Історія та розвиток українського кобзарства

це шлях

народу!»


Михайло Стельмах

і передавачами епічної традиції у формі історичних пісень, дум (мелодійних

речитативів змінюваних форм), релігійних піснеспівів, моралізаторських пісень, а також казок та переказів.

О.Г.Сластіон Портрет кобзаря Самійла Яшного

культури, коріння якого губиться в історичних глибинах древньої Русі.. Попередниками

кобзарів були військові співці-гуслярі, які в часи Київської Русі піднімали бойовий дух ратників, звеличуючи у билинах бойову славу руських князів та їх непереможних дружин.
Вони грали на кобзі, лірі або бандурі, звідки інша їхня назва — лірники або бандуристи.

минуле і світогляд їхніх предків, у найдоступнішій формі, яка легко

запам'ятовується — пісень-оповідань.
закликали до боротьби за соціальне і національне визволення

наших українських бандуристів дуже високе, — писав Гнат Хоткевич. —

Прямий їх попередник — се віщий Боян, «соловій старого времені».
Попередниками кобзарів були також музиканти, зображені на фресках у Софії Київській. З князівських часів дійшло до нас ім'я Мануйла, «певца гораздого».
У Галицько-Волинському літописі згадується, що у 1240 році жив і творив при дворі галицького архієпископа співець Митуса

своє мистецтво, яке виховувало в народу патріотизм, почуття національної гордості,

високу духовність. Недаремно Тарас Шевченко, який зізнавався, що як поет зростав на думах та піснях кобзарських, з поваги до цих народних співців назвав збірник своїх творів «Кобзар».

У братствах існували майстри й учні, які впродовж двох років

опановували не тільки кобзарську майстерність, а й таємну так звану «лебійську» мову й мали дотримуватися встановлених корпоративних правил, порушення яких каралося. Незрячі кобзарі були не жебраками, що випрошують милостиню, а професійними виконавцями, які грою на бандурі та співом заробляли собі на життя.

репертуаром інших кобзарів, невеликий: шість дум:
«Як три брати з

Азова втікали», «Отчим», «Невольницька», «Про бурю на Чорному морі», «Про вдову і трьох синів», «Дума про Хведора Безрідного»;

дум: “Олексій Попович”, “Про вдову”, “Про сестру і брата”. Ходив

кобзарювати «на пару» з незрячим товаришем-стихівничим (зі Змійова) та хлопчиком-поводарем.

- «Втеча трьох братів із города Азова, з турецької неволі»,

«Бідна вдова і три сини», два невольницькі плачі; сатиричні пісні - «Дворянка», «Чечітка», «Сусідка» та інші, а також пісні різноманітного змісту.

безрідний»
«Про сестру та брата»
«Маруся Богуславка»
Портрет сліпого

бандуриста Ф. Кушнерик в 1928 р. Робота
О. Сластіона

на «Країні мрій» — 2009 виконує кант

псальми і канти;-кожен співець (стихівничий, кобзар або лірник) до Одклінщин

мусить знати не меньше 12 псальмів.
«Журні» пісні — (наприклад, «Сирітка» тощо).
«Запросницькі» пісні;(наприклад, жебранки та інші).
«Причити»;(серед цього й голосіння).
«Сердешні подяки».
«Битовщини» — співані оповідання про життя буття.
«Старини» (билини) — співані оповіді про «богатирські часи».
«Козацькі псальми», або «козацькі пісні» — цей жанр із початку XIX ст. почали називати думами (серед дум — також і побутові — наприклад, «Про сестру та брата» тощо).
«Звичайні» — світські та обрядові пісні.
«Гуртоправські», «пияцькі», «гультяйські» та сороміцькі («срамні») пісні.
Крім «пісенної навуки», у кобзарському репертуарі є сила силенна інструментальних творів — танців, усяких козачків тощо.

сумних та гірких, а ще більше недосліджених та втрачених. Але

незважаючи на все кобзарське мистецтво стало невід’ємною частиною життя українського народу, а кобза та бандура назавжди залишаються символом України.