Отруєння транквілізаторами

при цьому анксіолітичну активність (зменшують внутрішнє напруження, неспокій, тривогу, страх).

Препарати цієї групи ефективні при  невротичних і неврозоподібних станах.
Уперше транквілізатори були синтезовані в 1955 році.

Агоністи серотонінових рецепторів(буспірон).
3. Агоністи бензодіазепінів (флумазепіл).
4. Похідні пропандіолу (мепротан –

мепробамат, андаксин).
5. Транквілізатори різного типу дії (центральні МХБ – амізил, метамізил).
За тривалістю дії транквілізатори поділяються на:
1. Транквілізатори короткочасного впливу – до 6 годин (мідазолам).
2. Середньої тривалості впливу – до 24 годин (нозепам, лоразепам).
3. Тривалого впливу – до 48 годин (сибазон, мезапам, транксен, феназепам, хлозепід).

моменту вживання препарату.
Період гастритичних проявів починається від 1 до

3 годин від моменту вживання препарату (сухість в роті, нудота, iнодi блювота).

від моменту вживання препарату i триває до 3-5 діб. Спостерігається

послідовна зміна клінічних стадій отруєння :

I стадія (засипання) - сонливість, різка слабість, запаморочення, зниження реакції на зовнішні подразники, іноді галюцинації, помірно розширені зіниці, задовільна фотореакція, рефлекторна активність збережена, атаксія.
II   стадія (поверхнева кома) – хворий без свідомості, утруднене ковтання, знижений кахлевий рефлекс, западання язика до задньої стінки  глотки, очні яблука фіксовані по центру, можливий легкий ністагм, помірний мідріаз, млява реакція зіниць на світло, м'язова гіпотонія, збережена больова чутливість, знижені або відсутні сухожильні рефлекси, гіпотермія, тахікардія, зниження артеріального тиску, брадіпное.
III  стадія (глибока кома) – мідріаз, можлива анізокорія, відсутність реакції зіниць на світло, вiдсутнi корнеальний, кахлевий и глотковий рефлекси, гіпотонія або атонія, відсутня больова чутливість, гiпотермiя, поверхневе аритмічне дихання або апное, тахікардія або брадікардiя, низький артеріальний тиск, можливі набряк легень і судоми.
IV стадія (пробудження) – відновлюється подих і серцева  діяльність, емоційна лабільність.

нефрит) розвивається  рідко і починається з 2-3 доби, триває до декількох

тижнів (жовтяниця кожних покривів, затримка сечі). 
5. Період виходу починається з 1-2 тижня від моменту вживання препарату i триває до кількох мiсяців.

анамнез (зловживання медикаментозними препаратами або попередні випадки лікарських отруєнь);
● тривалість

латентного періоду становить не менше 1 години;
● період гастритичних проявів починається від 1 до 3 годин від моменту вживання препарату (сухість в роті, нудота, iнодi блювота);
● порушення функції ЦНС та ВНС з послідовними змінами клінічних стадій отруєння:
I стадія (засипання),
II стадія (поверхнева кома),
III стадія (глибока кома);
IV стадія (пробудження);
● тривалість періоду токсичної енцефалопатії становить від 2-3 годин від моменту вживання препарату i триває до 3-5 діб;
● порушення функції печінки та нирок (жовтяниця, зниження діурезу) у перiодi розгорнутих проявів отруєння;
● послiдовнiсть виникнення клiнiчних симптомів i синдромів захворювання (латентний період, гастритичний період, період токсичної енцефалопатії, токсичного гепатиту та токсичного нефриту);
● зміни на ЕЕГ – безладна біоелектрична активність на тлі повільних низьковольтних хвиль;
● характерні циклічні зміни глибини коми та унілатеральні нефрологічні порушення.

АСТ, бiлiрубiну, лужних фосфатаз у БАК;
● порушення рівню електролiтiв (K,

Na, Ca, Cl) у БАК;
● знижений лужний баланс крові.

100-300 мкг з 5-10 мл 0.9% NaCl в/в одноразово. Дозу

можна повторювати, але не перевищувати 1-2 мг.

кисню;
● при глибокій комі – інтубація трахеї та проведення ШВЛ;
●

при глибокій комі – обмеження об'єму інфузійної терапії, призначення салуретиків в/в або в/м у дозах 2-5 мг/кг маси тіла;
● коферментнi форми вiтамiнiв групи В в/в (у вікових дозах);
● при низькому артеріальному тиску – інфузія плазмозамiсних розчинів (Рефортан або Реосорбiлакт, або iн.) в дозі 4-8 мл/кг/год., при необхідності – розчин Норадреналіну в дозі 0.5-5.0 мг/кг/хв.;
● методи еферентної терапії: гемосорбція, обмінний плазмаферез, діалізне лікування за показаннями.

терапія з метою корекції порушень водно-елетролітного складу крові та парентерального

харчування за схемою гiпералiментацiї (у вікових дозах);
● Лiпоєва кислота або Берлiтiон в/в або в/м в дозі 15-30 мг/кг маси тіла на добу;
● препарати гепатопротекторної дії (у вiковiй дозі);
● Лактулоза (у вiковiй дозі);
● глюкокортикоїдна терапія (переважно Гідрокортизон) у дозах в залежності від ступеня тяжкості перебігу печінкової недостатності : за рівнем АЛТ в крові менше 2 ммоль/л – 5 мг/кг на добу; від 2 до 10 ммоль/л – 10 мг/кг на добу; більше 10 ммоль/л – 15-20 мг/кг на добу;
● при затримці діурезу – обмеження об'єму інфузійної терапії, призначення салуретиків в/в або в/м у дозах 2-5 мг/кг маси тіла;
● Вiтамiн Е (у вiковiй дозі);
● інгiбiтори протеолізу.

Промивання шлунку.
2. Попереднє спорожнення шлунку перед його промиванням.
3. Об’єм рідини

для разового введення не повинен перевищувати 75% від вікового об’єму шлунка постраждалого.
4. Сумарний об’єм рідини для промивання шлунку у постраждалого повинен складати розрахунок 0.5-1.0 л на рік життя, але не більше 10 л.
5. Для промивання шлунку використовують гіперосмолярний водний розчин.
6. Після промивання, в шлунок необхідно ввести обволікальні препарати та ентеросорбенти.
7. Повторні промивання кишечнику гіперосмолярним водним розчином через кожні 8 годин протягом першої доби від моменту госпіталізації пацієнта.
8. Ентеросорбція протягом усього гострого періоду захворювання (призначення ентеросорбентів у вікових дозах).

ТРАКТІ
1. Ентеральне зондове водне навантаження, з швидкістю введення 10-16 мл\кг

на годину, протягом перших 6 годин лікування, на фоні стимуляції діурезу.
2. Ентеральне зондове водне навантаження здійснюється за умов припинення блювоти та наявності легкого ступеня важкості гострого отруєння.
3. Після 6 годин лікування, об’єм водного навантаження та швидкість введення розчинів визначається індивідуально.
4. Стимуляція діурезу салуретиками у вікових дозах.
5. Парентеральне водне навантаження, з швидкістю інфузії 10-15 мл\кг на годину протягом перших 6 годин лікування на фоні стимуляції діурезу.
6. Парентеральне водне навантаження здійснюється за умов наявності середнього або важкого ступеня проявів гострого отруєння.
7. Після перших 6 годин лікування, об’єм водного навантаження та швидкість введення розчинів визначається індивідуально.

або парентеральна) до закінчення симптомів ексикозу (за наявності останнього).
2. Корекція

електролітних порушень шляхом введення сольових розчинів, на фоні лабораторного контролю вмісту електролітів у крові.
3. Контроль та підтримка вітальних функцій.
4. Контроль та підтримка вітальних функцій.
5. Корекція КЛС.
6. Глюкокортикоїдна терапія (за показаннями).
7. Введення вітаміну Е в дозі 2 мг\кг на добу перорально.
8. Внутрішньовенне введення 20% розчину глюкози з інсуліном та вітамінами С , В1, В6.
9. В разі наявності показань – використання ШВЛ.
10 Корекція гіпокальціемії.