Бронетехніка

бойових машин, що мають броньовий захист: танки, бронетранспортери (БТР), бойові

машини піхоти (БМП), бойові машини десанту (БМД), бронеавтомобілі, бойові розвідувальні машини, машини управління, а також деякі типи машин забезпечення бойових дій військ (ремонтно-евакуаційні, тягачі, крани тощо). Перебуває переважно на озброєнні сухопутних військ, а також морської піхоти і повітряно-десантних військ.

що «черепаха» римських легіонерів (група воїнів, прикриті з усіх сторін

щитами), це стародавній танк прориву. Або ж важка кавалерія лицарів, де як воїни так і їх коні були прикриті металевими обладунками (навіть тепер у деяких країнах підрозділи що мають на озброєні бронетехніку називають бронекавалерійськими). Також можна згадати проект у кресленнях Леонардо да Вінчі, у якому легко вгадується сучасний танк. Однак офіційною датою практичного застосування бронетехніки може бути названа дата 15 вересня 1916 року, коли у битві на Соммі британськими військами були використані танки.

гарматним основним озброєнням.
На ранніх етапах розвитку танкобудування іноді випускалися танки

з виключно кулеметним озброєнням, а після Другої світової війни експериментували зі створенням танків з ракетним озброєнням. Відомі варіанти танків з вогнеметом.

практично одночасно у Великій Британії[6] та Росії. Остаточно перша англійська

модель танка була виготовлена в 1916 р., коли пройшла випробовування, і перше замовлення на 100 машин надійшов у виробництво. Це був танк Mk.1 — досить недосконала бойова машина, яка випускалася в двох модифікаціях — «самець» (з гарматним озброєнням у бокових спонсонах) і «самиця» (тільки з кулеметною зброєю). Незабаром виявилася низька ефективність кулеметних «самиць», які не могли боротися з бронетехнікою супротивника і насилу знищували вогневі точки. Тоді ж було випущено обмежену серію «самиць», у яких у лівому спонсоні, як і раніше, був кулемет, а в правому — гармата. Солдати відразу ж влучно назвали їх «гермафродитами»

ще не прийшли до єдиної думки щодо оптимальної тактики застосування

танків та їх конструкції, як наслідок, випускалися танки таких конструкцій, які надалі довели свою нежиттєздатність, бо були вузькоспеціалізованими і не завжди використовувалися за призначенням. Так, легкі танки були відносно слабкоброньованими, хоча часто високошвидкісними (наприклад, радянський БТ-7). Їх броня захищала лише від куль стрілецької зброї та снарядних осколків, і в той же час легко пробивалася кулями протитанкових рушниць та снарядами протитанкових гармат, починаючи з калібру 37 мм. Озброєння більшості легких танків цього періоду було також занадто слабким (калібри артилерії 25-37 мм), кількість екіпажа недостатньою (2-3 чоловіка), а умови існування — на межі фізіологічних можливостей танкістів. В той же час, на початку 1930-х рр., талановитий американський танковий конструктор Дж. Крісті створив оригінальну схему незалежної підвіски. Достатньо активно розроблялися конструкції амфібійних і навіть авіатранспортабельних танків.

танкобудування. Всього за 6 років танки здійснили більший ривок, аніж

за попередні двадцять. Значна частина танків отримала протиснарядне бронювання, могутні довгоствольні гармати (калібром до 152 мм), наприкінці війни з'явилися перші нічні (інфрачервоні) приціли (хоча досліди з їх встановлення на танк проводилися в СРСР ще до війни), радіофікація танків почала вважатися необхідною. Тактика застосування танків також досягла високого рівня досконалості, у перший період війни (1939—1941 рр.) німецькі воєначальники продемонстрували усьому світові, як застосування танкових з'єднань дозволяє здійснити операції з оперативного і стратегічного оточування і швидко виграти війну (т.з. «бліцкриг»). Проте і решта держав (Велика Британія, Франція, Польща, СРСР тощо) створювали свої власні теорії тактики застосування танків, багато в чому схожі на німецьку.

післявоєнних танків почало створюватися ще безпосередньо за часів Другої світової

війни, хоча і не брало участі у бойових діях. Це радянські середні Т-44, Т-54 та важкі танки ІС-3, ІС-4, ІС-7, Т-10 (ІС-10); американські M26 Pershing, M46 Patton 1, М47; англійський А41 Centurion та інші. Легкі танки остаточно перетворюються на спеціалізовані бойові машини: плаваючі (радянський ПТ-76), розвідницькі (американський M41 Walker Bulldog) та пізніше авіатранспортабельні (американський М551 Sheridan). Із середини 1950-х рр. середній та важкий типи танків поступаються місцем так званому «стандартному» або «основному бойовому танку». Характерними особливостями цих танків є посилене протиснарядне бронювання, гармати більшого калібру (мінімум 90 мм), включаючи гладкоствольні гармати, придатні до запуску реактивних снарядів, потужні дизельні мотори, а пізніше і перші засоби захисту екіпажа від ЗМУ. До цього типу танків (але все ще першого покоління) належать радянські Т-55 та Т-62, американський М48, англійський «Chieftain», французький АМХ-30 та інші.

70-х рр. для дій в умовах застосування супротивником зброї масового

ураження (ЗМУ) та з урахуванням появи нових потужних протитанкових засобів. Ці танки отримують покращене бронювання, повний комплекс захисту екіпажу від ЗМУ, насичуються електронікою (лазерні відстанеміри, балістичні обчислювачі тощо), збільшується їх вогнева потужність за рахунок використання гармат більшого калібру, починають застосовуватися високопотужні багатопаливні двигуни. Радянські танки цього періоду озброюються автоматом зарядження. До танків другого покоління належать радянські Т-64 і Т-72, американський М60, західнонімецький Leopard-1 та інші. В той же час було розпочато низку великих програм з модернізації танків першого покоління до рівня танків другого покоління, наприклад, модернізація до рівня танка М60 танка М48А5 (в армії США) і М48А2G (в бундесвері).
За тактико-технічними характеристиками танків першого і другого покоління СРСР вдалося випередити своїх ймовірних супротивників, але необхідність обмеження маси та розмірів основного типу танків (через необхідність вписування в залізничний стандартний габарит) та деяке відставання в оснащенні електронікою призвели до швидкого морального старіння радянських танків першого та другого післявоєнних поколінь, що підтвердилося війнами 60-х — 90-х рр. на Близькому Сході.

СРСР вдалося випередити своїх ймовірних супротивників, але необхідність обмеження маси

та розмірів основного типу танків (через необхідність вписування в залізничний стандартний габарит) та деяке відставання в оснащенні електронікою призвели до швидкого морального старіння радянських танків першого та другого післявоєнних поколінь, що підтвердилося війнами 60-х — 90-х рр. на Близькому Сході.
Танки третього покоління створювалися в 70-х — 80-х рр., а до військ почали надходити у 80-х рр. Для танків цього покоління характерне використання нових, високотехнологічних засобів захисту (активний захист, динамічний захист), насиченість досконалою електронікою, на деякі моделі починають встановлювати надпотужні та компактні газотурбінні двигуни. До танків цього покоління відносяться радянські та російські Т-72Б, Т-80 і Т-90, американський М1А2 «Abrams», західнонімецький Leopard-2, французький AMX-56 Leclerc та інші.

прохідності, призначена для транспортування піхоти зі складу механізованих (мотопіхотних, мотострілецьких

тощо) підрозділів на полі бою, ведення ними бою з машини та вогневої підтримки їх в період та після спішування.
Використовується також для ведення розвідки, охорони, патрулювання, зв'язку; спеціально обладнані БТР — для доставки на полі бою зброї, боєприпасів та інших військових вантажів, евакуації поранених.

техніки, бойова броньована гусенична машина, яка знаходиться на озброєнні механізованих

підрозділів сухопутних військ, що призначена для транспортування особового складу до місця виконання поставленого бойового завдання, підвищення його мобільності, озброєності і захищеності на полі бою в умовах застосування противником зброї та спільних дій з танками в бою.

бойова броньована гусенична машина, яка десантується парашутним, парашутно-реактивним або посадочним

способом, що знаходиться на озброєнні повітряно-десантних підрозділів, що призначена для транспортування особового складу повітряно-десантних військ до місця виконання поставленого бойового завдання, підвищення його мобільності, озброєності і захищеності на полі бою, а також підтримки їх артилерійським та кулеметним вогнем в умовах застосування противником зброї в бою.

Бронеавтомобілі бувають легкі, середні і важкі. Легкі бронеавтомобілі оснащуються кулеметами,

важкі та середні — гарматами та кулеметами. Бронеавтомобіль розвиває швидкість 50—90 км/год, екіпаж 2—6 чол.
В громадянську війну бронеавтомобіль був засобом підтримки піхоти і кінноти, в Другу світову війну використовувався для бойового забезпечення військ.