Технології патронажу з дітьми, що мають особливі потреби

Альона

Завдання патронажу
4. Нормативно-правова база
5. Інститути, які допомагають дітям-інвалідам
6. Правила патронажного

процесу
7. Організація соціальної роботи з дітьми-інвалідами
Висновки
Список використаних джерел

виникати і загострюватися на різних етапах життя. Відомо, що навіть самі

дбайливі і оптимістично настроєні батьки, виховуючи таку дитину, випробовують величезне емоційне і психологічне навантаження, що врешті-решт може привести до зриву. Тому дана тема є актуальною, що надавати соціально-психологічну допомогу таким сім'ям.
Одним з методів соціальної підтримки сім'ї є соціальний патронаж, який припускає спільну діяльність фахівців з соціально-психологічно-педагогічної реабілітації.

Соціальний патронаж
– це обстеження сім'ї з метою виявлення соціально- психологічних, демографічних, житлово-комунальних

особливостей і розробка індивідуально для кожної сім'ї програми соціально-педагогічної реабілітації.
Соціальний патронаж сім’ї з дітьми, що мають особливі потреби має включати в себе декілька аспектів життєдіяльності дітей з обмеженими можливостями, серед яких можна виділити такі, як ставлення членів сім’ї до дитини, становище дитини в сім’ї, рухова активність дитини, що має включати колекційні фізичні вправи, руховий режим під наглядом лікаря, та пізнавальну активність.

дитини-інваліда,
попередження вторинних ефектів, пристосування
сім’ї до задоволення потреб дитини, відновлення 
здібностей дитини

до побутової, суспільної,
майбутньої професійної діяльності.

обмежень життєдіяльності інвалідів, відновлення і компенсації їх порушених або втрачених

здатностей до побутової, професійної, суспільної діяльності;
визначення основних завдань системи реабілітації інвалідів, видів і форм реабілітаційних заходів;
розмежування повноважень між центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування;
регламентування матеріально-технічного, кадрового, фінансового, наукового забезпечення системи реабілітації інвалідів;
структурно-організаційне забезпечення державної соціальної політики по відношенню до інвалідів і дітей-інвалідів;
сприяння залученню громадських організацій інвалідів до реалізації державної політики у цій сфері.

включає:
Збір первинної інформації про сім’ю та дітей, що мають особливі

потреби, отриманої від педагогів, вихователів, близьких, спеціалізованих установ;
Обговорення отриманих результатів (оцінка статусу сім’ї, постановка цілей та очікуваних результатів, пошук відповідних видів та форм реабілітації);
Реалізація поставлених цілей та завдань з застосуванням різних видів реабілітаційних заходів. Тут паралельно має проводитися робота як з дитиною-інвалідом, так із з сім’єю в цілому. Робота з дитиною-інвалідом повинна полягати у вивченні соціального статусу дитини в сім’ї, особливостей стосунків дитини з батьками. Робота з батьками полягає в обстеженні матеріально-побутових умов, вивчення сімейного мікроклімату, визначення стилю виховання;
Аналіз результатів проробленої роботи.

дітей-інвалідів і дітей з вадами психічного та фізичного розвитку, яка

організаційно розподілилася між Міністерством освіти України, Міністерством охорони здоров’я України, Міністерством праці та соціальної політики України, Міністерством у справах сім’ї та молоді України, Державним комітетом України з фізичної культури і спорту.
На виконання Конвенції ООН про права дитини в Україні прийнято Національну програму "Діти України", закони України "Про охорону дитинства" і "Про державну соціальну допомогу дітям-інвалідам та інвалідам з дитинства".
Правові засади щодо задоволення особливих потреб дітей з обмеженими фізичними та психічними можливостями у соціальному захисті, навчанні, лікуванні, соціальній опіці та громадській діяльності відображені у Законах України: «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про освіту», «Про пенсійне забезпечення», «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», «Про фізичну культуру і спорт», «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», «Про благодійництво та благодійні організації», в Основах законодавства України про охорону здоров’я, Основах законодавства України про культуру.

біржа благодійності;
Благодійні фонди;
Центр медико-соціальної реабілітації дітей-інвалідів;
Благодійний фонд «Серце до серця»;

для задоволення власних фізіологічних потреб, опанування навичок захисту власних прав

та інтересів, забезпечення автономного проживання у суспільстві з необхідною підтримкою.

визначення форм, методів, засобів, терміну та процедур психологічної корекції, навчання

прийомам та методам саморегуляції, самовиховання, самонавчання, формування мотивації до праці, проведення індивідуальної психокорекційної роботи.

розвитку, засвоєння інвалідом або дитиною-інвалідом знань, умінь і навичок з

метою їх адаптації у соціумі, проведення корекційно-розвиткової роботи (розвиток здорового сприймання, корекція пізнавальної діяльності, формування навичок соціально-побутового обслуговування), навчання найпростішим трудовим навичкам, дотриманню техніки безпеки, сприяння ефективному працевлаштуванню інвалідів.

сомато-фізіологічної, сенсорної та психічної спроможності дитини-інваліда за даними індивідуальної програми

реабілітації та результатів обстеження лікарями установи, надання рекомендацій стосовно подальшої можливої (або неможливої) соціальної реабілітації, розробку рекомендацій з дозування фізичних та психологічних навантажень, створення стереотипів поведінки, які відповідають фізичним та розумовим можливостям дитини-інваліда, визначення адекватності та послідовності заходів лікувально-профілактичного характеру, здійснення постійного нагляду та контролю за фізичними, соматичним та психічним станами дітей-інвалідів, організацію та контроль виконання в установі санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та профілактичних заходів, здійснення санітарно-просвітницької роботи.

був і залишається соціальний захист дітей-інвалідів, особливо тих, які мають обмежену

здатність до самообслуговування та виховуються вдома.

як до такої, що вимагає спеціального навчання виховання та догляду.
2.

На основі спеціальних рекомендацій, порад та методик поступово i цілеспрямовано:
- навчати дитину альтернативних способів спілкування;
- навчати основних правил поведінки;
- прищеплювати навички самообслуговування;
- розвивати зорове, слухове, тактильне сприйняття;
- виявляти та розвивати творчі здiбностi дитини.
З. Створювати середовище фізичної та емоційної безпеки:
- позбавитися небезпечних речей та предметів;
- вилучити предмети, що викликають у дитини страх та iншi негативні емоцiйнi реакцiї;
- не з’ясовувати у присутності дитини стосунки, особливо з приводу її інвалідності та проблем, пов’язаних з нею.
4. Рідним та людям, що знаходяться в безпосередньому контакті з дитиною-iнвалiдом, потрібно:
- сприймати її такою, якою вона є;
- підтримувати і заохочувати її до пізнання нового;
- стимулювати до дії через гру;
- більше розмовляти з дитиною, слухати
- надавати дитині можливості вибору: в їжі, одязі, іграшках, засобах масової iнформацiї тощо;
- не піддаватися всім примхам вимогам дитини;
- не вимагати вiд неї того, чого вона не здатна зробити;
- не боятися кожну хвилину за життя дитини.
Головна задача усіх осіб, що працюють з дитиною-інвалідом полягає у тому, щоб забезпечити позитивні зміни у розвитку її особистості.

дитини з обмеженою дієздатністю;
побутовій реаблiтацiї дiтей-iнвалiдiв (навчання елементам самообслуговування

та норм елементарної поведнки в рiзних мікросоціумах);
органiзації консультпунктiв для родичiв дітей-iнвалiдiв з юридичних, правових, психолого-педагогічних та інших питань;
розвитку потенційних творчих можливостей дiтей-iнвалiдiв;
формування якостей особистiсної самодяльностi засобами спеціально розроблених психотренiнгiв та психотренуючих iгор;
органiзацiї культурно-дозвiллево та освітньої дiяльностi дiтей-iнвалiдiв;
координації роботи з різними соціальними інститутами, що опікуються проблемами дiтей-iнвалiдiв у суспiльствi;
здійснені соціального захисту дітей-інвалідів та їх сімей.

напрями:
1 .Допомогти батькам зрозуміти, що хвору дитину не слід сприймати

як погану, а як представника людей з розряду особливих культурних відмінностей, у ставленні до яких у світовій практиці став чітко помітним поворот від культури корисності до культури гідності.
2.Дати зрозуміти родині, що вона у світі не єдина зі своєю проблемою. Є інші сім'ї, які у рамках можливого вирішують цю проблему на основі вироблення власної філософії життя. Результатом цього є створення найсприятливіших умов для соціалізації хворої дитини. Познайомитись з такою родиною.
3. Проводити консультації, у ході яких пропагувати та рекомендувати послуги різноманітних соціальних служб, медичних закладів. Ознайомлювати з правовим становищем хворої дитини.
4. Ознайомити батьків з методикою роботи із хворою дитиною. Допомагати в організації спільного з дитиною сімейного відпочинку.
5 .У випадку, коли сім'я з хворою дитиною проходить через "класичний" паттерн (матері надміру втягнуті у виховання дитини в той час, як батьки відходять від ситуації емоційно чи фізично), проводити бесіди з батьками та залучати до проведення психологічних тренінгів з метою запобігання розпаду сім'ї.
6. Радити батькам не намагатися "нормалізувати" дитину в тому випадку, коли це неможливо. Невдача в таких випадках призводить до трагедії.
7 .Допомогти батькам побачити реальні можливості дитини і спрямувати всі сили на її розвиток у ході належного догляду за нею, виховання та навчання її.
8. Соціально-педагогічний супровід сім'ї з хворою дитиною вести на основі плану реабілітації хворого, складеного спільно з дитячим лікарем. На базі цього плану розробити батькам відповідні рекомендації.

направлений на покращення сімейно-побутових умов, комунікативної складової, залученні дитини до колективної участі

у суспільній діяльності, проведення реабілітаційних заходів, спрямованих на адаптацію дитини-інваліда в суспільному житті; сприяння у професійному навчанні і професійній адаптації; психологічну підтримку в процесі професійної адаптації; соціально-побутову адаптацію і соціально-середовищну орієнтацію, соціальне обслуговування; забезпечення виробами медичного призначення; надання необхідної інформації – довідникової або інформації правового характеру, напраклад, щодо прав дітей-інвалідів;
Всі ці реабілітаційні заходи мають здійснюватися на основі принципу добровільності прийняття допомоги, повноти інформації, поваги до сім’ї, опори на позитивний соціальний досвід сім’ї.

2005 р.
Закон України «Про основи соціальної захищенності інвалідів в Україні»

від 21.03.1991 р.
Інноваційні форми опіки дітей з особливими потребами: міжнародний та національний досвід /Под ред. Г. Лактіонової. - К.: Науковий світ, 2001. – 61 с.
Соціальний патронаж сімей з дітьми інвалідами/http://www.socialforum.ru/zhurnal/ plugin.tt_news.
Дмитревская Н.Л. Проблемной семье – социальный патронаж/ http://www.gorvestnic.ru/publ/1.
Соціальна педагогіка. Підручник./ За редакцією проф. Капської А.Й. – К., 2006. – 468 с.