Леонардо да Вінчі

Giocondo

людського знання.
Великий італійський живописець , скульптор , вчений і

винахідник. Його ім'я стало символом цілої епохи в історії не тільки Італії , але і всієї світової культури. Крім картин і скульптур , Леонардо залишив нащадкам праці з теорії живопису , механіки , геології , медицини, військової справи і будівництва , оптиці та географії , математики та космології. Він був справжнім «людиною Відродження ». У 1472 Леонардо вступив вчитися в майстерню флорентійського художника Андреа дель Верроккьо ( 1435-1488 ) . Побачивши геніальність учня , Верроккьо перестав займатися живописом. Леонардо навчався у самого життя : він спостерігав за людьми на вулиці , дивився , як несе свої води Арно , і порівнював їх з пливуть хмарами . Леонардо став знаменитий у дуже ранньому віці. У майстерні Верроккьо він провчився всього три роки замість семи положеннях . Його залучив до свого двору всесильний і могутній Медічі. Хоча його патроном був впливовий синьйор Лоренцо де Медічі , Леонардо завжди знаходив час для власних проектів . Він був допитливий , невтомний і у нього було стільки починань , що багато з них він так і не встиг довести до кінця .

укріпленої фортеці за 30 км від Флоренції, о «третій годині ночі», тобто о дев'ятій

вечора за сучасним відліком часу. Його батьками були 25-річний нотаріус П'єро і його кохана, селянка Катерина. Перші роки життя Леонардо провів разом з матір'ю. Його батько незабаром одружився на багатій і знатній дівчині, але цей шлюб виявився бездітним, і П'єро забрав свого трирічного сина на виховання. Розлучений з матір'ю Леонардо все життя намагався відтворити її образ у своїх шедеврах.
В Італії того часу до позашлюбних дітей ставилися майже як до законних спадкоємців. Багато впливових людей міста Вінчі взяли участь в подальшій долі Леонардо. Коли Леонардо було 13 років, його мачуха померла при пологах. Батько одружувався вдруге — і знову незабаром залишився вдівцем. Він прожив 67 років, був чотири рази одружений і мав 12 дітей. Батько намагався залучити Леонардо до сімейної професії, але безуспішно: син не цікавився законами суспільства.
Леонардо не мав прізвища в сучасному розумінні; «да Вінчі» означає просто «(родом) з містечка Вінчі».

період 1495–1497 років у монастирі домініканців Санта-Марія-делла-Грація в Мілані. Шедевр, який в історії живопису відкриває

епоху Відродження, зображує Ісуса Христа з апостолами та скорботне з ними застілля у вечір перед самим розп'яттям.

 На жаль, сьогодні ця розпис далека від первісного виду через численні реставрацій - техніка письма, поєднувала в собі масло і темперу, виявилася не здатна витримати регулярні підтоплення будівлі, і перші ознаки псування твори проявилися ще в початку 16 століття.

довго до неї готувався, обдумуючи кожну позу і кожен жест,

роблячи безліч попередніх начерків. Написання цього твору зацікавило Леонардо, перш за все, можливістю розкрити перед глядацькою аудиторією глибоку психологічну драму, показати різноманітність людських характерів, їх внутрішній світ і душевні переживання. «Таємна Вечеря» є зрілим і цілісним твором Леонардо - художнику вдалося знайти настільки точне композиційне рішення, що при першому ж погляді на розпис глядач переконується в реальності відбувається - фігура Христа, висвітлена дверним просвітом, займає центральну частину картини. Фігури апостолів кілька віддалені від Спасителя, що ще більше акцентує увагу глядачів в центрі твору. Крім того, цей акцент посилюється за рахунок перспективних ліній, які за задумом автора сходяться в одній точці - над головою Христа. Головне, до чого прагнув Леонардо в цьому творі - показати наскільки по-різному учні відреагували на слова Ісуса про швидке зраді. І, треба сказати, що це йому чудово вдалося - на відміну від картин інших художників, присвячених цьому сюжету, твір Леонардо приголомшувало сучасників, в першу чергу, саме виразами облич і жестами персонажів. І навіть незважаючи на те, що Юда знаходитися в загальних зборах учнів, а не окремо, як це було прийнято у майстрів, які працювали до Леонардо, дізнатися його досить просто, якщо уважно вдивитися в жести та міміку апостолів.

є одним з найвідоміших творів живопису у світі. Відноситься до епохи Відродження. Виставлена

в Луврі(Париж, Франція).

Так уже склалося, що кожен шедевр несе в собі відгомін

певного години. Бо ж мрії народу, його ідеали, мов у дзеркалі, відбиваються у видатних творах мистецтва.
Портрет вражає дивним поєднанням зовнішньої простоти та внутрішньої глибини потретованої жінки. Поза Джоконди, в якій віртуозно поєднано профіль й фас, тло, на якому її зображено, - все продумано до найменших дрібниць. Розворот постаті аби підчеркує відчуття складного внутрішнього життя, що увиразнюється мінливістю виразу обличчя. Здається, посмішка на очах переходити у задумливість, погляд – то задумливий, то зосереджений, то звернений в нікуди, то заглиблений у собі. Вісь на зміну іронії приходити м’яка доброзичливість. як чуйний співрозмовник, Джоконда немовби вгадує наш настрій, наші думи і почуття...