Велике переселення народів

Л.В.
Велике переселення народів

Європи вторглися гуни(войовничі кочовики), підкорили степи Євразії та витіснили тамтешні

племена на захід.
Це посилило вторгнення і переселення германських, сарматських і слов’янських племен на територію Римської імперії. Вони переселялися сюди зі своїми родинами, домашнім майном, худобою.
Такі переселення людей називають міграцією.

Балканського півострова вторглися германські племена готів, що прийшли в Причорномор’я

з балтійського узбережжя ще наприкінці II ст. У Причорномор’ї готи створили великий племінний союз, який об’єднував вестготів(західні готи), які жили на північ від нижнього Дунаю, і остготів (східні готи), що займали території за Дністром.

шукати нові пасовища для худоби;
посилення майнової та соціальної нерівності,

зростання ролі вождів і знаті, їхнє прагнення до захоплення нових земель і воєнної здобичі.

Варварами греки і римляни називали всіх негреків і неримлян — германців, слов’ян та ін.

територію від Рейну до Одеру, частину Скандинавського півострова. Селилися германці

на галявинах, на узліссі, біля річок і струмків. Їхні поселення часто складалися з кількох дворів, що пізніше розросталися в села. Для захисту від ворогів село оточували валом, ровом, огорожею.
Германці зводили дерев’яні будинки, які обліплювали сирою глиною.
На початку нашої ери германці жили в умовах розкладу первісного суспільства.

час війни всі чоловіки ставали воїнами, створювали народне ополчення.
Військовополонені

ставали рабами. Вони одержували невеликі ділянки землі, на яких господарювали. Частину вирощеного зерна та худоби раб віддавав своєму панові.
У давнину германці сповідували язичництво. Вони обожнювали стихійні явища природи. У германців не було храмів, а богам вони поклонялись у священних гаях, де споруджували кам’яні вівтарі.

дрібних і середніх власників. Зростала чисельність великих землевласників.
Дедалі більшого значення

набував колонàт(у перекладі з латинської — землероб). Колони — це дрібні орендарі, що виходили із середовища обезземелених селян.
Колони одержували від землевласника частину знарядь праці, іноді одного-двох рабів. Натомість віддавали землевласникові частину врожаю і працювали на нього декілька днів на рік.

остготами, розбили їх і продовжили свій рух на захід. На

своєму шляху вони спалювали, знищували села, посіви, господарства. Рятуючись від гунів, вестготи перебралися на правий берег Дунаю і, з дозволу римського імператора, оселилися на Балканському півострові (у Фракії), зобов’язавшись захищати кордони імперії.Імператорські чиновники обіцяли забезпечити вестготів продовольством, але не виконали обіцяного. Почався страшний голод. Заради шматка хліба або собачого м’яса вестгот мусив віддавати в рабство сина або сам ставав рабом.

і колонів долучилося до повстання;
у 378 р. воно охопило

весь північний схід Балканського півострова. Проти вестготів виступив східноримський ім-ператор Валент(328–378 рр.) з військом. Під час битви під Адріанополем у 378 р.вестготи обійшли військо з тилу і знищили його. Загинув і сам імператор. Тільки підкупивши готських вождів, новий імператор добився припинення воєнних дій.
Вестготам було віддано великі землі на північному заході Балканського півострова. Поселення численних і войовничих варварів у центрі імперії було для неї дуже небезпечним.