Червона книга

гораздо больше, чем у шимпанзе, а их поведение указывает на

высокую степень умственного развития. Мозг взрослого дельфина весит около 1700 граммов, а у человека — 1400. У дельфина в два раза больше извилин в коре головного мозга, чем у человека[5].
По последним научным данным когнитивной этологии и зоопсихологии, дельфины не только имеют «словарный запас» до 14000 звуковых сигналов, который позволяет им общаться между собой, но и имеют самосознание, «социальное сознание» (social cognition) и эмоциональное сочувствие, готовность помочь новорожденным и больным, выталкивая их на поверхность воды[6].

до 2,3 м, длина хвоста 12—13 см[2]; масса 360—600 кг; на

Дальнем Востоке России и в Канаде — до 655 кг. Самки меньше. По внешнему облику лось заметно отличается от других оленей. Туловище и шея у него короткие, холка высокая, в виде горба. Ноги сильно вытянутые, поэтому, чтобы напиться, лось вынужден заходить глубоко в воду или становиться на колени передних ног. Голова крупная, горбоносая, с нависающей мясистой верхней губой. Под горлом мягкий кожистый вырост («серьга»), достигающий 25—40 см. Шерсть грубая, буровато-чёрная; ноги светло-серые, почти белые.
У самцов огромные (самые крупные из современных млекопитающих) лопатообразные рога; их размах достигает 180 см, масса — 20—30 кг. Рога лось сбрасывает ежегодно в ноябре — декабре и ходит без них до апреля — мая. Самки безрогие.
Часто лося называют сохатым из-за рогов, своей формой напоминающих соху.

міцний кремезний тулуб з високою холкою, масивна голова з невеликими

вухами та очима. Хвіст короткий (6,5 —21 см), часто повністю прихований в шерсті. Лапи міцні, з великими невтяжними кігтями довжиною 8 —15 сантиметрів, п'ятипалі, стопоходячі. Шерсть густа, зазвичай забарвлена рівномірно або з деяким потемнінням основного кольору на морді та лапах.
Забарвлення бурого ведмедя загалом варіює у широкому діапазоні: від світло-палевого до майже чорного; але найзвичайнішою є буро-коричнева форма. У грізлі зі Скелястих гір (США) шерсть на спині може бути світлим на кінцях, створюючи враження сірого або сивого відтінку. Цілком сивувато-сіре забарвлення характерне для бурих ведмедів в Гімалаях та на Тянь-Шані, а рудувате — на території Сирії. У ведмежат на шиї та грудях бувають світлі відмітини, котрі з віком зникають.
Бурий ведмідь утворює декілька підвидів (географічних рас), що відрізняються розмірами і забарвленням. Найдрібніші особини водяться в Європі, найбільші — на Алясці а також на Далекому Сході Росії в Уссурійському краї та на Камчатці — вони важать 500 і більше кг; попадалися гіганти вагою 700–1000 кг. Максимальний зафіксована вага самця камчатського ведмедя становила 600 кг, середня — 350–450 кг. Є відомості про те, що в осінній період вага особливо великих камчатських особин перевищує 700 кг. Найбільший ведмідь, спійманий на острові Кадьяк для Берлінського зоопарку, важив 1134 кг. Довжина європейського бурого ведмедя зазвичай 1,2-2 м при висоті в холці близько 1 м і масі від 100 до 400 кг; грізлі помітно більше — деякі особини, ставши на задні лапи, досягають зросту 2,8-3 м; ведмеді, що живуть в Сибіру, важать 400–600 кг. Дорослі самці в середньому в 1,6 рази більші за самок.