Халцедон

домішки оксидів і гідроксидів заліза, нікелю і манґану, що наповнюють

мікропори мінерального аґреґату і забарвлюють халцедон у різні кольори: коричнево-бурий, оранжевий, червоний, вишневий, яблучно-зелений, блакитно-сірий, блідо-синій, темно-зелений.
Звичайний халцедон – сірий, жовтуватий.
Назва походить від древнього міста Халкедон (район Босфору).
Кристалів не утворює, напівпрозорий, блиск масний.
Складається із тонких волокон, між якими є пори розміром ~ 0,1 мкм.
Пористість зумовлює більш низькі, ніж у кварцу показники твердості, густини і показники заломлення.
Зустрічається в породах, багатих кремнеземом у вигляді кірок, ниркоподібних і натічних утворень. Утворюється в результаті розкристалізації гелів.
В халцедоні часто наявні оксиди заліза, мангану, хрому, титану, нікелю та інших елементів.

хризопразу залежить від наявності тонкодисперсних включень Ni-сапоніту, гарнієриту та інших

нікельвмісних мінералів.
Огранюють у вигляді кабошонів.
Родовища: Середня Азія, Бразилія, США, Польща, о.Мадагаскар. Головний постачальник якісних хризопразів – Австралія.

«празос» (цибуля-порей) — золотисто-цибулевий. На яскравому сонці або при необережному

нагріванні забарвлення може потьмяніти. Щоби його відновити, слід помістити камінь на деякий час у вологе середовище - загорнути у вологу шматину і періодично змочувати.
Як і усі форми халцедону, хризопраз має твердість 6—7 за шкалою Мооса і мушлеподібний злам як у кременя.

Не дивлячись на те, що хризопраз ніколи не відносився до коштовних каменів першого порядку, багато історичних персонажів віддавали йому перевагу.

Хризопраз відомий людині з давніх давен. Єгиптяни, греки і римляни високо цінували його за красу, яка суттєво зростала після правильної обробки, і приписували йому чудодійні властивості. Багато великих полководців древності прикрашували хризопразом свої обладунки, вважаючи, що він приносить удачу. За легендою, після того як Олександр Македонський загубив у бою хризопраз, який прикрашав його ліноторакс, він не зміг виграти жодної битви. Хризопраз користувався пошаною і у злодіїв. Стверджувалось, що, поклавши хризопраз в рот, злодій може діяти абсолютно безкарно, тому що ніхто його не побачить.

1770-1780 рр.

з’явилося багато імітацій, які виготовлялися з менш коштовних різновидів халцедону,

шляхом забарвлення їх солями хрому або нікелю. Відрізнити імітацію від справжнього хризопразу неозброєним оком дуже непросто. Експерти використовують для цієї цілі складні методи оптичного аналізу, фільтр Челсі і спектроскоп.
Структура штучно забарвлених каменів практично ідеальна, а наявність хоча б однієї маленької плямки значно підвищує ймовірність того, що хризопраз натуральний. Дуже часто у виробах під видом хризопразу спостерігаються звичайні халце-дони, забарвлені солями нікелю або синтетичними барвниками. Забарвлені камені від незабарвлених легко відрізнити за паутиноподібними утвореннями барвника всередині каменя, нерівномірним забарвленням, надто яскравому для природного кольором.

є високо-якісною ювелірною сировиною. Володіють рівномірним яскравим, інтенсивним забарвленням. Зазвичай

дуже добре просвічують через велику товщину каменя до 5 см в пластинах і кусках. В структурі каменя можуть бути дрібні розсіяні домішки глиноземів (гідроксиди заліза).

вже просвічують не більш ніж через 2 см. В камені

можуть бути білуваті ділянки і такі, які не просвічують. Структура однорідна, без рисунка.

Такий хризопраз, зазвичай, голубувато-зеленого або жовто-зеленого забарвлення з неоднорідною структурою.

В забарвленні каменя можуть бути молочно-білі плями, а в структурі самого каменя чергуватися ділянки, які просвічують і не просвічують. Можливі включення оксидів мангану (дендрити). На периферії каменя можуть міститися жовті або бурі включення лімоніту.

коштують високі овальні кабошони із хризопразів вищого сорту. Хризопраз гарно

і легко полі-рується, але до «дзеркала» полірування довести дуже важко.

купців, банкірів і усіх, кому за посадою доводилось щодня мати

справу з великими грошовими сумами. Володарі хризопразів, вправлених в золото, могли, на думку астрологів, не боятися нечесних контрагентів, небезпек торгових мандрів і матеріального збитку. Як і більшість інших декоративних каменів хризопраз був і лікувальним мінералом - допомагав при нервових хворобах, його рекомендували при захворюваннях очей - його гарний зелений колір повинен був зменшувати біль в очах.

Для нього характерна волокниста, а не зерниста структура. Червоне забарвлення

мінералу вторинне і пояснюється наявністю бурих гелів гідроксидів заліза.
Сердолік утворився в результаті древніх вулканічних процесів в порожнинах лавових потоків, де зустрічається разом із агатом та іншими різновидами халцедону.
Родовища: Індія, Монголія, Бразилія, Уругвай, Якутія, Бурятія, Хабаровський край, Крим (Кара-Даг).

сардер (від Сардис - назви столиці Лідійського царства, яке знаходилося

поблизу Егейського узбережжя сучасної Турції), карнеол (від лат. cornum - кизил).

Сердолік, сардер, карнеол - одні з небагатьох назв коштовних каменів, які дійшли до нас через тисячоліття практично без змін. В якості матеріалу для виготовлення ювелірних прикрас, амулетів, талісманів і культових предметів сердолік використовується з часів раннього неоліту (18 тис.років до н.е.).

на Близькому Сході, на Русі і в середньовічній Європі. Він

цінувався значно вище багатьох відомих в ті часи коштовних каменів і металів, наприклад, у IV столітті н.е. сердолік займав п’яте місце по цінності в ряду: діамант, перли, смарагд, шляхетний опал, сердолік, червоні карбункули (шпінель, рубін, гранат), а потім уже золото, срібло, сапфір і топаз. З нього виготовляли амулети, перстені, інші ювелірні прикраси, різні печатки, камеї, статуетки, кубки, хрести. В Древньому Єгипті сердолік порівнювався із “застиглим в камені закатом сонця“.

н.е.)

до н.е.. Висота 11,7 см.

II і його дружини Нефертіті

границю між карнеолом і сардером важко, так як між ними

існує поступовий перехід. Розрізняють “чоловічий” сардер (темно забарвлений) і “жіночий” (світлий).
Родовища: Бразилія (головний постачальник сардера), Уругвай, Чехія, Мадагаскар, Індія, Ісландія, США, Бурятія, Чукотка, Крим (Кара-Даг).

кольору різних відтінків. Забарвлення пов’язано із наявністю розсіяного тонкодисперсного циркону

або його різновидів синього кольору.
Родовища: Мексика, Австралія, Бразилія, Монголія, США, Китай, Мадагаскар, Східний Сибір, Урал, Далекий Схід, Крим (Кара-Даг).

з сапфірину і содаліту, листочки – з зеленого авантюрину.

амфіболів або хлориту.

плямами або смугами. Назва походить від грец. “геліос”- сонце і

“тропос” – поворот, через те, що при опусканні у воду каменя із червоними плямами, ніби обертається маленьке сонце. Геліотропом також називають зелену яшму зі смугами черво-ного окисненого гематиту.
Родовища: Індія, Австралія, США

часом з декоративними включеннями і концентрично-зональною будовою. Має шаруватий розподіл

забарвлення.
Шари агатів різняться твердістю і пористістю, звідси проникність їх різна. Це здавна використовували майстри для фарбування каменя, щоб надати більш гарного забарвлення і кращих відтінків.
В Древній Індії і Китаї чорний агат отримували шляхом просочування каменя розчином міді з подальшим прокалюванням на вогні.
Синє забарвлення отримують при виварюванні в червоній кров’яній солі, а потім обробляють азотнокислим залізом.
Червоне забарвлення отримують обробкою розчином азотнокислого залізі або хромовими квасцями з подальшим відпалюванням.
Родовища: Бразилія, Індія, Мексика, Уругвай, США, Німеччина, Північний Урал (Тімань), Бурятія, Далекий Схід, Закавказзя.
Агат – гідротермальний поствулканічний мінерал, що виповнює мигдалини в ефузивних породах андезито-базальтового і зрідка ріолітового складу. Велике практичне значення мають алювіальні (залишкові) агати в древніх корах звітрювання ефузивів і агати алювіальних родовищ.

– коричневий з білими і чорними візерунками, червоно-коричневий, коричнево-жовтий, медовий,

білий з жовтуватими або рожевими прошарками.
Родовища: Аравійський півострів, Індія, Бразилія, Уругвай, США, Чукотка.

Древньому Єгипті, Асірії і Вавілоні. В Римі його використовували для

інкрустації і мозаїк. За легендою в Ієрусалимі в храмі Соломона стіни не мали вікон, але пропускали достатньо світла, будучи зробленими з цього каменя. В мавзолеї Гур-Емір в Самарканді з нього оздоблені внутрішні приміщення. Онікси мали широке використання з давнини. В часи розквіту гліптики саме онікси слугували основним матеріалом для виробів.

м’який ужитковий матеріал. Онікс мармуровий - гірська порода натічного походження,

яка складається з кальциту або арагоніту органічного походження, міцна дрібнозерниста або крупнокристалічна, часто з шаруватою або радіально-променистою будовою, має чисті і незабруднені кольори. Його особливим способом насичують розчинами солей і відпалюють.
Темно-зелені мармурові онікси зобов’язані кольором високому вмісту домішок магнію і міді, світло-зелені - міді і заліза. Жовтий, коричневий або червоний колір мармурових оніксів обумовлений домішками оксидів заліза. Відомі прозорі різновиди, які просвічують на глибину до 3-4 см і мають тонкий рисунок у вигляді смуг, що чергуються. Халцедоновий онікс на відміну від мармурового оніксу не реагує на кислоту. Зокрема, мармуровий онікс виділяє пухирці вуглекислого газу в оцтовій кислоті або кислому вині і втрачає свій зовнішній товарний вид. У всіх класифікаціях каменів онікс і мармуровий онікс відносяться до різних груп і їх розділяє один або два порядки.