ТЕМА 2. ПСИХІКА І ПОВЕДІНКА

психологічного забезпечення професійної діяльності,
кандидат психологічних наук, доцент
РЖЕВСЬКИЙ
Геннадій Миколайович

організмів в діяльності

3. Особливості будови мозку і психіка

4. Свідомість, невідоме,

підсвідомість та їх характеристики

Навчальні питання:

и поведение: Пер. с англ. – М.: Просвещение, 1988. –

248 с.
[2] Леонгард К. Акцентуированные личности / Психология и психоанализ характера: Хрестоматия. Ред. - сост. Д.Я.Райгородский. – Самара: Бахрах, 1998. – 639 с.
[3] Психология личности в трудах зарубежных психологов: Хрестоматия. – СПб.: Питер, 2000. – 318 с.
[4] Современная психология: справочное руководство / Под ред. В.Н. Дружинина. – М.: Инфа – 1999. – 687 с.

душа і 1оgоs - наука) -
1) Наука,

що вивчає процеси активного відображення людиною і тваринами об'єктивної реальності;
найважливіший предмет психології - вивчення людської психіки та її вищої форми - свідомості.
2) Сукупність психічних процесів, що зумовлюють будь-який вид діяльності.
3) Наука про закономірності розвитку і функціонування пси­хіки як особливої форми життєдіяльності.

ній співіснують багато підходів, напрямків, теорій, не у всьому взаємно

погоджених, а іноді важко співвіднос­них, заснованих на різних філософських системах, з різними по­нятійними апаратами, різними пояснювальними принципами.

що визначає науку в цілому. Більше того, деякі напрямки принципово

не дотримуються традиційних наукових принципів, уникають глибоких теоретичних побудов, не задаючись серйозним самообґрунтуванням, і значною мірою виявляються мистецтвом роботи з душевним світом людини.
Немає згоди й у тому, що першочергово повинна вивчати психологія, яким є її предмет.

світ людини.
Об'єкт психології: Об'єктом вивчення психології є психіка як функція

мозку.
Хоча психологія буквально означає науку про душу, питання про реальність душі донині не має відповіді з традиційно наукових позицій; поки що душу не вдається «науково» знайти і довести або спростувати її існування, експериментувати з нею. Душа залишається емпірично невловимою. У цьому - одна з особливостей психології.
Якщо говорити не про душу, а про психіку, ситуація не зміниться: психіка виявляється настільки ж невловимою.

міркувань, вона не може зробити її об'єктом безпосереднього дослідження: доводиться

шукати інші об'єкти і через їхнє вивчення - побічно - робити висновки про власне психіку. Вибір такого «вторинного об'єкта» залежить від того, що вважається головним, визначальним для психічного життя, - від того пояснювального принципу, що пропонується тією чи іншою науковою школою.
Існування свідомості - головний і безумовний факт, і основне звадання психології - у тому, щоб піддати аналізу стан і зміст свідомості.
Свідомість - сутнісна характеристика психіки.
Предмет психології - основні закономірності породження і функціонування психічної реальності.

високоорганізованої матерії (мозку), сутність якої полягає у відображенні дійсності у

вигляді відчуттів, сприйняттів, уявлень, мислення, почуттів, волі тощо і на основі психічного образу, який формується при цьому, регулювати поведінку і діяльність суб`єкта (визначає якісну своєрідність поведінки людини і тварини).

розвитком мовлення,- людська свідомість;
2) духовна організація людини, сукупність її

душевних якостей, душевний склад.
Відповідно до психоаналізу 3. Фрейда,
психіка складається з трьох інстанцій -
свідомого,
передсвідомого,
несвідомого –
системи їхньої взаємодії.

і тільки вона дозволяє зрозуміти і дослідити дуже важливі патологічні

процеси в душевному житті.
Психічне життя людини визначається його потягами, головний з яких - сексуальний.

поведінки живих істот.
Взаємозв'язок розвитку психіки, поведінки живих організмів та діяльності.
РОЗВИТОК

ПСИХІКИ - закономірна зміна психічних про­цесів у часі, виражена у кількісних, якісних і структурних перетвореннях.
Характеризується:
незворотними змінами,
спрямованістю (здатністю до нагромадження змін, «надбудовування» нових змін над попередніми) і
їхнім закономірним характером (наприклад, відтворюваністю однотипних змін в особин одного виду).
Розвиток психіки реалізується у формі
філогенезу й
онтогенезу.

- інакше філогенія
- історичний розвиток організмів, або еволюція органічного світу,

різних типів, класів, рядів (порядків), сімейств, родів і видів; філогенез варто розглядати в єдності й взає­мозумовленості з онтогенезом.
Філогенез психіки розглядається за аналогією з філогенезом організмів (мова йде про видовий розвиток психіки у тварин).

еволюції психіки тварин, пов'язаних з особ­ливостями середовища проживання, побудови нервової

системи та ін.; тут однією з найвідоміших залишається схема К. Бюлера: інстинкт-навичка-інтелект;
2) виявлення загальних факторів еволюції - умов переходу від етапу до етапу;
3) виділення го­ловних етапів еволюції форм свідомості, пов'язаних з особливо­стями виробничої діяльності, соціальних відносин, культури, мови та ін.;
4) установлення співвідношення основних етапів філогенезу - зокрема, людської психіки - і онтогенезу (див. Психіка: розвиток).
Існує взаємообумовленість між рівнем розвитку психіки і рівнем організації нервової системи її тілесного носія. Ця взаємообумовленість склалася у процесі адаптації організму та його психічного складу до середовища.

психіки (за О.М. Леонтьєвим):
І стадія – елементарна сенсорна психіка

(усі одноклітинні не мають психіки, багатоклітинні безхребетні тварини – до цієї стадії – за О.М.Леонтьєвим);
ІІ стадія – перцептивна психіка;
ІІІ стадія – інтелект.
У кожній стадії можливий поділ принаймні на два рівні:
вищий і
нижчий.

сигнальної діяльності. Рівень розвитку органів чуття та нервової системи визначає

рівень і форми психічного відображення

за О. М. Леонтьєвим, наявна в багатоклітинних безхребетних організмів.
Зоопсихолог

Г. Чайченко із таким твердженням не згоден; він цю стадію розвитку психіки поділяє на
1) нижній рівень, до якого належать одноклітинні організми, які взагалі не мають нервової системи й можуть реагувати на подразнення у формі локо­моції - руху до позитивних подразників і від негативних (сюди попадають одноклітинні й деякі багатоклітинні організми);
2) вищій рівень, на якому нервова система виникає, у дифузній та гангліозній формах.
На стадії елементарної сенсорної психіки поведінка тварин обумовлена впливом окремих властивостей предметів або явищ зовнішнього світу.
Відображення дійсності цього світу тваринами відбувається у формі чутливості.

тварина реагує, може не мати безпосереднього біологічного сенсу, тоді він

виконує сигнальну функцію (сигналізує про наявність біологічно значущих подразників), а, отже, орієнтує організм у середовищі. Тварини отримують від дійсності лише елементарні відчуття, що сприяє їх адаптації в постійних умовах середовища, але не дозволяє їм адаптуватися до мінливого середовища. Отож, головним психічним процесом на даній стадії є відчуття.

органів відчуття (що впливає на краще розрізнення відчуттів),
розвиток органів

руху та
розвиток нервової системи від дифузної до гангліозної.
Гідра, в якої дифузна нервова система, реагує на подразнення усією поверхнею тіла, бо її нервові клітини не спеціалізовані.
В нервовій системі дощових хробаків вже є спеціалізація - їх нейрони об'єднані в нервові вузли - ганглії, вони вже мають окремі органи чуття. Це сприяє виникненню зародків більш складних форм поведінки.
Активний пошук позитивних подразників є домінуючим над пристосуванням до існуючих умов.

зоопсихологів, вищі безхребетні й хребетні).
На цій стадії організми здатні

роз­різнювати не лише окремі фактори середовища, а цілісні предмети, речі.
Відбуваються процеси не лише відчуття, але й сприймання. Поведінка тварин керується одразу багатьма спільно діючими подразниками. Головним психічним процесом стадії перцептивної психіки є сприймання.

дистантних органів відчуття (зору, слуху - які на відміну від

дотику вимагають дистанції від предмету),
кортикалізації органів руху (рухові акти переходять під контроль кори головного мозку, тому стають більш довільними),
розвиток нервової системи (передусім – центральної нервової системи, а у ній - переднього мозку, великих півкуль, насамперед їх кори).

нижчій рівень - до нього належать вищі безхребетні (ракоподібні, павуки,

комахи), яким властива складна організація рухового апарату, складна будова органів чуття (фасеткові очі комах), ускладнення нервової системи (потужній надглотковий ганглій виконує координуючі функції аналогічно мозку). Комахи здатні до оптичного сприйняття форми;
2) вищий рівень властивий всім хребетним, але у повній мірі виявляє себе у вищих хребетних, в яких відбувається взаємодія різних аналізаторних систем: зорової, слухової, нюхової, кінестетичної;
вони вже можуть сприймати цілісні речі й - звісно - більш вдало пристосовуватись до середовища.

наявна і в дельфінів). Ці тварини здатні до наочно-дійового мислення.

Якщо тварини на стадії елементарної сенсорної психіки можуть відчувати лише певні моменти, сторони речей (і реагувати на них), а тварини на стадії перцептивної психіки мають справу з цілісними речами, то на стадії тваринного інтелекту перед твариною відкриваються відношення між речами (хоча й не у словесній абстракції, а в наглядній дії). Поведінка цих тварин перетворюється на набір цілеспрямованих операцій. Отож, мислення (у наочно-дійовій формі) виступає головним психічним процесом на даній стадії.

дослідам із шимпанзе, вищі примати мають чотири кардинальні відмінності від

тварин, які знаходяться на попередній стадії розвитку психіки:
здатність до інсайтів (раптових осяянь), коли мавпа здогадується, як вирішити складне завдання;
здатність відтворити одного разу здійснену операцію без нових спроб;
здатність перенесення знайденого рішення у інші принципово подібні умови;
здатність до рішення двохфазних завдань (тобто завдань, у яких виділяються попередня фаза (підготовча) і фаза здійснення (досягнення головної мети).

від попереднього матеріалу. Людська психіка детермінована вже переважно соціально:
Трудова

діяльність із суспільною організацією є головними факторами.
Внутрішня детермінація психіки людини в такому розумінні не відіграє великої ролі людина розглядається як біосоціальна істота.

форм поведінки - форм рухової активності;
удосконалювання здатності до індивідуального

научіння;
ускладнення форм психічного відображення (одночасно як наслідок і як фактор попередніх тенденцій).

формування основних структур психіки індивіда протягом його дитинства.
Вивчення онтогенезу

- головне завдання дитячої психології (див. Психологія вікова).
З позицій вітчизняної психології, основний зміст онтогенезу складає предметна діяльність і спілкування дитини, насампе­ред - спільна діяльність, спілкування з дорослим. В процесі інте­ріоризації дитина «врощує», «привласнює» соціальні, знаково-символічні структури і засоби цієї діяльності та спілкування, на базі чого формується її свідомість та особистість.
Загальним для вітчизняної психології є також розуміння формування психіки, свідомості, особистості в онтогенезі як соціальних процесів, що протікають в умовах активного, цілеспрямованого впливу з боку суспільства.
Особливий предмет дослідження складають формування і розпад мозкової організації психічних структур (див. Нейропсихологія).
Біологічний онтогенез, згідно з законом Мюллера-Геккеля, є копіюванням філогенезу.

і
вікова психологія.
Онтогенез людини вікова психологія поділяє на сенситивні періоди,

кожен з яких сприяє появі в людини певних психічних новоутворень. Якщо новоутворення не з'явиться в свій час, імовірно, що воно можуть не з'явитися взагалі, тому виховний вплив на певні сторони особистості повинен бути своєчасним (інакше він буде неефективним).
Сенситивні періоди об'єднуються у стадії. Ці стадії існують об'єктивно, вони відокремлюються одна від одної віковими кризами (1-го, 3-го, 7-го років життя, підліткового віку та ін.), проте про зміст цих стадій у психологів єдиної думки немає.

організації спільних дій;
свідомим створенням та застосуванням знарядь праці;
розвинутою

мовою;
абстрактним мисленням;
відмінністю у почуттях.

які входять до структури особистості; їх використо­вував К. Юнг для

пояснення розбіжностей у взаємодії людей зі світоv/
Мислення і почуття поєднані як раціональні функції, оскільки вони дозволяють, формувати судження про життєвий досвід.
Відчуття й інтуїція поєднані як ірраціональні функції, оскільки вони здійснюють пасивне «схоплювання» життєвого досвіду.

організму з навколишнім середовищем:
відображення навколишньої дійсності;
забезпечення цілісності організму;

регуляція поведінки і діяльності.

Саме тоді бурхливий розвиток науки, зокрема ме­ханіки, спричинив корінний перелом

у поглядах на тіло і душу людини. Розглядаючи тіло людини як своєрідну ма­шину, Р. Декарт дійшов висновку, що людська поведінка має рефлекторну природу, тобто є відповіддю на зовнішній вплив. Він доводив, що м'язи здатні відповідати на зовніш­ні впливи без допомоги душі, а лише за рахунок роботи нервової системи, тому психіка людини є суворо детерміно­ваною цими впливами. Декарт пояснив механізм виник­нення різних асоціацій, відчуттів, але поширити ідею рефлексу на всю психічну діяльність людини не зміг. Проте його здогади стимулювали об'єктивне пізнання секретів нервово-м'язової діяльності, що стало передумовою від­криття в XIX ст. чутливих і рухових нервів (Ч. Белл, Ф. Мажанді), а потім - рефлекторної дуги (французькі фі­зіологи П'єр-Жан-Марі Флуранс (1794-1867), Клод Бернар (1813-1878), анатом Поль Брока (1824-1880) та ін.

показав, що діяльність мозку теж здійснюється за принципом рефлексу. «...всі

акти свідомого і несвідомого життя за способом походження є рефлекси». Це твердження в науковій психології безповоротно закріпило принцип детермінізму (причинного пояснення) людської поведінки, а значить, і її психіки
Психічні явища за І. М. Сєченовим трактуються як регулятори, відповіді мозку на зовнішні (навколишнє середовище) і внутрішні (стан організму) дії (подразники).
Це приводить до активності людини, яка опосередковується іншими психічними явищами (почуття, воля, пам'ять тощо) і проявляється в різній поведінці людей.
На думку І. Сєченова, будь-який акт свідомості як реф­лекс включає в себе дію зовнішнього подразника і рухову відповідь на нього. Образи, уявлення, думки є окремими моментами цілісних процесів взаємодії організму із середовищем, а тому мозкову ланку рефлексу не можна відокремлю­вати від його природного початку (дії на рецептор) і кінця (рухової відповіді). Твердження, що всі психічні процеси розпочинаються і закінчуються у свідомості, він вважав по­милковим. Психічне явище, породжене у цілісному рефлекторному акті, на його думку, є фактором, що випереджує

діяльність адекватно пристосовується до мінливих умов і забезпечує досягнення потрібного

ефекту. Психіка виступає як властивість, функція відповідних відділів мозку, куди надходить і де обробляється інформація про навколишній світ. Отже, рефлекторний акт охоплює все багатство індивідуального досвіду. Будь-яке психічне явище - це відповідь мозку на зовнішні та внутрішні впливи.
Ці важливі теоретичні положення були експериментально підтверджені й конкретизовані І. П. Павловим (1849-1936). Розвиваючи далі вчення І. Сєченова, І. Павлов звернув увагу на ті рефлекси, механізми яких формуються в процесі життя.
Він назвав їх умовними рефлексами, показавши, що їх експериметальне вироблення дає змогу в широкому діапазоні варіювати умови різних впливів і виявляти закономірні зміни в поведінці.

дій і певних форм поведінки. У подальших дослідженнях погляди на

сигнальну функцію різних подразників, у тому числі і словесних, змінилися. Це дало змогу І. Павлову теоретично розробити та експериментальне обґрунтувати вчення ( сукупність поглядів на ці закономірності) про дві сигнальні системи.
Наприклад, образ предмета (зоровий, слуховий тощо) для тварин є сигналом якогось безумовного подразника, що спричинює зміну поведінки за типом умовного рефлексу.

слуховими, нюховими образами (сигналами), образами, що є для них сигналами

певних природжених, безумовних подразників. Тому вся психічна діяльність тварин, формування у них умовних рефлексів відбувається на основі першої сигнальної системи. Ці сигнали І. П. Павлов назвав сигналами першої сигнальної системи («перші сигнали»).У людини сигнали першої сигнальної системи (конкретні образи, уявлення) також відіграють дуже важливу роль, регулюючи і скеровуючи її поведінку.
Так, скажімо, червоне світло світлофора є для водія автомобіля сигнальним подразником, який викликає низку рухальних актів, унаслідок яких водій гальмує і зупиняє машину.
У людини, на відміну від тварин, поряд із першою сигнальною системою виникає і розвивається друга сигнальна система, яка має виняткову перевагу в пов’язана з мовою.

вимовляються, чуються, читаються – знакові системи різного рівня узагальнення, що

позначають предмети та явища і виступають як «сигнали сигналів». Вони значно розширюють і якісно змінюють фонд умовних рефлексів людини.
З допомогою слів можуть бути сигналізовані, заміщені сигнали першої сигнальної системи, образи-сигнали. Слово їх заступає, узагальнює і може викликати всі ті дії, що їх ініціюють перші сигнали.
Отже, СЛОВО - це «СИГНАЛ СИГНАЛІВ». ПСИХІКА – СУБ'ЄКТИВНИЙ ОБРАЗ ОБ'ЄКТИВНОГО СВІТУ, ВІДОБРАЖЕННЯ ДІЙСНОСТІ В МОЗКУ.

полягає в тому, що знання механізму рефлексу недостатньо для розуміння

того, чому людська психіка виконує роль активного чинника. Послідовники І. Павлова намагалися подолати його, замінюючи поняття «рефлекс» на поняття «рефлекторне кільце», а механізм рефлекторної дуги на механізм рефлекторного кільця. Наприклад, радянський фізіолог Петро Анохін (1898-1974) вважав, що активна регуляція поведінки здійснюється за допомогою механізму зворотного зв'язку. Це означає, що інформація про виконання кожної дії ефектора (органа виконання) знову надходить у мозок і оцінюється у ньому з позиції задачі, що розв'язується. Апарат зворотного зв'язку дає змогу зіставити результат виконаної дії з образом, виникнення якого випереджає цей результат, і при потребі коригувати її.
Отже, дослідження І. Сєченова, І. Павлова, П. Анохіна та інших фізіологів переконливо показали, що психіка має рефлекторну природу.

головного мозку, будову і роботу якої досліджує спеціальна галузь знань

- фізіологія вищої нервової діяльності (ВНД).
Саме ВНД забезпечує
сенсорну,
еферентну,
асоціативну і
психічну функції
і є тією головною ланкою, яка сформувалась у процесі еволюції тваринного світу на підставі анатомо-функціональної взаємодії організму з навколишнім середовищем і структурної інтеграції та регуляції діяльності всіх систем цілісного організму.

століття звернув увагу на те, що «діяльність нервової системи спрямовується,

з одного боку, на об'єднання, інтеграцію роботи всіх частин організму, з іншого - на зв'язок організму з навколишнім середовищем, на врівноваження систем організму з навколишніми умовами»
(Павлов П. І. Повне зібр. творів. - М.-Л.: Вид-во Академії наук, 1951. - Т. III. Кн. 2. - С. 106).
У корі головного мозку людини постійно діють осередки гальмування і збудження - основні процеси ВНД, які різняться за силою, врівноваженістю, рухомістю.

дає підстави стверджувати, що психічні явища в адаптованому їхньому прояві

є результатом інтегральної діяльності всієї нервової системи, наслідком нервово-соматичної інтеграції.
Отже, психіка людини активна, існує як психічна діяльність і є продуктом анатомо-функціональної структури - вищої нервової діяльності.
Власне людська, складно організована психіка може сформуватися і активно функціонувати лише за певних біологічних умов, таких як
рівень вмісту кисню у крові та клітинах мозку,
температура тіла,
обмін речовин тощо.

нервової системи та мозку
тип будови тіла
генетичні аномалії
рівень

гормональної активності
Практично будь-яке хронічне захворювання призводить до підвищення дратівливості, втомлюваності, емоційної нестабільності, тобто веде до змін психологічного статусу.

в яких розташовані нервові клітини, або нейрони.
Периферійна нервова система

складається зі спинномозкових і черепно - мозкових нервів.
Середня вага головного мозку - 1360 г.
Вага мозку (за нормою) знаходиться в межах від 1100 г до 3000 г.
У жінок в середньому мозок на 100 г легший.
Великі півкулі головного мозку є вищим відділом нервової системи і досягли найбільшого розвитку в людей.

функцію (наприклад, аналіз слухових подразників), розташовані по всій корі головного

мозку,
у людини вони локалізовані, функція їх обмежена і чітко визначена.
Так, аналіз і синтез зорових подразників відбувається у потиличній області кори головного мозку, слухових - у скроневій і т.п.
Кора великих півкуль за характером будови, розташуванням нейронів та функціями поділяється на 52 поля (за Бродманом).

відображення об'єктивної дійсності. У людини цю функцію виконує мозок.

Мозкові притаманні багато функцій. Він виконує безліч дій, які ще менше залежать від нашої активної свідомості.
Звідси мозок - це орган, спеціально пристосований для того, щоб допомагати окремим особам у здійсненні головних життєвих актів.
Мозок складається з добре розрізнювальних різноманітних відділів. Усередині цих відділів є чимало вільних меж між підвідділами.

лівою півкулями. Обидві півкулі здатні отримувати й переробляти інформацію у

вигляді як образів, так і слів, але існує ФУНКЦІОНАЛЬНА АСИМЕТРІЯ ГОЛОВНОГО МОЗКУ - різний ступінь виявленості тих чи інших функцій у лівій та правій півкулях.
У лівій півкулі розміщені ділянки, пов'язані з мовною діяльністю людини, їх ураження призводить до порушення мовлення (появи афазій), блокує можливість нормального спілкування, а за глибокого враження нервової тканини - до значних дефектів розумової діяльності, спричиняє порушення логіко-граматичних операцій і творчих форм мислення.
Їх функцією є читання і рахування, переважне оперування знаковою інформацією (словами, символами, цифрами тощо). Ліва півкуля забезпечує можливість логічних побудов, без яких неможливе послідовне аналітичне мислення.

музики, емоційне ставлення до сприйнятих та усвідомлених об'єктів.
Ураження ділянок правої

півкулі спотворює образні компоненти сприймання і емоційні переживання.
Обидві півкулі функціонують у взаємозв'язку. Функціональна асиметрія притаманна тільки людині, формується в процесі спілкування і залежно від переважання функціонування правої чи лівої півкулі впливає на індивідуально-психологічні характеристики особистості.

та переживання
тривога, відчай тощо.
Ліва півкуля:
мова
письмо
рахунок
вербальна пам’ять
логічні роздуми
позитивні емоції
сприйняття приємного та

комічного

якісно вищий рівень відображення дійсності завдяки мові.
Психіка характеризується активністю, необхідною

часткою якої є спонукання, активний пошук найкращого варіанту рішення, добір варіантів можливої поведінки.
Активне регулювання поведінки передбачає механізм зворотного зв'язку, тобто оцінку поведінки мозком під кутом зору поставленого завдання. З допомогою механізму зворотного зв'язку відбувається зіставлення результату дії з образом, виникнення якого випереджає цей результат, передбачає його як своєрідну модель дійсності.
Структура психіки. Психічні процеси, психічні стани, психічні властивості. Свідомість та неусвідомлюване в психіці, їх характеристика. Сон та його роль у функціонуванні психіки.
Структурні елементи психіки –
психічні пізнавальні процеси,
властивості,
стани та
утворення.

орієнтація у властивостях предметного середовища та управління поведінкою. Психічне відображення

не є дзеркальним, пасивним. Воно пов'язане із пошуком, вибором.
Психіка є властивістю мозку. Психічна діяльність здійснюється за допомогою багатьох спеціальних фізіологічних механізмів. Одні з них забезпечують сприйняття впливів, інші - перетворення їх у сигнали, треті - планування і регуляцію поведінки і т.ін. Уся ця складна робота забезпечує активну орієнтацію організму в навколишньому середовищі.

на психіку людини
ПЛАН
Середовище існування та його вплив на психічну

діяльність.
Адаптація і дезадаптація.
Проблеми психологічної залежності (алкоголь, наркотики).
Психічне здоров’я людини, його складові.
Рекомендована література: [1.6; с 70-74; 2.16; 2.17, 2.38; 2.58; 2.69; с 149-256].
Завдання до самостійної роботи:
Підготуйтесь до обговорення питань семінару на основі вивчення літератури, а також ситуаційної вправи «Король злочинного світу» (див. література: 2.58, с. 8-20).
Тема 2. ПСИХІКА І ПОВЕДІНКА
Ця тема у нашому курсі є базовою. Тому їй представляється важливе значення. У лекційному матеріалі розглянемо сутність, структуру психіки, її функції. А також біологічні основи, природну та соціальну детермінацію психічного розвитку.
На нашу думку, питання семінарського заняття дозволяють поглибити ці знання, більш уважно відноситися до свого психічного здоров’я.
При підготовці до розгляду питань слід пам’ятати, що психіка забезпечується роботою тілесних систем. Але в лабіринтах мозку психіку не знайти, не торкнутися, оскільки це специфічна організація реальності.
При пояснені явищ середовища важливий рух думки не тільки у плані пояснення явищ, коли ціле людини намагається розуміти, поділяючи на частини, але і своєрідність середовища. Як відомо, середовище має складну структуру організацій, біологічний, хімічний, але і соціальні, організаційні інформаційні частини. Вони не завжди явні, але розумопоставляюча і дуже багато виявляюча в психіці людини. В той же час від психіки багато чого залежить, як буде діяти людина, яку модель поведінки буде обирати.
На завершення, проаналізуйте приклади і покажіть, які з них ілюстрирують:
а) внутрішньо простий, але зовнішньо важкий світ людини;
б) внутрішньо важкий, але зовнішньо легкий. Аргументуйте свою точку зору.
Випускник середньої школи поступав у ВНЗ, але не зміг. Став агресивним, злим на всіх оточуючих.
Випускник ліцею не став поступати в університет, оскільки думав нелегким для себе “сидіти на шиї у батьків”, відслужив в армії, завів сім’ю, працює, готується до продовження навчання на дистанційній формі. Як завжди, оптимістичний.
Наведіть свої приклади.
Важлива роль у процесі ефективної взаємодії з оточуючим середовищем належить адаптації (від лат. аdaptate -- пристосуватись). Цей процес може здійснитися на різних рівнях. На психологічному рівні адаптація здійснюється внаслідок успішного прийняття рішень, прояву ініціативи тощо.
Звернутись особливу увагу на психологічний механізм адаптації: орієнтація на позитивне; реалістичну спроможність свідомості; розвинений соціальний і практичний інтелекти тощо. А також розгляньте такі явища як дезадаптація, причини виникнення її , механізми подолання.
Одним з наслідків соціальної дезадаптації є вживання алкоголю, психотропних речовин. Навряд чи знайдеться у нашому суспільстві людина, яка не знає про шкідливість алкоголю та наркотиків. Але, на жаль, не усі розуміють, чому ці речовини стають згубними, чому виникає психологічна залежність і чим вона відрізняється від фізіологічної. Тому, проаналізуйте, чому так відбувається, чому ці речовини викликають зміну стану свідомості, ведуть до метаморфоз особистості.
З’ясуйте механізм дії алкоголю і наркотиків на психіку, як алкоголь впливає на активність мозкових структур, як наркотики впливають на центральну нервову систему, на пам’ять, мислення.
Виявити психологічні аспекти попередження адекватної поведінки.
І на завершення розгляду цієї теми, знайдіть відповідь, чому для людини важливе не тільки фізичне але і психічне здоров’я і чому внутрішня гармонія є важливим його чинником.
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ ЗНАНЬ
Тема 2. ПСИХІКА І ПОВЕДІНКА
Що означає психіка за своєю суттю? Які функції вона виконує?
Навіщо потрібна нервова система?
Що належить до центральної нервової системи і де вона знаходиться?
Що таке нейрон? Чим він відрізняється від інших клітин?
Назви функції (дії), які контролюються мозком.
Коли легше досягти успіху в житті: людині з домінуючою правою або лівою півкулею? Визначте, яка півкуля мозку домінує у Вас? Чому Ви так вважаєте?
Які відмінності психіки чоловіка та жінки Вам відомі?
У чому полягає специфіка свідомого способу життя людини?
Що таке неусвідомлюване та як воно впливає на життя людини? Як «несвідоме» у структурі психіки взаємодіє зі «свідомим»?
Яку роль грає сон у психічній діяльності людини?
За допомогою чого, на думку Скіннера, можна управляти поведінкою?
Поміркуйте над питанням, як буде розвиватися психіка людини надалі.
Що означає девіантна та деликвентна поведінка?
Поясніть, яким чином наркотики впливають на психіку людини? У чому полягає сутність наркоманії?
Як Ви розумієте поняття «психіка», «свідоме», «несвідоме», «під­свідоме», «психічна залежність», «генотип», «психічне здоров’я»?
Що було відомо Вам про психіку і що Ви знаєте зараз?