Слайд 1
1918-1995
Жити варто так, щоб на цьому чудесному шляху не побільшувати
страждання і печалі світу, а усмішкою
вітати його безмежну
радість і таїну...
Уільям Сароян
Слайд 2Народився Олесь (Олександр) Терентійович Гончар 3 квітня 1918 року в
селі Суха, тепер Кобеляцького району Полтавської області у сім’ї робітників
Терентія Сидоровича і Тетяни Гаврилівни; батько перед війною працював у приміському колгоспі (де й загинув від німецької авіабомби), мати – на заводі металевих виробів.
У цьому будинкові народився Олесь Гончар, тут він осягав універси-тетські науки, сюди приїхав 1947-го зі столиці повідомити родичів, що "став письменником"
Слайд 3
Батько Терентій Сидорович Біличенко перед війною працював у
приміському колгоспі (де й загинув від німецької авіабомби), мати Тетяна
Гаврилівна – на заводі металевих виробів.
Батьки Гончара та сестра Олександра
Слайд 4Бабуся Олеся Гончара
Мати й бабуся
Слайд 51927 року при вступі до школи був записаний як Гончар
(дівоче прізвище матері, прізвище бабусі та дідуся по матері)
Слайд 6У сім’ї був Шевченків «КОБЗАР»,
над яким «бабуся й тітки проливали
сльози», коли малий Сашко читав його вечорами.
Слайд 7Після закінчення семирічки в 1933 р.
Олесь Гончар працює в
Козельщинській районній газеті.
Слайд 8
Олесь Гончар – студент Дніпропетровського університету
Протягом 1933-1937
років О.Гончар навчався в Харківському технікумі журналістики ім. М.Островського.
Недовго працював
учителем у с.Мануйлівка, потім в обласній газеті "Ленінська зміна". Саме тоді він написав перші оповідання і повісті (найбільш відомими з них є "Черешні цвітуть" та "Іван Мостовий").
Слайд 9У вересні 1938 року вступив на філологічний факультет Харківського державного
університету
Слайд 10У червні 1941 р. О.Гончар у складі студентського батальйону пішов добровольцем
на фронт
Слайд 11 Про долю цього батальйону письменник написав у романі «Людина і
зброя» (1960 р.), за який у 1962 році був нагороджений
державною премією ім. Т. Шевченка
Слайд 12Орден СЛАВИ
Нагороджений орденами "Слави" і"Червоної Зірки", трьома медалями "За відвагу",
медаллю "За оборону Києва"
Орден ЧЕРВОНОЇ ЗІРКИ
Слайд 13Воєнні умови (він був старшим сержантом, старшиною мінометної батареї) не
дуже сприятливі для творчості. Але й за таких нелегких обставин
О. Гончар не розлучався з олівцем та блокнотом
.. .я напишу — Україні!
Сонцю її і степам...
Слайд 14
Після війни
Олесь Гончар
закінчує навчання,
але вже в Дніпропетровському
університеті.
Тепер університет названо його іменем
Слайд 15Перший повоєнний твір — новела «Модри камінь», надрукований
1946 р. в
журналі «Україна».
Слайд 16
Гвардії старший сержант мінометної роти
У цей час
побачила світ і перша частина трилогії «Прапороносці». Того самого року
О. Гончар вступає в аспірантуру Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР і переїздить до Києва, де відтоді й мешкає
Слайд 17У 1947 році одружується із Валентиною Данилівною - жінкою, якою
він був «зачарований наскрізь» усе своє життя
Слайд 18Син Юрій - нейрофізіолог, працює за контрактом у США
Слайд 19
Донька Людмила досконало володіє англійською, переклала деякі твори
Д. Дарелла,
О. Гріна,
Е. Хемінгуея
Слайд 20
Олесь Гончар в робочому кабінеті
У 1947-1959 роках вийшла
його повість "Земля гуде", збірки оповідань "Новели", "Весна за Маврою",
"Південь", "Чарикомиші", "Мама з Верховини" та ін., повісті "Микита Братусь" (1951 р.), "Щоб світився вогник", роман-дилогія "Таврія" (1952 р.), "Перекоп" (1957 р.), книгу нарисів "Зустрічі з друзями" (1950, про Чехословаччину), "Китай зблизька" (1951р.).
Слайд 21Упродовж 1946-1947 рр. О.Гончар написав романи "Альпи", "Голубий Дунай" (Державна
премія СРСР, 1948 р.), "Злата Прага" (Державна премія СРСР, 1949
р.), які склали трилогію"Прапороносці“ , вперше опубліковану в журналі "Вітчизна"
Слайд 22
У 1959-1971 роках Олесь Гончар є головою правління Спілки Письменників
України,
1959-1986 роках – секретарем правління Спілки письменників СРСР
Особняк Лібермана,
в якому розташований головний осідок Спілки письменників України
Слайд 23
Роман "Людина і зброя"(1960 р.) отримав Державну премію УРСР ім.
Т.Г.Шевченка 1962 року.
Слайд 24У 1961 році вийшла книга нарисів "Японські етюди",
у 1963 році – роман у новелах "Тронка" (Ленінська премія, 1964 р.)
Слайд 25У 1968 році опублікований роман "Собор"
Слайд 26Протягом 1970-1976 років письменник створив роман «Циклон» (1970),
повість "Бригантина" (1973), роман "Берег любові" (1976)
Слайд 27
Олесь Гончар з дружиною Валентиною і донькою Людмилою
біля Троїцького собору
Олесь Терентійович веде величезну громадську роботу. Він
— депутат Верховної Ради СРСР та Української РСР. Був головою Українського республіканського комітету захисту миру, член Всесвітньої Ради Миру.
Слайд 28У 1978 році Олеся Терентійовича Гончара обрано академіком АН УРСР,
присуджено звання Героя Соціалістичної праці
Слайд 29
Олесь Гончар на Форумі Миру в Парижі
Твори О.Гончара перекладалися на
67 мов, а творчий досвід письменника засвоюється і вітчизняними, і зарубіжними майстрами слова.
Слайд 30У 1992 році Гончару присвоєно почесний ступінь доктора Альбертського університету
(Канада).
Слайд 31У 1993 році Міжнародний біографічний центр у Кембриджі (Англія) визнав
О.Гончара "Всесвітнім інтелектуалом
1992-1993 років"
Слайд 32
Олесь Гончар на дачі в Кончі-Озерній.
Травень, 1995 р.
Останнє прижиттєве фото
Помер О.Гончар 16 липня
1995 року, похований у Києві на Байковому кладовищі.
Слайд 33
У 2005 році Президент України присвоїв Олесеві Гончару звання Герой
України (посмертно)
Слайд 37Київський будинок, де мешкав Гончар,
Слайд 38як і багато інших українських письменників.
Слайд 41У селі Сухе Кобеляцького району Полтавської області 28 серпня 2000
було відкрито Державний літературно- меморіальний музей-садибу Олеся Гончара. Щорічно, 3
квітня та 14 липня у музеї проводяться літературно-музичні вечори пам′яті письменника
Слайд 42 «… Радянський режим… намагався зробити з Гончара слугу Системи, та
не зумів. Не зміг. Не вийшло і не могло вийти.
Бо Олесь Гончар – і як людина, і як громадянин, і як майстер – є втіленням українського вибору»
Слайд 43Любов і віра, й непоборність –
Одного кореня й стебла,
І вашої
душі соборність
Шевченкового джерела.
Сльоту, спекоту й завірюху
Зазнав наш рід з усіх
доріг...
Собор душі і думки, й духу
Беріг нас вічно – і зберіг.
Олесь Гончар