Международная региональная интеграция

Передумови створення міжнародної економічної інтеграції
19.3. Рівні та типи регіоналізації
19.4. Етапи

регіональної економічної інтеграції
19.5. Інтеграційні процеси в Європі
19.6. Інтеграційні процеси в Євроазійському регіоні
19.7. Інтеграційні процеси в Африці
19.8. Інтеграційні процеси в Америці
19.9. Інтеграція країн Азії
19.10. Інтеграційні процеси в арабському світі
19.11. Сучасні особливості процесів міжнародної економічної інтеграції

є процесом поступального формування спільного ринкового та відтворювального простору географічно,

історично та культурно споріднених країн, який супроводжується уніфікацією умов торгівельно-економічної діяльності, зниженням та скасуванням взаємних обмежень з метою підвищення економічної ефективності та розв’язання глобально конкурентних завдань.
Економічна інтеграція – це процес зближення національних економік шляхом утворення єдиного економічного простору для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів, робочої сили через національні кордони. Національні економіки, спеціалізуючись на певних товарах та послугах, водночас доповнюють одна одну в системі світового господарства

розвитку світового господарства та форма прояву інтернаціоналізації господарського життя, що

передбачає зближення і взаємопристосування, переплетення всіх структур національних господарств;
відносини, що будуються на відсутності будь-якої форми дискримінації іноземних партнерів і кожній із національних економік. У такому плані міжнародна економічна інтеграція розглядається як найвищий рівень розвитку МЕВ;
процес, що проявляється в стиранні відмінностей між економічними суб'єктами – представниками різних держав.

взаємодії держав, формування міжнародного економічного комплексу;
2) спільне вирішення соціально-економічних проблем

у подоланні проблеми обмежених ресурсів;
3) виникає потреба у колективному регулюванні відтворювальних процесів, пошуку нових інтеграційних форм та методів управління економічною взаємодією;
4) взаємодія різних галузей виробництва та науки стає однією з центральних сфер регіональної діяльності;
5) створення регіональної відтворювальної системи з її міжнародними економічними зв’язками у сферах виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ та послуг;

розвитку й реалізації форм міжнародної економічної інтеграції;
розвиток дезінтеграційних та реінтеграційних

процесів.
Дезінтеграційні процеси спричинені політичними, національними та релігійними причинами (наприклад, на євразійському просторі колишнього СРСР, у Центральній і Південно-Східній Європі, на Балканах та ін.). Розрізняють:
а) локальну дезінтеграцію;
б) глобальну дезінтеграцію.

відновлення того чи іншого інтеграційного угруповання у попередньому складі на

тих же політико-економічних засадах;
2) часткова інтеграція – коли об'єднуються окремі члени (учасники) інтеграційних угруповань на попередніх принципах або всі учасники, але на якісно нових засадах;
3) розширена реінтеграція - включення у інтеграційні об'єднання, що відновлюються, нових учасників на тих чи інших засадах.

угруповання:
політико-правові;
інфраструктурні.
соціально-культурні;
соціально-економічна однорідність національних господарств ;
економічні:
5.1) наявність достатньо високих і близьких

рівнів економічного розвитку країн, груп країн та регіонів світу;
5.2) ресурсні та технологічні потенціали країн;
5.3) наявність досить тривалого періоду й досвіду взаємного економічного співробітництва групи країн;
5.4.) ступінь зрілості ринкових відносин

економічних взаємозв'язків країн;
5.6) економіко-географічна близькість країн та наявність спільних кордонів;
5.7)

спільність економічних та інших проблем, що існують перед країнами
5.8) демонстраційний ефект
5.9) “ефект доміно”.

свого розвитку:
І. Макроінтеграційний рівень – це рівень, на якому обов’язковою

умовою є створення наднаціональним органів, яким віддається право прийняття рішення та частина суверенітету; утворення умов інтеграційних процесів державними структурами; безпосередньою участю державних підприємств та організацій у міжнародному економічному співробітництві (ЄС, СНД);

ІІ. Мікроінтеграційний рівень – це рівень, на якому відбувається розгортанні інтеграційних процесів через активізацію міграції капіталу та спеціалізації й кооперації компаній. Основною рушійною силою регіоналізації тут стали не держави, а ТНК (НАФТА, АТЕС)

злитті фірм, які виробляють подібні або однорідні товари з метою

їх подальшої реалізації через спільну систему розподілу й отримання при цьому додаткового прибутку, і супроводжується виробництвом за кордоном товарів, аналогічних тим, що виробляються в країні базування (Chrisler, General Motors, Volkswagen, Toyota, Honda);
2.2) вертикальна інтеграція передбачає об'єднання фірм, які функціонують у різних виробничих циклах (Exoon, Mobil, Texaco). Розрізняють три форми вертикальної інтеграції:
інтеграція «вниз» (наприклад, приєднання заводу-виробника сировини чи напівфабрикатів до компанії, яка веде головне виробництво);
виробнича інтеграція «вгору» (наприклад, придбання сталеплавильною компанією заводу, що виробляє металоконструкції);
невиробнича інтеграція «вгору», що включає сферу розподілу.

зона вільної торгівлі, митний союз;
виробничий: митний ринок, економічний, валютний та

політичний, союзи;
торгово-виробничий: континентальна інтеграція, міжконтинентальна інтеграція

пільговим торговельним режимом, коли дві або декілька країн зменшують взаємні

тарифи з імпорту товарів, зберігаючи рівень тарифів в торгівлі з іншими країнами;
Зона вільної торгівлі – зона, де діє особливий пільговий торговельний режим для країн-учасниць за рахунок усунення внутрішніх тарифів при їх збереженні в торгівлі з іншими країнами;
Митний союз - це угода двох або декількох держав, що передбачає усунення внутрішніх тарифів та встановлення спільного зовнішнього тарифу;
Спільний ринок – ринок, де ліквідуються будь-які обмеження на переміщення товарів, послуг, а також виробничих факторів – капіталу і робочої сили

зовнішньої економічної політики;
Валютний союз – гармонізація грошової та валютної політики

введенням єдиної валюти;
Політичний союз – створення єдиної політичної системи.
Континентальна інтеграція – розширення інтеграційного об'єднання до меж континенту
Міжконтинентальна інтеграція – створення зони вільної торгівлі між двома і більше інтеграційними об'єднаннями, які знаходяться на різних континентах
Глобальна інтеграція – створення єдиного інтеграційного об'єднання на основі світової тріади

забезпечуються кращі умови для торгівлі;
з’являються передумови використання переваг економії масштабу.

Це досягається завдяки розширенню ринку, зменшенню трансакційних витрат тощо; збільшення розмірів ринку (для країн із малою ємністю національного ринку), оптимізація розмірів підприємств;
розширення торгівлі паралельно з удосконаленням інфраструктури;
виникає обмін досвідом структурної перебудови економіки в трансформаційні періоди. Більш розвинені країни залучають сусідні країни до здійснення глибоких економічних реформ;
стає можливою підтримка молодих галузей виробництва, оскільки інтеграційні об’єднання є водночас і широким регіональним ринком, на якому можуть знайти попит товари цих галузей;

та послуги та створення нових робочих місць і завдяки концентрації

зусиль країн-учасниць на пріоритетних програмах соціально-економічного розвитку;
7) розробляються й реалізуються потужні та дійові механізми, інструменти забезпечення колективної економічної безпеки;
8) зростання конкуренції між країнами;
9) поширення новітніх для економік країн технологій;
10) раціоналізація розподілу ресурсів та підвищення продуктивності праці;
11) зростання привабливості більш місткого ринку для іноземних партнерів та інвесторів;
12) можливість здійснення спільних програм економічного розвитку;
13) зниження напруги на національних ринках праці через відкриття їх всередині союзу і покращення якості бар’єрів для проникнення з-зовні.

та групами країн; ідеологічні розходження;
політико-правові, економічні та соціально-культурні відмінності країн-учасниць;

зростання затрат при реалізації регулятивних функцій на наднаціональному рівні;
суперечності, пов'язані із розширенням інтеграційних угруповань;
5) небезпеку відтоку ресурсів (факторів виробництва, особливо трудових) для відсталих країн на користь більш сильних партнерів;
6) можливість змови між ТНК країн-членів, що приводить до підвищення цін;

виробництва при дуже сильній концентрації та монополізації;
8) можливість збільшення безробіття

за рахунок банкрутства неефективних підприємств та міграції робочої сили з країн із більш низькими доходами;
9) існує ризик істотних втрат від відхилення торгівлі, якщо країна тісно зв'язана з партнером - не членом блоку, що здійснював ефективні постачання значної кількості товарів, які не виробляються в країні.

Союз
Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ)
Організація Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС)
Європейський економічний

простір
Бенілюкс
Центральноєвропейська зона вільної торгівлі (ЦЕФТА)
Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ)
Рада держав Балтійського моря (РДБМ)
Середземноморський союз (СДС)

і Ж.Моне запропонували створити Європейську федерацію, що ґрунтується на економічному

об'єднанні;
1951 р. - створено Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС) ФРН, Францією, Італією, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом;
1954 p. - Бельгія, Нідерланди і Люксембург запропонували створити Спільний ринок;
1956 p. - міжурядова конференція (Венеція) підготувала проекти створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) і Європейського співтовариства з атомної енергії (Євроатом);
1957 р. - Римський договір про створення ЄЕС і Євроатому був підписаний і набув чинності з 1958 p;
1968 р. - Митний союз країн ЄС з відповідними угодами про:
відміну митних податків і зняття кількісних обмежень;
введення єдиного митного тарифу для інших країн;
проведення єдиної зовнішньоторговельної та аграрної політики.

створення валютно-економічного та політичного союзу;
1973 p. - діє угода про

вільну торгівлю між ЄЕС і ЄОВС, з одного боку, і країнами Європейської асоціації вільної торгівлі - з іншого.
1973 р. - до Співтовариства вступають Великобританія, Данія, Ірландія.
1979 p. - завершується процес створення Європейської валютної системи (ЄВС), вводиться в дію ЕКЮ ;
Емісія ЕКЮ на 50 % забезпечувалась відрахуванням від золотих і доларових запасів і на 50% - національними валютами країн;
Валютний курс ЕКЮ розраховувався на базі валютного кошика національних валют країн-учасниць ЄВС з урахуванням їх питомої ваги в сукупному ВНП;
1981 р. – вступає Греція

вносяться зміни до Римського договору і визначається створення єдиного внутрішнього

ринку (ЄВР); Португалія та Іспанія; 1985 – вихід Гренландії
З 1987 року. – усуваються митні формальності,валютні бар'єри, відмінності в технічних стандартах, нівелюється відмінність у структурі і рівнях оподаткування, відміняються обмеження конкуренції в наданні держзамовлень. 1990 – НДР (об’єднання з ФРН)
1992 р. – підписано Маастрихтську угоду про створення ЄС (чинна з 1 листопада 1993 р)
Травень 1992р. - підписано угоду між ЄС і ЄАВТ про створення Європейського економічного простору (ЄЕП);
1995 р. – Фінляндія, Австрія, Швеція
2 жовтня 1997р. – підписання Амстердамської угоди про ЄС
1 січня 1999 р. – завершальна стадія створення Європейського економічного і валютного союзу: введено в обіг єдину грошову валюту – євро, до 2002 р. – здійснюватимуться безготівкові розрахунки;

договір
1 травня 2004 р. – новий етап розширення ЄС. Число

його членів за рахунок держав Центральної та Східної Європи, а також Прибалтики, збільшилося з 15 до 25;
нові члени - Чехія, Польща, Угорщина, Мальта, Кіпр, Словаччина, Словенія, Естонія, Латвія, Литва.
останній етап розширення ЄС 1.01.2007 – вступ Болгарії та Румунії.

створення й управління єдиною валютою; координація та контроль у проведенні

єдиної економічної політики; заснування і захист Єдиного Ринку на засадах вільної і справедливої конкуренції, підтримання рівності з певним перерозподілом коштів між багатшими та біднішими регіонами; підтримка законності і правопорядку; визначення і розвиток фундаментальних прав і свобод окремих громадян; управління єдиною зовнішньою політикою, включаючи всю галузь закордонних справ і політики безпеки, формування спільної оборонної політики.
02.10.1997 р. країнами членами підписуються Амстердамські угоди, згідно з якими було внесено зміни та доповнення до Договору про ЄС (в редакції 7 лютого 1992 р.). Ці зміни стосувалися в основному більш гнучкої та тісної співпраці країн в галузі зовнішньої політики та політики в галузі безпеки, а також співробітництва у сфері правосуддя та внутрішньої політики.

надією «новообранців» в ЄС не тільки в межах найближчих семи

років, а й 20–25-ти, адже, як показали розрахунки за моделями державного споживання Барро, проведені у Світовому Банку, виробництво ВВП на душу населення і через 20 років в нових країнах (зокрема в Латвії, Литві, Словаччині, Болгарії та Румунії) буде, за оптимістичнішими прогнозами, в 1,5–2 рази відставати від середнього по ЄС рівня, не кажучи вже про відставання від держав–лідерів Євросоюзу.
.

у 2010–2015 роках заставить переглянути міграційну політику щодо країн колишнього

СРСР, зокрема найближчих сусідів. Якщо такого не відбудеться, то питома вага мігрантів (легальних і нелегальних) з держав «третього світу» буде зростати в арифметичній прогресії, а відтак проблема ідентифікації європейської нації (відтепер уже не обов’язково християнської) стане найбільш актуальною.
3. Формування нових інтеграційних блоків в Азії, таких як АСЕАН-ІІ, акселерований розвиток Китаю та Індії, швидше за все загострить як глобальну конкуренцію, так і паназійську, що вимагатиме від ЄС пошуку нової парадигми розширення і перегляду концепції концентричних кіл уже у 2020–2025 роках.

концепцією формується високоінтегроване ядро країн, які складають перше коло, а

друге та наступні кола створюють менш інтегровані країни. Ця концепція часто пов'язується з великим розширенням ЄС (2004 р.) . Подібні процеси можуть відбуватися також у зв'язку з проголошеними адміністрацією США планами створення в майбутньому Всеамериканської зони вільної торгівлі, яка б об'єднувала північ і південь континенту.

ЄАВТ створена у 1960 р. на основі Стокгольмської конвенції.
На відміну

від ЄС, ЄАВТ є регіональним економічним угрупованням зі збереженням суверенних прав країн-членів і відсутністю наднаціональних інститутів. Великобританія, котра спочатку не приєдналася до шести країн Європейського співтовариства, з власної ініціативи організувала ЄАВТ, членами якої у різні роки були Австрія, Великобританія, Данія, Ісландія, Ліхтенштейн, Португалія, Норвегія, Фінляндія, Швейцарія, Швеція. В подальшому Австрія, Великобританія, Данія, Португалія, Фінляндія, Швеція вийшли з ЄАВТ і приєдналися до Європейського співтовариства. Сьогодні ЄАВТ налічує чотири країни-учасниці.
У торгівлі між країнами-членами ЄАВТ скасовані всі мита, але зберігаються зовнішні митні тарифи.

Брюсселі діє відділення організації.
Мета організації:
сприяти стійкому зростанню економіки, фінансової

стабільності, раціональному використанню ресурсів;
сприяти розширенню світової торгівлі і послідовному усуненню торгових бар'єрів;
розвивати торгівлю в умовах добросовісної конкуренції;
сприяти забезпеченню повної зайнятості населення, підвищенню рівня життя в країнах-членах.

BSEC
Створена у 1992 році на основі Стамбульської декларації «Про

Чорноморське економічне співробітництво»;
субрегіональне об'єднання 12 країн Чорноморського регіону (Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Сербія, Туреччина, а також Україна);
З 30 червня 1994 року функціонує Чорноморський банк торгівлі та розвитку (ЧБТР);
Кандидати на вступ: Кіпр,Чорногорія.
Штаб-квартира організації розташована в Стамбулі.

митних правил та інструкцій;
уніфікація податкового режиму;
заохочення розвитку співробітництва в різних

галузях діяльності країн-учасниць ЧЕС.

Цілями ЧЕС є :

сприяння й заохочення індивідуальної та колективної ініціативи;
внесок у розвиток конкурентоспроможної ринкової економіки в регіоні Чорного моря;
збільшення потенціалу та інноваційної здатності підприємств та створення нового виробничого потенціалу для двосторонніх та багатосторонніх ділових контактів.

робочої групи на протязі 2-х років. Всіма видами співпраці ,

які "замикаються " на вказаних робочих групах здійснює керівництво Постійний міжнародний секретаріат, що постійно функціонує, штаб-квартира якого знаходиться у столиці Турецької Республіки - Стамбулі.

травні 1992 р. в результаті дворічних переговорів між ЄАВТ та

ЄС, які підписали угоду про Європейський економічний простір (ЄЕП), що утворив величезний ринок. Угода набрала чинності в 1994 р., і її положення застосовуються на практиці 18 державами-учасницями. Згідно з підсумками проведеного в 1992 р. референдуму Швейцарія не ратифікувала цієї угоди.
Угода про ЄЕП передбачала вільне пересування товарів, послуг, капіталів та людей; узгодження політики в галузі економіки, наукових досліджень, споживання, навколишнього середовища, соціальної політики, освіти; створення правової системи для реалізації спільних норм і правил

угоди між країнами—членами ЄС і ЄАВТ про імпорт певних видів

сільськогосподарської продукції; двосторонні угоди про риболовство між ЄС і Ісландією, між ЄС і Норвегією; прийняті дві декларації про спрощення прикордонного контролю і активізацію політичного діалогу.
Спільними органами ЄЕП є: Рада ЄЕП — вищий політичний орган і Об'єднаний комітет ЄЕП, який відповідає за поточні ви. Крім того, функціонують два дорадчих органи: Консультативний комітет ЄЕП і Об'єднаний парламентський комітет.

четвірка, до складу якої увійшли Польща, Чехія, Угорщина і Словенія.

1 січня 1999 р. до них приєдналися Болгарія та Румунія.
Були ухвалені умови про лібералізацію торгівлі в межах групи, що спричинило до появи у 1993 р. Центральноєвропейського порозуміння про вільну торгівлю (CEFTA).
У 1994-1998 рр. зусилля країн Вишеграда переважно були спрямовані радше на інтеграцію з ЄС і НАТО, ніж на лобіювання взаємних інтересів, зустрічі голiв держав відбувались нерегулярно.

ліквідації бар'єрів у взаємній торгівлі країн-учасниць у порівнянні з первісними

записами в Угоді, що знайшло формальне відображення в наступних додаткових протоколах.
З 1 січня 1997 р. у рамках ЦЕФТА практично існує зона вільної торгівлі для більшості промислових виробів, за винятком чуттєвих товарів з більш тривалим тарифним захистом, поступово ліквідованої не пізніше 2002 р. лібералізації торгівлі з якими почався з 1 січня 1999 р. Наприклад, Польща відносить до чуттєвих товарів продукцію автомобілебудування, а також нафтопродукти і деякі сталеві вироби.

РДБМ (Сouncil of Sea States — СВSS) створена у 1992

р. за ініціативою Німеччини і Данії як координуючий орган країн Балтійського регіону. До складу Ради увійшли 11 держав: Німеччина, Данія, Ісландія, Латвія, Литва, Норвегія, Польща, Російська Федерація, Фінляндія, Швеція, Естонія. РДБМ співробітничає з Європейською комісією.
Мета РДБМ — сприяння регіональному співробітництву держав Балтійського моря, підтримання стосунків з іншими державами і міжнародними організаціями

визначені такі галузі співробітництва в межах РДБМ: підтримка нових демократичних

інститутів; економічна і технічна допомога; гуманітарні питання й охорона здоров'я; охорона навколишнього середовища; енергетика культура і освіта; транспорт і зв'язок; туризм; інформація.
У 1996 р. держави-учасниці прийняли запропоновану Швецією програму дій у регіоні Балтійського моря, яка стосувалася питань регіонального миру, економічного розвитку, екологічної стратегії щодо зменшення забруднення Балтійського моря та інших водних артерій, солідарності і співробітництва в різних сферах, створення інформаційної служби для боротьби з організованою міжнародною злочинністю.

країни Балтійського регіону беруть участь у наданні технічної допомоги державам

СНД і Грузії і у програмі допомоги Польщі й Угорщині з структурної перебудови економіки. В 1993 р. в м. Рига (Латвія) відкрився Єврофакультет, заснований Радою, який надає можливість отримати освіту і підвищити кваліфікацію в галузі управління, менеджменту, права і економіки. З Єврофакультетом співробітничають університети Гамбурга, Гельсінкі, Кіля, Монстера, Осло, Норвезька школа менеджменту, Стокгольмська школа економіки.

листопаді 1989 р. представниками чотирьох держав: Австрією, Югославією (СФРЮ), Італією

та Угорщиною.
У 1990 р. до ЦЄІ приєдналася Чехословаччина, у 1991 р. — Польща, у 2000 — Югославія. На сьогодні учасницями Ініціативи є 17 країн (Австрія, Албанія, Білорусь, Болгарія, Калія, Молдова, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Україна, Хорватія, Чехія, Македонія, Югославія).
Мета ЦЄІ — подолання розмежувальних ліній, зміцнення стабільності й безпеки у центрі континенту, сприяння інтеграційним процесам у Європі, забезпечення необхідної підготовки країн-учасниць до вступу у ЄС.

Монако, Сирія, Туніс, Терція, Хорватія, Чорногорія
ЄС: Австрія, Бельгія, Болгарія, Великобританія,

Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швеція;
Ліга арабських держав: Алжир, Бахрейн, Держава Палестина, Джібуті, Ємен, Катар, Комори, Кувейт, Мавританія, Марокко, ОАЕ, Оман, Сомалі, Судан, Туніс
Велика Соціалістична Народна Лівійська Арабська Джамахірія – спостерігач.

Співдружність незалежних держав (СНД)
2. ГУАМ
3. Євразійське економічне співтовариство (ЄврАзЕС)
4. Єдиний

економічний простір (ЄЕП)
5. Шанхайська організація співробітництва (ШОС)

Віскулі (Біловезька пуща, Білорусь) як господарський, політичний та економічний союз

Білорусі, Росії та України.
21 грудня 1991р. приєднались ще вісім колишніх республік СРСР (Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Таджикистан, Туркменістан та Узбекистан).
23 жовтня 1993 р. до СНД приєдналася Грузія
26 серпня 2005 р. зі складу СНД вийшов Туркменістан
Україна є співзасновницею СНД, але Статут організації Україною досі не ратифіковано, тому формально Україна залишається спостерігачем.
14 серпня 2008 р. парламент Грузії прийняв рішення залишити СНД
2009 р. Грузія вийшла зі складу СНД

форуму ГУАМ у складі України, Азербайджану, Грузії й Молдови відбулося

10 жовтня 1997 року в Страсбурзі (на саміті НАТО), схвалено Спільне Комюніке глав України, Грузії, Азербайджанута Молдови:
У цьому документі зафіксовано рівень політичного зближення й практичного співробітництва, спільність позицій з ключових міжнародних проблем й процесів у пострадянському просторі.
У 1999 р. - під час Вашингтонського саміту президентів країн-членів до ГУАМ приєднався Узбекистан. Розширене таким чином об'єднання держав отримало назву ГУУАМ;
В 2001 ГУАМ-отримав статус регіональної економічної організації;
Координацію співробітництва між країнами ГУАМ на галузевому рівні покладено на 8 Робочих груп з питань: енергетики, транспорту, з торговельно-економічних питань, з питань інформатики та телекомунікацій, культури, науки та освіти, туризму, боротьби з тероризмом, організованою злочинністю і розповсюдженням наркотиків.
5 травня 2005 – Узбекистан вийшов з організації (ГУАМ);
у 2009 р. – президент Молдови заявив про безперспективність участі в ГУАМ.

в травні 2001 року. В декларації, ухваленій країнами-членами, наголошувалося, що

Євразійське економічне співтовариство є нащадком Митного союзу Співдружності. Цей союз, куди входили Росія, Білорусь, Таджикистан, Казахстан, Киргизстан, було створено 1995 року. Його лідером, природно, стала РФ. Торговельною ідеологією цієї організації було оголошено скасування обмежень у торгівлі між країнами, єдиний митний режим і тариф.

Росії, Білорусі й Казахстану підписали про створення Єдиного економічного простору.
Кабінет

міністрів двічі — 3 і 10 вересня — після гострої дискусії відкладав ухвалення остаточного рішення з єепівського питання й мав винести свій вердикт 17 вересня 2003 р.
Уряд України схвалив проекти Угоди й Концепції формування ЄЕП із застереженням: «Україна бере участь в Угоді про формування ЄЕП у тій частині її положень, реалізація яких не суперечить Конституції України та курсу на європейську і євроатлантичну інтеграцію»

була утворена зона вільної торгівлі.
у 1977 р. у торгівлі ЄАВТ

та Європейського Економічного Співтовариства було відмінено мито на торгівлю промисловими товарами.
у 1984 р. торговельні тарифи між країнами ЄЕС та ЄАВТ були повністю ліквідовані
протягом 1990 – 1993 рр. були укладені угоди про вільну торгівлю з Туреччиною, Чехією, Словаччиною, Ізраїлем, Польщею, Румунією, Угорщиною та Болгарією.
1994 країни ЄАВТ (за винятком Швейцарії та Ліхтенштейну) стали членами Європейського економічного простору

у Західній Африці (ЕКОВАС) -1975
Митний і економічний союз країн Центральної

Африки (ЮДЕАК)
Економічне співтовариство країн Великих озер
Західно-африканський валютний союз

р., нараховує 16 членів, у тому числі Бенін, Буркіна-Фасо, Гану,

Малі.
Штаб-квартира ЕКОВАС розташована в Абуджі. Цілі:
1) створення протягом 15 років африканського загального ринку;
2) проведення спільної економічної політики.
ЕКОВАС було створено згідно з Договором про економічне співтовариство держав Західної Африки, який був підписаний в Лагосі у 1975 р. і набрав чинності у 1976 р. У Договір у 1993 р. були внесені зміни з метою поглиблення процесу інтеграції. У главі Х Договору відбито прагнення держав-членів до співробітництва в політичній сфері, особливо країн — учасниць Протоколу про ненапад (1978 р.), Протоколу про взаємодопомогу в галузі оборони, Декларації політичних принципів ЕКОВАС (1991 р.). Африканської хартії прав людини і народів.

координація національної політики і сприяння інтеграційним програмам, у тому числі

в галузі охорони навколишнього середовища;
утворення загального ринку, економічного і валютного союзу;
створення спільних виробництв, спільних підприємств малих і середніх компаній;
сприяння збалансованому регіональному розвитку;
гармонізація національного інвестиційного законодавства;
розроблення заходів для забезпечення поширення інформації

створений у 1964 р. До нього ввійшли 5 країн: Габон,

Камерун, Конго, Чад, Екваторіальна Гвінея. Основні цілі — розроблення спільних економічних програм, уніфікація податкових систем, пільгових митних умов для членів союзу (що не мають виходів до моря). В рамках ЮДЕАК функціонує банк розвитку, фонд солідарності. Однак інтеграція розвивається майже формально.

країни колишньої зони бельгійсько-французьких колоній. У 1976 р. висунута пропозиція

про створення економічного союзу (Уганда, Заїр, Руанда). Була прийнята програма співпраці в області рибальства, боротьби з епідеміями. Існують наднаціональні органи.

входило 8 країн, фінансував і кредитував спільні програми. Між цим

валютним союзом і Францією підписані документи, тобто під контролем Франції відбувається розробка єдиної валютної політики, проектів фінансування інфраструктури і господарства. Західно-африканський валютний союз проіснував до 1973 року.
У 1994 р. було створено Західно-африканський економічний і валютний союз (УЕМОА) на правах наступника Західно-африканського валютного союзу. Держави — члени УЕМОА (Бенін, Буркіна-Фасо, Кот-д'ївуар, Малі, Нігер, Сенегал, Того) поставили за мету введення спільних митних тарифів і проведення спільної торговельної політики, створення спільного ринку на основі вільного руху робочої сили, товарів і послуг, координацію національної секторальної політики, гармонізацію законодавства.

1994 р.
Південноамериканський спільний ринок (МЕРКОСУР) березень 1991 р.
Карибська асоціація вільної

торгівлі (КАРАФТА), 1965-1973 рр.; Карибське співтовариство та Карибський спільний ринок (КАРІКОМ), 1973 р.;
Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі (ЛАВТ), 1960-1980 рр., у 1980р. – замінено на Латиноамериканську асоціацію інтеграції (ЛАІ)
Організація американських країн
ЛАЕС.
Південноамериканська зона вільної торгівлі (САФТА) ;
Андська група (Андський пакт або Картахенська угода), 1969 р.;
Центральноамериканський спільний ринок (ЦАСР), 1960р.

можуть вважатися початком інтенсивного розвитку інтеграційних процесів між США та

Мексикою, більш глибокого та динамічного інтегрування як на рівні підприємств так і на рівні національних економік. Так, у 1965 р. була успішно впроваджена програма розвитку підприємств макіладорас у прикордонній зоні між США та Мексикою. Пільговий режим стимулював безмитний імпорт сировини, обладнання, виробничих технологій та комплектуючих ТНК США в Мексику
У 1988 р.- двостороння угода між США і Канадою про створення протягом 10-ти років зони вільної торгівлі (CUSFTA).

була підписана у 1992 році
Інтеграційний союз почав функціонувати

з 1 січня 1994 р. у складі США, Мексики і Канади;
Структура: Комісія з вільної торгівлі та секретаріат;
Основна мета: усунути бар'єри на шляху торгівлі товарами;

має континентальні масштаби. У світовому господарстві – це перше інтеграційне

угруповання з такою характеристикою;
2. Країни, існує чималий розрив у рівнях економічного розвитку країн-членів, що ускладнює створення єдиного господарського комплексу. Наприклад, обсяг ВВП у 1996 р. склав (у млрд. дол.) у США - 6785, у Канаді - 607, у Мексиці - 608. Але якщо по ВВП на душу населення, продуктивності праці і ряду інших основних економічних показників Канада наблизилася до рівня США, то Мексика значно відстає і від США, і від Канади;
3. З яскраво вираженим центром Північноамериканської зони вільної торгівлі залишаються США – світовий лідер з величезним науково-технічним, технологічним потенціалом та конкурентоспроможною економікою;

торгівлю, фінансові відносини між країнами-інтегрантами, інвестиційну діяльність, розширює вільний рух

капіталів, необмежений вивіз прибутків і доходів, поглиблює лібералізацію взаємної торгівлі, регулює порядок міграції робочої сили тощо;
5. Країни-члени НАФТА є водночас і атлантичним, і тихоокеанськими, вони майже рівновіддалені від двох інших потужних світових економічних регіонів – Західної Європи та Азіатсько-Тихоокеанського регіону.
У НАФТА слабко розвинуті мережі органів міжнаціонального регулювання і цілком відсутні органи наднаціонального регулювання інтеграційних процесів, що є в ЄС.

Особливості інтеграції в Північній Америці

у 50-60-х рр. ХХ ст.
Супроводжувалась політикою “індустріалізації”, що балувалась на

розвитку імпортозаміщуючих галузей;
Країни укладали міждержавні угоди, в яких базисом був принцип взаємної спеціалізації, тобто промислове заміщення і доповнення економік країн, що призвело до нарощення політики протекціонізму;
У 60-70-х рр. в регіоні було утворено біля 20 інтеграційних угрупувань;
Домінують три моделі міжнародної економічної інтеграції: спільний ринок, зона вільної торгівлі, модель часткових економічних преференцій.

На основі договору підписаного у Тринідад і Тобаго;
Включає 16 країн

Карибського басейну: Антигуа і Барбуда, Багамські острови, Барбадос, Беліз, Домініка, Гренада, Гайана, Монтсерра, Сент-Христофер і Невіс, Сент-Люсія, Сент-Вінсент і Гренадини, Тринідад і Тобаго, Ямайка.
Заснований на базі зони вільної торгівлі, яка існувала з 1965-1973рр.;
Складається з субрегіональних відділень, де найрозвинутішим вважається Карибський загальний ринок в рамках країн Антігуа, Барбадос, Гайана, Тринідад і Тобаго, Ямайка;
В межах загального ринку повністю ліквідовані торгові обмеження, затверджений єдиний митний тариф щодо товарів 3-х країн;
Третину взаємної торгівлі складають нафтопродукти;

в рамках КАРІКОМ було прийнято рішення використовувати єдину Гармонізовану систему

опису і кодування товарів для цілей тарифної класифікації.
1 січня 1991 р. країни КАРІКОМ (за винятком держав Монтсеррат, Сент-Кітс і Невіс, Антигуа і Барбуда, Сент-Люсія) встановили єдині ставки ввізного мита на товари, що ввозяться з країн, які не є членами КАРІКОМ.
Такі єдині ставки встановлені стосовно промислової продукції.
Щодо інших товарів окремі держави встановлюють ставки мита самостійно.
Ставки ввізного мита на різні товари відрізняються (від 5 до 40 %).
Найбільш високими ставками митами обкладаються товари, аналогічні тим, які виробляються на території КАРІКОМ у достатніх кількостях.
Готова і «проміжна» продукція обкладаються ввізним митом за нижчими ставками.
Існують проекти об'єднання НАФТА МЕРКОСУР та НАФТА і КАРІКОМ

асоційованих членів 1 спостерігач
Офіційна/і мова/и Португальська, Іспанська
Штаб-квартира Монтевідео (Уругвай)

інші подібні об'єднання.
В нього входять АргентинаВ нього входять Аргентина,

БразиліяВ нього входять Аргентина, Бразилія, ПарагвайВ нього входять Аргентина, Бразилія, Парагвай і Уругвай
Асоційовані члени — ЧиліАсоційовані члени — Чилі, БолівіяАсоційовані члени — Чилі, Болівія, ВенесуелаАсоційовані члени — Чилі, Болівія, Венесуела, КолумбіяАсоційовані члени — Чилі, Болівія, Венесуела, Колумбія і Еквадор.
Охоплює територію в 12 мільйонів кв. км. з населенням 200 мільйонів чоловік і сумарним обсягом ВВП близько 1 трлн. доларів США.
Це майже 60% території Латинської Америки, 46% її населення і близько 50% ВВП.
Першим кроком до створення Об'єднаного Ринку стала угода про вільну торгівлю, яку підписали Аргентина і Бразилія в 1986 р.
У 1990 р. до цієї угоди приєдналися Парагвай і Уругвай.
Основним принципом діяльності вищих органів Меркосуру є консенсус.
З 1 січня 1995 року відповідно до Оуро-Претських угоди, підписаних у 1994 р., Меркосур перейшов на вищий інтеграційний рівень: від зони вільної торгівлі до митному союзу.
У внутрішній торгівлі для всіх учасників вводиться єдиний зовнішній митний тариф (ЕЗМТ) на продукцію, яка завозиться з третіх країн (ставка імпортних мит для різних товарів коливається від 0 до 20%).

є КАРІКОМ, створений у 1973 р. на основі договору, підписаного

в Трінідад і Тобаго. Включає 16 країн Карибського басейну і, на відміну від всіх інтеграційних угруповань, об'єднує не тільки незалежні держави, а й залежні території.
КАРІКОМ заснований на базі раніше створеної ЗВТ, яка проіснувала з 1965 по 1973 р. До його складу входять: Антигуа і Барбуда, Багамські острови, Барбадос, Беліз, Домініка, Гренада, Гайана, Монтсерра, Сент-Христофер і Невіс, Сент-Люсія, Сент-Вінсент і Гренадини, Тринідад і Тобаго, Ямайка.

пов'язані з нафтовою і загальноекономічною кризами, що збільшили зовнішню заборгованість.

Зараз відбуваються позитивні зміни.
У 1992 р. — різке падіння митних зборів (приблизно на 70 %), особливо вдало йде інтеграція в області регулювання сільськогосподарського виробництва (документ "Час діяти"). Була запропонована нова модель інтеграції на основі тенденції до ослаблення державного втручання.
У 1995 р. — вільне переміщення громадян, скасування паспортного режиму.

угруповання, створене у 1980 р., замінило ЛАВТ, що існувало до

цього з 1961 по 1980 р.
Мета ЛАІ — створення латиноамериканського спільного ринку, на базі чого існувало ЛАВТ (ЗВТ).
Членами організації є 11 країн, що поділяються на 3 групи залежно від рівня розвитку:
• більш розвинені (Бразилія, Мексика);
• середній рівень (Венесуела, Колумбія, Перу, Уругвай, Чилі);
• найменш розвинені (Болівія, Парагвай, Еквадор).
Члени ЛАІ уклали між собою угоду про преференційну торгівлю, і менш розвиненим країнам з боку більш розвинених надаються преференції

закордонних справ; виконавчим органом — Конференція оцінок і зближення, яка

вивчає рівні економічного розвитку, можливі напрями інтеграції, її вплив на економіку, розробляє стадії і завдання інтеграційних процесів; збирається раз на рік. Постійний орган — Комітет представників. Штаб-квартира — у Монтевідео (Уругвай).
Мета — спільне вивчення, освоєння, використання Амазонії, охорона її ресурсів. Між країнами здійснюється однаковий розподіл на основі однакових квот, фінансових вкладень. Найбільших успіхів досягнуто в області екології. Створена Андська система екологічної інформації.

1969 р. Лаплатська група. Мета — гармонізація розвитку й охорона

природних ресурсів басейну ріки Ла-Плата. Штаб-квартира — у Буенос-Айресі;
2) в 1978 р Амазонський пакт. Пріоритет цього угруповання — регіональна співпраця в області екології, спільне вивчення і освоєння ресурсів Амазоніт;
3) в 1978 р Андська група — субрегіональне угруповання. Угода набрала чинності в 1980 р. Учасники: Болівія, Бразилія, Венесуела, Гайана, Колумбія, Перу, Сурінам, Еквадор.

загально-континентальною організацією (37 держав, членами організації є 26).
Мета: розроблення скоординованої

політики в області сільського господарства, виробництва продовольства, розроблення і реалізація загальних планів розвитку енергетики, машинобудування, валютно-фінансової інтеграції (створено Латиноамериканський банк). ЛАЕС виступає за загальну стратегію розвитку зовнішньоекономічних зв'язків зі США.
У 70—80-ті роки блок, що має досить ємнісний ринок, пережив кризу, що показало неефективність великих угруповань. Більш ефективними виявилися субрегіональні дрібні угруповання.

бажання приєднатися до НАФТА як самостійне економічне угруповання. У зв'язку

з цим Бразилія виступила з ініціативою створення Південноамериканської зони вільної торгівлі, САФТА за аналогією з НАФТА. Ядром нової організації має стати МЕРКОСУР.

з НАФТА, якщо країни САФТА будуть виступати разом і вести

переговори не зі США, як це було раніше, а із НАФТА;
водночас кожна з країн не приховує бажання одержати при цьому власну вигоду, нехай навіть за рахунок добробуту інших членів організації;
до того ж, створення ще одного економічного союзу потребуватиме внесення країнами-учасницями певних внесків, їхні економіки зробляться прозорими для спостерігачів із сусідніх країн, а багатьом із них доведеться піти на вчинки, до яких країни САФТА явно не готові.

виникла ще у 80-х роках ХІХ ст. як спроба протистояти

зростаючому впливу Європи на Латинську Америку.
Мексика стає мостом між Північною та Латинською Америкою, пропонуючи латиноамериканським країнам підписувати з нею угоди про вільну торгівлю, які б стали кроком до їх подальшої інтеграції до НАФТА.
на початку 1991 року був підписаний першій договір між Мексикою та Чилі;
у вересні 1992 р. угода про вільну торгівлю була підписана з 5 країнами Центральної Америки: Гватемалою, Гондурасом, Сальвадором, Нікарагуа, Коста-Рікою;
восени 1992 року вони підписали договір про вільну торгівлю з країнами КАРІКОМ;

Латинської Америки підписали більш 20 угод про вільну торгівлю, що

привело до зростання міжрегіональної торгівлі на 135% вже з 1986 по 1992 рр.
у 1994 році в Майями на самміті лідерів 34 країн західної півкулі була підписана домовленість про створення до 2005 року зони вільної торгівлі Американського континенту (ФTAA);
у 1996 році Чилі та Канада підписали угоду про вільну торгівлю.
у 1996 р. МЕРКОСУР підписав угоду про вільну торгівлю з Чилі та Болівією.

Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС),
Асоціація регіонального співробітництва Південної Азії (СААРК)

Австралійсько-Новозеландська зона вільної торгівлі,
Південно-Тихоокеанський форум (ПТФ),
Тихоокеанська економічна рада (ТЕР).
Шанхайська організація співробітництва (ШОС)

розвинені, так і держави, що розвиваються, що мають різний рівень

економічного розвитку;
процеси інтеграції відбуваються в основному на мікроекономічному рівні, між фірмами, корпораціями країн регіону;
інтеграція протікає на регіональному рівні й великою мірою на рівні окремих субрегіонів;
ступінь організаційної готовності інтеграційних процесів поки невелика;
відсутнє чітке інституціональне оформлення інтеграційних угруповань.

основі Бангкокської декларації)
Країни – учасники: Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд,

Філіппіни, Бруней (1984), В'єтнам (1997), Лаос і М 'янма (1997), Камбоджа (1999)
ВВП: більше 737 млрд. доларів США.
Спостерігачі: Папуа-Нова Гвінея Діє у формі зони вільної торгівлі з 28 січня 1992 року;
Мета - прискорення економічного розвитку та соцiального прогресу в краïнах-учасницях, захист миру та стабiльності в регiоні, а також надання змоги краïнам-учасницям змоги мирного вирішення спірних питань

, соціально-культурноï та економічноï інтеграціїï.
Встановлено мету – у 2015

році перейти до форми економічного союзу;
Об’єднує понад 560 млн. людей, обсяг торгівлі перевище 1,5 трлн. доларів США;
Роль конституції виконує Хартія АСЕАН (підписана у листопаді 2007 року).

в 1989 р.
Члени : Австралія (1989), Бруней-Дурасалам (1989), В’Єтнам

(1989), Гонг Конг, Індонезія (1989), Китай (1989), Канада (1989), Малайзія (1989), Мексика (1989), Нова Зеландія (1989), Папуа Нова Гвінея (1989), Перу (1989), Республіка Корея (1989), Сінгапур (1989), США (1989), Таїланд (1989), Тайвань (1989), Філіппіни (1989), Чилі (1989), Японія (1989). У 1998 р. до АТЕС приєдналася Росія.
АТЕС є форумом держав регіону. Організація має консультативний статус. У її рамках виробляються правила ведення торгівлі, інвестиційної та фінансової діяльності; проводяться зустрічі галузевих міністрів й експертів з питань співробітництва у різних галузях (енергетика, риболовство, транспорт і телекомунікації, туризм, охорона довкілля). Усі рішення приймаються на основі консенсусу.

взаємне співробітництво в різноманітних сферах: на ринку товарів і капіталів,

у сфері транспорту, енергетики й ін;
утворення зони вільної торгівлі до 2020 р., а всі необхідні умови для цього повинні бути забезпечені промислово розвиненими країнами об'єднання до 2010 р.;
співпраця із питань освоєння океану та забезпечення ресурсами;
розвиток промисловості;
удосконалення економічної співпраці;
прискорення взаємних капіталовкладень;
вивчення і розв’язання валютних проблем та удосконалення валютного ринку тощо.

в Сієтлі (США). Під час зустрічі на найвищому рівні, яка

проходила у 1994 р. в Багорі (Індонезія), було прийнято рішення про створення зони вільної торгівлі й лібералізації інвестиційної сфери країн регіону до 2020 р., а для промислово розвинених країн – до 2010 р. Передбачається поступова поетапна ліквідація бар’єрів на шляху до розвитку торгівлі й інвестиційної діяльності, що сприятиме вільному руху товарів, послуг і капіталу, зниження митних тарифів відбуватиметься відповідно до угод у рамках ГАТТ/СОТ.

розбіжності у поглядах учасників об’єднання стосовно основних принципів його розбудови.

Таких принципів три:
Перший принцип – принцип “відкритого регіоналізму”, згідно з яким заходи по лібералізації внутрірегіональних економічних зв’язків мають поширюватися і на держави, що не належать до об’єднання. Зрозуміло, що його реалізація передбачає проведення аналогічних дій й іншими регіональними угрупуваннями, наприклад ЄС, інакше АТЕС вимушено перетворить на закритий блок;

на гнучкі форми: кожен із учасників АТЕС має право реалізовувати

будь-який напрямок роботи відповідно до Програми активних дій.
Третій принцип – орієнтація на співробітництво, передусім на приватнопідприємницькому рівні, який залишатиме систему міжурядових зв’язків слабкою. Державні органи не повинні надмірно втручатися у процес економічної взаємодії і повинні уникати уведення будь-яких загальних для об’єднання регламентації, які можуть обмежити свободу господарської діяльності фірм.

великі держави – США і Японія та економічний гігант майбутнього

– Китай,
2) його членами стали США, Канада, Мексика, які вже входять до самостійного інтеграційного об’єднання – НАФТА,
3) до його складу увійшли країни з різним рівнем економічного розвитку;
4) процеси інтеграції відбуваються в основному на мікроекономічному рівні, між фірмами, корпораціями країн регіону;
5) інтеграція протікає на регіональному рівні й великою мірою на рівні окремих субрегіонів;
6) ступінь організаційної готовності інтеграційних процесів поки невелика;
7) відсутнє чітке інституціональне оформлення інтеграційних угруповань.

р. про створення Східно-азіатський союз (САС) або Східно-азіатської економічної групи

(САЕГ), до якої ввійдуть Японія, АСЕАН, Тайвань, Південна Корея, Сінгапур, Китай, можливо В’єтнам та М’янма. Автори цієї ідеї стверджують, що це лише група у складі АТЕС, до завдань якої входять:
представництво спільних інтересів східно-азіатських країн у міжнародних організаціях, зокрема, в АТЕС;
сприяння зростанню товарообміну між вищезгаданими країнами; ліквідація перешкод до розширення міжнародної торгівлі;
ведення переговорів з НАФТА.
Ідея створення САС поки ще не дістала широкої підтримки:
фактично від АТЕС відокремлюються його американська частина;
передбачається створення азіатської групи співробітництва, яка протиставляється угрупуванням у Західній Європі та Північній Америці.

“зона спільного економічного розвитку”, яка охопить міста Китаю, КНДР, Далекого

Сходу Росії.
Мета створення цієї зони – розширення торгівлі готовою продукцією. При цьому має спрацьовувати схема вертикального розподілу праці, яка передбачає поєднання капіталів і технологій Японії та Південної Кореї, природних ресурсів Далекого Сходу Росії та КНДР, трудових і сільськогосподарських ресурсів Китаю.
Перешкоди:
неврегульованість територіального питання між Росією та Японією;
небажання Японії без США брати участь в інтеграційному процесі;
нестабільність ситуації у Росії;
нерозвиненість інфраструктури на Далекому Сході Росії.

вільної торгівлі (ЕАФТА). До її складу, Окрім країн Асоціації країн

Південно-Східної Азії (АСЕАН), повинні увійти Японія, Китай та Республіка Корея.
Учасники нового угрупування повинні забезпечити її достатню відкритість та гарантувати виконання низки основних принципів:
дотримання прав людини,
проведення активної та координованої політики у всіх галузях.

Азії (СААРК) створена у 1985 р. Метою створення цієї Асоціації

є сприяння багатосторонньому співробітництву Південноазіатських країн в економічній, соціальній і культурній сферах.
До складу Асоціації ввійшли: Бангладеш, Бутан, Індія, Мальдівська республіка, Непал, Пакистан, Шрі-Ланка. Слід визначити і лідера цього об'єднання — Індію.
Особливістю цього регіону є наявність багатих, ще не вичерпаних природних ресурсів і намагання захистити свій ринок від експансії капіталу розвинених країн.

міжнародна організація, утворена 15 червняШанхайська організація співробітництва – субрегіональна міжурядова

міжнародна організація, утворена 15 червня 2001Шанхайська організація співробітництва – субрегіональна міжурядова міжнародна організація, утворена 15 червня 2001 року в місті ШанхаїШанхайська організація співробітництва – субрегіональна міжурядова міжнародна організація, утворена 15 червня 2001 року в місті Шанхаї (КНРШанхайська організація співробітництва – субрегіональна міжурядова міжнародна організація, утворена 15 червня 2001 року в місті Шанхаї (КНР). До ШОС входять 6 країн-членів - Китайська Народна РеспублікаШанхайська організація співробітництва – субрегіональна міжурядова міжнародна організація, утворена 15 червня 2001 року в місті Шанхаї (КНР). До ШОС входять 6 країн-членів - Китайська Народна Республіка, Російська ФедераціяШанхайська організація співробітництва – субрегіональна міжурядова міжнародна організація, утворена 15 червня 2001 року в місті Шанхаї (КНР). До ШОС входять 6 країн-членів - Китайська Народна Республіка, Російська Федерація, Республіка КазахстанШанхайська організація співробітництва – субрегіональна міжурядова міжнародна організація, утворена 15 червня 2001 року в місті Шанхаї (КНР). До ШОС входять 6 країн-членів - Китайська Народна Республіка, Російська Федерація, Республіка Казахстан, Киргизька РеспублікаШанхайська організація співробітництва – субрегіональна міжурядова міжнародна організація, утворена 15 червня 2001 року в місті Шанхаї (КНР). До ШОС входять 6 країн-членів - Китайська Народна Республіка, Російська Федерація, Республіка Казахстан, Киргизька Республіка, Республіка ТаджикистанШанхайська організація співробітництва – субрегіональна міжурядова міжнародна організація, утворена 15 червня 2001 року в місті Шанхаї (КНР). До ШОС входять 6 країн-членів - Китайська Народна Республіка, Російська Федерація, Республіка Казахстан, Киргизька Республіка, Республіка Таджикистан і Республіка УзбекистанШанхайська організація співробітництва – субрегіональна міжурядова міжнародна організація, утворена 15 червня 2001 року в місті Шанхаї (КНР). До ШОС входять 6 країн-членів - Китайська Народна Республіка, Російська Федерація, Республіка Казахстан, Киргизька Республіка, Республіка Таджикистан і Республіка Узбекистан. Штаб-квартира організації знаходиться в ПекініШанхайська організація співробітництва – субрегіональна міжурядова міжнародна організація, утворена 15 червня 2001 року в місті Шанхаї (КНР). До ШОС входять 6 країн-членів - Китайська Народна Республіка, Російська Федерація, Республіка Казахстан, Киргизька Республіка, Республіка Таджикистан і Республіка Узбекистан. Штаб-квартира організації знаходиться в Пекіні. Офіційні робочі мови - російськаШанхайська організація співробітництва – субрегіональна міжурядова міжнародна організація, утворена 15 червня 2001 року в місті Шанхаї (КНР). До ШОС входять 6 країн-членів - Китайська Народна Республіка, Російська Федерація, Республіка Казахстан, Киргизька Республіка, Республіка Таджикистан і Республіка Узбекистан. Штаб-квартира організації знаходиться в Пекіні. Офіційні робочі мови - російська та китайська.
Основними цілями співпраці є:
забезпечення захисту держав – членів ШОС, своїх громадян і інших осіб, що знаходяться на їх території, від погроз тероризму, сепаратизму і екстремізму;
розвиток анти терористичного потенціалу держав – членів ШОС.

відбулася шоста зустріч "Шанхайської п'ятірки" на вищому рівні, на якій

до організації в якості повноцінного, рівноправного члена приєднався Узбекистан. Глави шести держав оголосили про утворення ШОС.
7 червня 2002 року в Санкт-Петербурзі відбулася друга зустріч глав країн-членів ШОС, на якій була підписана Хартія ШОС, і тим самим були закріплені правові основи для розвитку організації в майбутньому.
У травні 2003 року в Москві відбулася третя зустріч країн-учасниць ШОС у верхах. Глави країн-членів ШОС підписали Декларацію.
15 січня 2004 року в Пекіні відбулася церемонія відкриття Секретаріату Шанхайської організації співробітництва /ШОС/.
Четверта зустріч країн-членів Шанхайської організації співробітництва /ШОС/ у верхах відбулася 17 червня 2004 року в узбецькій столиці Ташкенті. За підсумками засідання лідери країн ШОС прийняли ташкентську декларацію. Того ж дня у Ташкенті відкрилася Регіональна антитерористична структура ШОС /РАТС/. Ця подія засвідчила про вступ ШОС у нову стадію - стадію практичного співробітництва

Союзу арабського Магрибу, за участі Алжиру, Лівії, Мавританії, Марокко і

Тунісу з метою організації широкомасштабного економічного співробітництва на рівні регіональної інтеграції.
З 1981 р. активно функціонує Рада зі співробітництва арабських країн Перської затоки, до складу якої входять Саудівська Аравія, Кувейт, Катар, Бахрейн, Об'єднані Арабські Емірати і Оман. Головною метою цього об'єднання є проведення спільної політики з видобування і експорту нафти
У 1998 р. 18 країн із 22, що входять до Ліги арабських країн і на які припадає 95 % торгового обороту всього арабського світу, створили Арабську зону вільної торгівлі (АФТА) і передбачають до 2003 р. ліквідувати всі торгові бар'єри.

організацій арабських держав Південно-Західної Азії, Північної і Північно-Східної Африки.
Створена в

КаїріСтворена в Каїрі 22 березня 1945 р. ЄгипетомСтворена в Каїрі 22 березня 1945 р. Єгипетом, СирієюСтворена в Каїрі 22 березня 1945 р. Єгипетом, Сирією, ІракомСтворена в Каїрі 22 березня 1945 р. Єгипетом, Сирією, Іраком, ЛіваномСтворена в Каїрі 22 березня 1945 р. Єгипетом, Сирією, Іраком, Ліваном, ТрансіорданієюСтворена в Каїрі 22 березня 1945 р. Єгипетом, Сирією, Іраком, Ліваном, Трансіорданією, Саудівською Аравією.
Ємен приєднався 5 травня 1945.
На разі нараховує 22 члени
У вересні 2006 року, Венесуела була прийнята спостерігачем, а Індія в 2007 році.
Ізраїль не є членом, не дивлячись що 20% його населення арабського походження і арабська мова є офіційною мовою.

величезними ресурсами нафти і природний газ, має велику площу родючих

земель на півдні Судану, який зазвичай іменується як "житниця" Арабського світу.
Нестабільність регіону не позначається на її туристичній галузі, яка є провідною і має динамічний розвиток в Єгипті, ОАЕ, Лівані, Тунісі і Йорданії.
Ще одна галузь, яка є провідна в Лізі арабських держав є телекомунікації. Менш ніж за десятиліття, місцеві компанії, такі як ORASCOMЩе одна галузь, яка є провідна в Лізі арабських держав є телекомунікації. Менш ніж за десятиліття, місцеві компанії, такі як ORASCOM і Etisalat змогли конкурувати на міжнародному рівні.
Низка перспективних великих економічних проектів, буде завершена найближчим часом. Серед них Арабський газопровідНизка перспективних великих економічних проектів, буде завершена найближчим часом. Серед них Арабський газопровід, який планується побудувати до 2010 року. Ним мають транспортувати єгипетський природний газ до Йорданії, Сирії, Лівану і Туреччину. Велика Арабська зона вільної торгівлі (ВАЗВТ)
Існують значні відмінності в рівні багатства і економічному розвитку є між багатими нафтою державами ОАЕ, Катар, Кувейт і Бахрейн і бідними країнами на кшталт Коморські острови , Мавританія, Джібуті.

Економічні аспекти розвитку Ліги

1980 р.

Обсяги торгівлі у регіонах
та між регіонами у

1990 р.

Обсяги торгівлі у регіонах
та між регіонами у 2000 р.

майже всіх країн світу;
Поєднання процесів об’єднання країн як “згори донизу”,

так і “знизу догори”;
Динамізм процесів міжнародної економічної інтеграції в цілому, зумовлений як дією об'єктивних факторів, так і зростанням взаємозалежності (interdependence) країн світу;
Нерівномірність розвитку й реалізації форм міжнародної економічної інтеграції, спричинена проявами очевидних відмінностей економічного розвитку країн і регіонів світу;
Розширення
Поглиблення (від преференційних угод до міжконтенинтальної інтеграції)
Об'єднання інтеграційних об'єднань в більші угруповання

дезінтеграційних процесів, які мають глибокі корені в історичних, політичних, економічних

і соціальних закономірностях світового розвитку.
Дезінтеграційні явища і процеси можуть мати:
локальний характер (провінція Квебек у Канаді, Шотландія та Уельс у Великобританії, Корсика у Франції, Каталонія та Країна Басків в Іспанії, фламандці – валлони у Бельгії, північ–південь в Італії, роз'єднання Чехословаччини на дві держави, розпад Югославії на декілька держав, дезінтеграційні тенденції у Південній Азії, Росії тощо);
глобальний характер (розпад Радянського Союзу, Ради економічної взаємодопомоги).
9. Реінтеграція

більш відкритої моделі регіональної інтеграції. Багато торговельних блоків, які сформувались

між країнами, що розвиваються протягом 1960-1970-х рр., базуються на моделі заміщення імпорту. А якості інструменту використовуються РІУ з широкими зовнішньоторговельними обмеженнями.
11. Виникнення торговельних блоків “Південь-Північ”, де країни-члени є рівноправними партнерами
Найбільш показовими прикладами таких блоків є НАФТА (США, Канада, Мексика);
Митний союз між ЄС та Туреччиною, ЄС та країнами Східної Європи, ЄС та країнами Середземномор'я;
Крім того, ЄС веде перемовини з країнами Африки, Карибського басейну, Тихоокеанського регіону, про створення митного союзу на паритетних умовах