Prezentacii.com Індивідуальне навчально-дослідне завдання з ділової української

виступ»



Підготувала:
студентка 222 групи
Варава Яна

Викладач:
Громова Н.В.

щодо підготовки виступу.
Основні етапи підготовки публічного виступу.
Виголошення промови.
Техніка мовлення: дихання,

голос, дикція, темп, пауза, інтонація.

впливу на аудиторію


Кожен спеціаліст повинен оволодівати
мистецтвом публічного виступу,

хоча б його
основами, тому що в процесі роботи
доведеться вигодошувати перед
співпрацівнками лекції, промови чи доповіді,
робити повідомлення.

Метою таких публічних виступів є
передавання інформації, знань, оцінок
та вражень.

обставин, публічний виступ поділяється на такі жанри, як доповідь, промова,

бесіда, лекція, репортаж.

ДОПОВІДЬ

Доповідь ділова (містить виклад певних питань із висновками і пропозиціями)
Інформація, що міститься в доповіді, розрахована на підготовлену аудиторію, готову до сприйняття, обговорення та розв’язання проблем.

Доповідь звітна (містить об’єктивно
висвітлені факти та реалії за певний
період життя й діяльності керівника,
депутата, організації чи її підрозділу
тощо).

науково-навчальних, науково-популярних та ін. знань шляхом усного викладу навчального матеріалу,

наукової теми, що має систематичний характер.

Вступна лекція має на меті ввести слухача в коло питань певної дисціпліни, познайомити з її предметом, зацікавити слухачів подальшим вивченням запропонованого матеріалу.

Оглядові лекції, як правило, читають після вивчення всього курсу. Вони мають на меті систематизувати знання слухачів із певного предмета, наштовхнути на подальше самостійне опрацювання якоїсь проблеми, активізувати думку.

Лекції зі спеціального курсу зазвичай призначені певній вузькій галузі науки, дослідження. Вони дають широкі можливості ввести слухачів у науку, пробудити їх думку. Такі лекції значно легше побудувати як проблемні, в порівнянні з навчально- програмовими.

впливу на розум, почуття й волу слухачів, логічною стрункістю тексту,

емоційною насиченістю та вольовими імпульсами мовця.

Мітингова промова зазвичай виголошується на злободенну тему й стосується суспільно значущої проблеми, яка хвилює широкий загал. Успішність мітингової промови залежить від індивідуального стилю оратора, його вміння доречно використовувати весь арсенал вербальних і невербальних засобів спілкування тощо.

Агітаційній промові притаманні практично всі складові промови мітингової. В агітаційній промові, як правило, роз’яснюють чи з’ясовують певні питання, пропагують певні думки, переконання, ідеї, теорії тощо, активно агітуючи за їхню реалізацію чи втілення в життя.

Ділова промова характеризується лаконізмом, критичністю, спрямуванням, полемічністю та аргументованістю викладених в ній фактів.

Ювілейна промова присвячується певній даті, пов’язаній з ушануванням окремої людини, групи осіб, урочистостям на честь подій з життя та діяльності організації, установи, закладу тощо.

виступи учасників судочинства в процесі розгляду судової справи в залі

суду;

це ораторські виступи науковців та викладачів, які доповідають про результати наукових досліджень;

це виступи ораторів, що представляють певну політичну силу чи освітлюють суспільно-політичну ситуацію;

До церко́вного красномо́вства традиційно відносять риторичні твори, що використовуються в практиці різних християнських конфесій;

це влучне висловлювання в гострій чи цікавій ситуації, а також урочисте слово з нагоди якоїсь важливої події;

це красномовство, спрямоване на переконання співбесідників еристичними прийомами, за допомогою мистецтва сперечатися.

яких такі:
Готувати повний текст публічного виступу;
Надрукувати його;
Прочитати

про себе вголос. Це дасть змогу,
по-перше, упорядкувати матеріал і не
заплутатися в ньому, а по-друге, орієнтуватися
в його обсязі та часі;
Підкреслювати найважливіші думки;
Виокремити основні смислові блоки так, щоб
перехід від одного до другого був природним;
Визначити основні думки в кожному блоці,
їхню аргументацію, відповіді на можливі
запитання тощо.

(але робити це доречно);
наочні матеріали та

технічні засоби.

в умовах спілкування (з цією метою визначити цілі та мотиви

спілкування, специфіку аудиторії, знати час та місце зустрічі);
уміти правильно визначати мотивацію спілкування (мотивації бувають соціальні, особистісні, пізнавальні, пов´язані із соціальною діяльністю);
прагнути, щоб виступ був цілеспрямованим (пробуджувати інтерес до нових знань, пошукової діяльності, творчої активності, до розвитку потреби у самоосвіті тощо);
використовувати систему запитань-відповідей,
які активізують пізнавальну діяльність слухачів тощо.

етап формування методологічних принципів, визначення позицій, добір та оцінювання матеріалу,

що стане основою виступу.

Передкомунікативний — етап визначення стратегії і тактики майбутнього виступу та його основної ідеї, вирішення питань, пов´язаних з її трактуванням, відпрацювання змісту виступу, добір засобів та прийомів його передавання.

Комунікативний — центральний у процесі спілкування. Це творча робота промовця перед слухачами. При результативній взаємодії підготовлений та розроблений змістовний матеріал лекції стає дієвим засобом впливу на установки.

Посткомунікативний — визначення результативності зустрічі зі слухачами. Цей етап іноді ігнорують, проте він потребує уваги, бо дає змогу визначити, чи досяг промовець мети, чи задовольнили свій інтерес.

думок та «прив'язавши» їх до можливих ситуацій, оратору необхідно психологічно

налаштуватися на її виголошення. Успіх промови залежить від багатьох чинників, які ораторові слід обов'язково взяти до уваги. Насамперед слід пам'ятати, що навіть дуже приємний голос може втомлювати слухачів. Тому не слід безперервно говорити більше сорока хвилин, а краще — до 20— ЗО хв.

мовлення і заговорюється, виходить за межі запланованого, внаслідок чого збільшується

ймовірність мовних помилок, прикрих обмовок і зайвих фраз. Тому краще виголошувати промову, спираючись на написаний текст.
Перед початком виступу промовця, як правило, охоплює хвилювання або навіть страх, тому бажано знати напам'ять перші вислови, перші рухи і перші жести, щоб не розгубитися перед аудиторією. Якщо вони будуть вдалими, то наснажать оратора впевненістю до кінця промови.

кількість слухачів
Найкращою позою для виголошення промови є нескуте стояння за

столом, кафедрою, трибуною з трохи піднятою головою й розправленими плечима. Мовні органи в такій позі будуть вільними, не затисненими.
Перед виголошенням слід безшумно через ніс набрати повітря і почати говорити на плавному видиху. Повітря в легені потрібно набрати стільки, щоб його вистачило на вимову певної структурно-логічної частини тексту.

Голос

Щоб досконало володіти власним голосом, слід знати основні його властивості та індивідуальні якості звучання:
Повнозвучність — виразне, повне, помірне (не прискорене і не розтягнене) звучання голосних і приголосних звуків, звукосполучень при збігові приголосних за звучністю тощо.
Сила — ознака конкретних звуків, яка забезпечує повнозвучність звукоряду, ніби заповнює належний кожному звуку простір.
Милозвучність — вроджена ознака чистого рівномірного звучання (тембр), приємного для слухачів.
Тон – акустичний компонент голосу, пов'язаний з частотою коливання напружених голосових зв'язок.

культури мови. Дикція забезпечує артикуляційну точність, нормативність, активізує процес спілкування

з аудиторією. Оратор з поганою дикцією буде змушувати слухачів або перепитувати інформацію, або «пропускати» її.

Це часова характеристика усного мовлення, його швидкість. Гарна дикція тісно пов’язана із темпом. Індивідуальний темп мовця залежить від його мовленнєвої звички, психічного складу, ступеня володіння ним усним мовленням та національної мовної традиції.

Вона являє собою своєрідну перерву в мовному потоці. Акустично – це відсутність звучання, фізіологічно – перерва в артикуляції органів мовлення. Пауза в мовленні виникає з різних мовнокомунікативних причин: потреби зробити вдих ,завершити процес мовлення або певний мовленнєвий відтінок дібрати потрібне слово тощо.

Це сукупність звукових мовних засобів, завдяки яким передається смисловий, емоційно-експресивний і модальний характер висловлення, комунікативне значення та ситуативна зумовленість, стилістичне забарвлення тексту, індивідуальність виражальних прийомів мовця.

У поєднанні зі словами вони стають надзвичайно промовистими: жести посилюють

емоційне звучання сказаного. Щоб оволодіти бодай азами жестикулювання, потрібне тривале тренування, розуміння ролі кожного жесту. Частота жестикуляції залежить передусім від культури поведінки людини.

ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ:
- Жести мають бути мимовільними. Застосовуйте жест, відчуваючи необхідність у ньому.
- Жестикуляція не повинна бути безперервною. Не жестикулюйте руками протягом усієї доповіді;
- Не керуйте жестами – жест не повинен відставати від слова;
- Урізноманітнюйте жестикуляцію. Не користуйтеся одним і тим самим жестом у всіх випадках, коли потрібно надати словам виразності.
- Жести мають відповідати своєму призначенню.