ЛЕКЦІЯ №2

Газонна дернина, її структура та параметри якості
1.Газонна дернина, її структура.
2.Експлуатаційно-механічні

властивості газонної дернини.
3.Загальна декоративність газонів та її оцінка.

Газоны: Основы семеноводства и районирования. – М.: Наука, 1984. –

243 с.
2. Лаптев А.А. Газоны. – Киев: Урожай, 1970. – 130 с.
3. Лаптев А.А., Котик Е.А., Коваленко Н.К. Интродукция и семеноводство газонных трав на Украине. – Киев: Наукова Думка, 1978. – 177 с.
4. Прилипко Л.И., Сигалов Б.Я., Абесадзе Г.А. и др. Газоны. Научные основы интродукции и использования газонных и почвопокровных растений. – М.: Наука, 1977. – 244 с.

розвивають єдиний феномен - дернину.

Дернина - це верхній шар ґрунту, густо зарослий травами і переплетений їхніми коренями і кореневищами, що знаходяться в симбіозі з ґрунтовими мікроорганізмами.
У вертикальному розрізі дернина розділяється на три горизонти:
1) травостій,
2) власне дернина (дернова повсть + дерновий шар),
3) основу дернини.

органами рослин. Він формується чисельними вкороченими вегетативними пагонами і листками,

що формують суцільний, зімкнутий зелений килим.
Основними якісними показниками газонного травостою є:
щільність (густота пагонів на одиницю площі),
проективне покриття (відображає площу проекції надземних органів рослин на поверхню поля),
висота травостою.
Ці параметри визначаються біо-морфологічними ознаками видів і життєвих форм рослин, що утворюють даний травостій, а також еколого-географічними і ґрунтово-кліматичними умовами середовища й агротехнікою догляду травостоїв.

розвитку і характером розподілу в ґрунті підземних органів рослин, тобто

коренів, кореневищ та інших підземних частин пагонів. Залежно від розподілу цих органів у ґрунті власне дернина поділяється на два підгоризонти: дернову повсть і дерновий шар.
Дернова повсть живі та відмерлі листки, пагони рослин, які розташовані в поверхневому шарі ґрунту, дуже густо переплетені живими і мертвими коренями, кореневищами і підземними пагонами, а також зачатками нових рослин, що дійсно нагадує повсть. Колір цього шару частіше коричневий. Перехід у нижчий горизонт поступовий. Потужність дернової повсті може досягати до 8 см (10-12 cм); органічна частина переважає над мінеральною. За своїм зовнішнім виглядом вона дуже нагадує слабко-розкладений торф. Часто дернова повсть виражена сильніше чи слабше, або зовсім відсутня. При морфологічному описі ґрунту цей обрій часто носить загальну назву "надґрунту".

дерновою повстю. У ньому зосереджена головна маса живих коренів і

кореневищ, а тому тут завжди ґрунтова мінеральна маса переважає над органічною частиною підземних органів рослин.
Дерновий шар являє собою частину, іноді досить значну, гумусового (перегнійного) шару ґрунту. Він темніший, ніж дернова повсть. Потужність дернового шару звичайно не перевищує 20-30 см. На футбольних полях його товщина визначається кількістю завезеного субстрату, але вона не повинна бути меншою 15 см.

горизонт, що підстилає дерновий шар. У ньому знаходиться значно менша

частина живих коренів, кореневища сюди не проникають, тому основа дернини є завжди менш зв'язаною ґрунтовою масою, але щільнішою за структурою, ніж дерновий шар і,
тим більше, дернова повсть.
На футбольних полях, оснащених дренажною системою, функцію основи дернини відіграє дренуючий шар, який є штучно створеним, і тому не вписується в загальну схему будови дернини. З цього випливає, що дернина формується при взаємодії трьох складових: видового складу травостою, кількості і біоморфологічного характеру підземних органів рослин, характеру і структури ґрунту. Усі ці три фактори знаходяться під постійним впливом агрокліматичних умов,
що регулюють хід і напрямок взаємодії між ними.

властивості, що характеризують її стійкість до різних вантажень і несприятливих

умов, а саме володіє певним опором на розрив; несучою здатністю чи опором до вдавлення; стійкістю до витримування навантажень, у тому числі до частого скошування травостою та до витоптування; стійкістю до розмокання і пилимості; стійкістю до старіння і виродження.

Опір до вдавлення
Зносостійкість
Стійкість до витоптування
Старіння дернини заходи боротьби з

ним
Розмивання і пилимість дернини.

розрив

Зусилля, яке необхідно прикласти для руйнування

структури дернини при її розтягуванні. Виміряється в кг/кв.см.
Є дуже актуальним показником для дернових покриттів спортивних майданчиків, оскільки під час руху спортсменів, особливо виконання ними складних маневрів, вектор прикладеної сили найбільше діє в горизонтальному напрямку.
Опір дернини на розрив забезпечує також стійкість поля до механічних пошкоджень його поверхні взуттям спортсменів.
Цей показник залежить від якості та складу травостою, механічного (гранулометричного) складу ґрунту.

При впливі того чи іншого зовнішнього навантаження, спрямованого

на стискання дернини, у ній виникають пружні чи залишкові деформації, що залежать від величини навантаження і ступеня вологості дернини.
Більша чи менша величина пружних деформацій залежить від кращого чи гіршого дернування і, головним чином, від більшої чи меншої кількості живих і мертвих (нерозкладених) підземних органів рослин, характеру їхнього поширення в ґрунті, механічної міцності, а також від густоти травостою.

вологості ґрунту і коливається від 3 до 40 кг/кв.см. На

величину опору дернини впливають такі фактори як механічний склад ґрунту, густота травостою, кількість живих і мертвих підземних органів рослин, а також характер основи дернини.
Зносотійкість дернини визначається витривалістю травостою до проїздів різних видів колісного транспорту (автомобілі, літаки, трактори), а також витривалістю до витоптування і частого скошування.

витоптування зазвичай приймається 1200 на 1 кв.м щодня (Саар, Сейбак,

1977). Це навантаження призводить до ущільнення ґрунту, випадання цінних злаків із травостою і сприяє поширенню бур'янів. Середнім навантаженням вважається 600 кроків/кв.м. кожного дня, слабким — 100 кроків/кв.м кожого дня. Вважається, що при слабкій нормі витоптування дернина може зберігатися невизначено довго за інших сприятливих умов.

видів, що складають травостій, їх еколого-біоморфологічної характеристики), умов місцезростання і

розташування дернини в рельєфі. Більш стійкими до витоптування є низові, щільнокущові і кореневищно-кущові трави. Менш стійкі — нещільнокущові і ще менш — кореневищні (особливо довгокорсневищні).
Основні види газонних трав за стійкістю до витоптування поділяються на 3 групи:
досить стійкі — костриця овеча, щучка, луговик, костриця валіська, білоус та ін.;
середньостійкі — тонконоги лучний і вузьколистий, пажитниця багаторічна, костриці різнолиста, червона і строката, мітлиці тонка і повзуча;
слабкостійкі — костриця лучна, тонконіг звичайний, стоколос безостий, пирій повзучий, райграси високий і багатоквітковий.

і структуру газонних травостоїв, а отже, на стійкість дернини і

її довголіття.
Вплив частоти і висоти стрижки (скошування) на формування газонних травостоїв вивчали багато дослідників.
Дослідженнями багатьох авторів встановлено, що при систематичному (не рідше одного разу в 7-10 днів) низькому скошуванні газонних травостоїв (на висоті 2-3 см) зі злакових травосумішей перш за все випадають крупностеблові і крупнолисткові трави, такі, як костриця лучна, житняки, стоколос безостий, пирій безкореневищний.
Згодом зменшується чисельність пагонів пажитниці багаторічної, мітлиці білої, ще пізніше — костриці червоної. Знижується також кількість бур'янистого різнотрав'я. Тонконіг лучний низьке скошування (нижче 2,5 см) переносить також незадовільно. Кількість мітлиці тонкої, костриці тонколистої й інших вузьколистих тонкостеблових трав при низькому скошуванні поступово збільшується в травосумішах і згодом ці трави починають домінувати в них.

даних розроблено оптимальні рівні скошування газонних трав (Лаптев, 1979):
для крупностеблових

і широколистих трав кореневищної і нещільнокущової групи (костриця лучна, мітлиця біла, види житняків, стоколос безостий) — на 4-5 см при досягненні висоти травостою 10-15 см;
для середньорослих кореневищнокущових і нещільнокущових трав (тонконоги лучний, вузьколистий і стиснутий, костриці червона і різнолиста, пажитниця багаторічна, гребінник звичайний) — від 2,5 до 4 см при досягненні травостоєм висоти 8-10 см;
для дрібнотравних видів з кущової і нещільнокущової груп (мітлиці тонка та пагононосна, костриця тонколиста, тонконіг однорічний) — 2-2,5 см при досягненні травостоєм висоти 6-8 см. Частота і висота скошування травосумішей встановлюється залежно від видового складу травосумішей і класу якості газонів.

Згодом, розростаючись, газонні травостої утворюють на поверхні ґрунту горизонт

дернової повсті, який, ущільнюючись, значно ускладнює нормальну аерацію в ґрунті (у ризосфері).
Причиною створення шару повсті є щорічне відмирання всіх надземних органів багаторічних трав і нагромадження на поверхні ґрунту мертвих рослинних залишків у вигляді сміття і підстилки (іншими словами — збільшення шару повсті). Роль нагромадження відмерлих рослинних залишків на поверхні ґрунту настільки велика, що вона може зумовлювати зміну рослинних угруповань в ході сукцесії.
Верхній шар ґрунту також згодом значно ущільнюється. Ущільнення ґрунту і порушення аерації погіршує ріст коренів трав і пригнічує життєдіяльність корисних ґрунтових мікроорганізмів, порушуються умови живлення і росту трав у цілому, рослини пригнічуються і відмирають — дернина старіє.

рослин багаторічні трави є найкращими для запобігання водних і вітрових

ерозійних процесів у ґрунтах. Це є наслідком структуроутворюючої й армуючої ролі їхніх кореневих систем у ґрунтовому шарі і ролі травостою, що своїми численними пагонами і листками захищає поверхню ґрунту від цих процесів. Наявність травостою сповільнює швидкість руху підземних шарів води. Трави, нахиляючись у бік руху цього потоку, вистилають поверхню ґрунту і тим самим захищають її від впливу потоку навіть на крутих схилах.
Встановено, що при однакових умовах досліду суглинковий ґрунт розмивається в 3,2 рази повільніше, ніж піщаний. Але якщо такі ґрунти задернити багаторічними травами, то задернований піщаний ґрунт розмивається вже в 108 разів повільніше, ніж незадернований, а власне суглинистий — в 150 разів повільніше.

механічних пошкодженнях, зрідженні травостою і верхнього шару ґрунту, коли на

ділянках зустрічаються не вкриті травостоєм площі.
Для усунення пилимості газони звичайно систематично ремонтуються укладанням готової дернини і підсівом газонних трав.

решта декоративних зелених насаджень, може бути об'єктивно оцінене за якістю

та загальним виглядом травостою, за значеннями показників, прийнятих для даної кліматичної зони. Для визначення якості газонних травостоїв використовується показник проективного покриття та густоти пагоноутворення на одиницю площі.

закривання землі вегетативними органами рослин (в даному випадку листками газонних

злаків) і виявляється візуально ("на глаз" при достатній кваліфікації спеціаліста) або за допомогою сітки Раменського.
Якщо на однорідній ділянці газону крізь травостій видно 20% ґрунту, а решта 80% закрита травою, то, відповідно, проективне покриття на цій ділянці дорівнює 80%; якщо ж землі взагалі не видно, то це 100-відсоткове (тобто максимальне) покриття.
Цей показник відображає геометричну структуру (або архітектоніку) фітоценозу. Він виступає показником характеристики ролі окремих рослин, популяцій, ярусів, синузій тощо у створенні фітоценозу.

покриття в трав'янистих фітоценозах вважається ділянка 10x10 м. Однак у

випадку дослідження футбольних полів можна відходити від цього правила і виділяти описову ділянку в межах контура рослинності, який виділяється у вигляді плями. Найчастіше такі плями спостерігаються в зонах найбільшої концентрації гравців — у воротарському та штрафному майданчиках, кутові.
Необхідно звернути увагу на ту обставину, що проективне покриття потрібно визначати на оптимальній висоті скошування газону в даній кліматичній зоні у дану пору року. У нашому випадку висота травостою повинна бути 5 см, а трава мусить бути вже на стадії кущіння. В ході польових наукових досліджень було складено п'ятибальну шкалу для оцінки якості травостою за показниками проективного покриття

5
Зімкнуто-мозаїчна

70-80 4
Мозаїчно-групова 50-60 3
Роздільно-групова до 50 2
Одинично-роздільна менше15-20 1

між проективним покриттям та густотою пагонів на одиницю площі не

існує прямої лінійної корелятивної залежності. Разом з тим виявлена позитивна корелятивна залежність між густотою травостою, міцністю дернини на розрив, загальною декоративністю травостою та життєвістю ценопопуляцій в культурфітоценозах.
Густота травостою (кількість пагонів на одиницю площі) є синтетичним об'єктивним показником якості газонних травостоїв. На основі останніх досліджень розроблені спеціальні шкали для порівняльної оцінки якості газонних травостоїв (Лаптев, 1978, 1979). Продуктивність пагоноутворення, або щільність структури травостою, залежить від характеру або біоморфологічної структури пагоноутворення видів трав і визначається за шестибальною шкалою

одиницю площі) є синтетичним об'єктивним показником якості газонних травостоїв. На

основі останніх досліджень розроблено спеціальні шкали для порівняльної оцінки якості газонних травостоїв. Продуктивність пагоноутворення, або щільність структури травостою, залежить від характеру або біоморфологічної структури пагоноутворюючих видів трав і визначається за шестибальною шкалою.
Кількість пагонів на 100 кв.см:
150 і більше – 6 балів
100-150 – 5 балів
90-100 – 4 бали,
75-90 – 3 бали.
50-75 – 2 бали,
менше 50 – 1 бал.

або життєві форми газонних трав
Виділяють основні екобіоморфологічні особливості,

які безпосередньо впливають на якісні характеристики газонного полотна. Ними є тип кущіння, тривалість життя, характер розвитку, екологічні параметри, загальна декоративність, стійкість до витоптування і частого скошування.

аерація дернини шляхом створення великих отворів за допомогою спеціальних аераційних

машин з порожніми трубками і видаленням вийнятого ґрунту, а також вертикальним прорізуванням і розпушенням підстилки і верхнього шару ґрунту, землюванням, внесенням добрив і поливом травостоїв.
Помітні результати для підтримки нормального стану газонів також дає внесення культури деяких ґрунтових мікрорганізмів. У практиці звичайно замість аерації дернини використовують її переорювання, що робить утримання газонів дорожчим, а часто через порушення агротехніки призводить до погіршеним їхньої якості.

аерація дернини шляхом створення великих отворів за допомогою спеціальних аераційних

машин з порожніми трубками і видаленням вийнятого ґрунту, а також вертикальним прорізуванням і розпушенням підстилки і верхнього шару ґрунту, землюванням, внесенням добрив і поливом травостоїв.
Помітні результати для підтримки нормального стану газонів також дає внесення культури деяких ґрунтових мікрорганізмів. У практиці звичайно замість аерації дернини використовують її переорювання, що робить утримання газонів дорожчим, а часто через порушення агротехніки призводить до погіршеним їхньої якості.

сланкими пагонами

ознакою для газоноутворюючих трав є тип вегетативного відновлення та кущіння

пагонів. Цей показник є основним, що береться до уваги при створенні травосумішей для формування газону, оскільки від правильного компонування видів в суміші залежить якість та життєвість дернового покриття.

залягає неглибоко під землею. Рослини розвивають вертикальні (ортотропні) пагони, що

ростуть вгору й утворюють на поверхні ґрунту травостій середньої щільності. Виділяються рослини з більш довгими кореневищами, довго-кореневищні (з 3-5 підземними вузлами) та коротко-кореневищні (з 1-3 підземними вузлами).

злаків відноситься:
пирій повзучий (Elytrigia repens (L.) Nevski),
волосенець гігантський

(Leymus racemosus (Lam.) Tzvel.),
бекманія звичайна (Beckmannia eruciformis (L.) Host),
куничник наземний (Calamagrostis epigeios (L.) Roth),
тонконіг звичайний (Poa trivialis L.),
канаркова трава справжня (Phalaris canariensis L.),
бромопсис безостий (Bromopsis inermis (Leys.) Holub.).
До короткокореневищних злаків належать:
мітлиця пагононосна (Agrostis stolonifera L.),
лисохвіст здутий (Alopecurus ventricosus Pers.),
лисохвіст лучний (A. pratensis L.).

Характеристика дернини, яку вони утворюють

Внаслідок того, що кореневищні злаки утворюють нові наземні вертикальні пагони через 1-3-5 міжвузль на підземному пагоні (кореневищі), вони суцільної, щільної дернини не утворюють. Між їх вертикальними пагонами в монокультурі завжди можна бачити ґрунт. Перші кореневища рослина, яка лише починає розвиватися, закладає на такій глибині, на якій проникність і щільність ґрунту забезпечують її достатньою кількістю повітря. Потім, щорічно, кожне нове покоління кореневищ утворюється вище старого. Тому з віком кореневища рослин піднімаються все ближче до поверхні ґрунту. Цим пояснюється найважливіша біологічна особливість кореневищних злаків, яка полягає в тому, що вони у фітоценозі зберігаються в достатній кількості доти, доки не ущільниться верхній шар ґрунту, а потім поступово починають випадати з травостою. У складних травостоях їхня частка, як правило, незначна.

Нещільнокущові (нещільнодернинні) злаки

У нещільнодернинних злаків із зони кущіння,

що знаходиться неглибоко від поверхні ґрунту, нові пагони відходять від материнського пагону під гострим кутом та виходять на поверхню на невеликій відстані від нього. Бічна брунька, починаючи рости плагіотропно, пробиває наростаючою верхівкою піхву материнського листка, який його покриває (екстравагінальні пагони). Маючи в ґрунті трохи досить коротких міжвузль (базальну частину пагона) і виходячи на поверхню ґрунту, вони утворюють листки чи стебла. З зони кущіння кожного пагона, що отримав повний розвиток, відходять нові бічні пагони. У результаті даний кущ наростає, збільшується в об'ємі.

злаки
Характеристика дернини, яку вони утворюють.

При певній рясності в травостої нещільнокущові злаки утворюють у верхньому шарі ґрунту (10-20 см) і на його поверхні дернину середньої щільності та з середньою міцністю на розрив. Окремі корені в злаків цієї групи проникають у ґрунт на глибину до 1 м і більше.
Нещільнокущові злаки, якщо за ними не вести належного догляду, згодом накопичують у середині куща масу відмерлих, не розкладених залишків пагонів, стебел і листків, оскільки центр куща є його самою старою частиною. А це, в свою чергу, призводить до зрідження травостою та втрати ним декоративності. Позбутися цього можна прочісуванням дернини, землюванням травостою перегноєм чи компостом.

нещільнокущових злаків відносяться:
пажитниця багаторічна (Lolium perenne L.),
пажитниця багатоквіткова (Lolium

multiflorum Lam.),
костриця лучна (Festuca praten-sis L.),
житняки (Agropyron sp. (L.), Gaertn, Wilid, Fisch, Schult),
пирій безкореневищний (Agropyrum tenerum L.),
тимофіївка лучна (Phleum pratense L.).

У газонних культурфітоценозах нещільнокущові злаки (як трави з швидким темпом розвитку) виступають як тимчасові домінанти (1-3 роки), а потім переходять у субдомінантне положення та у доповнюючу групу видів.

Рослини в процесі кущіння утворюють короткі, але численні кореневища.

Пагони, які, у свою чергу, з них утворюються, формують більш-менш щільну дернину. В результаті виходить система дернин, зв'язаних короткими кореневищами. Зона кущіння їх розташована неглибоко від поверхні ґрунту (5-8 см), з якої утворюється густа мережа коренів. Вони формують систему розеткових пагонів кущового характеру, з'єднаних кореневищами різної довжини.

утворюють рівну, пружну і міцну на розрив дернину, — найбільш

бажану для створення газонів високої якості.
Злаки цього типу пагоноутворення є найбільш цінними для створення спортивних і високоякісних декоративних газонів, тому що сформована ними дернина досить щільна, пружна і не ламка, вона не проривається при русі спортсменів і не утворює купин у результаті витоптування; поверхня дернини тривалий час зберігається рівною.

відносяться:
тонконіг лучний (Poa pratensis L.),
костриця червона (Festuca rubra

L.),
костриця різнолиста (F. heterophyllaL.) і
костриця тонколиста (F. tenuifolia Sibth.),
мітлиця тонка (Agrostis tenuis Sibth.),
мітлиця волосовидна (A. capillaris L.).
Кореневищно-кущові злаки, як правило, є травами з повільним темпом онтогенезу, що досягають повного розвитку на 2-4-й рік. З цього часу вони переважають в складних газонних культурфітоценозах, стаючи постійними домінантами і найбільш довговічними газонними травами.

злаки
У костриці червоної виділяють такі варіанти:
справжньо-кореневищна

— Festuca rubra var. genuina,
кореневищно-нещільнокущова — F. rubra var. fallax (чи commutata),
кореневищно-щільнокущова — F. rubra var. compacta (чи barbata).
Широкий поліморфізм костриці червоної за типом пагоноутворення пояснюється наявністю змішаного типу пагонів на одній рослині — інтра- та екстравагінальних.
Розділення костриці червоної за характером кущіння на три біоморфи має не лише біологічне, але і велике практичне значення в газонознавстві. Костриця червона, як вид широкого голарктично-бореального ареалу й мезофітна екобіоморфа, поширена набагато південніше інших мезофітів, досить стійкий домінант у газонних культурфітоценозах Центрального і Південного Степу України за умов регулярного поливання газонів. Значний поліморфізм і висока екологічна лабільність костриці червоної зумовлені наявністю перехідних форм у структурі пагоноутворення. Більш ксерофітні її форми мають щільніший тип куща, більш зімкнутий густий травостій (тип confertus). Зустрічаються селекційні сорти ксерофітного типу — це, як правило, популяції з опушеними листковими пластинками і частково пагонами (var. vulgaris).

Дернинні (кущові) злаки

У цю групу об'єднуються дві

підгрупи: щільнодернинні (щільнокущові) і нещільнодернинні (нещільнокущові).
Головною відміною цієї групи є інтравагінальний тип розвитку пагонів, коли бічна брунька росте паралельно до материнської осі, і бічний пагін ще з початку розвитку залишається притиснутим до материнського, залишаючись вкладеним всередину піхви листка, що покриває пагін.
Інтравагінальний тип пагонів властивий переважно ксероморфним злакам сухих луків, степових і напівпустельних областей, а в тропіках — савановим злакам. Іноді ряд пагонів різних за віком поколінь, починаючи від найстаршого, утворюють немов ланцюжок, зв'язаний дуже короткими міжвузлями. Утворюється начебто сильно вкорочене кореневище, на якому розташовані тісно притиснуті один до одного пагони. Кущ такого злака являє собою систему палісадних рядів, що розходяться від центру і дуже щільно притиснуті один до одного.

Дернинні злаки
Щільнодернинні
(щільнокущові) злаки

У злаків цієї групи вузол кущіння розташовується на поверхні ґрунту.
При кущінні молодий пагін або зовсім не виходить з листкової піхви старшого пагона і росте щільно притиснутим до нього, або, трохи витягнувшись, відхиляється від нього. Якщо іноді молодий пагін навіть і прориває піхву листка старшого пагону, то відразу загинається вгору і росте вертикально, спочатку щільно притиснувшись до основи старшого пагона. У результаті виходять дуже щільні кущі куртиноподібної форми. Середина куща у цих злаків, як і у нещільнокущових, є його найбільш старою частиною.

злаки

Характеристика дернини
Щільнокущові злаки

на поверхні ґрунту утворюють щільну дернину, а в ґрунті — щільну і міцно сплетену масу коренів, при цьому товщина утвореної ними дернини досягає 30 см і більше. Дернина міцна, зв'язана, дуже вологоємна і у вологому стані майже непроникна для повітря, що виключає можливість їх нормального розвитку у фітоценозах з представниками перших трьох груп злаків. Співіснують з щільнокущовими злаками лише мохи і деякі з мікотрофних рослин різнотрав'я. Щільнокущові злаки є довговічними, вони тримаються на одному місці кілька десятків років.

До щільнокущових злаків відносяться:
щучка (Deschampsia caespitosa (L.) Beauv.);
біловус

(Nardus stricta L.);
костриця валіська, чи типчак (Festuca valesiaca Cand. subsp. sulcata (Hack.) Schinz et R. Keller);
костриця овеча (F. ovina L.);
ковила (Stipa sp.);
белардіохлоа фіолетова (Bellardiochloa violacea (Bell.) Chiov.),
келерия (Koeleria sp.).
Для використання щільнокущових злаків на газонах є певне обмеження, оскільки внаслідок розташування вузлів кущіння над ґрунтом утворюється куртиниста поверхня, а між окремими такими куртинами часто видніються невкриті травостоєм частини ґрунту (сегрегований склад травостою).

злаки
Зона кущіння у цих злаків розташовується у

поверхневому шарі ґрунту. Бічні пагони в цих умовах часто розвиваються на навскіс розташованих чи лежачих материнських пагонах, тому вони ростуть не завжди строго вертикально (апогеотропно), і кущ утворюється менш щільним, ніж у щільнокущових видів. Сюди можна віднести:
перехідні форми костриці червоної (Festuca rubra L. var. compacta);
кострицю строкату (F. varia Hack.);
мітлицю собачу (Agrostis canina L.).

надземними пагонами (столоноутворюючі)
У цих злаків від зони

кущіння радіально відходять надземні пагони (батоги), більш-менш щільно притиснуті до землі (так звані плагіотропні пагони). У вузлах батоги додатковими коренями приростають до ґрунту й утворюють додаткові розетки листків і вертикальні стебла, які у деяких злаків колінчато-вигнуті, нахилені до землі чи строго вертикальні.

зі сланкими надземними пагонами
Залежно від напрямку росту пагонів

ці злаки часто поділяють на повзучі (сланкі), напівповзучі, підняті.

До цієї групи відносяться:
мітлиця пагононосна (Agrostis stolonifera L.);
свинорий пальчастий чи бермудська трава (Cynodon dactylon (L.) Pers.);
цойсія японська (Zoysia japonica Stend.), цойсія тонколиста (Z. tenuifolia Wilfd.);
паспалум двоколосий (Paspalum paspaloides (Michx.) Scribn.).

За темпами розвитку в онтогенезі злаки розподіляються на групи з

повільним та швидким темпами розвитку.
Злаки швидкого темпу розвитку: ця група рослин вже в рік посіву, за відносно невеликий проміжок часу, утворює велику кількість вегетативних пагонів, але зберігає свою пагоноутворюючу здатність протягом порівняно небагатьох років, і тому ці види є недовговічними компонентами культурфітоценозу (Lolium perenne L., Роа angustifolia L., Festuca prаtensis L.).
Злаки повільного темпу розвитку: насіння представників другої групи дуже повільно сходить, а рослини також поволі формують вегетативні пагони, свої генеративні пагони зберігають у вкороченому стані протягом двох-трьох чи навіть більше років після посіву, і лише після цього утворюють генеративні видовжені стебла (Festuca rubra L., F. heterophylla Lam., Poa pratensis L. та інші). Вони зберігають свою пагоноутворюючу здатність протягом багатьох років і, відповідно, володіють найбільшою тривалістю життя та є більш бажанішими компонентами газонних покриттів.

повзучими кореневищами або без них. Листкові пластинки від досить широких,

лінійних до дуже вузьких, уздовж складених Пластинка листка пласка, зверху слабо – хвиляста чи більш – менш борозенчаста. Суцвіття – волоть. Плід – зернівка.
Понад 300 видів цього роду, як мезофільні рослини луків і лісів, так і характерні для степів ксерофільні види, поширені майже у всіх зонах земної кулі, а також у високогір'ях тропічної зони. Володіє широкою екологічною амплітудою, характеризується великим поліморфізмом.
Представники цього виду найчастіше використовуються у газонному господарстві за рахунок наявності комплексу високоякісних показників, а саме: F. heterophylla L. (костриця різнолиста), F. оvina L. (костриця овеча),
F. rubra L. (костриця червона ),
F. pratensis Huds. (костриця лучна).

см заввишки. Має міцну, щільну, мичкувату кореневу систему, яка формує

м'яку дернину, що добре скріплює грунт. Утворює велику кількість вкороченних вегетативних пагонів і прикореневих листків.
Листки тонкі, волосоподібні, щільно згорнені 0,4 – 0,5 мм діаметром, ззовні голі або слабо шорсткі, соковитиі, темно-зелені, формують високо-декоративний, шовковистий травостій. Стебла товсті, 60-120 см завдовжки, в нижній частині вигнуті.
Тіневитривалий, морозостійкий, стійкий до витоптування. Мезофіт, зростає на різних грунтах.
Є перспективною для створення високодекоративних і спортивних газонів.

добре розвинена, міцна, мичкувата. Стебла висотою від 20 до 60

см. Листки майже колосовидні, більш-менш шершаві, на поперечному розрізі – сплюснуто-циліндричні.
Ксерофіт, морозостійкий, дуже посуховитривалий. Росте на бідних, піщаних і кам’янистих ґрунтах, на сирих і кислих розвивається слабо. Добре переносить витоптування і низьке скошування.
Є цінним компонентом у травосумішах для звичайних, лучних газонів і дернових покриттів різноманітного призначення у посушливих районах. При інтенсивному догляді та поливі формує тонкий однорідний травостій, але через певний час утворює куртини, що зменшують декоративність газону.

червона утворює густий соковито-зелений травостан і міцну еластичну дернину, є

рихлі, добре дреновані, багаті на перегній, достатньо вологі супіщані і легкі суглинисті ґрунти.
Костриця червона є посухо-, жаро-, газо- і димостійкою. Вирізняється високою холодо- і зимостійкістю, стійка до заморозків. Проявляє високу стійкість до грибкових захворювань і перш за все до іржі та борошнистої роси.
Кострицю червону рекомендують для влаштування високоякісних декоративних і спортивних газонів. 

форм, що мають широкий кольоровий діапазон листків – від сизувато-зеленого

з восковим нальотом до яскраво-зеленого; трапляються різновиди з плоскими листовими пластинками (var. planifolia) з дуже жорсткими, дугоподібно зігнутими листовими пластинками (var. jnucea).
Дернина костриці червоної має значну звязність, щільність і пружність. Завдяки підвищеній здатності до інтенсивного вегетативного відновлення добре переносить регулярні стрижки. Однак вона не витримує постійного скошування нижче 3 см.

F. rubra L. “Point Molate”

F. rubra commutata

злак з численними прикореневими яскраво-зеленими пагонами. Стійка до частого скошування

на висоті 4-5 см, швидко після них відростає, інтенсивно кущиться. Морозостійка, навесні відростає рано, витримує ранні і пізні весняні заморозки. Стебло прямостояче, 60-120 см заввишки. Кореневища короткі, повзучі.
Листки вузьколінійні, шириною 3-5 мм, пласкі. Краї і поверхня шорсткі, біля основи листка невеличкий язичок.
Рекомендують для використання в травосумішах для влаштування лучних газонів і дернового покриття спеціального призначення.

листками. Суцвіття волоть, стиснута чи розлога. Представники роду переважно кореневищні,

кореневищно-нещільнокущові трави.
У травостої займають низове чи напівверхове положення. Висота, залежно від виду, варіює від 50 до 80 см. Утворюють густі травостої. Тіневитривалі рослини, що ростуть на помірно збагачених ґрунтах, переважно ксероморфи чи мезоксероморфи.
У газонному господарстві найчастіше використовуються:
P. pratensis L. (тонконіг лучний),
P. angustifolia L. (тонконіг вузьколистий),
P. trivialis L. (тонконіг звичайний).

у рік посіву росте повільно, розвиваючи в основному кореневу систему.

Повного розвитку досягає на другий-третій рік. Відзначається довговічністю, за сприятливих умов добре зберігається в травостанах 10-15 років і більше.
Листки пласкі, 1,5-4 мм шириною, 20-30 см довжиною, язичок тупий, 0,5-2 мм довжиною. Тонконіг лучний – мезофіт, до кліматичних умов невибагливий. Чудово витримує суворі зими і пізні заморозки, досить посухостійкий. Тіневитривалість середня. Краще за інших переносить ущільнення ґрунту, витримує тривале затоплення. Є основним газоноутворюючим видом, формує травостій відмінної якості.
Після скошування відростає добре, рівномірно. Тонконіг лучний є цінною багаторічною злаковою культурою для створення високодекоративних газонів партерного типу і газонів іншого призначення (спортивних, спеціальних та ін.).

27, Меріон, Парк, Ньюпорт, Дельта, Прато, Садко.
Сорти

закордонної селекції: Platini, Panduro, Cobra, Conni, Dolfin, Geronimo

утворює рівний, середньої щільності дерновий покрив. Відрізняється більш довгими, вузькими

і вертикально розташованими листковими пластинками, посухостійкий і жаровитривалий. За вимогливістю до вологи належить до ксеромезофітів.
Тонконіг вузьколистий – один з найбільш повільноростучих злаків. Особливо повільно росте в період проростання насіння і вкорінення. В травостані газонів зберігається при помірному поливі не менше 9 років. Розмножується насінням і вегетативно. Стійкий до витоптування.
Придатний для створення високоякісних партерних газонів і всіх інших типів дернового покриття як досить стійкий компонент травосуміші.

кущ із добрим облисненням. Стебла висотою 30-120 см. Піхви шершаві

чи гладенькі, дещо кілюваті. Листки плоскі, зверху гостро шершаві. Пластинка листка потовщена по жилці, з притупленним кілем.
Вологолюбний, вибагливий до ґрунту злак. Слабопосухостійкий але
морозостійкий та тіневитривалий.
Використовується для газонів спец. призначення та травосуміші для затінених ділянок.

колос, що складений з багаточисельних колосків, які сидять на осі

колоса спинками лусок (ребром колоска).
Пластинка листка знизу рівна, без трихом, блискуча, звноху ребриста. Ребра, як правило, нерівні по висоті.
Найвідомішими у газонному господарстві представниками є:
L. perrene L. (п.багаторічна),
L. multiflorum L. (п.багатоквіткова).

Багаторічний, швидкорослий, низовий, іноді напівверховий, рихлокущовий злак з численними короткими

надземними пагонами і багатьма листками, які зосереджені, головним чином, у нижній частині стебла.
Надає перевагу багатим, добре дренованим суглинистим ґрунтам, зустрічається на легких різновидах каштанових, а також звичайних і південних чорноземах. Погано росте на щільних ґрунтах і на ґрунтах з високою кислотністю.
Перевагою райграсу пасовищного є його здатність уже через 1-1,5 місяця після посіву насіння утворювати гарний, густий, килимовий травостан.
Рослина помірно тіневитривала, переносить витоптування і ущільнення ґрунту. Завдяки потужній кореневій системі і добрій оттавності швидко відновлює травостан і дернину після механічних пошкоджень. Посухостійкість середня, типовий мезофіт.
Тривалість життя райграсу пасовищного в травостані близько 5 років, але існує багато популяцій райграсу пасовищного, які різняться одна від одної довговічністю і морозостійкістю.

см (зазвичай - від 15 см до 50 см) з

потужною кореневою системою. Стебла гладкі.
Листкова пластинка гладка, не опушена, шириною до 4 мм, зверху тьмяна, сизувато-зелена, знизу блискуча, світло-зелена.
Листкова піхва сплюснута, іноді червонувата. Язичок (плівчастий виріст на кордоні піхви і листкової пластинки) короткий.

уже в перший рік через 1-1,5 місяця після посіву насіння

утворювати гарний, густий, килимовий травостан.
Рослина помірно тіневитривала, витримує витоптування і ущільнення ґрунту. Завдяки потужній кореневій системі і добрій оттавності швидко відновлює травостан і дернину після механічних пошкоджень. Посухостійкість середня, типовий мезофіт.
Тривалість життя райграсу пасовищного в травостані близько 5 років, але існує багато популяцій райграсу пасовищного, які різняться одна від одної довговічністю і морозостійкістю.

висотою 20-65 см, в верхній частині більш-менш шершаві, як і

піхви листків.
Листки плоскі, м'які, 2-8 мм шириною, зверху та по краях шершаві. Пластинка листка тонка, ребриста, ребра трикутні з округлими вершинами.
Злак з дуже низькою морозостійкістю. Мезофіт. В зеленому будівництві використовується для створення звичайних садово-паркових і лучних газонів.

(50-70 см), переважно кореневищні та кореневищно-нещільнокущові.
Пластинка листка зверху

більш-менш ребриста, а знизу, як правило, з невеликими випячуваннями проти жилок.
Представниками – газоноутворювачами з цього роду є:
A. stolonifera (м.пагононосна),
A. tenius (м.тонка),
A. vinealis (м. виноградникакова).

Poa L.
F. heterofylla Lam. P. angustifolia L.
F. orientalis Hack
F. ovina L.
F. pratensis Huds.
F. rubra L.
F. valesiaca Gaudin.