Культу́ра Старода́внього Ри́му

Греції на Рим не підлягає сумніву. Давньогрецький історик, автор фундаментальної

40-томної «Загальної історії» Полібій, який прожив у Римі 16 років, підкреслив одну з особливостей давньоримської культури: «Римляни, виявляється, можуть краще за всякий інший народ змінити свої звички і запозичити корисне».

вона розвивала, поглиблювала досягнуте, а також привносила власні національні риси —

практицизм, дисциплінованість, дотримання суворої системи. Найбільші завойовники старовини — римляни, підкоряючи різні народи, вбирали їх культурні досягнення, але при цьому зберігали й свої «домашні» звичаї.

внутрішні сили, властиві окремим предметам і людям, на вірі в

духів — охоронців і заступників місць, дій, станів. До них належали генії (добрі духи, що охороняли людину протягом її життя), пенати (охоронці і заступники рідної оселі, а потім — усього римського народу, звідси бере свій початок відомий вислів — «повернутися до рідних пенатів», тобто повернутися на батьківщину, додому).

Релігія

божества були спочатку безособові і безстатеві, нерідко іменувалися і в

чоловічому, і в жіночому роді (Янус і Яна, Фавн і Фавна). Цим божествам приносилися жертви, їм присвячувалися релігійні церемонії. Величезне значення приділялося різного роду ворожінням (за летом птахів, за нутрощами тварин тощо).

Юнона і Мінерва. У плебеїв (нижча верства громадян) була своя

трійця божеств: Церера (богиня злаків), Лібер (бог виноградарів) і Лібера. Загальноіталійськими богами стали Марс (бог війни), Діана (богиня Місяця), Фортуна (богиня щастя, успіху), Венера (богиня весни і садів, потім — кохання і краси). Деякі боги шанувалися головним чином людьми одного стану або професії (крамарі шанували Меркурія, ремісники — Мінерву).

впливу відбулося певне зближення римських богів з грецькими і запозичення

грецької міфології (Зевс — Юпітер, Гера — Юнона, Афіна — Мінерва, Асклепій — Ескулап тощо). Проникали в Рим і східні культи — Ісиди, Осіріса, Кібели, вмираючого і воскресаючого бога Мітри.

про богів практично не було сюжетних розповідей, то про заснування

Риму розповідав міф про братів Ромула і Рема, які спершу чудом залишилися живими після змови проти їх батька і потім були вигодувані вовчицею. Починаючи з найдавніших часів передавалися розповіді про військову доблесть і патріотизм римлян. Одна з них — про Гая Муція, прозваного Сцеволою (Лівшею).

і спробував убити царя, але був схоплений. Щоб показати ворогові

стійкість духу римлян, Гай Муцій сам поклав праву руку на вогонь світильника і спалив її, не вимовивши ні звуку. Приголомшені етруски відпустили Муція і зняли облогу.

полководці ставали об'єктом культу. Римський народ вважав себе обраним, а

свою державу — однією з найвищих цінностей. На етапі імперії сформувався культ імператора як живого бога.

Діти виховувалися в дусі поваги до вірувань і звичаїв предків,

беззаперечного підкорення батьківській владі. Справжній громадянин у римлян — це слухняний син і дисциплінований воїн. Прадавнє законодавство передбачало суворе покарання за порушення батьківської волі, в цьому ж напрямі діяла державна релігія з її обожнюванням громадянської і військової доброчесності.

латині — основні) школи, де навчалися головним чином діти вільних громадян.

Предмети — латинська і грецька мови, письмо, читання і лічба. Пізніше серед знатних і заможних сімей набула поширення домашня освіта. У II ст. до н. е. виникли граматичні і риторські школи, які також були доступні тільки для дітей багатих римлян.

філософія, поезія). Поступово юристи-вчителі утворили досить стійкі групи, які отримали

назву «кафедри». За таким же принципом оформляються кафедри риторики і філософії, медицини й архітектури. Декілька вищих шкіл виникає у II ст. н. е. (Рим, Афіни). Студенти, які приїжджали здобувати освіту з різних частин Римської держави, об'єднувалися в земляцтва — «хори».

не втручалася. Однак у часи імперії держава почала контролювати систему

освіти. Вчителі перетворилися на оплачуваних державних службовців. Відповідно до розмірів кожного міста встановлювалася кількість риторів і граматиків. Вчителі користувалися рядом привілеїв, а в IV ст. н. е. всі кандидатури викладачів підлягали затвердженню імператором. Така система мала і позитивні, і негативні наслідки.

і, розвиваючи його, досягнути найзначніших результатів, особливо в тих галузях

знань, де можливе практичне застосування наукових досягнень.
На римській філософії найсильніше позначався грецький вплив, тут не склалося жодного оригінального напряму. Популярність отримали насамперед морально-етичні вчення.

філософії в тому, щоб вказати шлях до щастя. Видатним представником

цього напряму був Сенека. Він відігравав помітну політичну роль при імператорі Нероні, але закінчилася його кар'єра трагічно. Запідозривши участь Сенеки в змові, Нерон змусив філософа покінчити життя самогубством.

стриманості, етична рівність людей, існування долі. Філософська розробка такого кола

ідей дозволяє вважати вчення Сенеки одним з джерел християнської етики.

які систематизували знання, накопичені в різних сферах. Так, основні ідеї

античної матеріалістичної думки про атоми, про смертність душі, незалежність природи від волі богів викладає Тіт Лукрецій Кар у науково-просвітницькій поемі «Про природу речей».