Тема 2 : “ОСНОВНІ МОДЕЛІ КОМУНІКАЦІЇ”

основні етапи.
2. Форми комунікативного процесу.
3. Базові моделі комунікації.

індивідами (або групами).
Поняття комунікація може вживатись у значенні:
соціальна комунікація

– cпілкування між людьми та іншими соціальними суб’єктами;
зв'язок за допомогою технічних засобів;
певна система, за допомогою якої забезпечується сполучення між віддаленими об'єктами, наприклад: підземні комунікації, транспортні комунікації, каналізаційні комунікації тощо.
Спілкування – соціально – психологічний процес взаємодії двох і більше людей з приводу повідомленого. Люди на відміну від телефонного апарата, не просто передають інформацію. Вони її формують, уточнюють, розвивають, спотворюють, переживають і реагують на повідомлене.
Слово комунікація прийшло до нас через англійську мову (communication) від латинського communicatio – єдність, передача, з’єднання, повідомлення, пов’язаного з дієсловом (лат.) communico – роблю спільним, повідомляю, з’єдную, похідним від (лат.) communis – спільний.

комунікації.
Комунікація - це процес, що забезпечує утворення

та існування суспільства.
Ми живемо у світі комунікації, пише Г.Г. Почепцов. 70% свого часу людина витрачає на комунікацію.
Без ефективної комунікації зупинилося б багато виробничих процесів.
Питання організації комунікативного процесу є дуже важливим для творення суспільства.

або підтримання контакту) 2- АДРЕСАТ (отимувач інформації). а – ситуація

та соціально-психологічні особливості комунікаторів  б -духовне і професійне єднання учасників комунікації.

стосунків між комунікаторами (1-2, 2-1, 1-3, 3-4, 4-3 і т.

д.);

двох осіб:
відправника - особи, яка генерує інформацію (ідеї),що призначена для

передачі;
одержувача – особи, для якої призначена інформація, що передається;
2) наявність повідомлення ( закодована за допомогою будь-яких символів інформація, що призначена для передачі);
3) наявність каналу ( засобу, за допомогою якого передається інформація);
4) наявність зворотнього зв’язку, тобто процесу передачі повідомлення у зворотньому напрямку ( таке повідомлення містить інформацію про ступінь сприйняття й зрозумілості отриманого повідомлення).

та вибір каналу;
3. передача повідомлення через канал;
4. декодування,

усвідомлення змісту ідеї відправника;
5. зворотній зв’язок.

саме інформацію він бажає зробити предметом комунікації. При цьому відправник

має:

а) знати мету комунікації (чого він намагається досягти);
б) усвідомлювати відповідність концепції комунікації конкретній ситуації (доречність обміну інформацією з іншою особою).

допомогою слів, інтонацій голосу, рисунків, жестів, виразів обличчя тощо. Повідомлення

є реальним продуктом процесу кодування інформації. Результативність кодування залежить від:

здібностей відправника кодувати інформацію для обміну;
ставлення відправника до інформації, яка кодується;
обізнаності відправника про інформацію, що кодується;
соціокультурного середовища, в якому знаходиться відправник.
На другому етапі вибирається канал комунікації ( засіб, за допомогою якого передається інформація).
На вибір каналу комунікації впливають такі фактори:
тип символів для кодування інформації;
характер повідомлення;
вагомість і привабливість каналу для одержувача;
конкретні переваги (недоліки) того чи іншого типу каналу.
Для підвищення результативности комунікації рекомендується використовувати два або більше каналів для передачі одного і того самого повідомлення.

це доставка повідомлення від відправника до одержувача.
На цьому етапі

суттєвим є вплив перешкод ("шумів").
Перешкоди – все, що спотворює (викривляє) сутність або зміст повідомлення.
Перешкоди практично завжди супроводжують комунікації.

для одержувача.

Коли символи, обрані відправником, мають одне і те

саме значення для одержувача повідомлення, останній зрозуміє, що мав на увазі відправник.

На практиці одержувач частіше тлумачить сутність та зміст повідомлення інакше, ніж відправник.
До того ж слід враховувати вплив перешкод (шумів).

- процес, в якому відправник і одержувач міняються місцями (одержувач

повідомляє відправника про те, як він зрозумів зміст повідомлення). При цьому одержувач:
кодує інформацію про сприйняття повідомлення;
обирає відповідний канал комунікації;
передає це повідомлення відправнику.
Відправник, у свою чергу:
декодує це повідомлення;
порівнює інформацію відправника із власною концепцією комунікації і визначає ступінь їх взаєморозуміння.

багатовекторністю процесу взаємодії і здатністю перерозподіляти
роль комуніканта в середовищі

комунікаторів.

Виділяють:

одновекторну комунікацію. Має переважно побутовий сугестивний (лат. suggestio, від suggero навчаю, навіюю) характер, хоч цілком природно використовується і в професійній, виробничій, науковій сферах, а також має постійні ролі комуніканта та комуніката і монологічну форму мовлення .

багатовекторну комунікацію. Характеризується постійною зміною ролі комуніканта і комуніката та має діалогічну форму мовлення.