Конституція України - основне джерело конституційного права України.

і основні риси Конституції України.

укладено Пакти й конституції законів та вільностей Війська Запорозького.
Положення

цього документу не були реалізовані, хоча формально він діяв на Правобережній Україні до 1714 р.

національне конституційне право України.
Він проголосив Україну як незалежну, самостійну

і суверенну державу. На основі Універсалу було розроблено цілий ряд документів українського ренесансу, зокрема Конституцію УНР 1918 р., яка хоч і не була введена в дію, однак стала своєрідним акумулятором традицій надбань українського правничого досвіду.

дублікатом Конституції РРФСР 1918 р., у сукупності з якою вона

стала основним джерелом українського радянського державного права;
хоча про дійсно національне конституційне право в Україні не могло бути й мови ні за формою, ні за змістом (тогочасна Україна була квазідержавою, право якої за змістом було декларативним, політичним, формальним).

в 1991 р.
Ці документи стали віхою, яка започаткувала народження нового

українського права.

реалізації Конституції та внесення до неї змін можна поділити на

4 періоди:
Перший (1991-1996),
Другий (1996-2004),
Третій (2004-2008),
Четвертий (2008 – донині).

який український народ і українська держава виражають свою суверенну волю,

утверджують основні принципи устрою суспільства і держави, основи правового статусу особи і громадянина, визначають систему і функції органів державної влади. й органи місцевого самоврядування, механізм реалізації державно-владних повноважень і територіальний устрій держави.

актом найвищої юридичної сили, який є Основним Законом суспільства і

держави, має постійний характер, регулює найважливіші суспільні відносини, містить норми прямої дії, має особливий порядок прийняття, внесення до нього змін і доповнень та його захисту, гарантування, відіграє важливу роль щодо розвитку і вдосконалення вітчизняної науки та освіти у сфері конституційного права.

формальному значенні – найвищий юридичний документ.
У юридичному значенні – завжди

система правових норм.
У фактичному значенні – відображає реально існуючі суспільні відносини в країні, та закладені перспективи розвитку.

система актів, за допомогою яких народ чи орган державної влади

від імені народу встановлює основні принципи устрою суспільства, форми демократії, визначає статус державної влади і місцевого самоврядування, встановлює права і свободи людини і громадянина та механізм здійснення влади.

на суспільні відносини.

режиму,
юридична - норми права мають найвищу юр. силу,
установча

- встановлює основні політ-правові інститути держави і суспільства,
ідеологічна - містить важливі ідеї політичної еліти,
гуманістична - Конституція проявляються в тому, що в ній закріплені права і свободи особи, норми міжнародних договорів,

відносин,
стабілізуюча - визначає стратегію розвитку політико-правової системи держави і

суспільства,
консолідуюча - Конституція є результатом суспільної злагоди,
обмежувальна - Конституція створює основу і визначає межі діяльності державного органу
зовнішньополітична - проявляється в тому, що інші держави за змістом Конституції можуть робити висновок про рівень демократизму держави.

стан розвитку нашої держави і суспільства, правової системи, а й

створюють основу, необхідну для регулювання найбільш важливих суспільних відносин, забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, подальшого розвитку України як суверенної і незалежної демократичної, правової держави.

...)
Народний характер
Реальний характер
Стабільний характер
Підвищений ступінь охорони з боку держави

не перестає існувати)
Особливий порядок прийняття і внесення змін
Механізм реалізації (через

спеціальне законодавство)

та громадянина.
Рівноправність громадян.
Унітаризм.
Поділ влади та оптимальне поєднання форм прямої і

представницької демократії.
Визначення природи держави як соціальної, демократичної та правової.
Верховенство права.
Політичний та економічний плюралізм.

в тому числі:
2 статті Прикінцевих положень,
14 пунктів Перехідних

положень.