Віруси геморагічних гарячок ( ВГГ ): епідеміологія 2

by: WRAIR/S. Thomas

Updated AUG 2009 by: USAMRIID/R. Mody

організми (хазяїн)
не людські примати (мавпи)
людина
Шляхи передачі
Контакт з інфікованим матеріалом(кров,

тканина, виділення,аерозоль?)
Внутрішньо лікарняне поширення через повторне використання інвазивного обладнання
Поширення – Африка та Філіпіни
Демографія
Життя в джунглях / NHP
Медичний працівник
Природний резервуар - невідомий
Африканські летучі миші при вірусі Марбург

золота в Габоні
9.3% серед сільських жителів у Демократичній Республіці Конго
Серологічні

дослідження виявили превалентність антитіла філовірусу
10% до 15% (механізм передачі не ефективний?)
23% серед членів сім’ї, які спали в одній кімнаті з пацієнтом
81% серед осіб, які активно працювали медичними сестрами ( спалах в Судані у 1976 році)
Внутрішньо лікарняний механізм передачі – є особливою проблемою
лікарні часто служать джерелом поширення хвороби у місцевість
25% всіх випадків протягом спалаху гарячки Ебола в Заїрі в 1995 році
Ніхто з пацієнтів не вижив, коли контакт був 100% парентеральним (1976 о., спалах в Заїрі)
Повідомляли про механізм передачі вірусу Марбург статевим шляхом
Відповідні правила безпеки протягом 3 місяців видужання

Ksiazek TG. Журнал “Інфекційні хвороби”, 1999;179 (додаток l 1):S192–198. Johnson ED. Правила гігієни тропічної медицини, 1993;87:530–535. Georges A. Журнал “Інфекційні хвороби”, 1999;179(suppl 1):S65–75.

з Уганди
у працівників Європейської лабораторії (германія та Югославія)
численні випадки

тяжкої форми ГГ, викликані внутрішньо лікарняним механізмом передачі
25 первинний випадків, 6 вторинних випадків,7 смертних випадків
1980р.: французький інженер, західна Кенія
1987 р.: турист, західна Кенія, летальний випадок
1998р.– 2000 випадків (Демократична Республіка Конго)
123 летальний випадківfatalities
Різне філогенетичне походження
Жовтень 2004р. – липень 2005 р. (Ангола)
252 підтверджених випадків, 227 смертних випадків (показник летальності = 90%)

(Suppl 2): S131-5.
Таблиця 1: Випадки вірусної інфекції Марбург, 1967-2005 рр

р.
Германія та колишня Югославія (вірус завезли імпортовані африканські зелені мавпи

з Уганди)

1980 та 1987 рр.
(обидва перших пацієнта відвідували печеру Кітум)

Перший спалах у Африканській місцевості

2004-2005 рр.
(найбільший спалах, в тому числі, випадки серед дітей)

1975 р.
(перший пацієнт подорожував по Зімбабве до того, як захворів в Йоганесбурзі)

Місто
1.

1976 Ямбукі, ДРК
2. 1976 Нзара (Маріді) Судан
3. 1977 Тандайя, ДРК
4. 1979 Нзара, Судан
1980 Нзола (Мг.Елгон), Кенія
1992 Тай Форест
1994 Тай Форест
1994 Огуйе-Івіндо Р, Габон
1995 Кіквіт, ДРК
1996 Огуйе-Івіндро Р, Габон

червня 2005р.: ДР Конго
12 випадків (1 лабораторно підтверджений та 11

епідеміологічно пов’язані випадки), 9 летальних випадків
Місцевості Етоумбі та Мбомо у регіоні Кувете Оест
З травня по серпень 2004 р.: південний Судан
17 випадків та 7 летальних випадків
13 лабораторно підтверджених випадків, 4 епідеміологічно пов’язаних випадки

людських приматів
Не має доказів латентної вірусної інфекції у цих тварин
Членистоногі:

малоймовірно
Відсутність реплікації в клітинах членистоногих чи інокульовані членистоногі
Гризуни: ймовірно
Філовіруси мають спільні біологічні, екологічні та вірусологічні характеристики з гарячкою Ласа
Летючі миші: ймовірно
2 випадки вірусу Марбург
Оглянули одну печеру інфіковану летючими мишами в Кенії (біля зони з інфікованими не людськими приматами)
Хвороба вірусу Марбург в ДР Конго: зв’язок з шахтою по видобуванню золота, що була заселена летючими мишами
Перший випадок при першому спалаху Еболи в Судані
Робота в приміщенні фабрики, заселеної летючими мишами
Дослідження механізму передачі в умовах лабораторії
Стійка інфекція летючих мишей тримається до 21 дня після інокуляції

a, Дати і локалізація місць з капканами тварин (блакитні) і

спалахи вірусу Ебола серед людей (червоні зірочки) в Габоні і ДР Конго. b, Філогенез вірусів Еболи виведених з секвенцій полімерази РНК. Величини нижче хвилястих ліній – це байсов апостеріорні вірогідності (ліворуч риски; величини менше 0.5 не показані); покращений відсоток був отриманий за допомогою максимального розрахунку(праворуч риски; величини менше 50% не показані). (GenBank інвентарні номери, DQ 205409–205415.) Секвенції підтипу Заїр (червоні) поділяють пять нуклеотидних характеристик у позиціях 1,755 (T), 1,800 (G), 1,857 (T), 2,002 (A) і 2,003 (C) повного шифруванняof the секвенції гену зашифрованої полімерази РНК. c, географічне поширення (всередині кольорових ліній) крилани Hypsignathus monstrosus (блакитний), Epomops franqueti (red) and Myonycteris torquata (жовтий).

Природа. том 438|1 грудень, 2005 р.

Африка
Aedes aegypti

субтропіках і тропіках
До 100 країн заражені
2.5 мільярди людей складають групи

ризику
Щорічно виникає 50-100 мільйонів випадків хвороби
2007р.: 890 000 випадків геморагічних гарячок в Америці, з яких 26 000 мали форму геморагічної гарячки Денге
Щорічно госпіталізують 500 000 хворих, летальність складає 2.5%

гарячки Денге повідомлених у ВООЗ
Кількість випадків

Денге за 2004 рік

(Haemagogus spp. & Aedes spp.)
Механізм передачі
Годування комара
Поширення
Африка та Південна

Америка

епідемій жовтої
гарячки в США
1793 р.
Епідемія у Філадельфії знищила

1 з 10 хворих
1878
Епідемія поширилася від Нового Орлеану до Міссісіпі
20,000 смертей

гарячка увійшла в американський табір військових
Приблизно 2 000 солдат були

інфіковані
Повідомляли, що показник летальності склав 85%
24й африкано-американський загін піхотних військ
460 хворих відправили до госпіталю Сібонея
Через 40 днів 1/3 пацієнтів померла від жовтої гарячки

Жовта гарячка: історія: іспансько-американська війна

AGRAMONTE

LAZEAR

Американський хірург генерал Стернберг ініціював таку комісію
У відповідь на смерті, спричинені жовтою гарячкою під час іспансько-американської війни
Четверта комісія по розслідуванню жовтої гарячки складалася з:
Major Walter Reed (US Army pathologist)
James Carroll, Aristides Agramonte, Jesse Lazear

Комісія щодо розслідування випадків жовтої гарячки

що не викликали летального результату
У.Рід опублікував результати в JAMA, 1901р.
Керівництво

армії наказує У.Горгасу завершити знищення джерела інфекції
Через 90 днів Гавану звільнили від жовтої гарячки

Комісія з розслідування жовтої гарячки

розмножуються у дуплах дерев у лісі



Haemagogus spp. (Americas)

Aedes spp. (Africa)
Вертикальний механізм передачі, інфікована яйцеклітина виживає
Люди стають інфікованими, коли “входять” в цикл
200 000 випадків/рік з показником 30 000 летальних випадків/рік

Жовта гарячка: епідеміологія

вологої савани
Людина
Мавпа
Людина
Людина
мавпа
Комар
Комар
Людина
Мавпа

проти ЖГ – Кумулятивний
Малюнок 6. Контроль за жовтою гарячкою в

африканських країнах, що розмовляють французькою мовою за період з 1934 по 1954 рр.. Між 1940 і 1953 рр. більше 40 мільйонів доз французької нейротропічної вакцини проти жовтої гарячки було призначено протягом обов’язкової масової вакцинації проти жовтої гарячки у Франкофоне Західна Африка. Зверніть увагу на зменшення кількості повідомлених випадків жовтої гарячки протягом періоду вакцина

– 1928 рр.: зменшення джерела / захворюваність на жовту гарячку

стала менше
1928 р.: цикл розмноження вірусу в лісі був виявлений після повторного виникнення хвороби в Ріо-де-Жанейро
1946р.: PAHO ініціював успішну програму знищення хвороби

Рокфелера)
Перша ізоляція вірусу з Asibi
Вірус введений мавпам у ЛИПНІ 1927

року
1 ша вакцина проти жовтої гарячки була створена в 1931 році
1940 – 1960 рр. (Франкофон, Західна Африка)
Ефективний контроль за жовтою гарячкою завдяки вакцинації
1960 – 1962 рр. (Східна Африка)
Головний спалах
1960 – 1980 рр. (Західна і Центральна Африка)
Задокументований вертикальний механізм передачі
Визначені лісові зони ризику для передачі інфекції

Жовта гарячка: епідеміологія: Африка

1950-2004*
роки
* За виключенням Ефіопії, яка мала великий спалах, що оцінювався

у 100 000 випадків і 30 000 летальних випадків в 1961 р.

Жовта гарячка: епідеміологія: загальна (1950-2004 рр.)

реєстрацією жовтої гарячки, згруповані за 5-ти річний період в Африці

та Південній Америці, 1950-2004 рр.

44 країни з, принаймні, одним зареєстрованим випадком жовтої гарячки з 1950 року

(2004р.)

миші і птахи, що живуть на землі(?)
Переносник
Інфікований кліщ (Haemaphysalis spiniger

and Ixodes)
Механізм передачі
Від людини до людини НЕ
ПЕРЕДАЄТЬСЯ
Поширення
Індія

ліс) штату Карнатака Індія
Смерті серед мавп і геморагічна гарячка з

жовтяницею
Хазяїн (організм)
гризуни, худоба і мавпи
Передача
Суха пора року (червень-вересень)
Демографічні дані
Часто виникає серед працівників лісу (летальність досягає 10%)
Антитіла частіше за всі знаходять у чоловіків
Спалахи вражають 100-500 людей/рік, летальність - 2-10%
Епідеміологія: штат Карнатака
Шимога, Удупі, Мангалоре, Чикмангалор та Утар Каннада

Ixodes)
Механізм передачі
контакт з інфікованими тканинами тварини animal s
годування кліща
Демографічні дані
мисливці,

які ставлять капкани, члени
їх родини, лісники
Антитіла частіше за все знаходять у чоловіків
Поширення
колишній Радянський Союз

опис
1947 р.:
Вірус ізольований з кліща Ixodes
та пацієнта
Спалах серед

працівників
Сільського господарства
Локалізація лісова-степова зони
(Омська область)
Летальність становила ~10%
1948 та 1961 рр.
Повідомили про спалахи, Новосибірська областьgion
1962 -1987 рр.
Повідомлених випадків не було
1988-1997 рр.
165 випадків
Останні десять років: 152 випадки (3 смерті)