Вихід Росії з лав СРСР

республік:
Вірменська
Азербайджанська
Естонська
Білоруська
Грузинська
Казахська
Киргизька
Латвійська
Литовська
Молдавська
РРФСР
Таджицька
Туркменська
Узбецька
Українська

і народностей. На думку офіційного керівництва країни, в СРСР було

вирішене в принципі національний питання і відбулося фактичне вирівнювання республік за рівнем політичного, соціально-економічного і культурного розвитку. Тим часом непослідовність національної політики породила численні протиріччя в міжнаціональних відносинах. В умовах гласності ці протиріччя переросли у відкриті конфлікти. Економічна криза, охопила весь народногосподарський комплекс, збільшував міжнаціональну напруженість.

в республіках. Воно посилювалося в зв'язку із загостренням проблем забруднення

навколишнього середовища, погіршенням екологічної обстановки через аварію на Чорнобильській АЕС. Як і раніше,незадоволеність на місцях породжувалося недостатньою увагою союзних органів влади до потреб республік, диктатом центру при вирішенні питань локального характеру. Силами, що об'єднують місцеві опозиційні сили, були народні фронти, нові політичні партії та рухи ( «Рух» на Україні, «Саюдіс» у Литві та ін.) Вони стали головними виразниками ідей державного відокремлення союзних республік, їх виходу зі складу СРСР.
Керівництво країни виявилося не готовим до вирішення проблем, що викликаються міжнаціональними і міжетнічними конфліктами і зростанням сепаратистського руху в республіках.

СРСР у республіках Прибалтики. На перших порах опозиційні сили наполягали

на визнання рідної мови в республіках офіційним, на вживання заходів для обмеження чисельності осіб, переселяли сюди з інших регіонів країни,і на забезпеченні реальної самостійності місцевих органів влади. Тепер на перше місце в їх програмах вийшло вимога відокремлення економіки відзагальносоюзного народногосподарського комплексу. Пропонувалося зосередити управління народним господарством в місцевих управлінських структурах і визнати пріоритет республіканських законів перед загальносоюзними. Восени 1988р. на виборах до центральних та місцевих органів влади Естонії, Латвії та Литви здобули перемогу представники народних фронтів. Своїм головним завданням вони оголосили досягнення повної незалежності, створення суверенних держав. У листопаді 1988 Декларацію про державний суверенітет затвердила Верховна Рада Естонської РСР. Ідентичні документи були прийняті Литвою, Латвією, Азербайджанської РСР (1989 р.) і Молдавської РСР (1990 р.). Слідом за оголошеннями про суверенітет відбулися обрання президентів колишніх союзних республік.

і водночас антикомуністична революція, яка здійснилася за підтримки суспільства ненасильницьким

шляхом, в основному за допомогою виборчих бюлетенів. Ідей-но-політичним авангардом цієї революції виступили радикали. У 1989 р. вони створили Міжрегіональну депутатську групу, у 1990 р. — рух "Демократична Росія". В той час діяли три активні громадські групи:

1група
відносно невелика група дисидентів на чолі з академіком Андрієм Сахаровим;

2 група
велика частина наукової і творчої інтелігенції, ядро якої становили шістдесятники;

3 група
частина радянсько-партійного істеблішменту на чолі з Б. Єльциним (у 1990 р. вийшов зі складу КПРС).

Б. Єльцина Головою Верховної Ради РРСФР. Його першим заступником став

Руслан Хасбулатов. Визначена Б. Єльциним і його однодумцями стратегія утвердження та розширення суверенітету Росії шляхом радикального скорочення повноважень уряду СРСР стала головною силою, що розхитувала союзну державу. В тексті Декларації містилися положення, які не тільки суперечили Конституції СРСР, а й ставили під сумнів саму можливість існування Радянського Союзу.

12 червня 1990 I З'їзд народних депутатів РРФСР прийняв Декларацію продержавний суверенітет Росії. У ній законодавчо закріплювався пріоритет республіканських законів над союзними

Претендентами виступили Б. Єльцин, Микола Рижков — ставленик ЦК КПРС

і лідер Ліберально-демократичної партії Володимир Жириновський. Вже у першому турі з 57,3 % голосів виборців перемогу одержав Б. Єльцин.

В. Руцкой.

завдяки йому після серпневих подій 1991 р. і розвалу СРСР

Росія справді швидко стала на шлях змін. Він зосередив усю повноту влади у країні, радикали на чолі з Б. Єльциним почали форсований перехід до ринку: запустили три головні реформи: лібералізацію внутрішньої та зовнішньої торгівлі, вільне ціноутворення (відмову від адміністративного регулювання цін), масову приватизацію. Авторами програми ліберальних економічних трансформацій виступили члени нового уряду Єгор Гайдар, Анатолій Чубайс, Геннадій Бурбуліс та ін. Вони вважали, що потрібно мінімізувати втручання держави в економіку. її варто "лікувати шокотерапією: нерентабельні підприємства збанкрутують, а ті, які витримають це, випускатимуть конкурентоспроможну продукцію. "Шокотерапія" могла "вилікувати" і людей, налаштувати їх на виживання власними силами у нових умовах, не сподіваючись на опікування державою. Тогочасні газети писали: "Майбутнє принесе нам нові ціни і забуті товари".