ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2. КОНСТИТУЦІЙНИЙ СТАТУС ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНІ. ФОРМИ

ФОРМИ БЕЗПОСЕРЕДНЬОЇ ДЕМОКРАТІЇ В УКРАЇНІ
Поняття, зміст, види правового статусу людини

і громадянина.
Особливості правового статусу окремих категорій осіб – громадян, іноземців, апатридів та біженців в Україні.
Поняття, зміст та принципи громадянства; стан конституційно-правового регулювання відносин громадянства в Україні
Набуття та припинення громадянства України: стан та перспективи розвитку конституційно-правового регулювання
Порядок вирішення питань громадянства України
Поняття прав, свобод та обов’язків особи. Права, свободи та обов’язки людини як конституційно-правовий інститут
Загальні міжнародно-правові стандарти основних прав, свобод та обов’язків людини і громадянина, проблеми їх впровадження у законодавство України
Система конституційних прав і свобод людини і громадянина в Україні; напрями розвитку.
Конституційні обов'язки людини і громадянина в Україні, напрями вдосконалення механізму їх реалізації
Гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні; перспективи їх розвитку і вдосконалення

Тема 4. Проблеми правового статусу людини і громадянина в Україні

право крові,
право ґрунту,
експатріація,
денатуралізація
Основні поняття:
правовий статус особи;
права

людини і громадянина;
свободи людини і громадянина;
обов’язки людини і громадянина;
гарантії прав і свобод людини і громадянина;
омбудсман;
процесуальні правозахисні норми;
правозахисні інститути

суспільної, яка усвідомлює, що вона є членом певного людського суспільства.

Громадянин - це особа, яка перебуває у особливих правових зв’язках з державою, з органами держави та її системою права. Іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві держави, на території якої знаходиться, і має документальне, юридичне підтвердження того, що вона є громадянином (підданим) іншої держави або держав. Апатрид - особа, яка не має громадянства жодної держави, та яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

реалізацією правового статусу особи, виступають:
з одного боку - держава,

з другого - громадяни даної держави, іноземці, апатриди.

Правовий статус особи - це юридично-закріплене становище людини в державі і суспільстві.

правовий стан особи, як специфічний правовий зв’язок її з державою,

що обумовлює наявність взаємних прав та обов’язків особи та української держави;
2) Правосуб’єктність, яка охоплює правоздатність і дієздатність особи. Водночас, необхідно зауважити, що реалізація особою належних їй прав не залежить від такої умови, як наявність у неї дієздатності;
3) Основні права, свободи, законні інтереси та обов’язки особи;
4) Правові принципи;
5) Гарантії правового статусу особи. Особливе значення серед гарантій належить юридичній відповідальності суб’єктів суспільних відносин за порушення прав і свобод.

в Україні
Основними видами правового статусу особи є:
1) загальний

або конституційний статус людини і громадянина;
2) спеціальний або родовий статус окремих категорій громадян;
3) індивідуальний статус особи. Він характеризує стать, вік, сімейне становище людини і т. ін.;
4) статус іноземців, осіб без громадянства, осіб з множинним громадянством;
5) правовий статус особи, що визначається окремими галузями права (цивільно-процесуальний, кримінально-процесуальний, адміністративно-процесуальний тощо);
6) статус фізичної особи і таке інше.

є невід’ємним правом кожної людини. Це визначено у Загальній Декларації

прав людини від 10 грудня 1948 р. – ст. 15; у Міжнародному Пакті про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р. – ст. 24.
Зазначене положення міжнародних документів втілено в Конституції України та у Законі України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 р. із наступними змінами.

Громадянином України є лише така людина, яка перебуває в особливих правових зв’язках з Україною – зв’язках, що становлять зміст громадянства.

Отже, громадянином України, як і будь-якої держави, є не кожна людина, яка проживає на її території, підкоряється державній владі, користується правами і виконує обов’язки.

громадянство України являє собою правовий зв’язок між фізичною особою і

Україною, що знаходить свій вияв у їхніх взаємних правах та обов’язках.

Зміст громадянства становлять специфічні права та обов’язки – з одного боку особи стосовно держави, а з другого – держави по відношенню до особи.
Ці права і обов’язки виникають і існують у зв’язку з розповсюдженням на особу юрисдикції держави. Така розповсюдженість, поряд з іншими факторами, обумовлює набуття особою правосуб’єктності громадянина у повному обсязі, а також охорону її прав і законних інтересів з боку держави.

державою, який базується на юридичному визнанні державою даної особи своїм

громадянином, що передбачає поширення на особу всього обсягу встановлених у законодавстві прав, свобод і обов’язків та захист і охорону прав і законних інтересів громадян з боку держави як всередині країни так і поза її межами.

Громадянин – це людина, яка взята у її співвідношенні з державою, політичною владою в суспільстві і законом. Таке співвідношення базується на державно-правовому визнанні конкретної людини носієм суб’єктивних прав і юридичних обов’язків.

лежать в основі взаємозв’язків елементів змісту громадянства, взаємовідносин держави і

громадянина. Вони забезпечують стабільність громадянства, як правового інституту і специфічного правового явища.

В Конституції України закріплені такі загальні засади, на яких базується громадянство України:
– принцип єдиного громадянства України;
– принцип рівності;
– принцип невід’ємності громадянства України;
– принцип збереження Українського громадянства й ін;
– принцип гуманізму;

Принципи громадянства України

внаслідок поновлення у громадянстві;
5) внаслідок усиновлення;
6) внаслідок встановлення над дитиною

опіки чи піклування;
7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;
8) у зв’язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;
9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства;
10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Підстави набуття громадянства України

Відповідно до ст. 6 Закону про громадянство України, громадянство України може набуватися за такими підставами:

як набуття громадянства за народженням (- філіація ).

Набуття громадянства за правом крові прийнято визначати як його набуття за походженням

Принципи набуття громадянства

Принцип права крові - народження від громадян даної держави - передбачає, що дитина, яка народилася від осіб, що є громадянами даної держави, автоматично визнається громадянином цієї держави. Цей принцип закріплено у законодавстві більшості держав.
Принцип права ґрунту означає, що громадянство у даній державі надається будь-якій особі, яка народилася на її території незалежно від громадянства батьків.

особі на її прохання
У законодавстві різних країн передбачаються певні передумови

натуралізації. Як правило вимагається:
1) досягнення особою повноліття;
2) письмова заява особи;
3) володіння мовою країни;
4) ценз осілості, тобто певний мінімум часу проживання особи в країні тощо.

Прийняття до громадянства визначається як натуралізація або укорінення

можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України.»
Умови прийняття

особи до громадянства України:
1) Визнання і дотримання Конституції України та законів України;
2) Зобов’язання припинити іноземне громадянство або неперебування в іноземному громадянстві;
3) Безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п’яти років
4) отримання дозволу на імміграцію.
5) Володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування. Ця умова не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади (сліпі, глухі, німі);
6) Наявність законних джерел існування. Ця умова не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні.

Набуття громадянства України в наслідок прийняття до громадянства

або реінтеграцію. Репатріація відрізняється від натуралізації спрощеним порядком

набуття громадянства

Поновлення у громадянстві України

певною державою.
Правовий зв’язок особи з державою може припинятися:
внаслідок виходу

особи із громадянства за власним бажанням, що визначається як експатріація ;
примусове позбавлення громадянства

Припинення громадянства України

Примусове позбавлення громадянства осіб, що набули його в порядку натуралізації, визначається як денатуралізація.
Інколи така підстава, як примусове позбавлення громадянства може застосовуватися і щодо осіб, якими воно набуте за народженням. Цей порядок визначається як денаціоналізація.

перелік підстав, за якими Українське громадянство може бути припинене та

порядок його припинення визначено у Законі «Про громадянство України ». » (Ст. 4.)

Припинення громадянства України.

Відповідно до Закону (ст. 17) громадянство України може припинятися за такими підставами:
1) внаслідок виходу з громадянства України;
2) внаслідок втрати громадянства України;
3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

процесуальна діяльність спеціально уповноважених на те органів державної влади, результатом

якої є прийняття індивідуальних правових актів про набуття особою або припинення у особи громадянства відповідної держави.

Суб’єктами такої діяльності є особа-заявник і компетентні органи. Ці суб’єкти виступають як учасники правових відносин з питань громадянства.
Фізична особа (заявник) виступає як реальний або потенційний елемент суверенної політичної спільності (народу).
Компетентні органи влади виступають як структурні елементи політичної організації цієї спільності.
Акти-документи, що приймаються в результаті розгляду питань стосовно громадянства, мають правоустановчий характер, оскільки тягнуть за собою встановлення чи зміну конституційно-правового статусу особи.

Порядок вирішення питань громадянства України

щодо процедурних питань, включає:
1) Конституцію України;
2) міжнародні договори України, згода на

обов’язковість яких надана Верховною Радою України;
3) Закон України «Про громадянство України»;
4) інші закони України;
5) підзаконні нормативно-правові акти.

визначається через його значущі родові ознаки, до яких відносяться:

Міжнародний стандарт – це взірець, ідеальна універсальна модель, еталон, орієнтир, правова цінність, що закріплені у певних нормах та відображають принципи прав людини, котрі зумовлюють обов'язковість вчинення певних дій (або утримання від їх вчинення), впровадження певних заходів з боку будь-якого суб'єкта, здатного впливати на забезпечення та захист прав людини.

Визначальною ознакою міжнародних стандартів прав людини є універсальність, що детермінує уніфікацію сприйняття усіма державами ідей непорушності прав і свобод людини та фундаментальних принципів права через конвенційні та інституційні механізми забезпечення та захисту прав і свобод людини.
Універсальність міжнародних стандартів прав людини зумовлює однаковий ступінь імперативності вимог, що ними встановлені у міжнародно-правових документах, для всіх держав.

1) універсальність;
2) модельний характер;

3) загальний характер;
4) об'єктивність форм вираження.

кожної людини, визначений у таких міжнародно-правових актах, якими є:
Загальна

Декларація прав людини прийнята 10 грудня 1948 року Генеральною Асамблеєю ООН;
Міжнародний Пакт про громадянські і політичні права прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року;
Міжнародний Пакт про економічні, соціальні і культурні права, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 рому;
Факультативний протокол до Міжнародного Пакту про громадянські і політичні права (1996 р;)
Європейська конвенція про захист прав і основоположних свобод 1950 року
Хартія засадничих прав Європейського Союзу 2000 року та багато інших.

Міжнародно-правові документи – Загальну Декларацію прав людини та обидва пакти прийнято називати «Хартією прав людини».

Україна є учасницею названих пактів з 20 березня 1968 року.
Україною ратифіковано також і факультативний протокол до Пакту про громадянські і політичні права.

як загальновизнані механізми забезпечення та захисту прав людини належать:
Конвенція

ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання;
Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації;
Факультативні протоколи до них.

в Україні
Гарантії основних прав і свобод людини являють

собою систему норм, принципів, умов та вимог, які у своїй сукупності забезпечують додержання прав, свобод і законних інтересів людини.

Система гарантій прав і свобод людини й громадянина:

1) Сукупність встановлених в конституції країни процесуальних норм, які спрямовані на захист основних прав і свобод людини;

2) Передбачені конституцією правозахисні інститути та основні принципи їхньої діяльності;

3) Особливі правила, що передбачені конституцією, які встановлюють межи та умови можливого обмеження прав і свобод людини.

людини:
право на судовий захист прав і свобод людини, в

тому числі право на оскарження до суду незаконних дій та рішень органів державної влади та місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб;
право на розгляд своєї справи у тому суді і тим суддею, до підсудності яких така справа віднесена законодавством;
право на отримання кваліфікованої юридичної допомоги, в тому числі право користуватися послугами адвоката з моменту затримання;
право не свідчити проти себе і своїх близьких;
право вважатися невинуватим у вчиненні злочину, поки інше не буде доведене й встановлене вироком суду, що набрав законної сили (презумпція невинуватості);
право на відшкодування державою шкоди, що завдана незаконними діями або бездіяльністю органів державної влади або їх посадових осіб;
право звертатися за захистом своїх прав і свобод у міждержавні організації по захисту прав і свобод людини, коли вичерпані всі внутрішньодержавні засоби їх правового захисту.