Звичаї та традиції

вони "скелі, ліси, провалля, хати й загоди та чекають на

християнина". Тому і дотримуються вони звичаїв своїх предків: ворожать, збирають "помічне зілля" і замовляють — тільки так можна уникнути шкоди. Всі свої справи гуцули відбувають серйозно, вважають, що кожне діло має свою таїну. В горах, коли чаклував ватаг над сиром, ніхто не повинен був дивитися на молоко. Чаклування й задобрення злих сил надавали людині впевненості в тому, що її обминатиме лихо. Особливо ласкаво в повісті відображено повір'я, пов'язані зі Святим вечером. В цей вечір Іван був "наче переповнений чимось таємничим і священним,... все робив поважно, неначе службу Божу служив". Так, він дійсно правив службу — задобрював духів, щоб "не з'являлися ніколи" 

люди: мольфар Юра, Палата, баба Химка. Вірили люди, що Химка

"вечорами перекидалась в білого пса, "повзла вужем або котилась горбами прозорим клубком", що в руках "земного бога" Юри були життя і смерть людини і тварин. Ворожбитами і відьмами в гуцулів могли бути звичайні люди. Живучи невіддільно від природи, людина повинна підкорятися законам природи. 

християнські і язичницькі. Сумні позіхання і голосіння Палагни, що сприймалися

не стільки як вираження реального горя, а як справжній твір мистецтва, змінюються на танці, пісні, сміх, залицяння

їх легенди були пов'язані з нею. Наприклад, Івась ще з

дитинства знав, що у лісах повно лісовиків, які пасуть свою маржинку. Самому йому довелося побачити щезника, що сидів на камені і дув у флояру свою улюблену пісеньку "Нема моїх кіз..." Блукаючи по горах, він зустрів нявку. Вона обернулася Марічкою і заманювала його до провалля. У переказах говорилося про те, що нявки тільки спереду схожі на людей, а ззаду видно тільки їх нутрощі, тому Іван намагався "йти так, щоб не лишитись позаду і не побачить, що у Марічки замість одежі, замість спини...". Іван добре знав, що перед ним не Марічка, а нявка, але йому було добре з нею, він знову ставав щасливим, як багато років назад.

окрасою всієї української літератури. У ній письменник майстерно передав поезію

буття природи і людей, життя гуцулів у казковому краї серед квітучих полонин, їхню працю та звичаї, створив лебедину пісню чистого, природного, щирого кохання.