Степан Васильченко 1879 - 1932

школі. 1895 вступив до Коростишівської учительської семінарії (закінчив 1898). Одержав

направлення в однокласну міністерську школу в с. Потоки на Канівщині. Невдовзі переведено до Богуслава. Учителював на Київщині та Полтавщині. Мав посилений інтерес до народної творчості, до поезії Шевченка, світової класики, — все це сприяло збагаченню життєвого і мистецького досвіду майбутнього письменника.

1903 (1 січня 1904) уперше надрукував оповідання «Не устоял (Из

жизни народного учителя)» в «Киевской газете».
1904 вступив до Глухівського учительського інституту, 1905 покидає інститут. Виїхав на Донбас, учителював у с. Щербинівка (нині м. Дзержинськ Донецької області).
1906 заарештовано за участь у робітничих страйках. Сидів у в'язниці. 1908 хворого на тиф Васильченка польовий суд виправдав за браком доказів, звільнив з Бахмутської тюрми, категорично заборонив учителювати.
Повертається до Ічні, заробляє на життя приватними уроками. 1910–1914 — завідувач відділу театральної хроніки газети «Рада».

Лютневої революції 1917) командиром саперної роти на Західному фронті. Тоді

побачили світ перші збірки новел «Ескізи» (1911), «Оповідання» (1915).
1919 жив у Кам'янці-Подільському, де на замовлення Симона Петлюри написав оповідання «Про жидка Марчика, бідного кравчика». Тут написав також сатиричний твір «Про козака Ося і москаля Ася».
1920 подорожував із хоровою капелою «Думка» по містах і селах Лівобережної України.
1921 працював у Києві вихователем і завідувачем дитячого будинку, 1921–1928 — вчителем школи імені Івана Франка.

Байковому кладовищі (ділянка № 1).
Пам'ятна дошка на місці школи, в

якій працював С. В. Васильченко в м. Дзержинську