Сифіліс

Дерматологія та венерологія
Лекція № 6 - 7

Лектор викладач ОКЗ ДМУ
В.В. Стрюков

сифілісу.
3. Перебіг сифілісу.
4. Діагностика та лікування.
5. Контроль вилікуваності.

збудником кількох захворювань людини, зокрема сифілісу. Це облігатний внутріклітинний паразит, що,

як вважається, має метаболічні дефекти, які роблять бактерію непридатною до вільного життя.

Відомі як мінімум чотири підвиди:
T. pallidum pallidum, який викликає сифіліс,
T. pallidum pertenue, який викликає фрамбезію,
T. pallidum carateum, який викликає пінту,
T. pallidum endemicum, який викликає беджель.

діаметрі), радіус спіралі 0,8-1 мікрон, крок гвинта — біля 1 мікрону, кількість завитків —

9-10. Рухома Погано фарбується аніліновими фарбниками, забарвлюється в блідо-рожевий колір за методом Романовського-Гімзи (за що і отримала назву pallidum — «бліда»), для детекції також застосовують методи протрави і напилення срібла. Незабарвлені нефіксовані клітки не видно в світловий мікроскоп, для візуалізації цих бактерій в живому стані застосовують метод мікроскопії темного поля та використовують флюоресцентні антитіла.

T. pallidum, зображення за допомогою мікроскопії темного поля

до тіла хазяїна через щілини в епітеліальному шарі. Інфекція може також передаватися зародку плацентарним шляхом протягом

пізніших стадій вагітності, даючи початок вродженому сифілісу. Спіральна структура бактерії T. pallidum pallidum дозволяє їй рухатися гвинтоподібним чином через в'язке середовище, наприклад слиз. Після проникнення до тіла хазяїна, бактерія пронікає до кровоносної і лімфатичної систем.
Підвиди, що викликають фрамбезію, пінту і беджель є морфологічно і серологічно невідрізними від T. pallidum pallidum (сифіліс); проте, їх передача не венерична, а течії цих хвороб значно відрізняються. Вакцини проти сифілісу не існує.
Поза організму бліда трепонема досить чутлива до зовнішніх впливів, хімічних речовин, висиханню, нагрівання, впливу сонячних променів. На предметах домашнього вжитку бліда трепонема зберігає свою вірулентність до висихання.Температура 40-42 ° С спочатку підвищує активність трепонем, а потім призводить до їх загибелі; нагрівання до 60 ° С вбиває їх протягом 15 хв., А до 100 ° С - моментально. Низькі температури не роблять згубного впливу на бліду трепонему, і в даний час зберігання трепонем вбезкисневому середовищі при температурі від -20 до -70 ° С або висушених із замороженого стану є загальноприйнятим методом збереження патогенних штамів.
У крові бліда трепонема не живе.

ІІІ. Сифіліс вторинний свіжий.
• ІV. Сифіліс вторинний рецидивний.
• V. Сифіліс

прихований ранній (до 2 років).
• VI. Сифіліс прихований пізній (після 2 років).
• VII. Сифіліс прихований неуточнений.
• VIII. Сифіліс третинний активний.
• IX. Сифіліс третинний прихований.
• X. Сифіліс вісцеральний.
• XI. Сифіліс нервової системи.
• XII. Сифіліс ранній природжений.
• ХІІІ. Сифіліс пізній природжений.
• XIV. Сифіліс прихований природжений

період — основним його проявом є так званий твердий шанкр, який утворюється

в місці потрапляння і укорінення блідих трепонем і є щільним, червоним, безболісним утворенням із ерозією.
Вторинний період — у цій стадії можуть виникнути висипання на шкірі та слизових;
Третинний період — характеризується появою інфекційних гранульом — скупчень клітин в різних тканинах.
Сифіліс в своєму клінічному перебігу має 4 періоди:
первинний,
вторинний,
прихований,
третинний

на місці занесення в організм блідих трепонем (у воротах інфекції)

після закінчення інкубаційного періоду і спочатку має вигляд запальної червоної плями. Яка через 2-3 дні перетворюється на вузлик, що збільшується у розмірах, ерозується або виразкується і виділяє незначну кількість серозної рідини. Сформований сифілітичний шанкер має чітко обмежену круглу або овальну, рідше — лінійну форму, його діаметр варіює у широких межах — від 0,3 до 1,5 см. Краї підвищуються над рівнем здорової шкіри, блюдцеподібно опускаються до дна, гладенького, блискучого, ніби полакованого, червоного (як сире м'ясо) або блідо-сірого. Характерні для сифілітичного шанкеру хрящова щільність, яка виходить за межі його на 1-2 мм, відсутність гострих запальних явищ і болючості.

за відсутності на ньому ерозії чи виразки, проявів запалення суміжних

із мигдаликом тканин. Шанкер має різкі межі, відсутня температурна реакція і болісність під час ковтання. При пальпації мигдалика шпателем відчувається його пружність.

твердої, глибокої, болісної виразки з нечіткими «роз'їденими» краями і зритим

дном, вкритим брудним червонувато-сірим розпадом. Гострі запальні явища відсутні або слабко виражені.

значним припуханням та ущільненням ураженої ділянки, що набуває темно-червоного кольору

з фіолетовим відтінком; межі його стерті, на поверхні ділянки уражень немає.

безболісні, овоїдної форми, діаметром до 2-3 см, не запалені й

не спаяні ні з оточуючою шкірою, ні між собою, рухливі під незміненою шкірою, мають щільно-еластичну консистенцію. У разі локалізації первинної сифіломи на зовнішніх статевих органах припухають пахвинні лімфатичні вузли з боку ураження або з обох боків. Якщо сифілітичний шанкер, розміщений на пальці, збільшуються ліктьові і пахвові лімфатичні вузли з відповідного боку; на губі, мигдаликах — підщелепні й інші лімфатичні вузли. Регіонарний лімфаденіт розвивається наприкінці першого або на початку другого тижня після виникнення шанкеру і залишається без змін кілька місяців, після чого повільно розсмоктується.

Лімфангіт. Якщо процес захоплює лімфатичні судини, вони пальпуються у вигляді незапальних щільних безболісних шнурів зі своєрідними здуттями, вкритих здоровою шкірою. Лімфангіт спостерігається у 1/3 випадків наявного твердого шанкеру.

члена, що виникає внаслідок локалізації в цій ділянці сифілітичного шанкеру.

Характерними проявами його є почервоніння, набряк, мацерація та утворення ерозій із серозно-гнійними виділеннями.
Баланопостит розвивається з баланіту внаслідок поширення запального процесу на внутрішній листок передньої шкірочки.

члена внаслідок набряку при відносно вузькому отворі мішка передньої шкірочки.

При цьому з останнього виділяється гнійна рідина з неприємним запахом і виникає біль у ділянці статевого члена.

цьому має місце защемлення головки статевого члена внаслідок втрати еластичності

мішка передньої шкірочки, край яко­го охоплює головку, як кільце, і стискує її у вінцевій борозні.

чітко обмеженого чорного не­кротичного струпа, після відокремлення якого відкривається вкрита

здоровими грануляціями виразка різної глибини, яка швидко заго­юється рубцюванням.

як у глибину, так і по повер­хні, що супроводжується різкою

болючістю, гострими запальними явищами і кров'янисто-гнійними виділеннями з розпадом тканини, який може бути досить значним.

Типові ознаки вторинного сифілісу такі:
Відсутність

суб'єктивних відчуттів, гострозапальної реакції і своєрідний буро-червоний колір елементів висипу, часто з мідно-червоним відтінком.
Чіткі межі, симетричність висипу, нездатність до зливання.
Наявність твердого інфільтрату в основі елементів (крім пля­мистих).
Доброякісний перебіг, незначне порушення загального стану.
Можливість виявлення в усіх елементах висипу блідої трепонеми.
Нападоподібне висипання нових елементів.
Поліморфізм висипу (плями, вузлики, пустули).
Ураження волосся, іноді — нігтів.
Зазвичай (майже в 100 % випадків) позитивні серологічні реакції.

висип дрібний, численний, нездат­ний до згрупування, безладно розсіяний, симетричний; наявні

за­лишки твердого шанкеру (рубці) й супровідний лімфаденіт.

При рецидивному вторинному сифілісі елементи висипу більшого розміру і в меншій кількості; характерне групове й особливо кільцеподібне розміщення елементів, відсутність будь-яких наслідків колишнього шанкеру чи супровідного лімфаденіту.

Вона локалізується на шкірі тулуба (бічні поверхні грудей, живіт, спина)

у вигляді невеликих плям неправильної форм діаметром від 0,5 до 2 см.
пігментний сифілід, або намисто Венери,- спостерігається здебільшого у жінок на задній і бічній поверхнях шиї, рідше - на плечах і на верхній частині тулуба.
Вузликовий (папульозний) сифілід- найпоширеніший прояв вторинного сифілісу.
За локалізацією розрізняють такі види вузликів (папул):
-на бічних поверхнях тулуба;
-на долонях і підошвах зі значним гіперкератозом - рогові вуз­лики (папули);
- розташовані у ділянках, де багато сальних залоз (носо-губні, губопідборідні
складки, лоб), мають нерівну поверхню, вкриті товстими сіро-жовтими
лусочками - себорейні вузлики (папули);
- на дуже зволожуваних потом стичних ділянках шкіри або у місцях, що
омиваються секретами й екскрементами (у стегново-пахвинних складках,
навколо ануса, на калитці, нижній поверхні статевого члена, великих і малих
соромітних губах), мають ерозовану вологу поверхню, спостерігаються мокнучі
вузлики (папули).

Унаслідок мацерації і подразнення папули можуть зливатися одна з одною, гіпертрофуватися з утворенням сосочкових розростань і виділеннями, що мають неприємний запах; у такому разі їх називають широкими кондиломами.

в ослаблених і виснажених осіб. Основним елементом висипу є вузлик

(папула), в центральній частині якої відбувається гнійне розплавлення інфільтрату. Гноячковий сифілід може мати вигляд імпетиго, вугрів, ектим, рупії.
Сифілітична алопеція виявляється у вигляді дифузного і дрібновогнищевого облисіння. При дифузній алопеції облисіння починається зі скронь і поширюється по всій голові. У разі дрібновогнищевої алопеції виникають дрібні (0,5-0,7 см)
круглі або овальні зони
облисіння на скроневих і потиличних ділянках
волосистої частини голови, рідше - на бровах, вусах і бороді

окресленого інфільтрату діаметром до 0,5-0,8 см у товщі шкіри. Горбики

розміщуються на обмежених ділянках шкіри розсіяно або згруповано, утворюючи в останньому випадку різного типу фігури, які можуть розростатися по периферії. Горбики мають напівсферичну, трохи підвищену поверхню коричнево-червоного або синювато-темно-червоного кольору. Спочатку вона гладенька, блискуча, згодом вкривається лусочками.

в розвитку якого виділяють чотири фази: формування, розм'якшення, утворення виразки

і рубцювання. Спочатку гума має вигляд обмеженого круглого вузла щільно-еластичної консистенції, неспаяного зі шкірою, рухомого і безболісного, який поступово збільшується до розміру горіха (діаметр 2-3 см) і більше, підвищуючись над рівнем шкіри у вигляді напівсфери. Колір гуми змінюється від червоного до синюшно-червоного, згодом гума втра­чає свою щільність, стає м'якою, її межі стають нечіткими, виникає болючість. Потім шкіра тоншає, виникає виразка, гума відкривається і крізь норицю, що утворилася, виливається невелика кількість в'язкої, клейкої, драглистої рідини. Отвір нориці збільшується за рахунок руйнування країв, на її дні - щільна брудно-сіра або сіро-жовта компактна маса змертвілої тканини (гумозний стрижень). Загоюється така виразка з утворенням пігментованого рубця.
Як правило, виникають 1-3 гуми, іноді вони можуть зливатися з утворенням площадки. Ще рідше трапляється гумозна інфільтрація, яка характеризується значним розміром (діаметр 6-8 см) і відсутністю чітких меж; під час розпаду спричинює значне руйнування тканин.

він локалізується в порожнині рота, зіва, носа, глотки і гортані,

де спричинює значні руйнування і призводить до тяжких функціональних розладів.

Ураження кісток і суглобів.Здебільшого уражуються кістки гомілки, черепа, груднина, ключиця, ліктьова кістка і кістки носа, які мало вкриті м'язами й унаслідок цього найбільш схильні до травмування. На вигляд це гума або поширена гумозна інфільтрація як в окісті, так і в кістках. Ураження суглобів (найчастіше колінних, ліктьових, надп'ястково-гомілкових та грудинно-ключичних) у вигляді синовіту зумовлене утворенням у них гумозного інфільтрату.

Вісцеральний сифіліс

Із внутрішніх органів у пізніх стадіях сифілісу уражуються переважно серцево-судинна система і печінка. Найнебезпечнішим є сифілітичний аортит, який призводить до ущільнення середньої стінки аорти (мезаортит), її розширення у висхідній частині й утворення аневризми аорти, що може спричинити смерть хворого.

Ураження печінки спостерігаються у вигляді гумозного гепатиту.

периоде сифилиса.

(1980 р.) поділяють на:

— Ранній вроджений сифіліс (syphilis congenita praecox)

— вроджений сифіліс плода і у дітей молодше 2 років, виявляється сифілітичної пузырчаткой, дифузної папульозний інфільтрацією шкіри, ураженням слизових оболонок, внутрішніх органів, очей.

— Пізній природжений сифіліс (syphilis congenita tarda) — вроджений сифіліс у дітей старше з 14 років: тріада Гетчинсона, а також ураженням шкіри, внутрішніх органів і кісток за типом третинного сифілісу.

пологів. Дві третини сифілітичних немовлят народжуються без симптомів. Поширені симптоми,

які згодом розвиваються протягом перших двох років життя, такі: гепатоспленомегалія (70 %), висипання (70 %), гарячка (40 %), нейросифіліс (20 %) і пневмонія (20 %). За відсутності лікування в 40 % випадків може виникнути пізній уроджений сифіліс, з такими симптомами, серед інших, як: сідловидна деформація носа, симптом Хігоуменакіса, шаблеподібна гомілка або суглоби Клуттона.

групи.. Раніше в Україні на першому етапі використовували реакцію Вассермана.

На сьогодні замість неї застосовують мікрореакцію преципітації. Нетрепонемні методи аналізу використовують на початковому етапі, і включають в себе тести на венеричні захворювання в науково-дослідній лабораторії (VDRL) та антикардіоліпінові тести. Однак, оскільки ці тести іноді мають помилкові спрацьовування, необхідно додаткове підтвердження у вигляді трепонемного тесту, такого як тест гемаглютинації антитіл до блідої трепонеми (TPHA) або флуоресцентний тест адсорбції трепонемних антитіл (FTA-Abs).Помилкові спрацьовування при проведенні нетрепонемних аналізів можуть виникати при наявності деяких вірусних інфекцій, таких як вітряна віспа і кір, а також при лімфомі, туберкульозі, малярії, ендокардиті, захворюваннях сполучної тканини і вагітності. Тести на антитіла до блідої трепонеми зазвичай показують позитивний результат через два-п'ять тижнів після початкового зараження. Нейросифіліс діагностують шляхом виявлення великої кількості лейкоцитів (переважно лімфоцитів) і високого рівня білку в спинномозковій рідині при наявності встановленого сифілісу.
РМП, RW, РИФ, РИБТ, спіномозкова рідина.

препарати групи пеніциліну. Деструктивні зміни в кістках лікують пластично-хірургічним та

ортопедичним шляхом. Сифіліс досить легко піддається лікуванню в першій і другій стадіях. Лікування проводять препаратами пеніциліну в шкірно-венерологічних диспансерах. Після закінчення терапії та одужання, підтвердженого лабораторними методами, людина повинна перебувати під наглядом протягом тривалого періоду (від 1 до 5 років).

організмі хворого. Превентивне лікування проводиться
лише в тих випадках, коли в

результаті конфронтації твердо
встановлена можливість зараження сифілісом.
Превентивне лікування проводиться особам, що мають статевий
або тісний побутовий контакт з хворим ранніми стадіями сифілісу,
якщо з моменту контакту пройшло не більше 2 місяців. Особам, у
яких з моменту контакту з хворим на сифіліс пройшло від 2 до 4
місяців, проводиться дворазове клініко-серологічне обстеження (з
використанням КСР, РІФ, РІТ) з інтервалом у 2 місяці. Якщо з
моменту контакту пройшло понад 4 місяці, проводиться одноразове
клініко-серологічне обстеження.
Лікування проводять амбулаторно біцилінами -1, -3,
-5-разовими дозами відповідно 1200000 ОД, 1800000 ОД, 1500000 ОД,
двічі на тиждень, на курс 4 ін'єкції

ПО ЗАКІНЧЕННІ ЛІКУВАННЯ
Дорослі й діти, що отримали превентивне

лікування після статевого або близького побутового контакту з хворими ранніми
стадіями сифілісу, підлягають одноразовому клініко-серологічному обстеженню через 3 місяці після закінчення лікування. Якщо превентивне лікування проводилося у зв'язку з передаванням крові від хворого на сифіліс, то контроль триває протягом 6 місяців.
Хворі первинним серонегативним сифілісом підлягають
щоквартальному серологічному контролю протягом 6 місяців – 1 року.
Для хворих вторинним рецидивним, третинним, прихованим
(раннім, пізнім, неуточненим), вісцеральним та нейросифілісом
передбачено 3-річний строк диспансерного нагляду.
Клініко-серологічне обстеження проводять щоквартально протягом 2-х років і 1 раз на 6 місяців на третьому році нагляду.

нагляду хворі всіма формами сифілісу підлягають повному клінічному (огляд терапевта,

невропатолога, окуліста, отоларинголога) та рентгенологічному обстеженню.
Лікворологічне обстеження під час зняття з обліку рекомендується пацієнтам, які лікувалися з приводу раннього і пізнього сифілісу. Під час зняття з обліку дітей, які отримали лікування з приводу вродженого й набутого сифілісу, рекомендується обстеження їх педіатром, невропатологом, окулістом, отоларингологом, проведення рентгенограми трубчастих кісток (при наявності в анамнезі кісткової патології), постановку КСР, РІТ і РІФ.

і його відповідність діючим
методичним рекомендаціям;
б) дані клінічного

(шкірний покрив, слизові, внутрішні
органи, нервова система та органи чуттів) і рентгенологічного
обстеження;
в) результати лабораторного (серологічного, а при
необхідності й лікворологічного) дослідження.
До роботи в дитячих закладах, на підприємствах громадського
харчування хворі на сифіліс, які лікувалися стаціонарно,
допускаються після виписки із стаціонару, а ті, що лікуються
амбулаторно, - після зникнення всіх клінічних проявів
захворювання. Діти, що лікувалися з приводу набутого сифілісу,
допускаються в дитячі заклади після закінчення лікування.