Транспорт і шляхи сполученнь

 
План:
Задачі предмету “Транспорт і шляхи сполучень”.
Внутрішні та зовнішні перевезення

поселень.
Єдина транспортна мережа і єдиний транспортний процес.

та шляхи сполучення” є:
Вивчення транспортних засобів, що застосовуються у зовнішніх

зв’язках поселень, а також і у самих поселеннях;
Вивчення шляхів сполучення. принципів їх проектування, будівництва та експлуатації.


Потреба у масовому міському транспорт виникла в 18 столітті, коли найбільші міста світу досягли значних розмірів і подальший розвиток їх стримувався відсутністю транспортних засобів. Всю історію розвитку масового міського транспорту можливо умовно розподілити на 4 періоди в залежності від характеру використання тяги і типу використання шляхових обладнань.

Перший період (остання чверть 18 ст. – середина 19 ст.)

ділиться на наступні категорії:
пасажирський:
електрифіковані залізниці;
метрополітен;
трамвай;
монорейковий транспорт;
тролейбус;
автобус;
конвеєрний транспорт;
легкові автомобілі;
мотоцикли;
моторолери;
мопеди;
велосипеди;
річковий трамвай;
повітряний транспорт

(вертоліт).
вантажний:
вантажні автомобілі;
вантажні трамваї;
вантажні тролейбуси;
потяги метрополітену;
моторолери;
кінні повозки.
спеціальний:
санітарний автотранспорт;
пожежні автомобілі;
автомобілі для прибирання вулиць;
сміттєзбірні автомобілі та інші.

засобів може бути розділений на дві групи:

Масовий пасажирський транспорт загального

користування:
електрифіковані залізниці;
метрополітен;
трамвай;
монорейковий транспорт;
тролейбус;
автобус;
конвеєрний транспорт;
гелікоптер

Індивідуальний:
легкові автомобілі;
мотоцикли;
моторолери;
мопеди;
велосипеди.

В залежності від розміщення транспортних ліній відносно вулиць масовий транспорт розділять на:
позавуличний:
метрополітен;
глибокі вводи електрифікованих залізниць;
швидкісний підземний трамвай;
вертольоти.
вуличний:
трамвай;
тролейбус;
автобус;

залізниць;
трамвай;
монорейковий.
безрейковий:
тролейбус;
автобус.





За родом приводу міський громадський транспорт можливо розділити на дві

великі групи:
- з електричним двигуном:
метрополітен;
глибокі вводи електрифікованих залізниць;
трамвай;
тролейбус;
монорейковий транспорт.
-з двигуном внутрішнього згорання:
автобус карбюраторний і дизельний;
річковий трамвай;
вертоліт.

у межах міста.

Приміські перевезення - перевезення пасажирів або вантажів за

внутрішньообласними маршрутами, довжина яких не перевищує 50 км.

Міжміські перевезення - перевезення пасажирів або вантажів за внутрішньообласними і міжобласними маршрутами, довжина яких пере­вищує 50 км.

Сукупність вказаних видів транспорту, які зв’язують місто з навколишніми районами і всією країною, складає так званий вузол зовнішнього транспорту.

України становлять:
-транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний,

а також міський електротранспорт, у тому числі метрополітен);
-промисловий залізничний транспорт;
-відомчий транспорт;
-трубопровідний транспорт;
-шляхи сполучення загального користування.
Єдина транспортна система повинна відповідати вимогам суспільного виробництва та національної безпеки, мати розгалужену інфраструктуру для надання всього комплексу транспортних послуг, у тому числі для складування і технологічної підготовки вантажів до транспортування, забезпечувати зовнішньоекономічні зв'язки України.
Виділяють такі види транспорту: залізничний, автомобільний, трубопровідний, морський, річковий, авіаційний. Залежно від середовища переміщення їх групують у наземний, водний і повітряний транспорт. Кожен з них має свою специфіку. Для забезпечення роботи господарства країни всі види транспорту повинні бути взаємопов'язані, працювати злагоджено.

Транспорт, на відміну від інших галузей господарства, має лінійно-вузловий характер розміщення. Основними елементами його територіальної структури є транспортні шляхи, транспортні пункти і вузли.
Складовою частиною єдиної транспортної системи України є відомчий транспорт. До його складу входять транспортні засоби підприємств, установ та організацій.

Доцільно розвинута транспортна мережа повинна відповідати наступним вимогам:
- Всі житлові райони міста повинні бути зв’язані лініями по найкоротших віддалях з основними пунктами тяжіння пасажирів: промисловими підприємствами; адміністративними і торговими центрами; місцями відпочинку; вокзалами і т.п.
- Транспортні лінії повинні проходити в напрямку головних пасажиропотоків.
- Довжина транспортних ліній повинна знаходитись у відповідності із загальною площею міста і кількістю рухомого складу, який курсує на мережі.
- Транспортна мережа повинна забезпечувати пропуск необхідної кількості транспортних засобів. На випадок перекриття руху на окремих ділянках бажано мати обхідні напрямки.

склад.
2. Шляхи сполучення.
3. Споруди.

ніж сто ріків, оскільки був єдиним типом локомотива.
Вагон-газохід, що курсував

Дрезден­ською міською залізницею у 1792 році, можна вважати першим теплово­зом. Однак через надзвичайно низьку потужність його двигуна - лише 7,35 кВт (10 к. с.) - про конкуренцію з паровою тягою на магістральних лініях не могло бути й мови.

Ричард Тревитик (Richard Trevithick)

пройшов випробування перший тепловоз потужністю 705 кВт (960 к. а),

створений Дизелем та Клозе.
Перший у світі магістральний тепловоз серії "Е", побудований за проектом інженера Якова Гаккеля, народився у 1924 році в СРСР.

електровозної тяги є:
високий середній експлуатаційний коефіцієнт корисної дії, котрий досягає

70% при живленні від гідроелектростанцій і 20-25% при живленні від великих енергосистем;
економічність і надійність в експлуатації;
можливість значного перевантаження електровозів порівняно з годинною потужністю;
простота управління та ремонту;
відсутність необхідності паливопостачання.
Ці переваги є наслідком централізованого живлення електровозів електроенергією, яка вимагає спорудження спеціальних влаштувань електропостачання (тягові підстанції, контактна мережа, кабельна мережа) та обмежує автономність локомотивів шляхами.
Тепловозна тяга має дещо менший середній експлуатаційний коефіцієнт корисної дії 12-15%, але повну автономність.
Основними недоліками тепловозної тяги є висока ціна і вартість утримання тепловозів, складність їх ремонту, а також неможливість перевантаження дизелів тепловозів більше годинної потужності.
Основними недоліками тепловозної тяги є висока ціна і вартість утримання тепловозів, складність їх ремонту, а також неможливість перевантаження дизелів тепловозів більше годинної потужності.

в залежності від їх значення в загальній мережі, характеру і

розмірів перевезень розділяються на 5 категорій:
Залізничні магістралі, які забезпечують основні загально – державні зв’язки країни, а також зв’язки з іншими країнами. Vmax = 120 км/ год.
Залізничні магістралі або їх складові ділянки, які забезпечують переважно міжрайонні вантажні і пасажирські перевезення в середині країни або у зв’язках між іншими країнами.
Залізничні лінії, які забезпечують переважно вантажні і пасажирські перевезення місцевого значення.
Залізничні лінії місцевого значення, які не мають перспективи росту вантажонапруги до десятого року експлуатації.
Під’їзні шляхи і з’єднувальні шляхи на станціях.

Ухил колії залізниці не повинен
перевищувати:
на лініях 1 – 2 категорії – 15 %
на лініях 3 категорії – 20 %
на лініях 4 – 5 категорії – 30 %

Залізниці та станції відділяються від житлової забудови міст захисною зоною шириною не менше 100 м, а в селищах – 50 м, вимірюючи від осі крайньої рейки. Не менше половини ширини захисної зони озеленюється. В захисній зоні можуть розміщуватися автодороги, транспортні влаштування і споруди.

горизонтальних ділянках або на ділянках з ухилом до 1,5 %.

Пасажирські зупиночні пункти дозволяється розміщуватися на схилах до 8‰.
В плані станції, роз’їзди і обгінні пункти розміщуються на прямих ділянках шляху. В скрутних умовах дозволяється їх розміщення на кривих радіусом не менше 1200 м, а в особливо скрутних умовах – не менше 600 м.
На кривих ділянках шляху крутизна найбільших ухилів зменшується на величину, яка визначається з формули:

, де R – радіус кривої, м.
Між круговими і прямими ділянками шляху влаштовуються перехідні криві довжиною залежно від радіуса кругової кривої, категорії лінії і розрахункової швидкості руху потягів.

Між двома суміжними круговими кривими влаштовується пряма вставка по можливості більшої довжини, але не менше.
для 1 категорії – 150 м. для 2 – 3 категорії – 75 м. для 4 категорії–50 м. для 5 категорії – 30 м.

– 7 – 6 м.
2 категорія – 6,5 – 5,8

м.
3 категорія – 6 – 5,2 м.
4 – 5 категорія – 5,5 – 5 м.
Ширина земельного полотна двошляхових ліній:
- 1 і 2 категорії 11,1 – 10,1 м.
Виїмки відділяються кюветами глибиною 0,6 м і шириною на дні 0,4 м. Загальна ширина смуги, яка займається залізницею на перегонах, залежить від глибини виїмки, або висоти насипу, крутизни скосів, ресурсів для влаштування насипу.

Поперечний профіль земляного полотна залізниці у виїмці.

Поперечний профіль земляного полотна залізниці на насипу.

станції.
Пасажирські платформи довжиною 300 м і шириною 3 – 6

м влаштовуються у пунктах зупинки приміських потягів і крім павільйонів і платформ для посадки і висадки пасажирів не мають спеціальних станційних шляхів.

Роз’їзди передбачаються для пересікання шляхів поїздів.

Обгінні пункти передбачаються для обгону поїздів з мінімальною кількістю шляхів (1 – 2 крім головних, які є продовженням шляхів на перегонах).

причеплення і відчеплення вагонів від збірних потягів, посадки і висадки

пасажирів та їх обслуговування, маневрових та деяких інших операцій.

пасажирська будівля.
Вантажний двір.
Залізничний переїзд.

Дільничні станції (довжина 1700 – 3800 м) крім операцій, які виконуються на проміжних станціях, розділяють залізничну лінію на ділянки, які обслуговуються локомотивами і бригадами, формують збірні і дільничні потяги та виконують операції з технічного ремонту, огляду рухомого складу.

поїздів
вагонне господарство
При розміщенні дільничних станцій у пункті з’єднування декількох магістральних

залізничних ліній вона стає вузловою станцією.
При значному числі з’єднуючих ліній, великій роботі з формування і розформуванню потягів, великим вантажооборотом або пасажиро- оборотом влаштовують спеціальні станції:
сортувальні – для масового формування і розформування потягів з розвинутими шляховими влаштуваннями, котрі займають територію довжиною 2200 – 5500 м і шириною 200 – 900 м.
вантажні – для великих вантажно – розвантажувальних робіт з обладнанням: складами, естакадами, вантажними механізмами для автотранспорту.
Пасажирські – для обслуговування пасажирів, багажу, пошти та технічних операцій з пасажирськими потягами і вагонами.

і пасажирських перевезень.
Автомобільні дороги.
Споруди.

Н.Ж. Кюньо вда­лося збудувати діючу модель триколісного парового візка на

дерев'яних колесах, яку він планував використати в ролі тягача для артилерійських гармат.

В Україні на автомобільний транспорт припадає близько 80% об'єму перевезень вантажів та 90% пасажирів всіх видів транспорту. Перевагами автомобільного транспорту, порівняно з іншими видами, є:
мала залежність від пори року, часу доби, погодних умов;
висока швидкість доставки вантажів та пасажирів;
можливість перевезення майже будь-яких вантажів;
висока надійність транспортного обслуговування;
висока мобільність, тобто властивість оперативно реагувати назміни пасажире- та вантажообігу;
високий рівень збереження вантажів при перевезенні;
організація перевезень згідно з принципом "від дверей до дверей". Недоліками автомобільного транспорту є:
висока собівартість перевезення на великі відстані;
значна питома енергоємність перевезень;
шкідливий вплив на оточуюче середовище;
високий рівень кількості дорожньо-транспортних пригод.

Автомобільний транспорт можливо розділити на :
1 – транспорт для вантажних перевезень;
2 – автобусний транспорт;
3 – легкові автомобілі;

видів:
Особливо малої вантажопід’ємності – до 1 т.
Малої вантажопід’ємності – від

1 до 3 т.
Середньої вантажопід’ємності – від 3 до 5 т.
Великої вантажопід’ємності – від 5 до 10 т.
Особливо великої вантажопід’ємності – більше 10 т.

За типом вантажної платформи всі перелічені види автомобілів можна розділити на:
автомобілі з бортовим кузовом ( відкриті і
закриті тентом) ;
з кузовом фургоном ;
з кузовом – самоскидом ;
з цистерною ;
автомобілі без кузова, які призначені для роботи з сідельним напівпричепом ;

За призначенням всі автобуси можливо розділити на наступні категорії:
автобуси міські і приміські;
автобуси місцевого значення;
автобуси міжміські та туристичні;
автобуси екскурсійні;
автобуси службові;

1 л;
малолітражні об’ємом 1 – 2 л;
середньолітражні об’ємом 2- 4

л;
багатолітражні об’ємом більше 4 л;

в залежності від свого призначення і розрахункової інтенсивності руху транспорту

дороги розділяються на 5 категорій:
1 категорія – інтенсивність руху понад 10000 трансп. один/ добу;

2 категорія - інтенсивність руху від 3000- 10000 трансп. один/ добу;

3 категорія - інтенсивність руху від 1500 - 3000 трансп. один/ добу;

4 категорія - інтенсивність руху від 150 - 1500 трансп. один/ добу;

5 категорія - інтенсивність руху до 150 транспортних одиниць за добу;

Залежно від народногосподарчого та адміністративного значення автомобільні дороги поділяються на:
дороги державного значення;
а) магістральні;
б) регіональні;
місцевого значення;
а) територіальні;
б) районні;

На поперечному профілі зовнішніх автомобільних доріг впродовж обох сторін проїзної частини влаштовується ґрунтові смуги – узбіччя.
Кількість смуг руху на дорогах 1 категорії в залежності від інтенсивності руху та рельєфу місцевості може бути від 4 до 8, на дорогах 2 категорії - 2 смуги, 3 категорії - 2, 4 категорії – 2, 5 категорії – 1 смуга.
Ширина смуг руху призначається в залежності від категорії дороги:
1,2 категорія – 3,75 м.
3 категорія – 3,5 м.
4 категорія – 3,0 м.
5 категорія – 4,5 м.

1 категорія – 3,75 м.

2 категорія – 3,5 м.
3 категорія – 2,5 м.
4 категорія – 2,0 м.
5 категорія – 1,75 м.
Найменша ширина земляного полотна:
1 категорія – 27,5 - 43,5 м.
2 категорія – 14,5 м.
3 категорія – 12 м.
4 категорія – 10 м.
5 категорія – 8 м.

складі транспортного потоку, слід передбачити на ділянках доріг 2 –

3 категорії при середньому поздовжньому похилі 30 % - 40 % додаткові смуги проїзної частини. Ширину додаткової частини влаштовують 3,5 м. Перехід до поширеної проїзної частини слід здійснювати на ділянці довжиною 60 м. Розділювальні смуги слід розривати на 30 м кожні 2 – 5 км для проїзду спеціальних машин під час експлуатації доріг.
Проїзну частину слід проектувати з двосхилим поперечним профілем на прямих ділянках доріг 1 категорії і на кривих у плані радіусом 3000 м і більше, а також на кривих у плані радіусом більше 2000 м – для доріг інших категорій.
На кривих у плані менших радіусів слід передбачити влаштування проїзної частини з односхилим поперечним профілем ( віраж ) для забезпечення руху автомобілів з розрахунковою швидкістю.

зупинки транспорту, посадки пасажирів, та при необхідності павільйони. Ширину зупинок

слід призначити на дорогах 1 – 2 категорії – 3,75 м, 3 категорії – 3,5 м і 4 –5 категорії – 3,0 м. Довжина майданчиків для зупинок призначається залежно від кількості автобусів, що одночасно зупиняються:
для 1 – 10 м;
для 2 – 25 м;
для 3 – 35 м;

розташовувати на ділянках доріг при поздовжніх ухилах не більше 40%.

При цьому повинні бути забезпечені норми відомості для доріг відповідних категорій:
1 категорія – 300 м.
2 категорія – 250 м.
3 категорія – 200 м.
4 категорія – 150 м.
5 категорія – 85 м.
На дорогах 1 – 3 категорії зупинки призначаються не частіше ніж через 3 км, а в курортних районах і густонаселеній місцевості – 1,5 км. Для надання послуг учасникам руху в смузі відведення автомобільної дороги слід передбачити будівництво готелів, кемпінгів, майданчиків для тимчасової зупинки автомобілів, пунктів харчування, пунктів торгівлі, автозаправних станцій тощо.
На автомобільних дорогах загального користування можливі два види споруд для стоянки та короткочасного відпочинку:
майданчики для відпочинку;
стоянки та майданчики для короткочасної зупинки автомобілів ( біля місць громадського харчування, торгівлі, масового відпочинку тощо ).

відпочинку рекомендується призначати через 15 – 20 км, 3 категорії

25 – 30 км, 4 категорії 35 – 40 км.
Майданчики для короткочасної зупинки вантажних або легкових автомобілів розміщують окремо. Для забезпечення безпеки руху майданчики на дорогах 2 – 3 категорії розміщують вздовж проїзної частини і відокремлюють від останньої спеціальною смугою завширшки не менше 2,7 м. На автодорогах 1 категорії забороняється розташування майданчиків для відпочинку вздовж проїзної частини.
На цих майданчиках повинні встановлюватись маршрутні схеми з інформацією про розміщення на прилеглих до майданчика доріг автозаправних станцій, СТО, пунктів харчування, медичної служби та зв’язку, готелів, кемпінгів, постів ДАІ.

Автозаправні станції повинні розміщуватись на віддалі:
1 категорія – 20 - 30 км.
2 категорія – 35 – 50 км.
3 категорія – 40 – 60 км.
4 категорія – 40 – 60 км.
Станції технічного обслуговування доцільно розміщувати на дорогах на віддалі:
1 категорія - 20 – 30 км.
2 категорія – 35 – 50 км.
3 категорія – 40 – 60 км.
4 категорія – 40 – 100 км.

На зупинках пасажирського транспорту
загального користування на дорогах 1 – 2
категорії обов’язково слід розміщувати
туалет.

1.Водний транспорт.
2. Повітряний транспорт.

океанів та водосховищ. Простори водних поверхонь, особливості окреслень і рельєфу

берегів створюють великий вплив на планування прибережних міст. Остаточне значення для структури міського плану має розміщення влаштувань водного транспорту – морських і річкових портів, які зазвичай працюють взаємно з іншими видами зовнішнього і міського транспорту.
Морські і річкові порти виконують дві основні транспортні функції:
обслуговування населення і промисловості міста і прилеглих територій;
забезпечення транспортних перевезень з пересадкою пасажирів і перевантаження вантажів з водного на сухопутні види транспорту та у зворотному напрямку.

відповідним природнім або штучним захистом від морського хвилювання, в глибоких

бухтах або в гирлі великих річок.
Морський порт складається із водного транспорту – акваторії та прилеглої до неї сухопутної берегової території.

1 – мол; 2 – хвильолом; 3 – рейд; 4 – гавань; 5 – пірс; 6 – морський вокзал; 7 – залізничний вокзал; 8 – вантажна станція; 9 – пасажирська станція; 10 – сортувальна перед портова станція; 11 – сортувальна станція; 12 – судноремонтна база.

акваторії, призначена для підходу суден до причальної лінії;
причальний фронт –

набережні, обладнані влаштуванням для швартування суден ( вантажних і пасажирських );
берегова територія порту з обладнанням для вантажно – розвантажувальних робіт і для ремонту суден ( доки та майстерні ).

Рейд влаштовується в природній або штучній бухті, огородженій спорудами двох видів:
молами – огорожами зв’язаними з берегом;
хвильоломами – огорожами незв’язаними з берегами і влаштованими на деякій віддалі від нього.

В залежності від місцевих умов причальний фронт споруджується відкритим, у вигляді басейнів, пірсів або комбінованим. Для збільшення довжини причального фронту влаштовується пірси у вигляді набережних, розміщених перпендикулярно або під кутом до берега. Ширина пірсів приймається не менше 100 м, довжина причалу одного судна 150 м.

заливах ;
позаруслові в штучно виритих басейнах – ковшах на каналах,

озерах і водосховищах.
Річкові порти на берегах великих водосховищ влаштовуються за типом морських портів у природних бухтах, захищених від хвиль або зі штучними огородженнями молами і хвильоломами.

До складу річкових портів входять елементи, аналогічні морським портам:
акваторія – водна площина, яка включає рейди для маневрування і відстою судна;
причальний фронт для пасажирських і вантажних операцій;
берегова територія зі складами, вантажними і пасажирськими влаштуваннями, залізничними шляхами та станціями і судноремонтною базою.
Пасажирські вокзали річкового пароплавства можуть бути:
стаціонарні;
плавучі з врахуванням рівня води у весняний і літній періоди.
Найбільш дорогими є стаціонарні річкові вокзали, котрі являють
собою капітальні будови, споруджені на другій терасі, яка не
затоплюється високими водами.

міського і приміського сполучення обладнуються критими павільйонами і розміщуються біля

зупинок громадського транспорту.
Довжина причального фронту розраховується відповідно з річними пасажиро – вантажооборотами з врахуванням нерівномірності роботи порту і розмірів суден.
Орієнтовно на великих річках довжину причали для одного судна можливо приймати:
пасажирські причали – 100 м;
пасажирські місцевого значення – 80 м;
пасажирські приміського сполучення – 40 м;
на вантажних причалах – 100 м.

Причали для пильних, нафтових вантажів, палива, великі лісові бази, судноремонтні і ремонтно – експлуатаційні бази повинні розміщуватись за межами міста з встановленими для них санітарно – захисними і проти пожежними розривами.

обладнання , які служать для:
зльоту і посадки літаків і вертольотів;
технічного

обслуговування льотного складу;
виконання пасажирських операцій.
Основними влаштуваннями для обслуговування повітряних трас є:
аеродроми;
гідроаеродроми;
аеропорти;
гідроаеропорти;
аеровокзали.

і керування літаків.
Аеропортом називається постійний аеродром з усіма спорудами, влаштуваннями

і спеціальним обладнанням, необхідним для нормальної регулярної експлуатації повітряних трас, технічного обслуговування літаків, виконання пасажирських, багажних, вантажних операцій і обслуговування пасажирів.
Аналогічні влаштування, в яких сухопутні території зльоту і посадки замінюються водними поверхнями – акваторіями, призначеними для експлуатації гідролітаків, називаються гідроаеродромами і гідроаеропортами.
Аеровокзали – це комплекси споруд, які призначені для обслуговування пасажирів повітряного транспорту, їх відпочинку в готелях і доставлення пасажирів і багажу до аеропорту і в зворотному напрямку.
Аеровокзали розміщуються в аеропортах, а також близько центральних районів великих міст на напрямках зручних швидкісних сполучень з аеропортами.

більше 100 літаків за добу – позакласний;
при вилиті 50 –

100 літаків за добу – 1 класу;
при вилиті 21 – 50 літаків за добу – 2 класу;
при вилиті 11- 20 літаків за добу – 3 класу;
до 10 вилетів за добу – 4 класу.

Відстань від меж сельбищної території до меж аеродромів приймаються в залежності від класу аеродрому:
позакласні і 1-го класу – 30 км.;
2-го класу – 20км;
3-го класу – 5-10 км.
До склади аеропорту входять:
злітне поле;
смуга підходів;
службова зона.
На злітному полі розміщується:
злітно-посадкові смуги;
керму вальні доріжки;
місця стоянки літаків із штучним покриттям.

В залежності від класу аеропорту і типів літаків довжина злітно – посадкових смуг змінюється від 1000 до 5000 м., ширина від 45 до 80 м. Злітно – посадкові смуги влаштовуються з орієнтацією їх за напрямками вітрів найбільшого повтору.
Смуга підходів шириною 250-400 м. повинна бути вільною від забудови; вона є переходом від злітного поля до зони повітряних підходів, де дозволяється забудова і перепони, обмежені у висоті. Необхідна віддаль від межі злітного поля до будівель або природної висотної перепони визначається за формулою:


де: H - різниця позначок верху будови і межі злітного поля, м.; h – необхідний запас висоти від верху будови до траєкторії руху літака, встановлюється залежно від типу літака, м.; n – множник, якій залежить від тангенсу кута зльоту (20-45). Ширина цієї зони складає 3-4 км.

L=(H+h)n, м

стоянки літаків і посадки пасажирів;
приміщення для пошти, багажу, вантажів;
гараж;
пожежне депо;
ангари

– майстерні;
склади;
бензосховище;
маслосховище.

Аеропорт розміщується на території зі спокійним рельєфом з ухилом у більшості випадків від центру майданчика до країв від 5 0/00 до 20 0/00. Не дозволяється односторонній схил на всій території більше
10 0/00.
Аеропорт розміщується за межами міста і повинен бути зв’язаний з містом швидкісною автомобільною дорогою і лініями громадського транспорту. Міські аеровокзали можуть бути з’єднані між собою вертолітним сполученням.
Посадкові майданчики для вертольотів повинні забезпечувати можливість зльоту і посадки вертольотів та розміщення службових приміщень.
Вертолітна станція займає приблизно 1-1,5 га.
Невеликі середні вертольоти можуть робити посадку на покрівлю будівель.

1. Трубопровідний транспорт.
а ) гідравлічний

б ) пневматичний
2. Транспортування електроенергії.

шахт і кар’єрів на переробні підприємства і збагачувальні фабрики (

вугілля, руда, цементна сировина, пісок, пісчано – гравійна суміш ).
Система промислового гідравлічного транспорту має ряд взаємно ув’язнених споруд і пристроїв.
Початкова ланка системи – підготовчий комплекс – забезпечує прийом вихідного матеріалу від постачальника, підготовку його до транспортування і завантаження в транспортні засоби.
Транспортна система – сукупність пристроїв, які здійснюють насосну перекачку по трубопроводах матеріалів від постачальника до споживача.
Заключна ланка системи – комплекс обезводнювання поступаючого матеріалу і видачі його споживачеві.

забезпечення безперервного транспортувального процесу;
відсутність жилоутворення і витрат матеріалів при

транспортуванні, пагубного впливу на оточуюче середовище;
можливість прокладки трубопроводу за найкоротшими відстанями між двома пунктами;
малі площі під транспортні комунікації;
можливість створення повністю автоматизованої системи, що управляється дистанційно;

До недоліків слід віднести:
значні витрати води;
знос гідравлічного обладнання при роботі з абразивними матеріалами;
труднощі обезводнення матеріалів, що видаються споживачеві;

сухих цементно і вапняно – піщаних сумішей, мінеральних порошків для

асфальтобетонних сумішей, сухого помелу, керамзиту і т. п.
Виробнича потужність 0,1 ÷ 100 т / годину з дальністю подачі 1,5 ÷ 1000 м3 / хвил.
Пневмо – транспортні пристрої дозволяють комплексно механізувати і автоматизувати транспортні завантажувально – розвантажувальні і складські роботи.
Недоліки пневмотранспорту:
високі витрати електроенергії і знос трубопроводів, особливо у місцях поворотів
Використовують три типи пневмосистеми:
нагнітального типу;
всмоктувального типу;
комбіновані;
Пневмосистеми нагнітального типу використовують для виробничої потужності 10 ÷ 29 т / год і дальності транспортування до 500 м.
Всмоктувального типу використовують, як правило, при дальності транспортування до 200 м і виробничої потужності до 10 т / годину.
Основними елементами пневмотранспортних пристроїв є :
система повітропідготовки ( компресори, вакуум – насоси,
повітропроводи, повітрозбірник, контрольно – вимірювальна апаратура )
підживлювач падаючий матеріал у трубопровід;
трубопровід;
розвантажувального пристрою для відділення матеріалу від повітря
( відділювач );
фільтр для очистки повітря;
система управління;

Осаджувач ( витратний бункер );
4. Трубопровід; 5. Фільтр; 6.

Вакуум – насос; 7. Затвор;

Схема нагнітальної системи трубопроводу:

8. Компресор; 9. Мастилоповітровідділювач; 10. Повітрозбірник; 11. Повітропровід; 12. Поживлювач ( живильник ); 13. Нагнітальний трубопровід.

( теплової, яка утворюється при згоранні твердого, рідкого і газоподібного

палива, ядерної, термоядерної або гідроенергії річок ) використовується електростанції.
Електростанції залежно від використання енергії діляться на:
теплові;
атомні;
гідроелектростанції;
гідроакумулюючі електростанції.

Для передачі електроенергії від електростанції до місця її розподілення і використання використовуються електричні мережі.

бути іще перетворюючі підстанції, які перетворюють змінний струм у постійний,

а також розподільчі пункти. Розподільчі пункти призначені для приймання електроенергії від джерела і розподілення її з тією ж напругою між споживачами.
Відповідно з призначенням в загальній схемі енергопостачання електричні мережі діляться на:
районні;
місцеві.
Електричні мережі діляться на:
повітряні лінії електропередачі;
кабельні лінії електропередачі.
Повітряною ЛЕП називається влаштування для передачі електроенергії від електростанції до місця її розподілу і споживання по проводах, розміщених у повітрі і прикріплених до опор за допомогою ізоляторів та арматури.
Основними конструктивними елементами повітряних ліній є:
проводи;
блискавкозахисні стальні троси;
опори;
ізолятори;
арматура;
заземлювачі.
Дроти повітряних ліній не ізолюються ( голі ) і виготовляються в основному із алюмінія. Голі дроти випускаються стандартні перерізом 4 – 800 мм2.
Опори ЛЕП служать основою для підвішування дротів у повітрі на необхідній висоті.Опори можуть бути:проміжні – які встановлюються на прямих ділянках траси і служать для підтримки дротів у повітрі між анкерними опорами.
Анкерні - служать для жорсткого закріплення дротів в особливо відповідальних місцях траси. Опори виготовляються із:
-дерева пропитаного антисептиками із залізобетонними пасинками;
-сталі;
-залізобетону.

дорожчі і тому прокладаються в основному там, де будівництво повітряних

ліній не можливе ( наприклад, чим більші водні простори у великих містах ), а також використовуються в якості розподільчих мереж, у тому числі на перехрестях великих населених пунктів і промислових підприємств. Основними елементами кабельних ліній є:
-кабель;
-з’єднувальні муфти;
-початкові і кінцеві муфти.

Силові кабелі виготовляються багатьох марок з пропитаною паперовою, пластмасовою і гумовою ізоляцією.Захисна вологонепроникла оболонка кабелів накладається поверх ізоляції і виготовляється із:
свинцю;
алюмінію;
поліхлорвінілу.

Зовні вона обертається пропитаним кабельним прядивом, а потім захищається від механічних ушкоджень бронею із двох стальних стрічок або стальних проволок. Броня кабеля захищається від корозії кабельним прядивом, пропитаним бітумним складом.

Для герметизації з’єднань кінців кабелів використовується з’єднувальні муфти чавунні і свинцеві, залиті розігрітою кабельною масою.

Для приєднання кабелів до апаратури використовуються кінцеві запаковування і муфти.