Козаки-найманці на службі європейських держав

екзотичним явищем для Європи. Україна, яка входила до складу Речі

Посполитої, починає відігравати все важливішу роль у міждержавних відносинах країн Старого Світу. І, попри те, що запорізькі козаки були підданими польського короля, вони дуже часто вели самостійну політику у військовій сфері, не озираючись на Варшаву.

століття (насамперед після взяття і зруйнування турецької фортеці Бендери 1583

року) ватиканська дипломатія вирішила залучити запорожців до участі у «Священній Лізі» — союзі християнських держав, занепокоєних посиленням експансії турків-османів у Європі.

знову
починають шукати контактів із запорожцями. Так у 1593
— 1594 роках

папський посланник Олександр
Комулович і посол імператора Рудольфа II
Еріх Лясота зуміли за певну
плату найняти
і направити до Молдови, що
була васалом
Порти, загін із 12 тисяч
добровольців.

до поляків під Валмієру. Українське військо являло собою самостійну, окрему

за своєю структурою та організацією військову машину. Загальна чисельність бойового складу нараховувала 2032 вояки. Крім козаків при обозі перебувало 100-200 вільнонайманих селян. На чолі з’єднання стояв уславлений гетьман Самійло Кішка.

війна — Тридцятилітня війна (1618 — 1648). У ній брали

участь австрійські й іспанські Габсбурги, Баварія, ряд німецьких католицьких князівств (за підтримки папського престолу) з одного боку, і — блок німецьких протестантських князівств та Чехія, яким допомагали на певних етапах Данія, Швеція, Франція, Трансільванія, Англія й Голландія — з іншого боку. Залежно від того, хто наймав козаків, на боці тих сил і брали вони участь у цій війні.

Римської імперії» Альбрехта фон Валленштейна брали участь у бойових діях

у Сілезії проти Саксонії — союзника тріумфатора цієї війни, шведського короля Густава II Адольфа.

дані про участь козаків у бойових діях імперців у Люксембурзі.

Так у № 81 (1631 р.) тижневика «Gazette de France» знаходимо також вельми цікаві відомості про 4-тисячний загін кінних українських козаків під керівництвом полковника Тараського, який під прапорами імператора воював у Люксембурзі, Фландрії та Пікардії проти французьких військ генерала де Суассона. Після першої невдачі «козаки напали на французів зі страшним криком; наші люди (французи), не звикли до такого крику, так злякалися, що почали тікати і відступили до болота на іншому березі річки...»

які здійснювали проникаючі рейди до північної та північно-східної Франції. Так

у лютому 1636 року двотисячний кавалерійський полк запорожців через річку Маас біля Вердена увірвався до провінції Шампань, розгромив частини французів і з багатою здобиччю повернувся до місця розквартирування австрійських військ.

та воював на боці французів. 1644 року він дістався до

до французького порту Кале. Вже у жовтні 1645 року брав участь у боях проти Іспанії у Фландрії під командуванням Людовіка де Бурбона, а 1646 року, спільно з армією принца Конде, взяв «ключ від Ла-Манша» — неприступну фортецю Дюнкерк.

присвячені Тридцятирічній війні, ім'я Івана Сірка не згадується. Так само

відсутні прямі згадки про участь українських козацьких підрозділів у конфлікті.

в Мюнстері й Оснабрюцці, бойові дії між Францією та Іспанією

не завершилися. Є свідчення того, що окремі підрозділи запорізьких козаків воювали з французами на боці іспанців 1655 року у Фландрії.

4-тисячним загоном виступив у похід на чорноморське узбережжя Туреччини; багато

в чому саме ця подія зірвала запланований напад османів на Австрію. Активність запорожців на північних рубежах Порти не слабшала і у 10 — 30-х роках ХVII століття. Походи гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, вирішальна роль козаків у перемозі над турками і татарами 1620 — 1621 рр. під Хотином загальновідомі, і не ставляться під сумнів навіть польськими істориками.

та завжди наводили жаху на своїх супротивників. Вони були непереможними

у своїй справі – війні. Саме це допомогло їм здобути велику славу та показати своїм сусідам, що дух козацький – непереможний!