КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. Особлива частина

АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ”
АВТОРСЬКИЙ КУРС ЛЕКЦІЙ КАНДИДАТА ЮРИДИЧНИХ НАУК, ДОЦЕНТА,
ДОЦЕНТА КАФЕДРИ КРИМІНАЛЬНОГО

ПРАВА ТА ПРОЦЕСУ М.І. Карпенка

держави; - отримання студентами фундаментальних знань в галузі теорії кримінального права; -

формування знань, практичних вмінь і навиків у застосуванні кримінального законодавства

КАФЕДРА КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА ТА ПРОЦЕСУ

ВНЗ “НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ”

МЕТА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ:

відправні положення щодо:
підстав кримінальної відповідальності;
поняття злочину;
мети та системи покарань;
підстав і

порядку їх призначення;
умов звільнення від кримінальної відповідальності та покарання.

В Особливій частині формулюються ознаки окремих злочинів із вказівкою на види покарань і межі, в яких вони можуть призначатися.

КАФЕДРА КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА ТА ПРОЦЕСУ

УПРАВЛІННЯ”

КАФЕДРА КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА ТА ПРОЦЕСУ

проти життя та здоров’я особи, проаналізувати види передбачених КК злочинів,

формування практичних умінь і навичок правильно відмежовувати злочини проти життя та здоров’я особи від суміжних та вірно кваліфікувати дану категорію злочинів. Розвиваючі: розвивати інтелектуальні здібності щодо розуміння понять “вбивство”, “тілесні ушкодження”, “катування”, “доведення до самогубства”, “погроза вбивством”, “залишення в небезпеці”, “неподання допомоги”, “побої”, “мордування”, навести різні точки зору стосовно проблемних питань теми та визначити перспективи подальшого вдосконалення кримінального законодавства в цьому напрямку. Виховні: сприяти формуванню наукового світогляду щодо кримінально-правової охорони злочинів проти життя та здоров’я особи.

злочинів проти життя та здоров'я особи.

2. Злочини проти життя особи:
Умисне

вбивство (ст. 115 КК).
Умисні вбивства за пом'якшуючих обставин (статті 116-118 КК).
2.2.1. Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК).
2.2.2. Умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК).
2.2.3. Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК ).

Умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК).
3.2. Умисне середньої тяжкості

тілесне ушкодження (ст. 122 КК)
3.3. Умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125 КК)
3.4.Катування (ст. 127 КК).

4. Злочини, що ставлять у небезпеку життя та здоров'я особи:
4.1. Зараження венеричною хворобою (ст. 133 КК).
4.2. Незаконне проведення аборту (ст. 134 КК).
4.3. Залишення в небезпеці (ст. 135 КК).
Висновки

ст.ст.115-145).
Європейська конвенція з прав людини від 4 листопада
1950 p.,

ратифікована Україною 17 липня 1997 p.
4. Конвенція ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 p., ратифікованою УРСР 26 січня 1987 p.
5. Європейська конвенція про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню від 28 листопада 1987 p., ратифікована Україною 24 січня 1997 р.
6. Про заборону репродуктивного клонування людини. Закон України: Прийн. 14 грудня 2004 р. // Офіційний вісник України. – 2005. – №1. – Ст. 3.

до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за злочини з мотивів

расової, національної чи релігійної нетерпимості» від 5.11. 2009 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2010. - № 5. – Ст. 43.
8. Основи законодавства України про охорону здоров’я // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 4. – С. 19.
9. Закон України "Про запобігання захворювання на СНІД та соціальний захист населення" від 12.12.1991 p.
10. Закон України "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини" від 16.07.1999 p.
11. Правила медичного огляду з метою виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини, обліку, медичного обстеження та профілактичного нагляду за ВІЛ-інфікованими: Затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. № 460 // ЗП України. – 1992. – № 9. – Ст. 218.

ушкоджень: Затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я України від 17 січня

1995р. // Юридичний вісник України. – 1995. – № 31.
13. Про судову практику у справах про злочини проти життя та здоров’я особи: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. – № 2.
14. Про судову практику у справах про необхідну оборону: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 1 від 26 квітня 2002 р. - Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972–2002: Офіц. вид. / За заг. ред. В.Т. Маляренка. – К.: Видавництво А.С.К., 2003.

проти життя та здоров'я особи
Злочини проти життя та здоров'я особи

- це суспільно небезпечні та протиправні діяння, що, посягаючи на життя й здоров'я особи, руйнують і спотворюють ці найцінніші блага, а також наражають на небезпеку заподіяння їм шкоди.
Слід зазначити, що в роз. II ОЧ КК об'єднано посягання на два різних родових об'єкти – життя та здоров'я особи. Слід виходити з того, що кожний злочин проти життя завжди пов'язаний із заподіянням шкоди здоров'ю, проте не кожне посягання проти здоров'я зашкоджує життю. Наприклад, при вчиненні такого злочину проти життя, як убивство, руйнується і життя, і здоров'я потерпілого, однак заподіяння особі побоїв, мордувань, умисного легкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження не призводить до втрати життя, хоча при цьому страждає здоров'я. Життя та здоров'я особи також є безпосередніми об'єктами відповідних злочинів.

властиві додаткові обов'язкові чи факультативні безпосередні об'єкти (наприклад, воля, честь

і гідність особи, встановлений законодавством порядок надання громадянам медичної допомоги тощо).
Предметом деяких злочинів проти життя та здоров'я особи можуть бути:
відомості про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, або захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та результати такого обстеження (ст. 132); органи тканини людини (ст. 143); кров (ст. 144); лікарська таємниця (ст. 145) тощо.

осіб, зокрема:
- заручник, викрадена людина, малолітня дитина, вагітна жінка тощо

(при вчиненні умисного вбивства за обтяжуючих обставин);
- близькі родичі (наприклад, при вчиненні тяжкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження);
- особа, що перебуває в небезпечному для життя стані (при ненаданні допомоги такій особі);
- хворий (при ненаданні йому допомоги медичним працівником); D пацієнт (при порушенні його прав).
Із об'єктивної сторони аналізовані злочини характеризуються переважно трьома обов'язковими ознаками:
1) суспільно небезпечним діянням;
2) суспільно небезпечними наслідками;
3) причиновим зв'язком між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками.

особи можуть упливати такі ознаки їх об'єктивної сторони:
час вчинення злочину

(наприклад, час пологів або одразу ж після них при вчиненні умисного вбивства матір'ю своєї новонародженої дитини);
спосіб вчинення злочину (наприклад, обман при вчиненні насильницького донорства);
обстановка вчинення злочину (наприклад, необхідна оборона при умисному вбивстві, якщо перевищено її межі) тощо.

Диспозиції деяких статей, що описують об'єктивну сторону злочинів проти життя та здоров'я особи, можуть бути бланкетними (наприклад, ст. 143 "Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини") або відсильними (наприклад, ст. 122 "Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження").

сконструйовано як злочини з матеріальним складом (усі види вбивств і

тілесних ушкоджень; ненадання допомоги особі, що перебуває в небезпечному для життя стані; незаконна лікувальна діяльність тощо). Однак є злочини з формальним складом (погроза вбивством, незаконне проведення аборту, залишення в небезпеці).
Суб'єктами злочинів проти життя та здоров'я особи можуть бути фізичні осудні особи, що досягли 14-річного (статті 115-117, 121 і 122) або 16-річного (решта статей). При вчиненні деяких посягань на життя та здоров'я особи спеціальними суб'єктами злочинів можуть бути:
-медичні, фармацевтичні, а також інші працівники, що за своїми професійними обов'язками мають певний стосунок до хворих або до ліків (ст. 131);
- службова особа чи медичний працівник лікувального закладу, працівник допоміжного персоналу цього закладу (ст. 132); -особа, що не має належної спеціальної освіти (ст. 138), тощо.

здоров'я особи характеризуються як умисною (наприклад, умисне вбивство, умисне тяжке

тілесне ушкодження, погроза вбивством), так і необережною (наприклад, убивство через необережність, необережне тяжке чи середньої тяжкості тілесне ушкодження) формами вини.
Деякі злочини можуть вчинятися зі складною (змішаною) формою вини (наприклад, доведення до самогубства; зараження вірусом імунодефіциту людини чи вірусом іншої невиліковної хвороби, ненадання допомоги особі, що перебуває в небезпечному для життя стані).
Мотив і мета, а також емоційний стан винного у низці випадків є обов'язковими ознаками суб'єктивної сторони складів злочинів проти життя та здоров'я особи. Наприклад, спеціальними мотивами, що впливають на кваліфікацію умисного вбивства, є корисливі (п. 6 ч. 2 ст. 115) або хуліганські (п. 7 ч. 2 ст. 115) мотиви. Вчинення такого злочину, як катування (ст. 127), неможливе без мети спонукати потерпілого чи іншу особу вчинити дії, що суперечать їхній волі. Емоційний стан є обов'язковою ознакою двох злочинів проти життя та здоров'я особи: 1) умисного вбивства, вчиненого в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116); 2) умисного тяжкого тілесного ушкодження, заподіяного у стані сильного душевного хвилювання (ст. 123).

поділити на три види (групи):
1) злочини проти життя особи, що включають

вбивства (статті 115-119) та доведення до самогубства (ст. 120);
2) злочини проти здоров'я особи, що охоплюють такі підгрупи: а) тілесні ушкодження (статті 121-125 і 128); б) завдання фізичних або моральних страждань (ст.ст. 126, 127 і 129); в) зараження соціальними хворобами (статті 130 і 131);
3) злочини, що ставлять у небезпеку життя та здоров'я особи, вони поділяються на: а) злочини в медичній сфері (статті 131, 132, 138-145); б) інші злочини (статті134-137).

(ст. 115 КК)
Стаття складається з двох частин, які містять заборонювальні

норми. Вона передбачає відповідальність за умисне вбивство без кваліфікуючих ознак (ч. 1 ст. 115) та умисне вбивство з кваліфікуючими ознаками (ч. 2 ст. 1 15). Закон визначає вбивство як умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині (ч. 1 ст. 115 КК). Самогубство чи замах на самогубство злочином не вважаються.
За суб'єктивною стороною розрізняють убивства умисні (статті 115-118) і вбивство через необережність (ст. 119). Своєю чергою, умисні вбивства поділяються за ступенем суспільної небезпечності (тяжкості) на три види: просте вбивство, тобто вчинене без обтяжуючих або пом'якшуючих обставин (ч. 1 ст. 115); кваліфіковане вбивство, тобто вчинене за обтяжуючих обставин (ч. 2 ст. 115), і привілейоване вбивство, тобто вчинене за пом'якшуючих обставин (статті 116-118).

вбивства, тлумачення певних термінів і понять, відмежування вбивств від інших

злочинів розкриваються в ППВСУ "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи" від 7 лютого 2003 р. № 2.
Родовим і безпосереднім об'єктом злочину є життя особи.
Життя людини, відповідно до ст. З КУ, є найвищою соціальною цінністю, а в ст. 27 Основного Закону наголошується, що кожна людина має невід'ємне право на життя й ніхто не може свавільно позбавити людину життя.
Моментом початку життя вважається початок фізіологічних пологів, у тому числі й передчасних чи штучних. У дискусії про початок життя людини та його закінчення тісно переплітаються деякі вузлові питання медицини та права.
Т.ч., початок кримінально-правової охорони життя людини повинен збігатися з моментом появи будь-якої частини тіла дитини з утроби матері. Аналогічно і у випадках неприродних пологів, зокрема при так званому кесаревому розтині.

коли починаються незворотні процеси розпаду клітин головного мозку та центральної

нервової системи. Від біологічної смерті треба відрізняти клінічну смерть, пов'язану із зупинкою серця, після якої життєздатність людського організму зберігається, за певних обставин, надаючи медичну допомогу повернути до життя.
Посягання на життя людини вже від початку пологів і до настання біологічної смерті має розглядатись як убивство (замах на вбивство). Знищення плода до початку фізіологічних пологів за певних умов може розглядатись як незаконне проведення аборту (ст. 134).
Об'єктивна сторона злочину характеризується:
- діянням - посяганням на життя іншої особи, спрямованим на порушення функцій чи анатомічної цілісності життєво важливих органів іншої людини; - наслідками, що виявляються в біологічній смерті потерпілого; - причиновим зв'язком між указаним діянням і наслідками.

бездіяльності (наприклад, батьки, щоб позбавити немовля життя, тривалий час не

годують його; медичний працівник із тією ж метою не виконує свої професійні обов'язки стосовно хворого тощо).
Злочин вважається закінченим з моменту настання біологічної смерті потерпілого (матеріальний склад).
Суб'єкт злочину - фізична осудна особа, що досягла 14-річного віку (за вбивства, передбачені статтями 115-117) або 16-річного віку (за вбивства, передбачені статтями 118 і 119).
Суб'єктивна сторона умисного вбивства характеризується виною у формі умислу (прямого чи непрямого). Мотив і мета злочину підлягають з'ясуванню, оскільки в деяких випадках вони є кваліфікуючими ознаками цього злочину. Злочин, передбачений ст. 119 КК, учиняється тільки з необережності.
Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що минув від моменту заподіяння ушкоджень до настання смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має.

14 років. Якщо вбивство вчинено у співучасті, обов'язково слід з'ясувати

характер участі кожного із співучасників та ступінь їхньої вини. Співучасть може виражатись у формі співвиконавства і з розподілом ролей. У першому випадку всі співучасники безпосередньо беруть участь у позбавленні життя потерпілого, причому не має значення, хто з них завдав першого смертельного удару (пошкодження, впливу), бо всі вони намагалися і прагнули здійснити саме таку дію. Тому їх дії кваліфікуються за відповідною частиною ст. 115 без додаткового посилання на ст. 27. У другому випадку ролі між співучасниками розподіляються і тому дії організаторів, підбурювачів і пособників кваліфікуються за відповідною частиною ст. 27 та відповідною частиною ст. 115.
Застосовуючи норми закону, які передбачають відповідальність за умисні вбивства, необхідно їх класифікувати на вбивства без обтяжуючих або пом'якшуючих обставин (ч. 1 ст. 115),вбивства за обтяжуючих обставин (ч. 2ст 115), вбивства за пом'якшуючих обставин (ст.ст. 116-118).

(просте вбивство) - ч. 1 ст. 115 КК - кваліфікують

у тих випадках, коли у вчиненому немає ознак вбивств, передбачених ч. 2 ст. 115, статтями 116-118 КК.
Велику зручність для розв'язання практичних задач кваліфікації вбивств, передбачених ч. 1 ст. 115, має схема типових різновидів умисного вбивства, до яких, зокрема, належать:
- умисне вбивство, вчинене на ґрунті особистих неприязних стосунків, у тому числі й умисне вбивство з помсти на ґрунті таких стосунків;
- умисне вбивство під час бійки чи сварки, якщо винний не діяв при цьому з хуліганських мотивів;
- умисне вбивство, вчинене особою, що охороняє своє майно чи майно іншої особи (за відсутності стану необхідної оборони);
- умисне вбивство, вчинене з мотивів співчуття до потерпілого або з метою полегшити його страждання;
- умисне вбивство, вчинене на прохання самого потерпілого;
- умисне вбивство, вчинене при перевищенні меж крайньої необхідності.
- умисне вбивство з використанням безпорадного стану потерпілого, за винятком вбивства малолітньої дитини.

обставини, наприклад, умисне вбивство двох осіб при перевищенні меж необхідної

оборони. У даному разі дії винного слід кваліфікувати з урахуванням пом'якшуючої обставини за ст. 118.
Практичним працівникам слід неухильно керуватися досить простим правилом кваліфікації вбивств за сукупністю: якщо юридичний склад передбаченого кримінальним законом злочину прямо не передбачає умисного позбавлення життя потерпілого, тобто воно знаходиться за межами диспозиції аналізованої статті, потрібна кваліфікація за сукупністю відповідної статті і ст. 115. Наприклад, захоплення заручників, поєднане з умисним вбивством одного з них, кваліфікується за п. З ч. 2 ст. 115 і ч. 2 ст. 147, бо диспозиція ст. 147 не містить ознаки посягання на життя, а лише погрозу знищення людей або настання тяжких наслідків. У той же час діяння за ст.ст. 112, 113, 348, 379, 400,443. ч. 4ст 404. ч. 2 ст. 438. прямо передбачають вчинення умисного вбивства і додаткової кваліфікації за ст. 115 не потребують.

- ч. 2 ст. 115 КК - визначають, встановивши хоча

б одну з ознак, передбачених у пунктах 1 – 14 ч. 2 ст. 115 КК. Якщо в діях винної особи таких ознак вбачається декілька, то всі вони мають отримувати самостійну правову оцінку за відповідним пунктом ч. 2 ст. 115 КК.
Умисне вбивство двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115) передбачає, що позбавлення їх життя охоплювалося єдиним умислом винного. Для такої кваліфікації не має значення, яким мотивом керувався винний і чи був він однаковим при позбавленні життя кожного з потерпілих. Якщо ці мотиви передбачені як кваліфікуючі ознаки, дії винного додатково кваліфікуються й за відповідними пунктами ч. 2 ст. 115 КК. Наявність розриву в часі при реалізації єдиного умислу на вбивство двох або більше осіб значення для кваліфікації злочину за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК не має.

завідомо для винного перебувала у стані вагітності (п. 2 ч.

2 ст. 115), кваліфікують, якщо винний умисно позбавляє життя особу, котрій не виповнилося 14 років (ця кваліфікуюча ознака наявна тоді, коли винний достовірно знав, що потерпілий є малолітнім, або припускав це, або за обставинами справи повинен був і міг це усвідомлювати), або жінку, що завідомо для винного справді перебувала у стані вагітності.
Умисне вбивство заручника або викраденої людини (п. 3 ч. 2 ст. 115) визначають за умови, що потерпілий був заручником і винна особа це усвідомлювала. Викрадення людини – це протиправне таємне чи відкрите заволодіння людиною шляхом застосування насильства або обману.
Дії кваліфікуються як умисне вбивство заручника чи викраденої людини незалежно від того, чи була винна особа причетною до вчинення злочину, передбаченого ст.ст. 146, 147 КК. Водночас мотив такого вбивства повинен мати зв'язок із цим злочином.

4 ч. 2 ст. 115), наявне, якщо винний, позбавляючи потерпілого

життя, усвідомлював, що завдає йому особливих фізичних (через заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, тортур, мордування, мучення, зокрема з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, що завдає нестерпного болю, тощо), психічних або моральних (зганьбленням честі, приниженням гідності, заподіянням тяжких душевних переживань, глумлінням тощо) страждань, а також якщо воно було поєднане з глумлінням над трупом або вчинялося в присутності близьких потерпілому осіб і винний усвідомлював, що такими діями завдає останнім особливих психічних або моральних страждань. Не можна кваліфікувати умисне вбивство за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК на тій підставі, що винна особа пізніше з метою приховати цей злочин знищила чи розчленувала труп.

5 ч. 2 cm. 115), передбачає, що винний, здійснюючи умисел

на позбавлення життя певної особи, усвідомлював, що застосовує спосіб убивства, який є небезпечним для життя не тільки цієї особи, а й інших людей. При цьому небезпека для життя інших людей має бути реальною. Якщо при умисному вбивстві, вчиненому небезпечним для життя багатьох осіб способом, позбавлено життя й іншу особу (інших осіб), злочин кваліфікується за пунктами 1 і 5 ч. 2 ст. 115 КК, а якщо заподіяно шкоду її (їхньому) здоров'ю, - за п. 5 ч. 2 ст. 115 КК та відповідними статтями КК, які передбачають відповідальність за умисне заподіяння тілесних ушкоджень.
Умисне вбивство з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115) здійснюється за умови, що винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв'язку з цим матеріальні блага для себе чи інших осіб, отримати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат або обов'язків чи досягти іншої матеріальної вигоди.

яку бажав одержати внаслідок убивства, а також коли виник корисливий

мотив - до початку чи під час вчинення цього злочину. Як учинене з корисливих мотивів слід кваліфікувати й умисне вбивство з метою подальшого використання органів чи тканин людини в певних корисливих цілях (для трансплантації, незаконної торгівлі тощо).
У разі вчинення умисного вбивства під час розбійного нападу, вимагання, незаконного заволодіння транспортним засобом, дії винного кваліфікуються за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК і статтею, котрою передбачено відповідальність за злочинне заволодіння майном (ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189, ч. З ст. 262, ч. З ст. 308, ч. З ст. 312, ч. З ст. 313,ч. 3 ст. 289).
Умисне вбивство з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 cm. 115) визначають лише у випадку, коли винний позбавляє іншу особу життя внаслідок явної неповаги до суспільства, нехтування загальнолюдськими правилами співжиття та нормами моралі, а також без будь-якої причини з використанням малозначного приводу.

у зв 'язку з виконанням цією особою службового або громадського

обов'язку (п. 8 ч. 2 ст. 115) передбачає, що злочин вчинено для того щоб не допустити чи припинити правомірну діяльність потерпілого у зв'язку з виконанням ним зазначеного обов'язку, змінити характер такої діяльності, а також з мотивів помсти за неї незалежно від часу, що минув від моменту виконання потерпілим своїх обов'язків до вбивства.
Умисне вбивство чи замах на вбивство державного або громадського діяча, працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів, члена громадського формування з охорони громадського порядку та державного кордону чи військовослужбовця, судді, народного засідателя, або присяжного, або їхніх близьких родичів, захисника чи представника особи або їхніх близьких родичів, начальника військової служби чи іншої особи, котра виконує обов'язки з військової служби, представника іноземної держави чи іншої особи, що має міжнародний захист, за наявності відповідних підстав належить кваліфікувати тільки за статтями 112, 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, ст. 443 КК.

злочин або полегшити його вчинення (п.9 ч.2 ст.115). Винний може

переслідувати мету повністю приховати раніше вчинений злочин або лише обставини, які впливають на кваліфікацію та міру покарання. Вбивство з метою полегшити вчинення іншого злочину винний може здійснити як до, так і в процесі вчинення наміченого злочину. Наприклад, випадки вбивства потерпілого, свідка, особи, яка має докази злочину, охоплюються п.9 ч.2 ст.115.
Умисне вбивство, поєднане із згвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом (п.10 ч.2 ст.115) . Винний може здійснити вбивство в процесі самого згвалтування або задоволення статевої пристрасті для того, щоб придушити опір потерпілої або з садистських мотивів. Але таке вбивство може мати місце і після здійснення цих злочинів, щоб приховати злочин і уникнути відповідальності.

вбивство, вчинене виконавцем за дорученням замовника. Таке доручення, як роз’ясняє

Пленум ВС України, може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно до якої виконавець зобов’язується позбавити потерпілого життя, а замовник – вчинити, або, навпаки, не вчинити в інтересах виконавця дії певні дії матеріального чи нематеріального характеру. Якщо вбивство на замовлення зумовлене виплатою винагороди або іншими матеріальними благами, вчинене вимагає додаткової кваліфікації за п.6 ч.2 ст.115.
Замовник умисного вбивства залежно від конкретних обставин справи повинен визнаватись або підбурювачем, або організатором злочину (якщо тільки він не є його співвиконавцем). Його дії належить кваліфікувати за відповідною частиною ст. 27, п. 11 ч. 2 ст. 115 КК, а за наявності до того підстав - і за іншими пунктами цієї статті. Дії замовника умисного вбивства, котрий одночасно був і співвиконавцем цього злочину, кваліфікуються за пунктами 11 і 12 ч. 2 ст. 115 КК як умисне вбивство, вчинене на замовлення за попередньою змовою групою осіб, а за наявності до того підстав - і за іншими пунктами цієї статті.

керувався корисливими, а виконавець - іншими мотивами, дії замовника кваліфікуються

за відповідною частиною ст. 27, пунктами 6 і 11 ч. 2 ст. 115 КК. Відповідальність за п. 11 ч. 2 ст. 115 КК настає лише у випадках, коли замовляється власне умисне вбивство особи, а не якийсь інший насильницький злочин стосовно неї. Якщо замовник доручив заподіяти потерпілому тілесні ушкодження, а виконавець умисно вбив його, замовник несе відповідальність за співучасть у тому злочині, котрий він організував або до вчинення котрого схилив виконавця, а останній - за той злочин, який він фактично вчинив.
Якщо виконавець погодився позбавити потерпілого життя, але з причин, що не залежали від його волі, умисел на вбивство до кінця не довів, дії замовника залежно від конкретних обставин справи кваліфікуються як співучасть у готуванні до умисного вбивства на замовлення чи в замаху на вчинення цього злочину.

осіб (п. 12 ч. 2 cm. 115), передбачає, що в

позбавленні потерпілого життя брали участь декілька осіб (дві та більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його виконання.
За цей злочин несуть відповідальність і ті особи, котрі хоча й не вчиняли дій, що безпосередньо спричинили смерть потерпілого, але будучи об'єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, виконали хоча б частину того обсягу дій, який група вважала необхідним для реалізації цього умислу.
Якщо учасники групи діяли узгоджено щодо декількох осіб, хоча кожен із них позбавив життя одного потерпілого, дії кожного зі співучасників розглядаються як умисне вбивство двох або більше осіб, учинене за попередньою змовою, і кваліфікуються за пунктами 1 і 12 ч. 2 ст. 115 КК.

за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК. У разі,

коли група осіб, яка вчинила за попередньою змовою умисне вбивство, була злочинною організацією, озброєною бандою, терористичною групою чи терористичною організацією, не передбаченим законом воєнізованим або збройним формуванням, організованою групою, створеною з метою тероризування у виправних установах засуджених або нападу на адміністрацію цих установ, відповідальність учасників групи настає за п. 12 ч. 2 ст. 115 та відповідно за ч. 1 ст. 255, ст. 257, ч. З або ч. 4 ст. 258, ч. 5 ст. 260, ст. 392 КК.
Умисне вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком убивства, передбаченого статтями 116-118 КК (п. 13 ч. 2 ст. 115), передбачає, що відповідальність за повторне умисне вбивство настає незалежно від того, чи була винна особа раніше засуджена за перший злочин, учинила вона закінчене вбивство чи готування до нього або замах на нього, була вона виконавцем чи іншим співучасником злочину.

релігійної нетерпимості (п. 14 ч. 2 ст.115). Цей пункт було

включено в ч. 2 ст. 115 КК на підставі Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за злочини з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості» від 5.11.2009 р. Для кваліфікації дій суб’єкта злочину за п. 14 ч. 2 ст. 115 КК необхідно встановити мотиви расової, національної чи релігійної нетерпимості. Під мотивом (як психологічною категорією) передусім розуміють те, що спонукає діяльність людини, те, чому здійснюється така діяльність.
Підвищена суспільна небезпека цього виду умисного вбивства зумовлена посяганням не тільки на життя особи, а й на гарантовану ст. 24 Конституції України рівність прав і свобод людини та громадянина, незалежно від їх раси, кольору шкіри, релігійних переконань, етнічного походження, за мовними або іншими ознаками тощо.

116-118)
До привілейованих видів умисного вбивства, тобто умисних вбивств, учинених за

пом'якшуючих обставин, належать:
умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК);
умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК);
3)умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК).
Цим видам умисних вбивств властиві загальні ознаки умисного вбивства (див. ст. 115), проте кожний із них має свою специфіку, що розкривається в кримінально-правових нормах і ППВСУ "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи" від 7 лютого 2003 р. № 2.

2.2.1. Умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК).
Цей вид умисного вбивства характеризується проявом не лише умислу, а й особливого емоційного стану винного - його сильним душевним хвилюванням (фізіологічним афектом), тобто короткочасною інтенсивною емоцією, що значно знижувала здатність особи усвідомлювати свої дії чи керувати ними. Від фізіологічного афекту слід відрізняти афект патологічний, що заперечує осудність суб'єкта.

наявності таких умов:
1) якщо сильне душевне хвилювання (фізіологічний афект) виникло

раптово, як відповідь на протизаконні дії потерпілого і викликало намір вбити його. Фізіологічний афект - це дуже сильний емоційний спалах, але наскільки він сильний, настільки і нетривалий. Тривалим він бути не може, такого психологічного навантаження людина довго не витримає.
Вбивство у стані фізіологічного афекту визнається вчиненим за пом'якшуючих обставин лише тоді, коли умисел на вбивство виник і був здійснений у стані фізіолог. афекту, коли винний перебував у цьому стані;
2) якщо фізіологічний афект виник:
а) внаслідок насильства потерпілого над винним чи його рідними і близькими; якщо насильство було протизаконним, дійсним і значним, тобто здатним спричинити фізіологічний афект, але не створювало стан необхідної оборони чи крайньої необхідності;
б) внаслідок тяжкої образи потерпілим винного – брутального і цинічного приниження гідності особи;
в) внаслідок інших протизаконних або глибоко аморальних дій потерпілого, якщо ці дії потягли чи могли потягти за собою тяжкі наслідки для винного чи його близьких (знищення майна, приниження гідності тощо). Судова практика визнає, що фізіологічний афект можуть спричинити: подружня зрада, зрада закоханих, а також багаторазові протизаконні дії, остання з яких і стала причиною афекту.

часові інтервали:
1) між протиправними діями потерпілого і виникненням у винного

фізіологічного афекту - тривалість цього інтервалу значення не має - він може бути як занадто коротким, так і занадто довгим. Ця обставина на кваліфікацію вбивства за ст. 116 КК не впливає;
2) між виникненням афекту і вбивством. Оскільки злочин можна кваліфікувати за ст. 116 КК лише у тому випадку, коли винний перебував у стані афекту, то для застосування цієї норми дуже важливо визначити тривалість такого стану.
Ст.116 передбачає відповідальність лише за умисне вбивство у стані фізіологічного афекту. Випадки заподіяння умисних тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у стані фізіологічного афекту кваліфікуються за ст. 123 КК. Умисне вбивство у стані фізіологічного афекту одної особи і спричинення при цьому умисних тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень іншій особі кваліфікується за сукупністю злочинів за статтями 116 і 123 КК.

обставин, перелічених у ч. 2 ст. 115 КК, кваліфікується тільки

за ст. 116 КК, тому що обставини, які пом'якшують відповідальність, мають перевагу перед обставинами, які обтяжують відповідальність.
На цих же підставах вбивство у стані фізіологічного афекту і в стані необхідної оборони, але з перевищенням її меж кваліфікується лише за ст. 118 КК без застосування ст. 116 КК, оскільки ст. 118 КК містить більш пом'якшуючі відповідальність обставини.
Суб’єктивна сторона характеризується умислом та наявністю специфічного емоційного стану винного, який значною мірою знижує його здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Суб’єктом злочину є фізична осудна особа, що досягла 14 р. віку.

(ст. 117 КК).
Жінка під час пологів або відразу після

них перебуває в особливому фізичному і психічному стані, який знижує її спроможність цілковито усвідомлювати свої дії. Тому умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини розглядається як вбивство, вчинене за пом'якшуючих обставин.
Безпосереднім об'єктом злочину є суспільні відносини, порушення яких посягає на життя новонародженої дитини.
З об'єктивної сторони злочин - це дії жінки - матері, спрямовані на спричинення смерті своїй новонародженій дитині під час пологів або відразу після них.
Співучасники в убивстві матір'ю своєї новонародженої дитини несуть кримінальну відповідальність за статтями 27 і 115 КК. Обставини, що пом'якшують відповідальність матері, на співучасників не поширюються.

яка вчинила вбивство своєї новонародженої дитини під час пологів або

відразу після них і якій виповнилося 14 років.
Суб'єктивна сторона характеризується не лише умислом, а й знаходженням винної в такому особливому фізичному і психічному стані, пов'язаному з пологами, коли в неї значною мірою послаблена здатність усвідомлювати свої дії і керувати ними. Наявність або відсутність особливого фізичного і психічного стану, в якому знаходиться жінка під час пологів або відразу після них, визначається психолого-психіатричною експертизою.
Умисне вбивство матір'ю своєї дитини після того, як зазначений особливий стан пройшов, слід кваліфікувати за відповідною частиною ст. 115.
Необережне вбивство матір'ю, яка знаходиться в особливому стані, кримінальної відповідальності не тягне.

оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця

(ст. 118 КК).
Ст. 118 фактично встановлена відповідальність за два самостійних злочини, які вчинені за пом'якшуючих обставин і в яких безпосереднім об'єктом є життя людини: умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони і умисне вбивство в разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.
Об'єктивною стороною вбивства при перевищенні меж необхідної оборони є позбавлення життя того, хто посягає, з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захищається, або іншої особи, інтересів суспільства або держави від суспільно небезпечного посягання, коли спричинення такого результату явно не відповідає небезпечності посягання чи обстановці захисту.
Об'єктивною стороною вбивства при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця, є умисне позбавлення життя особи, що вчинила злочин, під час дій, спрямованих на її затримання і доставлення до відповідних органів влади, коли спричинення смерті не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця.

меж необхідної оборони, слідство і суд повинні врахувати не лише

відповідність чи невідповідність знаряддя захисту і нападу, але і характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил нападаючих і тих, хто захищався, а так само: місце і час, раптовість нападу, неготовність до його відбиття, кількість нападаючих і тих, хто захищається, їх фізичні дані та інші обставини. Тобто, перш за все, треба встановити наявність стану необхідної оборони, а вже потім робити висновок, перевищила особа межі необхідної оборони чи ні.
Дії осіб, що вчинили вбивство при перевищенні меж необхідної оборони й одночасно перебували в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло, належить кваліфікувати за ст. 118, бо вона має у порівнянні зі ст. 116 більш м'яку санкцію.

особи, яка не причетна до нападу, особа, що захищалась, буде

нести відповідальність за вбивство через необережність за ст. 119. Якщо ж під час здійснення необхідної оборони смерть з необережності заподіюється нападнику, - це не вважається злочином.
Коли при перевищенні меж необхідної оборони потерпілому заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала смерть, за відсутності умислу на позбавлення життя дії винного належить кваліфікувати за ст. 124.
Необхідно відрізняти необхідну оборону від уявної оборони, коли реального суспільно небезпечного посягання не було і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.
Якщо особа, перебуваючи в стані уявної оборони, не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення про наявність посягання, але при цьому перевищила межі захисту, що дозволяються в умовах реального посягання, вона підлягає відповідальності за ст. 118.

усвідомлювала факту відсутності реального посягання, але повинна була і могла

це усвідомлювати, і, припустившись помилки, заподіяла нападнику шкоду, вона підлягає відповідальності за вбивство з необережності (ст. 119) чи за необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 128).
Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною виною (стосовно смерті умисел може бути як прямий, так і не прямий), а також метою - захистом від суспільно небезпечних посягань або затриманням злочинця.
Суб'єктом злочину є особа, яка досягла віку 16 років і перебуває в стані необхідної або уявної оборони чи правомірного затримання особи, що вчинила злочин.
2.3. Вбивство через необережність (ст. 119 КК)
Вбивство через необережність, як і інші види вбивств, належить до числа злочинів з матеріальним складом. За своїми наслідками воно нічим не відрізняється від умисних убивств, але за суб'єктивним елементом - необережна вина має меншу соціальну небезпечність винного і всього діяння в цілому.

у вигляді смерті потерпілого і причинний зв'язок між діянням і

наслідком. Слід зазначити, що діяння може бути саме по собі злочинним (наприклад, умисне нанесення удару), але у разі настання злочинного наслідку воно не утворює самостійного злочину, а поглинається складом ст. 119 як елемент об'єктивної сторони. Діяння, яке спричиняє вбивство через необережність, як правило, пов'язане з порушенням спеціальних приписів та загальних норм обережності.
Із суб'єктивної сторони даний злочин може бути вчинений тільки за необережної форми вини, яка виступає у вигляді злочинної самовпевненості чи злочинної недбалості.
Вбивство внаслідок злочинної самовпевненості полягає в тому, що винна особа передбачає можливість настання суспільно небезпечного наслідку своєї дії чи бездіяльності - смерті іншої людини, але легковажно розраховує на його відвернення. При цьому вона розраховує на конкретні обставини, які можуть відвернути настання смерті.

особа не передбачає настання смерті іншої людини, хоча повинна була

і могла передбачити настання такого результату своєї дії чи бездіяльності, якби була обачною.
Вбивство через необережність у вигляді злочинної недбалості слід відрізняти від заподіяння смерті за відсутності вини у ситуації, яка охоплюється поняттям казусу: особа не передбачає настання смерті іншої людини внаслідок своєї дії чи бездіяльності, не повинна була і (або) не могла її передбачити. Яскравим прикладом казусу є заподіяння смерті в ситуації уявної оборони, коли особа з урахуванням конкретних не повинна була чи не могла усвідомлювати відсутність реального посягання, а заподіяна нею шкода не перевищувала ту, яка була б допустимою в умовах реального посягання.
У всіх випадках для кваліфікації діяння за ст. 119 необхідно встановити, чи повинен був і чи міг винний передбачити настання смерті потерпілого.

наслідків своєї поведінки, а дія чи бездіяльність у випадках вбивства

через необережність може мати свідомий, і навіть цілеспрямований характер. Ця обставина на практиці призводить до помилкової кваліфікації вбивства через необережність як умисного вбивства, коли усвідомлення винним фактичної сторони своїх дій помилково визнається доказом передбачення смерті потерпілого. Прикладом може слугувати досить поширена ситуація, коли особа б'є або штовхає потерпілого і останній при падінні, ударившись об тверде покриття чи якийсь гострий виступ, одержує смертельну травму. У даному випадку дії винного підлягають кваліфікації за ст. 119, якщо, звичайно, його умислом не охоплювалось заподіяння смерті потерпілому саме у такий спосіб.
Суб'єктом злочину, передбаченого ст. 119. може бути особа, яка досягла 16-річного віку.

тілесне ушкодження (ст. 121 КК)
Найпоширенішими злочинами проти здоров'я є тілесні

ушкодження.
Родовим і безпосереднім об'єктом злочину є здоров'я особи.
Тілесне ушкодження - це протиправне та винне порушення анатомічної цілісності тканин, органів потерпілого та їхніх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджувальних факторів. КК розрізняє тілесні ушкодження 3-х ступенів: тяжке, середньої тяжкості та легке.
Характер і тяжкість тілесних ушкоджень визначаються судово-медичною експертизою на основі Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України № 6 від 17.01.1995 р. і зареєстрованих Міністерством юстиції України 26.07.1995 р. під № 255/791. Згідно з Правилами характер і ступінь тяжкості тілесних ушкоджень визначають за трьома критеріями:

ушкоджень для життя в момент їх заподіяння, а також характер

і ступінь порушень цілісності і функцій тканин чи органів та тривалість впливу цих порушень на стан здоров'я;
2) економічний (додатковий) - визначає ступінь втрати працездатності; 3) естетичний (додатковий) - визначає знівечення обличчя потерпілого.
Об'єктивна сторона злочину характеризується: діянням (дією чи бездіяльністю); - наслідками, що виявляються в тяжкому тілесному ушкодженні; - причиновим зв'язком між зазначеними діянням і наслідками.
Відповідно до ч. 1 ст. 121 КК, тяжке тілесне ушкодження - це тілесне ушкодження: 1) небезпечне для життя в момент заподіяння або таке, що спричинило; 2) втрату будь-якого органа чи його функцій; 3) психічну хворобу; 4) інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину; 5) переривання вагітності;
6) непоправне знівечення обличчя.

умисного тілесного ушкодження тяжким за ознакою його небезпечності для життя

в момент заподіяння - з моменту вчинення такого діяння (формальний склад); у всіх інших випадках - із моменту настання наслідків, зазначених у ч. 1 ст. 121 КК (матеріальний склад).
Суб'єкт злочину - фізична осудна особа, що досягла 14-р. віку.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у формі умислу (прямого чи непрямого). Мета умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження впливає на кваліфікацію цього діяння лише в одному випадку - якщо це залякування потерпілого чи інших осіб (ч. 2 ст. 121). Ставлення винного до смерті потерпілого (ч. 2 ст. 121) є необережним. Мотив умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження впливає на кваліфікацію цього діяння в тому випадку, коли злочин вчинявся на ґрунті расової, національної чи релігійної нетерпимості.

тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст.

121), слід ретельно досліджувати докази, котрі мають значення для з'ясування змісту та спрямованості умислу винного. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.
Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 121) є вчинення його: 1) у спосіб, який характеризується особливим мученням; 2) групою осіб; 3) для залякування потерпілого чи інших осіб; 4) з мотивів расової, національної або релігійної нетерпимості; 5) на замовлення; 6) спричинення смерті потерпілого (у результаті описаного у ч. 2 ст. 121 КК діяння настає смерть потерпілого).

спричинена смерть потерпілого, характерно заподіяння тяжких тілесних умисно, а спричинення

смерті потерпілого - необережно. Якщо смерть потерпілого сталася внаслідок необережного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, діяння кваліфікуються як вбивство через необережність (ст. 119).
Заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, за деякими ознаками схоже на умисне вбивство або замах на вбивство. Розмежувати ці злочини необхідно за суб'єктивними критеріями: за спрямованістю умислу і за змістом його інтелектуального моменту.
Питання про умисел потрібно вирішувати виходячи з сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.

до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється

умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.
Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що минув з моменту заподіяння ушкодження до настання смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має.
Заподіяння тяжких тілесних ушкоджень під час вимагання кваліфікується за ч. 4ст. 189 і додаткової кваліфікації за ст. 121 не потребує.
Не потребують додаткової кваліфікації і дії, передбачені ч. З ст. 345, - умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам у зв'язку із виконанням цим працівником службових обов'язків, а також ч. З ст. 346, ч. З ст. 350 та ін.

влади або службових повноважень кваліфікується за сукупністю злочинів- за ст.

121 і ч. З ст. 365.
Заподіяння тяжких тілесних ушкоджень з хуліганських мотивів утворює сукупність злочинів, передбачен. ст. 121 і ст. 296 КК.

3.2. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкоджен. (ст. 122 КК)
Безпосереднім об'єктом злочину є суспільні відносини посягання на які спричиняє шкоду здоров‘ю людини.
Об'єктивну сторону злочину утворюють: діяння (дія чи бездіяльність); злочинний наслідок у вигляді тілесних ушкоджень середньої тяжкості та наявність причинового зв'язку між діянням та наслідками.
Умисні середньої тяжкості тілесні ушкодження характеризуються такими ознаками: по-перше, в момент заподіяння вони не є небезпечними для життя потерпілого І не мають наслідків, передбачених ст. 121, а по-друге, спричиняють тривалий розлад здоров'я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину.

у відповідності із Правилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень,

затвердженими наказом МОЗ України від 17.01.1995 р. № 6, відносять розлад здоров'я строком понад три тижні (більш як 21 день). При цьому під розладом здоров'я розуміють безпосередньо пов'язаний з ушкодженням послідовно розвинутий хворобливий процес.
Під ушкодженнями, які спричиняють значну стійку втрату працездатності менш але на одну третину, треба розуміти втрату загальної працездатності від 10 до 33%.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини. Умисел може бути як прямий, так і непрямий.
Умисне заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень з метою залякування потерпілого або його родичів чи з метою примусу їх до певних дій кваліфікується за ч. 2 ст. 122.
Суб'єктом злочину є особа, яка досягла 14 років.

об'єктом злочину є суспільні відносини, посягання на які спричиняє шкоду

здоров‘ю людини.
Легкими тілесними ушкодженнями вважаються тілесні ушкодження, які: - не містять ознак тяжких ушкоджень (ст. 121) чи ушкоджень середньої тяжкості (ст. 122);
- викликають короткочасний розлад здоров'я потерпілого чи незначну стійку втрату працездатності (ч. 2 ст. 125) або не спричинюють зазначених наслідків (ч. 1 ст. 125).
Легке тілесне ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров'я чи незначної стійкої втрати працездатності, - це ушкодження, що має незначні швидкоплинні наслідки тривалістю не більш як шість днів. Спричинення цих тілесних ушкоджень кваліфікується за ч. 1 ст. 125.
Короткочасним належить вважати розлад здоров'я тривалістю понад шість днів, але не більше як три тижні (21 день).
Під незначною стійкою втратою працездатності розуміють втрату загальної працездатності до 10%.

кваліфікується як вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125.
Суб'єктом злочину

є особа, якій виповнилося 16 років.
Заподіяння легких тілесних ушкоджень під час вчинення злочинів, відповідальність за які передбачена іншими статтями КК, - наприклад, розбою (ст. 187), хуліганства (ст. 296), - з урахуванням того, що для цих злочинів здоров'я потерпілих є додатковим об'єктом посягання, кваліфікується тільки за статтями, які передбачають відповідальність за посягання на основний об'єкт (відповідно за ст.ст. 187, 296 КК).
3.4. Катування (ст. 127 КК)
Безпосереднім об'єктом злочину є суспільні відносини, посягання на які спричиняє шкоду здоров‘ю людини. Додаткові обов'язкові безпосередні об'єкти злочину - воля, честь і гідність особи. Об'єктивна сторона злочину полягає в катуванні, тобто в заподіянні потерпілому сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання, шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі.

людини волі, зґвалтуванням, насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом, то

вчинене потрібно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 127 і, відповідно, 146, 152, 153 КК. Завдання побоїв і мордування під час катування повністю охоплюєт. ст.127 КК.
Злочин є закінченим із моменту, коли потерпілому заподіяно сильного фізичного болю, фізичного чи морального страждань (матеріальний склад).
Суб'єкт злочину загальний. Насильницькі дії, вчинені службовими особами з метою спонукання потерпілого до дій, що суперечать його волі, слід кваліфікувати, зокрема, за статтями 365, 424 або 373 КК.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. При катуванні спеціальною метою насильницьких дій є спонукання потерпілого чи іншої особи вчинити дії, що суперечать їхній волі (наприклад, надати певні відомості або зробити визнання, вчинити самокалічення тощо).

чуже майно чи право на майно, вони кваліфікуються за ст.

189 КК, з метою протидії законній господарській діяльності - за ст. 206 КК, а з метою примусити потерпілого виконати чи не виконати цивільно-правові зобов'язання - за ст. 355 КК. Саме за метою цей злочин відмежовується від мордування (ч. 2 ст. 126). Катування, вчинене для доведення особи до самогубства, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 120 і 127 КК.
Суб’єктивна сторона також характеризується спеціальними мотивами расової, національної чи релігійної нетерпимості (ч. 2 ст. 127).
Кваліфікуючі ознаки злочину (ч. 2 ст. 127) - вчинення його: повторно (див. ст. 32) або за попередньою змовою групою осіб (див. ст. 28) або з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості.

та здоров’я особи
4.1. Зараження венеричною хворобою (ст. 133 КК)
Стаття складається

з 3-х частин, які містять заборонювальні норми.
Родовим і безпосереднім об'єктом злочину є суспільні відносини, посягання на які спричиняє шкоду здоров‘ю особи.
Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 133) полягає в зараженні однією особою іншої венеричною хворобою.
До венеричних хвороб належать інфекційні захворювання, що передаються переважно статевим шляхом і вражають передусім органи сечостатевої системи. Способи зараження іншої особи венеричною хворобою можуть бути різними (статеві зносини, задоволення статевої пристрасті неприродним способом, поцілунки, порушення правил гігієни в побуті, сім'ї чи на роботі тощо) і не впливають на кваліфікацію. Згода потерпілого, наприклад, на статеві зносини з особою, хворою на венеричну хворобу, що спричинила зараження, не скасовує протиправності діяння.

фактично захворів на венеричну хворобу (матеріальний склад).
Суб'єкт злочину спеціальний -

фізична осудна особа з 16-річного віку, що хворіє на венеричну хворобу та знає про її наявність.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом або необережністю (злочинною самовпевненістю).
Кваліфікуючі ознаки злочину (ч. 2 ст. 133):
- учинення його особою, раніше судимою за зараження іншої особи венеричною хворобою;
зараження двох або більше осіб (як одночасно, так і в різний час, одним або різними способами) або неповнолітнього (тобто особи, котрій на момент учинення злочину не виповнилося 18 років).
Особливо кваліфікуюча ознака злочину (ч. З ст. 133) - спричинення тяжких наслідків (наприклад, смерті людини, втрати будь-якого органа чи його функцій, психічної хвороби або іншого розладу здоров'я, поєднаного зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя тощо).

наприклад, під час зґвалтування (статті 152 та 133) або насильницького

задоволення статевої пристрасті неприродним способом (статті 153 та 133), то все вчинене утворює сукупність злочинів.
Особи, що самі не страждають на венеричну хворобу, але навмисно тим чи тим способом заразили іншу особу венеричною хворобою, підлягають відповідальності, залежно від способу дій і форми вини, за тілесні ушкодження, передбачені статтями 121 чи 122 КК.
4.2. Незаконне проведення аборту (ст. 134 КК).
Штучне переривання вагітності і пов’язані з ним ускладнення завдають непоправної шкоди загальному стану здоров'я жінки, а інколи призводять до смерті. Вірогідність настання таких наслідків прямо пов'язана з кримінальними (незаконними) абортами. Але проблема аборту не лише у створенні загрози для життя та здоров'я жінки, спричиненні тяжких наслідків, а й у позбавленні життя життєздатної дитини.

у активних діях особи, яка його проводить, спрямованих на штучне

переривання вагітності, які призвели до її фактичного переривання. Способи штучного переривання вагітності можуть бути різними: 1) механічний - введення в порожнину матки сторонніх предметів і рідин; 2) операційний - використання спеціально призначених інструментів; 3) токсичний - введення в організм жінки токсичних речовин; 4) вакуумно-респіраторний, 5) медикаментозний.
Для кваліфікації дій винних осіб важливе значення має визначення моменту закінчення злочину. Проблема полягає у неоднозначності розуміння моменту закінчення незаконного проведення аборту.
Незаконний аборт слід вважати закінченим злочином з моменту, коли винною особою вчинені незворотні дії, внаслідок яких плід вже розвиватися не може.
Отже, злочин вважається закінченим з моменту настання наслідків у вигляді переривання вагітності.

ст. 134 характеризується прямим умислом.
Ч. 1 ст. 134 передбачає відповідальність

за проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти. Відповідно до Інструкції про порядок проведення операції штучного переривання вагітності такі операції можуть проводитись винятково лікарями акушерами - гінекологами у акредитованих стаціонарних лікувально-профілактичних закладах.
Суб'єктом цього злочину може бути особа, яка досягла 16 років і не має спеціальної медичної освіти. До таких осіб відносяться і медичні працівники, в тому числі лікарі, які мають іншу фахову медичну підготовку. Проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти, завжди є незаконним.
Ч. 2 ст. 134 передбачає відповідальність за незаконне проведення аборту, що спричинило тривалий розлад здоров'я, безплідність або смерть потерпілої.

особою, яка не має спеціальної медичної освіти, або 2) проведений

лікарем акушером - гінекологом (медичним працівником, що має належну спеціальну медичну освіту, наявність якої надає право на проведення операції штучного переривання вагітності) з порушенням підстав та порядку його проведення.
Проблема переривання вагітності на пізніх строках полягає не лише у створенні загрози для життя та здоров'я жінки, а й у позбавленні життя життєздатної дитини, яка народжується в результаті таких втручань. Убивство, як відомо, це умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Тому умертвіння плода, який народився живим, навіть незалежно від його життєздатності, слід вважати вбивством. При цьому сутність діяння, що розглядається, полягає не лише в незаконному перериванні вагітності, а й в умисному знищенні життєздатного плоду. Тому уявляється, що це сукупність двох злочинів - незаконного аборту й умисного вбивства.

час пологової діяльності залежить від суб'єкта злочину. Якщо умертвіння вчинене

матір'ю, то має місце умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК); якщо ж особою, яка проводила незаконне переривання вагітності строком понад 22 тижні, - це сукупність умисного вбивства малолітньої дитини (п. 2 ч. 2 ст. 115 КК) та незаконного проведення аборту.
Незаконним аборт, проведений лікарем акушером - гінекологом, буде у разі:
1) відсутності підстав для проведення аборту: а) наявність медичних протипоказань для проведення аборту (при терміні вагітності до 49 днів медичні протипоказання щодо медикаментозного аборту визначаються згідно з Інструкцією про медичне застосування засобів міфепристону та мізопростону (інформація для лікарів), затвердженими наказом МОЗ від 29.07.2002 р. № 289 «Про державну реєстрацію лікарських засобів»; при терміні вагітності до 12 тижнів медичні протипоказання визначаються згідно з Інструкцією про порядок проведення операції штучного переривання вагітності, затвердженої наказом МОЗ від 20.07. 2006 р. № 508; при терміні вагітності від 12 до 28 тижнів медичні показання визначались згідно з додатком до постанови KM «Про реалізацію статті 281 Цивільного кодексу України» від 15.02.2006 p.; при вагітності понад 22 тижні проведення аборту заборонено, за винятком випадків, якщо необхідність її переривання зумовлена станом крайньої необхідності.

проведення аборту - наявність причинового зв'язку між незаконним прове­денням аборту

і наслідками у вигляді смерті, безплідності чи тривалого розладу здоров'я потерпілої.
Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 2 ст. 134, характеризується різним психічним ставленням винного до факту проведення аборту (прямий умисел) і його подальших наслідків (необережна вина).
При умисному ставленні винного до наслідків незаконно проведеного аборту залежно від виду умислу і наслідків його дії необхідно кваліфікувати: а) за наявності прямого умислу до заподіяння смерті, тривалого розладу здоров'я чи безплідності потерпілої - як умисне вбивство чи умисне заподіяння тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень; б) за наявності непрямого умислу до смерті, безплідності потерпілої чи тривалого розладу її здоров'я, тобто коли винний усвідомлює можливість настання таких наслідків, не бажає їх, але свідомо припускає їх настання, - за сукупністю злочинів за статтями 115 або 122 і ч. 1 чи ч. 2 ст. 134.

може бути як особа, яка не має спеціальної медичної освіти,

оскільки проведення нею аборту завжди є незаконним, так і лікар акушер - гінеколог, який має право проводити операції штучного переривання вагітності, за умови, що передбачені ч. 2 ст. 134 наслідки спричинені проведенням ним аборту незаконно. Само по собі незаконне проведення аборту лікарем акушером - гінекологом, за що передбачалась відповідальність ч. 1 ст. 109 КК 1960 р., за відсутності наслідків у вигляді заподіяння шкоди життю чи здоров'ю потерпілої, кримінальної відповідальності не тягне. Оскільки ч. 2 ст. 134 передбачає відповідальність за незаконне проведення аборту, що спричинило тривалий розлад здоров'я, безплідність чи смерть потерпілої, то настання таких наслідків внаслідок проведення аборту лікарем акушером - гінекологом на законних підставах при необережному ставленні до таких наслідків повинно кваліфікуватися за ст. 128 чи ст. 119 КК як необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження чи як вбивство через необережність.

допомоги особам, які перебувають в небезпечному для життя становищі -

моральний обов'язок кожної людини, а для окремих категорій громадян - це і обов'язок правовий, за невиконання якого передбачена кримінальна відповідальність.
Об'єктивна сторона злочину виражається в бездіяльності - ненаданні чи неналежному наданні необхідної допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, за наявності можливості надати таку допомогу.
Безпорадний стан може бути зумовлений як причинами об'єктивного характеру, що не залежать від поведінки винної особи, так і її поведінкою (діями чи бездіяльністю).
Злочин вважається закінченим з моменту залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані, незалежно від того, відвернула б чи ні надана допомога можливу смерть чи інші тяжкі наслідки.

ч. 1 ст. 135КК. характеризується умисною виною.
Суб'єктом злочину є дві

категорії осіб: 1) які зобов'язані піклуватися про осіб, що перебувають в небезпечному для життя стані; 2) які самі поставили потерпілого в небезпечний для життя стан.
Правовий обов'язок піклуватися про осіб, що перебувають в небезпечному для життя стані, може бути зумовлений: 1) законом чи іншим нормативним актом; 2) договором.
З суб'єктивної сторони злочин, склад якого передбачений ч. 1 та 2 ст. 135, характеризується умисною виною щодо діяння. Психічне ж ставлення до можливих наслідків може бути у вигляді непрямого умислу чи необережної вини.
Ч. З ст. 135 передбачена відповідальність за завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані, якщо воно спричинило смерть або інші тяжкі наслідки. До останніх відносяться тяжкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є причиновий зв'язок між залишенням в небезпеці і згаданими наслідками.

це суспільно небезпечні та протиправні діяння, що, посягаючи на життя

й здоров'я особи, руйнують і спотворюють ці найцінніші блага, а також наражають на небезпеку заподіяння їм шкоди. У р. II ОЧ КК об'єднано посягання на два різних родових об'єкти – життя та здоров'я особи. Слід виходити з того, що кожний злочин проти життя завжди пов'язаний із заподіянням шкоди здоров'ю, проте не кожне посягання проти здоров'я зашкоджує життю.
Предметом деяких злочинів проти життя та здоров'я особи можуть бути: відомості про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, або захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та результати такого обстеження (ст. 132); органи тканини людини (ст. 143); кров (ст. 144); лікарська таємниця (ст. 145) тощо.

осіб, зокрема:
- заручник, викрадена людина, малолітня дитина, вагітна жінка тощо

(при вчиненні умисного вбивства за обтяжуючих обставин);
- близькі родичі (наприклад, при вчиненні тяжкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження);
- особа, що перебуває в небезпечному для життя стані (при ненаданні допомоги такій особі);
- хворий (при ненаданні йому допомоги медичним працівником); D пацієнт (при порушенні його прав).
Із об'єктивної сторони аналізовані злочини характеризуються переважно трьома обов'язковими ознаками:
1) суспільно небезпечним діянням;
2) суспільно небезпечними наслідками;
3) причиновим зв'язком між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками.

можуть бути фізичні осудні особи, що досягли 14-річного (статті 115-117,

121 і 122) або 16-річного (решта статей). При вчиненні деяких посягань на життя та здоров'я особи спеціальними суб'єктами злочинів можуть бути:
- медичні, фармацевтичні, а також інші працівники, що за своїми професійними обов'язками мають певний стосунок до хворих або до ліків (ст. 131); - службова особа чи медичний працівник лікувального закладу, працівник допоміжного персоналу цього закладу (ст. 132); - особа, що не має належної спеціальної освіти (ст. 138), тощо.
Із суб'єктивної сторони злочини проти життя та здоров'я особи характеризуються як умисною (наприклад, умисне вбивство, умисне тяжке тілесне ушкодження, погроза вбивством), так і необережною (наприклад, убивство через необережність, необережне тяжке чи середньої тяжкості тілесне ушкодження) формами вини.

доведення до самогубства; зараження вірусом імунодефіциту людини чи вірусом іншої

невиліковної хвороби, ненадання допомоги особі, що перебуває в небезпечному для життя стані).
Мотив і мета, а також емоційний стан винного у низці випадків є обов'язковими ознаками суб'єктивної сторони складів злочинів проти життя та здоров'я особи.
Злочини проти життя та здоров'я особи можна поділити на три види (групи):
1) злочини проти життя особи, що включають вбивства (статті 115-119) та доведення до самогубства (ст. 120);
2) злочини проти здоров'я особи, що охоплюють такі підгрупи: а) тілесні ушкодження (статті 121-125 і 128); б) завдання фізичних або моральних страждань (статті 126, 127 і 129); в) зараження соціальними хворобами (статті 130 і 131);
3) злочини, що ставлять у небезпеку життя та здоров'я особи, вони поділяються на: а) злочини в медичній сфері (статті 131, 132, 138-145); б) інші злочини (статті134-137).