Вступ. Особистість в соціальній психології

психології.
Соціальні ролі.
Соціальні статуси.

визначення соціальності людини. В сучасній науці вживаються поняття “людина”, “індивід”,

“індивідуальність” та “особистість”, які за своєю суттю означають одне – ЛЮДИНУ.

яка належить певному цілому (людському роду).
В понятті “особистість” –

відображено те, що ця одиниця (індивід) має власти-вості, які набуваються в суспільстві, в процесі сумісної діяльності із собі подібними.

Особистість – це соціальні якості людини.
Поняття “індивідуальність” – означає те,

що ці соціальні, загальні для людей риси, виявляються дуже своєрідно в кожному індивідові.

людини з боку тих рис, які формуються під впливом соціального

оточення.
Особистість – це поняття, яке означає все те, що є в людині надприродного, історичного. Особистістю не народжуються, а нею стають в процесі життєдіяльності завдяки входженню людини в суспільство.

в дослідженні особистості є взаємовідносини особистості з групою: не просто

особистість в групі, а саме результат, який отримано від взаємовідносин з конкретною групою.

Отже, проблема соціалізації- це і є соціально-психологічний аспект дослідження особистості, в якій відзеркалюється, з одного боку, соціологічна, а з іншого – загально-психологічна проблематика особистості.

індивіда у відповідності з ”вимогами” і “цілями” суспільства.

В понятті “соціальність”

– фіксується факт наявності колективності і спільних дій людських індивідів, сукупність людей, що виступають як певна єдність.

боку тих його характеристик, які роблють його здатним виступати в

якості суб’єкта суспільного виробництва.

А оскільки людина не може бути зрозумілою без співвідношення з її роллю у суспільному виробництві, з суспільними відносинами, тут і стає зрозумілим поняття “соціальність”.

найбільш активно в соціальній психології, в якій цей тип визначається

поняттям “соціальний характер”

Класикою психології стала типологія характерів Е. ФРОММА (США)

виникає в процесі динамічної адаптації людських потреб до певного способу

життя в певному суспільстві.

Але, першим хто сформулював поняття “соціальний характер особистості” був О.Ф.Лазурський.

членів групи можна назвати “соціальним характером”.
В соціальний характер входить лише

та сукупність рис характеру, яка є у більшості членів соціальної групи і виникла в результаті загальних для них переживань і загального способу життя.

Коли ж йдеться про “індивідуальність” – мається на увазі вся сукупність рис, яка у свєму сполученні формує структуру індивіда.

вченого Б.С. Братуся, в якій він виділяє:

а) етнопсихологічний тип особистості

в російській літературі;

б) соціально-психологічний тип особистості в радянській культурі;

в) психосоціальний тип періоду перебудови суспільства сьогодення.

лише до власної зручності, вигоди, престижу;
2. Групоцентристський – людина, яка

прагне до цього рівня, ідентифікує себе з якоюсь групю, і ставлення його до людей залежить, чи входять вони в його групу, чи ні.
3. Просоціальний, або гуманістичний – для людини, яка досягла цього рівня, ставлення до іншого уже не визначається лише тим, належить він до певної групи чи ні.

які виникають у неї в певних умовах і виражають колективну

діяльність.

Ця міра соціальності потрібна людині, щоб адаптуватися до культури суспільства.

соціально-типові риси у такій мірі, яка є достатньої як для

існування її у певній суспільній системі в якості історичного суб’єкту, так і всієї системи в цілому.

Отже, показником зрілості індивіда є формування його як соціального типу особистості.

попередніх поколінь стає людиною дорослою, тобто соціалізованою, сформованою як певний

соціальний тип особистості.
Зрілість – це є піднесення індивідуального до рівня соціального, засвоєння тих норм культури, які, будучи зразком діяльності і поведінки, являють собою вимоги суспільства до конкретної особистості.

ставить завданням дослідити проблему соціально-типового зв’язку між соціальним та індивідуальним.

Людське

“Я” – це світ розвитку людських сил. Саме в діяльності з перетворення світу, перш за все, і виявляється індивідуальна неповторність і незамінність конкретної людини.

Це конкретна особистість, вираження її суспільної сутності в індивідуальній формі.

Таким

чином, особистість є соціальною за своєю сутністю, але індивідуальною за способом свого існування. Вона являє собою єдність соціального і індивідуального.

суспільство через різні спільноти, колективи, групи завдяки засвоєнню норм, ідеалів,

цінностей шляхом виховання та научіння.

Соціалізація стосується процесів, завдяки яким люди навчаються жити сумісно та ефективно взаємодіяти один з одним, а також якостей, яких індивід набуває в цьому процесі.

(підгрунтям є еволюційна теорія Ч. Дарвіна і біогенетична теорія Е.

Геккеля) – розвиток особистості визначається біогенетичними чинниками та умовами розкриття природних задатків (Дж.Ст. Холл).
2. Соціогенетичний підхід – головна теза підходу полягає в тому, що різні типи особистості є продуктом різних культур. Культура виконує функцію стандартизації.

якого є те, що особистість у всіх своїх проявах формується

навколишнім середовищем, і поведінка при цьому набувається шляхом научіння.

Загальним теоретичним підгрунтям психоана-літичних трактовок слугувала теорія З. Фрейда, головна теза теорії якого акцентувала свою увагу на аналізі “Его”, як головного засобу адаптації в ході соціального розвитку особистості.

увазі процес формування в особистості здатності орієнтуватися і діяти в

непередбачених та невизначених ситуаціях.
При соціалізації важливим є формування у особистості таких рис:
а) здатність до адекватного сприйняття нових соціальних вимог;
б) вибіркове ставлення до соціальних впливів;
в) низька соціальна ригідність;
г) готовність до виконання різноманітних задач.

соціальної практики, завдяки яким організується процес соціалізації особистості в рамках

суспільства.

Існують такі чинники соціалізації:
а) макрочинники (планета, космос, світ, країна, суспільство, держава);
б) мезочинники (етнос, тип і місце поселення, ЗМІ);
в) мікрочинники (сім’я, ровесники, групи та ін.)

переведення внутрішніх стимулів у соціально прийнятні форми.
Всі механізми соціалізації вітчизняні

психологи поділяють на 3 групи:
1) неусвідомлювані (навіювання, зараження, наслідування та ідентифікація);
2) усвідомлювані (референтна група, авторитет, популярність);
3) санкції, заохочення і покарання.

групи засоби соціалізації:
1. Традиційний – через сім’ю, найближче оточення. Характерний

для ранніх етапів соціалізації (від народження до 5-6 років);
2. Інституційний – через певні інститути (дитячий садок, школу, ЗМІ). Відбувається наростаюче накопичення відповідних знань і досвіду.

особами. Реалізується через імітацію та ідентифікацію (хар-но для дітей на

ранніх стадіях розвитку);
4. Рефлексивний – засіб, який розуміється як внутрішній діалог, в якому людина розглядає, оцінює, приймає ті чи інші цінності, включаючи їх до своєї поведінки.
5. Стилізований – діє в рамках певної субкультури, тобто комплексу морально-психологічних рис і поведінкових проявів, які типові для певних людей, прошарків і т. п.

Дякую

за увагу