Сучасна українська література

літературі точно не зазначено, від якого моменту українську літературу слід

вважати сучасною. Утім, під поняттям сучасна українська література найчастіше розуміють сукупність художніх творів, написаних від часу здобуття Україною незалежності в 1991 році й дотепер. Таке розмежування зумовлене відмиранням після 1991 року загальнообов'язкового для митців СРСР стилю соціалістичного реалізму та скасуванням радянської цензури. Принципові зміни в українській літературі відбулися ще в роки Перебудови (1985) і особливо після Чорнобильської катастрофи (1986). Деякі дослідники вважають, що сучасна українська література починається від 1970-х років після покоління шістдесятників.

розділяти за десятиріччями. Сучасні художні твори написані представниками різних літературних

поколінь.

творили у період відносної лібералізації громадського життя — Хрущовської відлиги. Багато представників

цього соціально активного покоління за часів незалежності інтегрувалися у владні структури, стали членами комітетів державних премій.

В. Шевчук

Л. Костенко

Д. Павличко

Г. Тютюнник

письменників також називають «витісненим поколінням» оскільки публікація творів авторів була

практично повністю зупинена цензурою. Постшістдесятники та сімдесятники дистанціювалися від політики у своєрідну внутрішню еміграцію, їхня творчість позначена філософським заглибленням у себе, що відбувалося на фоні посилення цензури за часів Брежнєва. Автори цього покоління орієнтувалися на європейську естетичну традицію, а не на соцреалізм. Сімдесятники народжені між 1939 та 1953 р. Сімдесятники, які не друкували своїх творів і лишалися в андерґраунді, представлені в основному львівським середовищем знайомих поета Григорія Чубая.

Ю. Винничук

 Б. Жолдак

В. Голобородько

М. Воробйов

1980-х років. Вони не були соціально ангажованими і мали тенденцію

до іронічного та меланхолійного ставлення до життя. Вісімдесятники були провокаційним поколінням з перевагою індивідуалізму над колективізмом у поглядах. Вісімдесятники народжені між 1949 та 1965 р.

В. Герасим'юк

І. Римарук

О. Забужко

О. Ірванець

свободи від державної цензури. Дев'ятдесятники, твори яких часто відзначені зневірою

в національній ідеї та людині взагалі, розвинули велике стилістичне різноманіття в літературі в час посткомуністичних трансформацій. Дев'ятдесятники народжені між 1964 та 1977 р. Між поколіннями шістдесятників та дев’ятдесятників існував ідейний конфлікт: в той час коли для перших соціальна ангажованість та певна месіанська роль письменника були цінними, другі відкидали це на користь герметичної літератури та стилістичних експериментів

 М. Кіяновська

Р. Кухарук

І. Андрусяк

популярності епатажними акціями та активною промоцією себе у медіа та

публічному просторі. Для творів цього покоління характерне відчуття відірваності від цінностей попередників внаслідок недовіри до культури батьків, вихованих у тоталітарному суспільстві. Ознакою двотисячників є також літературний аутизм, тобто написання творів передовсім для власного кола знайомих.

С. Жадан

М. Савка

С. Пиркало

П. Ар'є

друкувати свої твори тільки в 1990-х роках. Таких авторів Олександр Гордон запропонував

називати «позадесятниками». Зокрема, з-поміж авторів старшого покоління Юрій Покальчук(1941–2008) позиціонував себе як сучасний письменник. В 1990-ті роки свої важливі твори написали письменники, яких не прийнято приписувати до якогось з названих поколінь: Олег Лишега та Галина Пагутяк. В. Даниленко згадує літературних самітників, творчість яких відрізняється від їхніх сучасників: Віктор Міняйло(*1919), Феодосій Роговий (*1925), Лесь Подерв'янський(*1952), Григорій Гусейнов (*1950).Згідно з С. Павличко, наступні автори не належали до жодних літературних шкіл або ідеологій: Н. Білоцерківець, Л. Таран, О. Забужко, О. Гриценко та А. Могильний. Мала українська енциклопедія актуальної літератури в антологійному додатку перелічує наступних авторів як одинаків та самітників: Юрій Покальчук, Володимир Назаренко, Андрій Охрімович, Тарас Мурашко.

Юрій Покальчук

Феодосій Роговий

Григорій Гусейнов