Порівняльний аналіз Платона і Арістотеля

в політології, але і в системі суспільних наук в цілому,

бо в політичних вченнях знаходять свій вираз соціально-економічні інтереси різних класів і соціальних груп. Крім цього, історія політичних учень — це колосальний досвід, без якого не може вирішуватися жодне важливе питання сучасного політичного життя. Цей досвід включає безліч оригінальних рішень, актуальних і для сучасного періоду, надаючи вченим і практикам унікальну можливість порівнювати свої дослідження з минулою практикою, з попередніми оригінальними знахідками. Видатну епоху у розвитку політичної думки античності склали вчення Платона і Арістотеля про державу і політику.

Вступ

така суспільно-політична освіта, як поліс, який одночасно був і містом-державою,

втілюючи собою цивільне життя. Від нього, по суті, відбулися всі основні політичні поняття: політика, політичне мистецтво, політичне знання, політичне управління та ін.

є мілітарною)
Аристократія ( найбільшою цінністю є мудрість, державою править цар-філософ).
Олігархія

( правління багатих на основі майнового цензу, бідні відсторонені від управління).
Демократія ( до влади приходять бідні, панує вседозволеність та «зрівнялівка» ).
Тиранія ( тотальне, жорстоке панування брутальної сили, яка не визнає мудрості)

риси:
1. подібно до космосу і людської душі, у яких є

три начала, в державі повинні бути три стани: розумному початку душі відповідають філософи - правителі, лютому початку - воїни-охоронці, діловому - землероби і ремісники. Самовільний перехід з нижчого стану у вищий недопустимий і є тяжким злочином. “займатися своєю справою і не втручатися в чужих - це і є справедливість”. Платонівське визначення справедливості було покликане виправдати суспільну нерівність, ділення людей на вищих і нижчих від народження;

Ідеальна держава за Платоном

і виховання, яка повинна сприяти відтворенню трьох станів.

Важливу роль в цій системі грає не тільки вивчення математики і філософії, але і розповсюдження “благородної вигадки” про те, що хоча люди і народжуються нерівними, їх борг як членів полюса - жити в світі, згоді і братерстві;

забезпечує керівництво державою кращими і благороднішими його представниками.

політична наука звертається до проблем держави та людини. Людина —

це частка держави і, як "політична істота", є часткою політичної системи. Громадянами виступають лише ті, хто займаються законодавчими, судовими та військовими справами. На його думку спочатку виникає ціле (держава), а вже тоді частина - люди, "політичні істоти", тому держава передує людині.

Погляди Арістотеля

вчитель Платон, він критикував того за замах на індивідуальні права

людини, за усунення від державних справ землеробів, ремісників, торговців. Краще правління — це не правління богів або царів, а розумних і справедливих законів. Він розрізняв форми держави по тому, на кого спрямоване досягнення користі — на більшість чи на не багатьох.

багатьох),
політія (правління більшості для спільної користі)
Арістотель протиставляв

три неправильні :
тиранія (найгірший вид правління в інтересах не багатьох),
олігархію (влада купки багатіїв-правителів),
демократію (панування бідніших мас у сфері влади).

судову і виконавчу гілки, питання про громадянство, до громадян належав

той, хто "володів сукупністю громадянських прав, захищав поліс, брав участь в управлінні, у суді"

мікросвіт в кожній окремій людині, зокрема в його душі. У

державі три розряди його громадян — правителі, воїни і працівники продуктивної праці — складають гармонійне ціле під керівництвом найбільш розумного класу.
"На відміну від релігійно-мрійливого Платона Арістотель виділявся науковим складом розуму і тверезим, реалістичним підходом до життя", - справедливо вважає Х.Ф. Кессіді. У порівнянні з ідеями Платона, погляди Аристотеля на політику більш реальні і конкретні. Цілком можливо, що тут позначилися його заняття природничими науками і медициною, які обмежують ідеалізацію дійсності.

Висновок