Гетьман Богдан Хмельницький - людина, що створила епоху

Запорозького Богдан Зиновій Хмельницький. Його звивистий життєвий шлях увінчався цілком

вдалою для 50-річного шляхтича кар'єрою чигиринського старости.

в Суботові.

гетьмана Якима Сомка. Саме з нею Богдан прожив більшу частину

своїх зрілих років, виростивши трьох синів і чотирьох дочок, але, очевидно, так і не пізнавши щастя. Після року вдівства він нагледів собі гарненьку дівку Мотрону, вихованку своєї покійної дружини. Проте напередодні вінчання давній ворог Хмельницького чигиринський підстароста Данило Чаплинський здійснив зі своїми гайдуками збройний наїзд на Суботів (господар був відсутній), викрав красуню Мотрону й негайно обвінчався з нею. Молодший син Хмельницького Остап намагався тому перешкодити, але був жорстоко побитий канчуками. Від побоїв хлопець невдовзі помер. Зазнавши ганьби, зажурений батько намагався апелювати до судових інстанцій і навіть самого короля, але марно. Нарешті король натякнув сотникові: Мовляв, маєш шаблю на поясі - суди! Владислав IV й не підозрював, що суд над кривдником Чаплинським стане прелюдією «страшного суду» над ляхами за численні кривди русинам - судом над шляхетськими вольностями на Україну.

змушений домагатися повторного церковного шлюбу, фактично за живого чоловіка. На

такий винятковий крок могла лише верховна особа церкви. Хмельницькому, тоді вже гетьманові Війська Запорозького, не треба було намовляти церковних владик, за нього це зробили його гучні військові перемоги - розбите коронне військо під Пилявцями, взяття Львова і, нарешті, тріумфальний в'їзд до Києва. На початку 1649 р. шлюб Богдана і Мотрони освятив сам патріарх Єрусалимський Паїсій, який перебував у той час в Україну.

Хмельницького Тиміш, розлютившись, наказав повісити «мачуху» на воротах батьківського двору

в Чигирині, мовляв, за подружню зраду. Жалоба гетьмана була не менш швидкоплинна. Незабаром він одружився втретє - із сестрою ніжинського полковника Івана Золотаренка Ганною. Відомо, що ця доброчесна жінка була вдовою одного з козацьких полковників і користувалася великою повагою серед старшини. Після смерті Богдана вона постриглася в одному з київських жіночих монастирів на Печерську, де й померла в 1667 році.

к турецким берегам, отметился в Смоленской кампании 1633 г., где

воевал с московитами, за что король наградил его саблей. Не остался Богдан равнодушным и во время казацкого восстания Павлюка (1637 г.), хотя участие в антипольском выступлении могло отрицательно сказаться на карьере шляхтича. Затем Богдан вошел в состав запорожского посольства к королю Владиславу IV. После Хмельницкий получил взамен полномочия сотника Чигиринского, сохранив свое влияние на казацкие дела в Запорожье

Росією (1648-1654 рр.).

українського народу проти Речі Посполитої, очолюване Богданом Михайловичем Хмельницьким.

Зборова відбувалося між союзними військами повстанців, очолюваних Богданом Хмельницьким, і

кримських татар та польськими військами.

1654 в Переяславі була зібрана рада, на якій після промови

Хмельницького, що указував на необхідність для України вибрати кого-небудь з чотирьох государів: султана турецького, хана кримського, короля польського чи царя московського і віддатися в його підданство, народ закричав: «Волимо (тобто бажаємо) під царя московського»!

лише єдиний виняток: на переяславських переговорах його хитрощі не спрацювали

проти московських дипломатів. Вони відразу висунули свої умови, що суперечили стратегічним намірам Хмельницького, а в очах старшини взагалі виходили за рамки здорового політичного глузду. Козаки наполягали на підписанні обопільної присяги щодо дотримання військово-політичного союзу, як це було прийнято у відносинах між королем і шляхтою, в той же час московські бояри не бачили більшої крамоли, ніж вимагати присягати від самого царя, і відмовлялися це робити від його імені.

переяславської хартії 1654 р. ніхто не бачив! І яке саме

рішення тоді ухвалили, відомо лише з опоетизованого «рапорту» московських дяків, розрахованого на сентиментальність молодого царя Олексія Михайловича: «Бажаємо під царя східного, православного». З часом ця неузгодженість призвела до розриву союзницьких обов'язків і, нарешті, до Конотопської битви 1659 року, коли вчорашні побратими - українські козаки та московські ратники зійшлися у кривавій січі, нещасливої саме для останніх. Але це було вже після Богдана.

У 1644 р. де Брежі писав кардиналові Мазаріні: «Серед козаків

є непересічний полководець Богдан Хмельницький, з котрим рахуються навіть при дворі». Згодом, після особистого знайомства з Хмельницьким, де Брежі також підкреслив його майстерне володіння латиною та неабиякі організаторські здібності.

в козацькому середовищі почувався просто-таки диктатором. Литовський канцлер Альбрехт Радзивілл:

«Хмельницький тримав русинів у такому послуху, що вони були здатні на все змахни тільки він рукою».

чітко виражених пріоритетів, точніше - пріоритетом була сама Україна.

серпня 1657 він помер у своїй резиденції в Чигирині. Тіло

великого стратега козацької України поховали в Суботові в закладеній ним Іллінській церкві лише через місяць.

він помер 27 липня 1657 від апоплексії, похований у селі

Суботові, в побудованій ним самим кам'яної церкви, яка існує до теперішнього часу. 1664 року польські воєвода Чарнецький спалив Суботові і велів викопати прах Хмельницького і його сина Тимоша і викинути тіла на «наругу» з могили.

зобов'язана не інакше, як своїм політичним народженням на світ історії

- народженням болісним, проте незаперечним.