1. Класифікація проблем організаційного управління ( частина 1 )

Комп’ютерна інформаційна система СППР використовується для підтримки різних видів діяльності

в процесі прийняття рішень:
- вибору загальної стратегії дій,
- визначення спеціальних завдань,
- делегування відповідальності,
- оцінювання результатів,
- ініціювання змін.
Проблеми прийняття рішень в організаційному управлінні переважно унікальні й нестандартні, але вони у своїй ситуаційній основі мають такі загальні риси:
1) неповторність ситуації вибору;
2) складний для оцінювання характер альтернатив, що розглядаються;
3) недостатня визначеність наслідків дій (невизначеність післядій);
4) наявність сукупності різнорідних факторів, які необхідно враховувати під час прийняття рішень;
5) наявність особи або групи осіб, які несуть відповідальність за прийняття рішень.

Схема підготовки, прийняття і виконання рішень

Управлінські рішення
Рішення - це

результат поточного процесу послідовного оцінювання і відбору альтернатив з метою вибору однієї або деякої комбінації альтернатив, які сприяли б досягненню бажаної мети.
Добре відома класична класифікація управлінських рішень на чотири види, які асоціюються з організаційними рівнями

(Strategic Planning) — процеси прийняття рішень, пов’язані з розподіленням ресурсів,

контролем за ефективністю організації, визначенням генеральної політики, оцінюванням інвестицій або пропозицій щодо злиття компаній.

Адміністративне управління (Management Control) — це рішення, які стосуються придбання і використання ресурсів за допомогою управлінського персоналу; поведінки клієнтів і постачальників; започаткування виготовлення нових продуктів; видатків на проектування, дослідження та розробки.

Оперативний контроль (Operational Control) — це рішення щодо ефективності організаційних

дій; моніторингу якості продукції/обслуговування; потреб в оцінюванні продукції/об-слуговування.

Операційне виконання (Operational Performance) — повсякденні рішення, які приймаються менеджерами з метою виконання стратегічних і тактичних рішень та поточних операцій.

Раціональність рішень

Раціональними є такі рішення, які отримані на підставі логічно обґрунтованих доказів і всебічно вивчених чинників та наслідків з позицій того, хто приймає ці рішення.
Загалом існує шість ознак раціональності, що асоціюються з розсудливим процесом прийняття рішень:
Економічність (Economic).
Технічність (Technical).
Легальність (Legal).
Соціальність (Social).
Процедурність (Procedural).
Політичність (Political).

Класифікація проблем організаційного управління

До першого класу належать добре структуровані (цілком формалізовані, кількісно сформульовані)

проблеми, в яких суттєві залежності визначені настільки повно, що вони можуть бути виражені кількісно та описані за допомогою умовних символів і тому легко стандартизуються і програмуються. До них належать: облік і контроль; оформлення документів, їх тиражування тощо.
Другий клас утворюють слабоструктуровані (змішані) проблеми, що мають як кількісні, так і якісні елементи, причому маловідомі і невизначені акценти проблеми мають тенденцію домінувати. Для таких завдань характерна відсутність методів розв’язання на основі безпосередніх перетворень даних. Постановка таких завдань передбачає прийняття рішень в умовах неповної інформації.
До третього класу належать неструктуровані (неформалізовані, якісно виражені) проблеми (завдання), для яких описані лише важливі ресурси, ознаки і характеристики, а кількісні залеж­ності між ними невідомі. Процес розв’язання таких завдань містить неформалізовані процедури, які базуються на неструктурованій, з високим рівнем невизначеності інформації.

До типових слабоструктурованих належать проблеми, для яких характерні такі особливості:

рішення, що приймаються, стосуються майбутнього;
має місце широкий діапазон альтернатив;
рішення залежать від неповноти знань щодо нинішніх технологічних досягнень;
запропоновані рішення потребують витрат великих обсягів ресурсів і пов’язані з елементами ризику;
неповністю визначені вимоги стосовно вартості й тривалості розв’язання проблеми;
проблема складна через необхідність комбінування різних ресурсів для її розв’язування.

Творці рішень

рішення

Прийняття ефективних рішень
Ефективними є

ті рішення, що розв’язують проблему, яка виявлена.
Визначення успіху - успіх рішення визначається ступенем виконання поставленої мети, яка може бути частково або цілком досягнута в результаті його реалізації.
Перешкоди - неправильні рішення зумовлені традиціями чи тенденційністю (упередженістю), недостатнім досвідом і браком знань, невідповідним використанням засобів підтримки прийняття рішень.

Для структуризації організаційних знань і видів

діяльності в управлінні складними об’єктами доцільно всю проблематику задач і дій щодо прийняття рішень вивчати в двох ракурсах:
1) в єрархічній структурі управління і
2) в управлінських аспектах.

Кількість рівнів управління може бути до чотирьох:

четвертий — «загальне управління», яке виконується «першими» керівниками організації;

третій — «управління підрозділами (структурними одини- цями)»;

другий — «лінійне (фронтальне) управління»;

перший — «операційне управління (виконавчий рівень)».

Управлінським аспектам, у площині яких розглядаються

питання прийняття рішень, відповідають певні критерії.
1) Аспект діяльності означає усвідомлення особливостей організаційної діяльності. Наприклад, аспект «випуск готової продукції» містить розгляд дій або завдань, які мають бути виконані, і інформаційні зв’язки, необхідні для забезпечення ефективного виконання завдань. Знання про ресурси в такому разі мають другорядне значення.

2) Ресурсний аспект, суть якого зводиться до аналізу ресурсів, які має організація, або які за необхідності можна дістати. До складу ресурсів входять трудові (виконавці певних ролей) і техніко-матеріальні ресурси.

3) Аспект організації роботи включає усвідомлення повної моделі роботи особами, призначеними для виконання певного ряду ролей щодо планування і реалізації функцій. Модель подається у вигляді сукупності факторів, які пов’язані з потенційним задоволенням роботою (комфортністю) виконавців.

Усі менеджери, незалежно від їхнього рівня або діло- вої сфери, виконують ці функції в деякій послідовності, хоч, можливо, з різним наголосом. Наприклад,

1) на стратегічному рівні наголос робиться, головно, на функції планування,

2) на рівні адміністративного управління — на функції
організації,
3) на рівні операційного управління — на функції розподілу ресурсів.

Прийняття рішень є одним із найважливіших елементів організаційного управління і

складається з трьох основних етапів:
1) оцінювання обставин з метою визначення умов, які потрібно знати для прийняття рішень;

2) пошуку, розроблення і аналізу можливих варіантів дій;

3) вибору одного якогось напряму дій із можливих альтернатив у такий спосіб, щоб була досягнута деяка важ­лива, бажана для ОПР, мета.

Управлінські рішення, які потребують певних дій відповідних осіб. Тому

суть таких рішень зводиться до відокремлення процесів прийняття і реалізації рішень (або відокремлення суб’єктів, які приймають рішення, і які їх реалізують), що означає наявність двох категорій службовців у цьому контексті:
1) які приймають, і
2) які реалізують рішення,
між якими існують відносини субординації.

Успішність управлінських рішень залежить від

а) рівня кваліфікації ОПР, який визначає якість прийняття рішень;

б) рівня підготов­ки особи, яка реалізує рішення, від чого залежить якість реалізації рішень;

в) ступеня вдосконалення інформаційної системи (чіткості, оперативності), який визначає якість зворотних зв’язків між виділеними категоріями службовців, а також навколишнім середовищем.

Управлінські рішення можна підтримувати шляхом побудови моделей.

Модель являє собою логічне або математичне описання компонентів і функцій, відбиваючих суттєві властивості модельованого об’єкта чи процесу.

Будь-яка модель — це умовний образ реально існуючих закономірностей, це деяке наближення до об’єктивної дійсності.

Аналізуючи процеси управління через призму інформаційно-розв’язувальних проблем, доцільно розглянути два види моделей — нормативні і дескриптивні моделі рішень.

Нормативна (або перспективна) модель пошуку рішення призначена для відшукання бажаного

стану об’єкта.
Напрям, який займається розробленням і використанням нормативних моделей, називається форматизованою теорією прийняття рішень або теорією вибору.

В нормативних (кількісних) моделях критерій вибору може змінюватися залежно від кількості та ймовірності появи виділених станів реальних об’єктів.

Ці моделі можна використовувати за умов упевненості, ризику і невпевненості.

Серед різних типів кількісних моделей, які застосовуються для розв’язання проблем

управління, можна виділити такі:

1) інвентаризаційні (моделі керування запасами) і балансової рівноваги;
2) моделі математичного програмування;
3) імовірні;
4) статистичні;
5) моделі динамічного програмування;
6) моделі пошуку;
7) моделі черговості;
8) евристичні.

Стосовно підтримки економічних рішень кількісні методи, передусім, застосовуються в двох основних випадках:
1) для прийняття розподільних рішень і
2) для вибору найкращої послідовності (черговості) дій, які приводять до реалізації прийнятих рішень.

Дескриптивна (описова) модель призначена для описання і пояснення спостережуваних

факторів або прогнозування поведінки об’єктів на відміну від нормативної моделі, яка передбачає знаходження бажаного (наприклад, оптимального) стану об’єкта.

Побудова дескриптивних моделей рішень пов’язана з тим, що на хід процесу прийняття рішень впливають ряд обставин, зокрема:
а) тип проблеми і риси ситуації;
б) складність і часовий горизонт проблеми;
в)_ ступінь невпевненості відносно варіантів і результатів рішень;
г) вплив часу на проблемну ситуацію;
д) характеристики середовища щодо вибору рішення, розподілення компетенцій, мотиваційні аспекти, спосіб функціонування інформаційної системи, формула управління;
е) характеристики ОПР — кваліфікація, знання, досвід, здатність до розуміння і аналізування проблемних ситуацій, персональні особливості або посада, яку обіймає особа в організації.
Більшість дескриптивних моделей рішень пов’язана з діями конкретних осіб.

підтримки прийняття рішень (СППР) – це інтерактивна система, яка забезпечує

користувачеві легкий доступ до моделей і даних для того, щоб підтримати процес прийняття рішень стосовно слабоструктурованих і неструктурованих завдань.
Класична структура СППР

рішень


Методичні_вказівки_до_ЛР3

Основні властивості СППР – це:

1) Iнтерактивність СППР означає, що система відгукується на різного виду дії, якими людина має намір вплинути на обчислювальний процес, зокрема, у діалоговому режимі;

2) Iнтегрованість СППР — це сумісність складових системи щодо керування даними і засобами спілкування з користувачами в процесі підтримки прийняття рішень;

3) Потужність СППР означає здатність системи відповідати на найістотніші запитання;

4) Доступність СППР — це здатність забезпечувати видачу відповідей на запити користувача в потрібній формі і в необхідний час;

Методичні_вказівки_до_ЛР3

5) Гнучкість СППР характеризує можливість системи адаптуватися до

змін потреб і ситуацій;

6) Надійність СППР означає здатність системи виконувати потрібні функції протягом заданого тривалого періоду;

7) Робастість (robustness) СППР — це здатність системи відновлюватися в разі виникнення помилкових ситуацій як зовнішнього, так і внутрішнього походження;

8) Керованість СППР означає, що користувач може контролювати дії системи, втручаючись у хід розв’язування задачі.

Методичні_вказівки_до_ЛР3

PRIME Decisions
Це аналітичний інструментальний

засіб, який допомагає в прийнятті рішень у випадках, коли інформація щодо оцінювання альтернатив задається в інтервалах.
В основу роботи цієї СППР покладено відомий математичний метод — дерево рішень (значень). Основними робочими елементами системи є:
1) Value Tree (дерево значень);
2) Alternative (альтернативи);
3) Preference Information (інформація про переваги).

Методичні_вказівки_до_ЛР3

в СППР PRIMEDecisions починається з визначення головної мети, інших цілей

та атрибутів, що утворюють дерево значень (як приклад розглянуто завдання вибору накращої марки комп’ютера).

Методичні_вказівки_до_ЛР3

Alternative, яке має назву альтернативна матриця або сітка:

Формування альтернатив у СППР PRIMEDecisions

Методичні_вказівки_до_ЛР3

роботі із системою — визначити переваги щодо значень альтернатив. Переваги

визначаються у вікні Preference Information.
Є три типи елементів процесу оцінювання переваг: Score Assessment, Weight Assessment, Holistic Comparison.

Методичні_вказівки_до_ЛР3

здійснюється за допомогою вікон:
а) Value Intervals (інтервали значень);

б) Weights (ваги);
в) Dominance (вплив);
г) Decision Rules (правила прийняття рішень).

2) СППР СППР Decision Lab 2000
СППР Decision Lab 2000 базується на методах
- PROMETHEE і
- GAIA,
розроблених професором Д.П. Бренсом і професором Б. Марешалем з Брюссельських вільних університетів (U.L.B. і V.U.B.).
PROMETHEE і GAIA - це методи прийняття багаткритеріальних рішень, що належать до сімейства високорангових методів. Напротивагу методам багатоатрибутної корисності, вони засновані на принципах попарних порівнянь.

Методичні_вказівки_до_ЛР3

(альтернатив)

Методичні_вказівки_до_ЛР3

(альтернатив)

Методичні_вказівки_до_ЛР3

Методичні_вказівки_до_ЛР3

Criterium Decisions Plus
Система Criterium Decisions

Plus відноситься до орієнтованих на моделі СППР і призначеня для підтримки прийняття рішень шляхом оптимізації вибору.
В системі передбачені два режими роботи:
1) режим мозкової атаки;
2) режим формування ієрархії.

Методичні_вказівки_до_ЛР3