ТЕМА: Психологія виховання

виховання.
Формування мотиваційної сфери особистості.
Формування моральної свідомості.
Соціально-психологічні аспекти виховання.

розумовими, емоційними, вольовими та фізичними властивостями.
Поняття особистості конкретно-історичне. Особистість

розвинулася внаслідок суспільно-історичного розвитку людства. Психологічну та соціальну сутність її визначають належність до певного суспільства, входження в певну систему суспільних відносин, власна активна діяльність та спілкування з іншими людьми.
Особистість — це завжди соціальна істота, суб'єкт міжособових і соціальних відносин та свідомої діяльності.

мотивах діяльності і поведінки,
світогляді
Набуваються в процесі
життя і пізнавальної

діяльності

Проявляються в
темпераменті,
характері, здібностях

переконань, ідеалів, смаків тощо), у яких виявляються потреби людини;
глибинними

смисловими структурами ("динамічними смисловими системами“), що зумовлюють її свідомість і поведінку, що є стійкими до вербальних впливів, але перетворюються у спільній діяльності у групі
рівнем усвідомленості своїх ставлень до дійсності

соціальних факторів, називають ще соціалізацією (формуванням) особистості.
Під соціалізацією розуміють

процес і результат засвоєння та подальшого активного відтворення індивідом соціального досвіду, у перебігу якого він стає особистістю, здобуває необхідних для життя серед людей знань, умінь та навичок, тобто здатності спілкуватися та взаємодіяти з ними під час розв'язання тих чи інших завдань.

сім'ї, шкільного колективу тощо) та норм, що існують в оточуючому

середовищі

Інтеріоризація - це процес включення соціальних норм і цінностей у внутрішній світ дитини

лише суб'єктивно засвоюється, а й активно трансформується, стаючи основою індивідуалізації

особистості, тобто процесу набуття людиною власної індивідуальності, неповторності психіки та особистості, своєрідного поєднання фізичних та психічних особливостей.

людей. Здійснюється він як у спеціальних соціальних інститутах, так і

через вплив на людину різних некерованих, випадкових факторів, наприклад неформальних компаній, реклами, моди, музики тощо.
До соціальних інститутів, однією з основних функцій яких є саме соціалізація особистості, належать школа, професійні навчальні заклади (профтехучилища, технікуми, коледжі, вузи тощо), дитячі та молодіжні організації та об'єднання. Надзвичайно важливим інститутом соціалізації особистості є сім'я.

та своїх психічних характеристик психології та поведінці інших людей.
Як

наслідок дитина переймає риси характеру та форми
поведінки людей, з якими себе ототожнює.

Важливим механізмом ідентифікації, завдяки якому дитина опано­вує психологію та поведінку, що характерні для людей певної статі, є статево-рольова типізація.

людей, зокрема їх манер, рухів, вчинків та дій. В основі

наслідування лежать
вроджені механізми. Найбільш яскраво наслідування
виявляється у процесі соціалізації дітей
до­шкільного віку. Пізніше воно відіграє допоміжну
роль поряд з іншими механізмами.

Наслідування тісно пов'язане з навіюванням, тобто
процесом, внаслідок якого людина несвідомо відтворює
внутрішній досвід, дум­ки, почуття, психоемоційний
стан людей, з якими спілкується. Навіювання
допомагає краще зрозуміти інших людей, осягти
їхній психо­емоційний стан та переживання.

Наслідування

одних людей на діяльність інших, у результаті чого ця діяльність

стає активнішою, вільнішою і розкутішою.
Наслідування та навіювання, як правило, супроводжують
фасилітацію. Остання проявляється насамперед серед рідних і близьких людей.
Водночас треба передбачувати можливість протилежного
явища — соціальної інгібіції (гальмування).
Так, у колі незнайомих діти часто стають тривожними і
невпевненими, що призводить до гальмування
їхньої поведінки.
Соціальна інгібіція заважає процесу соціалі­зації, є перешкодою
на шляху освоєння дитиною нового соціального досвіду.

власній думці погоджується з оточуючими, пристосовується до них з метою

уникнення труднощів у спілкуванні та взаємодії з ними.
Специфічна ознака конформності — наявність внутрішнього конфлікту між тим, що людина думає насправді, та її реальною поведінкою в соціумі.
У процесі соціалізації конформність може відігравати як позитивну, так і негативну роль. У першому випадку йдеться про корекцією помилкових суджень та поведінки під впливом інших людей, у друго­му — про труднощі, з якими стикається індивід, виробляючи власні, незалежні судження та поведінку.

Л. Виготським, передбачає діалектичну взаємодію двох відносно автономних, однак нерозривно

пов'язаних процесів розвитку — природного і со­ціального. Кожному віку притаманна певна специфічна соціальна ситуація розвитку, тобто особливе співвідношення внутрішніх процесів розвитку і зовнішніх умов, яке є типовим для кожного вікового етапу, зумовлює динаміку психічного розвитку протягом відповідного віко­вого періоду і нові якісно своєрідні психологічні утворення, що з'яв­ляються на момент його завершення.

які вона опановує та які проявляються у взаємодії людей, у

їхній культурі, звичаях і традиціях, у системі виховання, ідеології та моралі. Саме ці джерела створюють потенціал майбутнього особистісного розвитку. Однак реалізується цей потенціал у персональній індивідуальності лише за певних умов

дитини в оточенні розвинутих і різноманітних особистостей, психологію яких вона

може опанувати і поведінці яких наслідувати;
наявність ефективних методів виховання, які мають забезпечити дитині необхідні для її особистісного розвитку умови.

формування характеру і мотивації досягнення успіхів. Він співвідноситься

з віковим періодом від народження до трьох років. Під впливом спілкування з дорослими у дитини закладаються основи майбутнього характеру і формується прагнення до успіху.

Другий етап - охоплює період від трьох до шести років, характеризується бурхливим розвитком самосвідомості та початком відкритого виявлення рис характеру. Інтенсивно формуються самооцінка та рівень домагань дитини, різноманітні особистісні якості, які проявля­ються у поведінці, діловому та особистісному спілкуванні з людьми.

Третій етап. - Припадає на молодші шкільні роки і охоплює період під 6-7 до 11-12 років. У цей час формуються світогляд і моральні якості, однак поки що у невиявленому вигляді. При спілкуванні з дорослими та однолітками у процесі навчально-пізнавальної діяльності складаються основи моральної позиції особистості .

Четвертий етап. - Пов'язаний з навчанням у середніх та старших класах і охоплює період від 12-13 до 15-16 років. Він є визначальним у формуванні та початковим у відкритому виявленні світогляду та мо­ральних якостей особистості.

про те, що людська психіка розвивається як система, що самовдосконалюється

(І. Павлов). Постійно порушується та знову відновлюється рівновага між організмом і зовнішнім середовищем, причому стан рівноваги є тимчасовим, а процес урівноваження — постійним. Суперечності, що виникають при цьому, спонукають організм до активності, спрямованої на їх подолання, на відновлення рівноваги. "Зняття" одних суперечностей призводить до появи інших, які, у свою чергу, зумовлюють нові дії, подальше вдосконалення діяльності особистості.

період активного засвоєння особистістю чинних у групі норм і опанування

відповідних форм та засобів діяльності. Індивід не може задовольнити свою потребу, проявитись як особистість у групі раніше, ніж засвоїть групові норми і способи діяльності, якими володіють інші члени групи. У нього з'являється об'єктивна необхідність "бути таким, як усі", максимально пристосува­тися до групи.

Цей період сприятливий для розвитку таких новоутворень особистості, які у неї раніше були відсутні, однак були наявні в інших членів групи, і які відповідають рівню групового розвитку.

Нерозв'язаність завдань адаптаційної фази може призвести до роз­витку конформізму, залежності від інших, невпевненості в собі та своїх можливостях, що, у свою чергу, є причиною серйозних особистісних деформацій.

результатом адаптації (індивід став "таким, як усі" у групі) і

незадоволеною потребою в максимальній персоналізації.

Подолавши труднощі початкового етапу входження у групу, лю­дина починає турбуватись про інше. Вона поступово усвідомлює, інколи в дуже гострій формі, що попередня тактика призводить до втрати власної індивідуальності, оскільки ця індивідуальність не існує в житті та свідомості інших членів групи. Відбувається інтен­сивний пошук методів і засобів для виявлення своєї індивідуальності, її дієвої трансляції. Для цього використовується все: і спортивні успіхи, і ерудиція, і демонстративна "дорослість", і особливі манери тощо.
Якщо група не приймає жодних із запропонованих особистістю індивідуальних особливостей, це сприяє розвитку негативізму, агресивності, підозрілості, неадекватно високої самооцінки особистості.

прагненням (успадкованим з попереднього етапу) індивіда бути ідеально прийнятим іншими

членами групи, з одного боку, і готовністю групи прийняти, підтримати і культивувати лише ті індивідуальні особливості, які їй імпонують, відповідають груповим цінностям — з іншого.

Інтеграція особистості у групу відбувається тоді, коли певні індивідуальні особливості особистості приймаються і підтримуються групою

Якщо ж суперечність між групою та індивідом не знято, спостерігається дезінтеграція, яка проявляється або у витісненні індивіда з цієї групи, або в його фактичній ізоляції в ній. Як наслідок закріплюються характеристики егоцентричної індивідуалізації особистості або особистість повертається на фазу адаптації до групи.