Громадянське суспільство як об’єкт формування цілей публічного адміністрування

громадянського суспільства
3. Місце і роль громадських організацій у публічному адмініструванні
4.

Громадянське суспільство як сфера формування єдиного комплексу цінностей та відносин
5. Автономність і органічна єдність громадянського суспільства та держави

певної країни, де вона мас відповідний юридичний статус, або співвідносить

себе з нею.

Суспільство  – це організована сукупність людей, об'єднаних характерними для них відносинами на певному етапі історичного розвитку.
Суспільство  – це соціальна самодостатня система, заснована на взаємовідносинах людей в процесі реалізації особистих потреб.
Суспільство – це форма життєдіяльності людей, спосіб їх соціальної організації.

1

суспільних інститутів і стосунків, які покликані забезпечити умови для самореалізації

окремих індивідів і колективів, приватних інтересів і потреб.

до 1-ої пол. XIX ст.;

Громадянське суспільство ІІ - триває від

середини ХІХ до 2-ої пол. ХХ ст.;

Громадянське суспільство ІІІ - 80-90-ті роки ХХ ст.

утверджувало ліберальні свободи, підкорялося законові, формувало громадську думку щодо проблем,

які були визнані загально значущими. Людей у ньому єднали спільні інтереси. Захищати ці інтереси люди намагалися через створювані ними спілки та об’єднання, які функціонували автономно, під охороною закону. Ринок надавав цьому суспільству механізмів саморегуляції, звільняючи неполітичну сферу від потреби в державній регламентації. Разом з тим, ринок привніс і антигромадянські тенденції: надмірний індивідуалізм, різке соціальне розшарування, зубожіння трудових класів, втрату ними почуття суспільності.

На практиці це проявляється в загостренні класових суперечностей, у пануванні

насильницьких методів розв’язання конфліктів. Стають популярними соціалістичні концепції суспільного розвитку. В 1-ій пол. ХХ ст. в низці країн громадянське суспільство взагалі на певний час сходить зі сцени внаслідок гіпертрофії (зростання) державних функцій “леґітимного насильства” (фашизм і сталінізм). Припадає найвище піднесення громадського життя в Центрально-Східній Европі і, зокрема, в тій частині України, яка належала до Австрійської імперії.

ідеї, впровадження її в життя нових країн і навіть континентів.

Надзвичайний успіх раніше забутої концепції громадянського суспільства в післявоєнний період пояснювався тим, що за її допомогою спершу було розроблено нову “стратегію трансформування диктаторських режимів”, а відтак вона стала інструментом пояснення, чому і як відбулося падіння комуністичних режимів у Центральній та Східній Европі та від чого тут залежатимуть успіхи в утвердженні демократичних інститутів.

епоху Платона та Аристотеля і призвело в подальшому до появи цілісного вчення про суспільство, державу та людину. Вчені

та мислителі епохи Відродження та Нового часу приділили значну увагу дослідженню проблем громадянськості та взаємовідносин людини з владою. Значний внесок у вирішення цих проблем зробили: Т. Гоббс, Дж. Локк, Н. Макіавеллі, Т. Мор, Е. Ротердамський, А. Сен–Сімон.
Т. Гоббс писав що, первісне положення людини «за межами громадянського суспільства, яке можна назвати природнім станом, не може бути нічим іншим, як війною всіх проти всіх (bellumomniumcontraomnes)».
Г. В. Ф. Гегель звернув увагу на той факт, що природним станом є стан некультурності, насилля та несправедливості. Саме тому, обов’язковим є вступ людей у громадянське суспільство, оскільки лише у ньому правове відношення володіє дійсністю

реалізації безпосередніх і різноманітних інтересів людей;
– відносини вільного обміну продуктами

діяльності між незалежними власниками;
– форма безпосереднього спілкування людей;
– плюралізм ідей, вартостей, соціальних цінностей;
– політична система, де держава є похідною від громадянського суспільства та процесів, що відбуваються у ньому;
– сфера реального приватного життя та безпосереднього спілкування людей на відміну від держави як умовного формального життя;
– пріоритет громадянських прав порівняно з державними законами;
– свобода особистості;
– усвідомлення особою інтересу суспільства, держави як свого власного інтересу;
– діалог різних політичних сил;
– у ньому є місце як для консервативних, так і для радикальних сил, які виступають його необхідними компонентами

стосунків соціальних(суспільних та політичних) інститутів, що виконують певні політичні функції. 

законодавчої, виконавчої і судової влади, політичні лідери і політична еліта.

Основою громадянського суспільства визнається вільний індивід з його невід'ємними правами і неполітичні організації, за допомогою яких він їх реалізує.
Політичні інститути (держава, партія, армія, суди, прокуратура; пов´язані з встановленням, виконанням і підтриманням певної форми політичної влади, збереженням і відтворенням ідеологічних цінностей) – спосіб організації політичного життя суспільства, що втілює ті або інші політичні норми, обумовлені конкретно-історичною ситуацією, вимогами політичного життя.

2

генетично і функціонально передує правовому (ідеально-належний або теоретично можливий характер);
-

більш реалістичний інший варіант: правова держава не "визріває" з надр громадянського, а проголошується "існуючою" і сама ініціює оформлення громадянської держави.

і свобод людини і громадянина, виступає неодмінною умовою існування громадянського

суспільства.

- батько)


індивідуалістичний, ліберальний


комунітаризм

(виступає за встановлення сильного громадянського суспільства, основою якого

є місцеві спільності та неурядові громадські організації, а не окремі особистості).

масової інформації;
громадська думка як соціальний інститут;
вибори і референдуми, якщо вони

допомагають формувати і виявляти громадську думку і захищати групові інтереси;
залежні від громадян
елементи судової
і правоохоронної системи.

опосередкованих інститутами державної влади. В громадянському суспільстві за рахунок інструменталізації

людини, нових форм соціальної нерівності нарощується матеріальне «тіло» промислової, товарної цивілізації, але тут же і народжується поле свободи, яке провокує ініціативну, небачену для традиційного соціуму енергію, соціальну динаміку, породжує людину успіху.

суспільство повинне мати пріоритет над державою, а не навпаки, бо

остання існує як регулятор суспільних відносин і гарант здійснення прав особи.

“соціального капіталу”

створені з метою реалізації та захисту громадянських, політичних, економічних, соціальних

і культурних прав, інтересів людини, які сприяють розвитку творчої активності й самостійності громадян, їх участі в управлінні державними та громадськими справами.

3

управління;
реалізовувати законодавчу ініціативу;
брати участь у виробленні рішень органів

державної влади і управління;
представляти й захищати інтереси своїх членів (учасників) у державних і громадських органах.

системі (політичні партії, суспільно-політичні організації, громадські організації);
За рівнем комерціалізації (некомерційні і неприбуткові організації, благодійні

фонди);
За характером організованості (партії, рухи, організації);
За місцем у ієрархічній структурі (місцеві, регіональні або загальнодержавні організації; первинні організації або їх об'єднання, асоціації);
За напрямами діяльності, сферами інтересів (професійні, демографічні, творчі, спортивні, культурно-просвітницькі, науково-технічні тощо);
За рівнем стабільності (такі, що постійно діють або тимчасові).

зареєстровано 3213 об’єднань громадян всеукраїнського рівня, у тому числі 185

політичних партій. Для порівняння: у 1999 році в Україні кількість зареєстрованих всеукраїнських об’єднань громадян та політичних партій становила відповідно 1208 та 90.
Крім того, місцевими органами юстиції зареєстровано 65951 громадських організацій та їх осередків. Серед них найбільшу частку складають оздоровчі та фізкультурно-спортивні об’єднання (16,5%), об’єднання професійної спрямованості (10,6%), молодіжні організації (10,1%), об’єднання ветеранів та інвалідів (8,8%), освітні та культурно-виховні об’єднання.

відбуваються важливі зміни суспільно-політичного характеру, пов’язані з цивілізаційним викликом демократизації,

з переходом до громадянського суспільства, що базується на розвинених формах саморегулювання, на вільній самоорганізації суспільних стосунків.

4

безпосередньої взаємодії індивідів.

усвідомлення та реалізація дають їй можливість сформуватись як особистість, відчути

задоволення від праці.

Однією з центральних цінностей демократії є свобода, що передбачає особистісну автономію, тобто можливість формувати свої життєві плани та здійснювати своє життя за власним розсудом. Свобода - необхідна умова розвитку громадянського сус­пільства, і саме воно одночасно створює нові можли­вості для розширення меж свободи, виступаючи її гарантом. Категорія свободи невіддільна від поняття громадянської відповідальності, яку слід розглядати як одну з основних громадянських чеснот.

до діалогу, оскільки громадянське суспільство за своєю сутністю – діалогічне,

комунікативне співбуття вільних суб’єктів.

освіта повинна формувати не лише спеціалістів вузького профілю, а, насамперед

- особистостей, громадянин своєї країни, покликаних стати локомотивами розвитку українського суспільства.

наступні моменти:
викладання спектру курсів з суспільних і гуманітарних наук;

формування демократичних цінностей у студентської молоді майбутньої інтелектуальної, організаційної і управлінської еліти сучасного українського суспільства має розглядатися як завдання державної ваги і значення;
розвиток демократичних методів спілкування зі студентами, утвердження принципів педагогіки співробітництва і розвитку активності студентів у навчальній і науково-дослідній діяльності;
розширення самоуправлінських начал в діяльності вузівських структур, залучення студентської молоді до участі у формування нової навчально-виховної політики.

сукупності суспільних відносин, відображає взаємозв'язок всіх сфер суспільного життя людини.

Маючи різноманітні потреби та інтереси, людина як індивід, особистість задовольняє їх в процесі власного розвитку і через відповідні суспільні відносини та інститути, що складають структурні елементи громадянського суспільства.

5

і громадянське суспільство, і правова держава не існують одне без

одного.
Громадянське суспільство – різноманітність не опосередкованих державою взаємовідносин вільних і рівноправних індивідів в умовах ринку і демократичної правової державності.
Це сфера вільної гри приватних інтересів і індивідуалізму.

Через різноманітні добровільні об'єднання громадянське суспільство і народ мають можливість

вільно висловлювати свої інтереси і формувати свою політичну волю. Громадянське суспільство контролює дії політичної влади. Інакше неминуче гіпертрофований вплив держави на суспільне життя.

діяльності не одного покоління, правової держави не однієї держави, а

досягнення всього людського співтовариства.

Узагальнюючи досвід виникнення і розвитку різноманітних правових держав, можна виділити загальні ознаки:

обмеження сфери діяльності держави охороною прав і свобод особистості, суспільного

порядку, створенням сприятливих правових умов для господарської діяльності, відповідальності кожного за власне благополуччя.
По-третє, правова рівність всіх громадян, пріоритет прав людини над правами держави.
По-четверте, всезагальність права, його розповсюдження на усіх громадян, організації і установи, в тому числі органи державної влади. Суверенітет народу - конституційно-правова регламентація державного суверенітету. Це означає, що саме народ - джерело влади, державний суверенітет носить представницький характер.
По-п'яте, розподіл законодавчої, виконавчої та судової влад держави, що не виключає єдності їх дій на основі норм конституції, а також певного верховенства законодавчої влади, конституційні рішення якої обов'язкові для всіх.

і правом. У правовій державі змінюються взаємовідносини правової держави і

громадянського суспільства: одне не підміняє інше, а суспільні інститути не підміняють державних, владних структур.

це не просто висновок прикладної політичної науки, а методологічна основа.

відкритість законодавчого процесу;
повнота нормотворчих функцій Рад всіх рівнів, формування

їх надійної фінансової та матеріальної бази;
по-друге, щорічні звіти про діяльність виконавчо-розпорядчих органів перед Радами;
по-третє, незалежність суду і прокуратури, підвищення їх статусу в суспільстві, вдосконалення процесуального законодавства, точне дотримання презумпції невинності, норм правосуддя і права на захист.