Тема 3. Особливості господарського розвитку та економічної думки періоду

світових цивілізацій (VIII ст. до н.е. - V ст. н.

е.)

рабовласницької держави. Зародження феодальних відносин.
3. Економічна думка періоду формування світових

цивілізацій.

Балканського півострова і на прилеглих островах на рубежі III-II тис.

до н.е. виникла давньогрецька цивілізація.

близьке до аналогічних структур країн Сходу.
Палаци виникли на рубежі

III-II тис. до н.е. одночасно в різних районах о. Крит. Землі були палацові, приватні й общинні. Населення, що займалося землеробством, було обкладено натуральними і трудовими повинностями на користь палацу. Палац був одночасно адміністративним і релігійним центром, головною житницею, майстернею і торговельним центром.

- гомерівський - характеризувався відсталим натуральним господарством. Худоба вважалася мірилом

багатства, інших грошей гомерівське суспільство не знало. До кінця гомерівського періоду Греція являла собою світ великих полісів-общин, які об'єднували селян-землеробів, не підтримували зовнішніх зв'язків, верхівка суспільства не була різко виділена.

характеризується значними змінами у господарському житті, що привели до створення

нової економічної системи.
Головним осередком сільського господарства були дрібне селянське господарство і більший фільварок родової знаті, який оброблявся збіднілими родичами. Землі здавалися в оренду, за яку аристократи вилучали 1/2 урожаю.

його галузі: металургія, металообробка, кораблебудування. Гончарне виробництво мало масовий, серійний

характер. Провідною галуззю стала зовнішня торгівля, про масштаби якої свідчать знахідки грецької кераміки аж до Центральної і Західної Європи. Почав утверджуватися товарно-грошовий обмін.

концентрації землі в руках знаті;
- по-друге, необхідність нових джерел

сировини, пошук ринків збуту для продукції сільського господарства і ремесла, потреба в металах, відсутніх у самій Греції, намагання греків контролювати торговельні шляхи;
- по-третє, політична боротьба, що спонукала тих, хто зазнав поразки, шукати щастя в колоніях.

Італія були так густо заселені колоністами, що стали називатися Великою

Грецією.
ІІ-й - північно-східний - на узбережжя Чорного моря.
ІІІ-й - південний і південно-східний - найбільш слабкий, оскільки тут греки натрапили на потужний опір фінікійських купців. Усього було створено декілька сотень колоній з населенням чисельністю 1,5-2 млн. осіб.

поширенню досягнень еллінської культури;
- відкрила нові можливості людини, звільняючи

особистість з-під контролю роду.

основі поліса лежить антична форма власності, що становила собою єдність

державної і приватної форм власності. Поліс як колектив громадян мав право верховної власності на землю, і тільки його громадяни могли бути власниками землі.

економічною основою свободи. Утвердилась і полісна система цінностей: ідея переваг

землеробської праці над усіма іншими, засудження прагнення до прибутку..

торгівлі, ремесла, товарно-грошових відносин, велика частка праці залежних робітників, з

олігархічним ладом (Спарта, міста Фессалії, Беотії);
2) торговельно-ремісничий - велика частка ремесел і торгівлі, товарно-грошових відносин, втілення рабської праці у виробництво, демократичний лад (Афіни, Коринф, Мілет, Сиракузи).

встановилися нові форми соціально-економічної організації, хоча цей процес у різних

частинах Еллади проходив по-різному.
Основною рисою соціально-економічного розвитку класичного періоду (V—VI ст. до н. е.) стало панування полісів і поширення в торговельно-ремісничих полісах рабства класичного типу.

Афіни були більш розвинені в економічному відношенні.

в Римі та Італії з самого початку відігравали визначальну роль.

Саме тому землеволодіння стає основою економічного життя Давнього Риму.

працю рабів. Головною сільськогосподарською культурою стає пшениця. Але розвиток ремесел

в Давньому Римі відбувається повільно, адже ремеслом у кожному домі займалися раби, крім того, держава, яка орієнтувалася на земельних власників, не сприяла їх розвитку.

100 га), де працювало декілька десятків рабів. Господарство її було

багатогалузевим, інтенсивним. Вілли розташовувалися поблизу міст, куди збувалася частина врожаю. Як форма організації господарства вілла мала ряд переваг перед дрібним селянським господарством: тут застосовувалася кооперація праці, вона була краще організована, використовувалися різноманітні знаряддя та застосовувалися передові на той час агрономічні методи.

латифундії - великі, головним чином, скотарські господарства римської верхівки, засновані

на використанні рабської праці. Разом із тим ішов процес скуповування дрібних володінь та перетворення їх у великі господарства з цілісною економічною організацією.
 
- В цей період у Римі отримало значний розвиток грошове господарство: існувала велика кількість банків, які виконували найрізноманітніші посередницькі функції в різних грошових розрахунках; розвивалася і зовнішня торгівля.

наприкінці І тис. до н. е. Рим і перетворився у

велику світову державу, він уже схилявся до занепаду, адже з розвитком великого землеволодіння, де використовувалася праця рабів, у корені був зруйнований фактор, на який здавна спиралася держава - господарство дрібних землевласників.
- У всіх галузях діяльності застосовувалася праця рабів, які займалися ремеслом, керували підприємствами своїх панів та банківськими операціями, навчали дітей тощо. Кількість їх була величезна, а життя надзвичайно важким, що призводило до постійних повстань та виступів (як, наприклад, повстання під керівництвом Спартака у 73 - 71 рр. до н. е.).

а через падіння класу дрібних власників, яке відбувалося паралельно з

посиленням рабства.
- Характерною рисою розвитку сільського господарства на початку І тисячоліття стало подальше розповсюдження латифундій, які засновувалися, як вже згадувалося, на примусовій праці рабів. Ефективність господарства латифундій можна було забезпечити лише за умов над експлуатації та жорстокого примусу до праці (під загрозою здоров'ю та навіть життю), а це, у свою чергу, вимагало низьких цін на рабів, що дозволяло би легко замінити вибулого раба на іншого. Але з припиненням великих переможних війн різко скорочується надходження рабів, а ціни на них різко зростають.

поза увагою сучасників. Так, Луцій Колумела (1 ст. н. е.)

зазначав, що раби погано дбають про врожай та погано випасають худобу, віддають її для роботи в інші руки. Вихід із становища, що склалося, він бачив у використанні праці колонів, якими ставали вільновідпущеники та раби, які отримали пекуліум. Проте колонами могли стати й особи вільного походження, перш за все орендарі, і навіть дрібні землевласники, які, рятуючись від пограбувань та утисків, вступали під патронат магнатів, перетворюючись на колонів. Праця рабів поступово витісняється зі сфери виробництва.
- Таким чином, відбувається поступова феодалізація відносин у Римській державі. В 338 р. відбувається юридичне покріпачення колонів: їм забороняється залишати маєтки. Колонат став важливою складовою частиною феодального устрою, що формувався в Римській імперії.

держави, яке було прискорене вторгненнями варварів. У V ст. їх

набіги набули загрожуючого характеру. В 410 р. Рим був взятий та пограбований вестготами, а в 455 — вандалами. В 476 р. було скинуто останнього римського імператора — Ромула Августа. Римська держава перестала існувати, а на її руїнах у Західній Європі виникли нові ранньофеодальні держави.

Греції. Вагомий внесок у розвиток і нагромадження відомостей про виробничу

діяльність зробили мислителі античного (класичного) рабства. Найвідомішими представниками цього періоду є грецькі філософи Ксенофонт, Платон і Аристотель. Саме завдяки їм почали вживати термін «економіка» (або «ойкономія»), що у буквальному перекладі означає «наука про ведення домашнього господарства».
 
- Ксенофонт (430-354 рр. до н.е.) - автор трактату «Домострой» - один із перших в історії економічної думки звернувся до всебічного вивчення проблем поділу праці в суспільстві.

на фізичну та розумову. Він кваліфікував фізичну працю як огидне

заняття, придатне лише для рабів, утверджуючи, що вільні еліни повинні займатись філософією, законотворчістю та господарським управлінням. Вбачаючи у рабстві природне та правомірне явище, мислитель закликав поводитись з рабами як із тваринами, знаряддями праці. Водночас Ксенофонт вважав, що підвищити продуктивність рабської праці можна не лише шляхом покарання, але і шляхом застосування матеріального та морального заохочення рабів для того, щоб вони "завжди з охотою продовжували залишатися рабами".
- Захищав натуральне господарство, кваліфікуючи сільське господарство як найважливішу галузь економіки та джерело добробуту народу. Землеробство мислитель трактував як "матір та годувальницю всіх мистецтв".

мистецтва. Якщо землеробство занепадає, то разом з ним гинуть і

всі інші галузі промислової діяльності на морі та на суші".

до збагачення — "жити так, щоб залишався надлишок", який забезпечує

прибутковість натурального господарства. На думку давньогрецького філософа, хороший господар повинен тримати запаси на цілий рік, молоти зерно на ручних млинах, випікати вдома хліб, виготовляти одяг тощо.
- Зневажливо ставився до ремесла, заняття яким вважав недостойним вільних людей. Водночас Ксенофонт не засуджував організації ремісничих майстерень на основі рабської праці, вбачаючи в них джерело збагачення рабовласників.

багатства. Однак він засуджував їх обіг як торговельного і лихварського

капіталу. Торгівлю мислитель вважав заняттям, недостойним вільного грека.
- Першим із давньогрецьких мислителів звернув увагу на значення поділу праці для поліпшення якості продукції та збільшення виробництва споживних благ. Виявив взаємозумовленість розвитку поділу праці та ринку, здійснив першу спробу дослідження процесів ціноутворення. Коливання цін мислитель узалежнював від зміни пропозиції товарів.
- Першим в економічній науці звернув увагу на дві характеристики товару — споживну вартість та мінову вартість.

одного з таких проектів виклав Платон у своїй відомій праці

«Держава». В його проекті «ідеальної держави»:

особливо у «Нікомаховій етиці» (названій так потомками по імені сина

філософа), «Політиці» (трактаті про устрій держави) та інших йому вдалося розробити найоригінальніший на той час проект ідеальної держави.
При порівнянні його з проектами попередників - Ксенофонта, Платона можна побачити багато схожого.

і рабів, а відповідно до цього, працю - на розумову

і фізичну, виходячи із «закону природи».
По-друге, поділяє погляди щодо негативного ставлення до ремесла і його малої значущості для суспільства. За Аристотелем ремісник, що займається дрібним промислом, знаходиться у стані невизначеного обмеженого рабства.

Платона і запропонував свою (оригінальну на ті часи) теорію рабовласницької

держави. Відтак виявляючи суть держави у прагненні до загального добробуту, Аристотель виступив проти надмірного багатства та крайніх злиднів, поклавши в основу середній стан: "У кожній державі ми зустрічаємо три класи: дуже заможні, вкрай незаможні і треті, що стоять посередині між тими та іншими. ".
- Ідеал мислителя — натуральне рабовласницьке господарство з дрібною торгівлею, без купців та лихварів.

зайнятих у провідній галузі економіки;
ремісників, які перебувають у стані "дещо

обмеженого рабства";
торговців, зайнятих купівлею та продажем товарів;
найманих робітників;
воїнів.
- Раби, на думку мислителя, не включаються у громадську спільноту, оскільки є предметом володіння, який дає дохід власнику і є основою багатства.

відмінності: одні призначені для панування, інші — для покори", "...у

фізичному відношенні вільні люди відрізняються від рабів; в останніх бо тіло велике за розміром, придатне для виконання необхідних робіт, пов'язаних з фізичною силою, вільні люди тримаються пряміше і не здатні до таких робіт", отже "одним за природою належить панувати, іншим — коритися".
Оригінальність побудови проекту Аристотеля в тому, що всі види господарської діяльності людей, - чи то вільні громадяни, що виконують керувально-контролюючі функції, чи землероби, ремісники, торговці, - розглядаються ним з точки зору експлуатації нижнього стану і належать або до природної сфери - економіки, або до неприродної - хрематистики. Він перший в історії економічної думки намагається проникнути у сутність економічних явищ.

торговельних угод для перепродажу і лихварських угод. Її мета безмежна,

бо головне в цій сфері - «володіння грішми».
Про «незавершеність» аристотелевої концепції про економіку і хрематистику свідчить також двояка характеристика обміну.

І ст. до н.е. продовжив римський вчений Варрон. Його погляди

викладені у трактаті «Про сільське господарство».

У своїх працях Варрон відтворив:

але і тваринництва, у застосуванні агрономічних наук, зростанні інтенсивності виробництва,

удосконаленні методів експлуатації рабів, у використанні матеріальної заінтересованості та ін.
Його турбота пов'язана не тільки із збереженням натурального характеру рабовласницьких латифундій, але й із підвищенням їх прибутковості, зростанням ефективності виробництва.

Колумелла писав про вкрай низьку продуктивність рабовласницької праці, про те,

що раби завдають полям значних збитків, погано ставляться до праці, до утримання тварин, інвентар, крадуть, обманюють землевласників і т. д.
Одна із сторінок історії економічних вчень Стародавнього Риму пов'язана із гракхівським аграрним рухом ( брати Тіберій (163-132 рр. до н.е.) і Гай (153-121 рр. до н.е.) Гракхи.
Вони вимагаючи обмеження великого землеволодіння і наділення землею безземельних і малоземельних селян та прагнули здійснити таку реформу в рамках рабовласницького ладу і таким шляхом зміцнити його.