Іван Франко

сільського коваля, шанованої людини, Якова Франка та Марії Кульчицької народився Іван

природи, мав добру пам’ять, не знав труднощів у навчанні.

монастирська школа ченців-василіан;
Дрогобицька гімназія;
Львівський університет;
У Відні захищає дисертацію, здобуває вчений

ступінь доктора філософії.

У гімназії

них близько 1020 художніх, біля 630 перекладів майже з усіх

мов світу, 1200 наукових праць, 1650 публіцистичних статей, більше 1000 листів до вчених та товаришів

, який став політичною злукою Сходу й Заходу

Дрогомановим спричинили арест Франка. У 1880 його вдруге заарештовують, обвинувачуючи

в підбуренні селян проти влади.

«Мій Ізмарагд»(1897); «Галицькі образки»(1897); «Смерть Каїна»(1889);

Іван Вишенський»( 1900); Із днів журби»(1900); «Sempter Tiro»(1906); «Давнє і нове»(1911)

собою композиційну,тематичну та жанрову цілісність, тому автор назвав її «поетичною

драмою». У цій збірці інтимної лірики перед нами постає цілий життєвий цикл кохання ліричного героя – від зародження до загибелі. Вірші здебільшого носять автобіографічний характер – через гірке нерозділене кохання до жінки в реальному житті довелося пройти й славетному Каменяреві.
Збірка складається з трьох циклів – жмутків, за визначенням самого автора.

радості, наповненістю життя. Тут чари любові захоплюють ліричного героя цілком,

сповнюють його душу світлими та тремтливими думками, почуттями, незважаючи на те, що вона нерозділена:

ти мене, що все,
Коли гляну на твоє лице,
Чогось мов

щастя й волі прагне…»

Спочатку дівчина – об'єкт кохання викликає у ліричного героя лише тихий сум, легкий солодкий біль, а розуміння неможливості бути разом – покору долі:

то добре,
В як ні – кому ск вадить?…»
(«Я не

надіюсь нічого»)

віршах звучать перші докори:

«Може сміх твій нинішній,
Срібний та дзвінкий,
Стане

в твоїй пам'яті
За докір гіркий…»
(«Не минай з погордою»)

відсторонено,ніби вона стала якимось абстрактним явищем. Обриси реальної дівчини розмиваються.

Кохана дівчина набуває загальних рис як і стосунки між ними.

багато притаманних народній творчості епітетів, порівнянь:
«Золоті зорі в небеснім морі
Моргають

серед ночі,
Та над всі зорі внизу і вгорі –
Її чорнії очі…»
(«Зелений явір»).

почуття же давно втратили свій реальний об'єкт, залишився лише біль,

невдоволення, смуток, проте він звик до свого кохання що не в силах його відпустити, бо це спустошить його душу:

«Я не тебе люблю, о ні,
Люблю я власну мрію,
За неї смерть собі зроблю,
Від неї одурію…»
(«Я не тебе люблю, о ні»)

сердечним болем, бажанням покінчити з собою та своїми стражданнями. Ліричний

герой звертається до матері, просячи пробачення за гріх, що збирається зробити, але ніяк не може справитися зі смутком в душі.
У нього втім є сили на самоіронію. У вірші «Чорте, демоне розлуки…» він готовий звернутися до нечистої сили, аби хоч раз поцілувати кохану.

мара рогата…» розповідається про те, як чорт не захотів піти

з ним на угоду, бо
«…ваша душенька – це коршма та заїзна,
Давно в ній наш нічліг.
- Чи я дурний у вас добро те купувати,
Що й без купування швиденько буду мати
Без клопотів усіх!»

Чорт насміхається з нього – завзятого раціоналіста, що готовий в хвилину розпачу вірити в надприродне.

приходить до тями, повертається до самого себе, по-філософськи дивиться на

життя.
По-перше, він знов ясно висловлює свою раціональну позицію щодо світобудови:
«Одно лиш вічне без початку й кінця
Живе і сильне,- се є матерія»
(«Душа безсмертна!»)

нестримного болю принесло йому те кохання, та:

«Та в серці мойому

поет Бунтуєсь,
Плаче, мов дитя,
Для нього ти краса життя,
Струя чуття, пісень пора –
Проклін у горлі завмира»
(«Я хтів життю кінець зробить»)

з самоаналізом найпотаємніших людських почуттів.

Те, що автор зміг зробити

настільки інтимні переживання здобутком мистецтва, розкритися перед іншими, характеризує його як дуже хоробру та зрілу людину.

газет Європи. Похований у Львові на Личаківському кладовищі.