюється з відповідною літературою з усіх питань наміченого уроку, складає план уроку, у якому конкретно зазначається мета, детально і послідовно перераховуються всі етапи, подається зміст завдань, які школярі мають самостійно виконати під час уроку.
Про проведення уроку серед природи вчитель повідомляє учням заздалегідь.

можуть підготуватися до уроку серед природи — виготовити нескладні прилади,

змайструвати годівнички, приготувати ящики для рослин, коробки для насіння.

Спорядження умовно поділяють на три види:


Спорядження для кожного учня (індивідуальне): блокнот або зошит, олівець, кольорові олівці, гумка, папір для малювання, пакетики для збирання насіння, коробочки, банки.

Спорядження для групи учнів: газетний папір, папка для збирання рослин, коробки або кошики, лопатка, сокирка, копач, лупа, 1-2 великі банки, морилка, сачок, пінцет, відерце, сантиметрова стрічка або рулетка.

Спорядження для класу: лопата, відро, термометр, барометр, флюгер, бінокль, фотоапарат, пилка-ножівка, шнур, компас, гномон.

Залежно від теми і мети та підготовленості класу вчитель підбирає відповідне екскурсійне спорядження.

розповідає про намічені об'єкти спостережень (довга розповідь учителя стомлює учнів

і знижує їх інтерес до того чи іншого об'єкта).

Як і на інших уроках, на уроках серед природи учні працюють у групах. Групи не є сталими, їх склад змінюється. Найчастіше ще в третьому класі створюються групи за інтересами.

природи розкривають перед дитиною реальне середовище життя, створюють чітку систему

причинно-наслідкових зв'язків, розвивають розумові здібності учнів: критичність і самостійність думки, увагу, творче мислення.

Спостерігаючи, дитина вчиться порівнювати, аналізувати, робити висновки, тобто активно, творчо, самостійно мислити. Практичні навички дитина здобуває під час проведення дослідів, моделюючи, у різних видах трудової та творчої діяльності. Саме ці види роботи стають своєрідним стимулом пізнавальної активності молодших школярів, умовою формування стійкого інтересу до навчання.

Доцільним під час уроків серед природи є збирання листя, плодів, насіння, камінчиків, іншого природного матеріалу, яким поповнюється шафа «Матеріали довкілля» у кабінеті довкілля; є необхідним матеріалом для моделювання, виконання проектів; підтримує інтерес учнів до вивченого матеріалу; виховує бережливе ставлення до природи.

на уроці серед природи, дати дітям можливість застосувати їх у

різноманітній діяльності. Корисні такі форми роботи: складання казок, загадок, віршів, виготовлення моделей, оформлення колекцій, альбомів, малюнків, які школярі роблять в зошитах з друкованою основою.

Уроки серед природи в освітній системі «Довкілля» проводяться, в основному, у визначні дати народного календаря — народні свята.
Урочистості народного календаря мають величезний виховний потенціал, комплексно впливають на особистість.

— елементи розвивального, продуктивного, евристичного, проблемного, природовідповідного, розробленого в системі

освіти «Довкілля», навчання.

Дидактичні принципи концепції Л. Занкова:

Високий рівень труднощів у навчанні, подолання яких учнем у «зоні найближчого розвитку» веде його до розвитку і зміцнює його віру у власні сили.

Провідна роль теоретичних знань, розкриття у навчальному матеріалі істотних зв'язків, відкриття закономірностей, високий темп вивчення матеріалу.

Усвідомлення учнем себе суб'єктом навчальної діяльності.

Систематична робота над розвитком усіх учнів, незалежно від їхніх здібностей.

учнів заданий і від них майже незалежний. Знання «повідомляються» учням,

але з використанням дедуктивного підходу.

основі проблемних питань, задач, завдань і ситуацій. Проблемне питання,

на відміну від звичайного, не припускає простого згадування або відтворення знань.
Розрізняють наступні типи проблемних ситуацій:
учні не знають способу рішення задачі, не можуть відповісти на проблемне запитання, тобто не мають необхідних знань;

учні поставлені в нові умови розв'язку задачі і не мають відповідних знань;

в учнів виникає протиріччя між теоретично можливим шляхом рішення задачі і його практичною нездійсненністю;

в учнів виникає протиріччя між практично досягнутим результатом виконання завдання і відсутністю знань.

Структура уроку в проблемному навчанні включає три етапи: актуалізацію опорних знань і способів дії; засвоєння нових понять і способів діяльності; їх застосування; формування умінь і навичок.

продукт. Створення конкретного для кожного випадку освітнього продукту є метою

продуктивного навчання. Результати навчання — це не одержувані учнями знання або інформація, а знання, способи діяльності, цінності, компетентності й інші продукти, створені або виявлені учнями в процесі їхньої діяльності.

Оцінка освітніх результатів учня проводиться через виявлення і діагностику його внутрішнього зростання за визначений проміжок часу, наприклад, зміни його образу природи.

Продуктивне навчання орієнтоване не стільки на вивчення відомого, скільки на приріст до нього нового, на створення учнями освітнього продукту.

Відповідно до принципу продуктивності, орієнтиром навчання є особистий освітній приріст учня, що складається в ході створення ним зовнішньої освітньої продукції — ідей, гіпотез, текстів, моделей, виробів тощо.